Успенська вежа № 8 (2016)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року № 8 (291) 

СЕРПЕНЬ 2016 року 

З 

25 

-Ю РІЧНИЦЕЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, 

УКРАЇНО! 

Редколегія газети «Успенська вежа» вітає усіх своїх читачів 

із знаменною подією, з 25-ю річницею проголошення відновлення 

Незалежності України! Нехай Боже благословення завжди буде над нами! 

Тарас Шевченко 

БАТЬКІВЩИНА 

«Що це є Батьківщина?» – раз питалась Оля, 

а батько радо відповів на це дитині: 

«Знай, Батьківщина – це ріка, що серед поля, 

поза селом, ген, попід лісом, тихо плине, 

це в саді нашому дерева, зілля, квіти, 

це на ланах пшениця золотокоса, 

це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер, 

це на левадах скошена трава в покосах, 

це наші всі пісні і молитви щоденні, 

це рідна мова – скарб, якого ти не згубиш, 

це небо, синє вдень, а серед ночі темне, 

це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш». 

Богдан-Ігор Антонич 

СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ 

Свою Україну любіть. 

Любіть її… во врем’я люте, 

В остатню, тяжкую мінуту 

За неї Господа моліть. 

Розкуйтеся, братайтеся! 

У чужому краю 

Не шукайте, не питайте 

Того, що немає 

І на небі, а не тілько 

На чужому полі. 

В своїй хаті своя й правда, 

І сила, і воля. 

…Схаменіться! будьте люди, 

Бо лихо вам буде. 

Розкуються незабаром 

Заковані люде, 

Настане суд, заговорять 

І Дніпро, і гори! 

І потече сторіками 

Кров у синє море 

Дітей ваших… 

Тарас Шевченко 

Митр. прот. Ігор БУРМИЛО 

МОЛИТВА ЗА РІДНУ МОВУ 

Боже, Отче милостивий, 

Ти нам дав ту мову красну, 

Поміж мовами найкращу, 

Нашу рідну, нашу власну. 

Тою мовою співала 

Нам, маленьким, наша мати, 

Тою мовою навчала 

Тебе, Боже, прославляти. 

Тою мовою ми можем 

Величатись перед світом, 

Бо між мовами ця мова – 

Мов троянда поміж цвітом. 

Поможи, Небес Владико, 

Хай буде по Твоїй волі, 

Щоб та мова гомоніла 

Вільно: в хаті, церкві, в школі. 

Дай діждати пошанівку 

Рідного святого слова, 

Щоб цвіла на славу Божу 

Наша українська мова! 

Юрій Шкрумеляк 

людському житті все має свою основу, 

У свій фундамент, або, як говорили в давнину 

– стовп на основі істини. Фундамент, або 

основа православної Церкви закладалися більше 

як тисячу літ тому. І як тільки ми звернемо свій 

мисленний погляд до цього далекого нашого минулого, 

то відразу ж перед нами постануть дві 

«світлі зорі», що з-поза ранку сходять і сяють 

(вислів преп. Нестора Літописця), святі благовірні 

князі-мученики Борис і Гліб. 

Святі мученики Борис і Гліб, пам’ять яких 

Православна Церква вшановує 6 серпня, були 

синами рівноапостольного князя Володимира. 

Мати їхня родом з Болгарії. Діти її втішалися 

особливою любов’ю великого князя. Коли Володимир 

охрестився сам і охрестив свою родину, 

Борис був ще отроком. У святому хрещенні його 

було названо Романом, а молодшого його брата 

Гліба – Давидом. 

Чому ж так яскраво сяє їх подвиг, чому такі 

близькі вони серцю кожного православного віруючого 

християнина? Що ж особливого, визначного 

зробили ці юнаки, чим так прославили 

себе? Відповідь проста і, в той самий час, страшна 

– вони були невинно вбиті. І вбиті, при тому, 

не ідолопоклонниками за сповідання віри в Христа, 

а рідним братом, який також вважав себе за 

християнина. 

Тисячу літ не меркне яскраве світло їхнього 

подвигу. Тисячу літ їх пам’ять огорнута невичерпною 

любов’ю і теплом віруючих сердець. У 

їх пам’ять зводилися храми і монастирі, їх іменами 

називалися міста і села. 

Цей час був початком історії Київської держави, 

зорею народження Церкви Христової в Русі-Україні. 

Принісши на Русь християнство з Візантії, 

мудрий князь Володимир щиро дбав про те, щоб 

віра Христова мала освічених пастирів і проповідників. 

Тому відразу після хрещення Русі св. 

Володимир наказав «кращим людям» віддавати 

РІДНА МОВА 

Вивчайте, любіть свою мову, 

як світлу Вітчизну любіть, 

як стягів красу малинову, 

як рідного неба блакить. 

Нехай в твоїм серці любові 

не згасне священний вогонь, 

як вперше промовлене слово 

на мові народу свого. 

Як сонця безсмертного коло, 

що кресить у небі путі, 

любіть свою мову й ніколи 

її не забудьте в житті 

Ми з нею відомі усюди, 

усе в ній, що треба нам, є, 

а хто свою мову забуде, 

той серце забуде своє. 

Вона, як зоря пурпурова, 

що сяє з небесних висот, 

і там, де звучить рідна мова, 

живе український народ. 

Народ наш, трудар наш і воїн, 

що тьму подолав у бою. 

І той лиш пошани достоїн, 

хто мову шанує свою. 

Володимир Сосюра 

СВЯТІ КНЯЗІ І МУЧЕНИКИ БОРИС І ГЛІБ * 

дітей не просто вчити грамоти, а впроваджувати 

«книжное наученіє». Серед цих дітей, без сумніву, 

були і сини Володимира. 

Святий Володимир, син Святослава, внук 

Ігоря, який просвітив святим хрещенням усю 

Русь-Україну, мав 12 синів (від різних дружин). 

Старшим сином був Вишеслав (помер при житті 

батька в 1010 році), другим – Ізяслав, а третім 

Святополк. Від княгині Рогніди було четверо 

синів: Ізяслав, Мстислав, Ярослав і Всеволод. 

Від дружини-чешки – Вишеслав, і ще від іншої 

дружини – Святослав і Мстислав, а від болгарки 

– Борис і Гліб. У домі свого батька після його 

хрещення брати одержали вже християнське виховання, 

звичайно, майбутніх князів навчали і 

ратної справи. Знаємо, що князь Борис був воєводою, 

його любили підлеглі дружинники, але 

насамперед він був вихований і засвоїв високі 

ідеали християнської моралі. 

Продовження на с. 6 

* 

Доповідь виголошена на святкуванні тисячоліття 

Святих благовірних князів і мучеників Бориса і Гліба 

у м. Львові в храмі Святих Бориса і Гліба УАПЦ, 

листопад 2015 року.

2 Серпень 2016 

УАПЦ ВИСЛОВИЛА ВДЯЧНІСТЬ ВЕРХОВНІЙ 

РАДІ УКРАЇНИ ЗА ЗВЕРНЕННЯ ДО ВСЕЛЕН- 

СЬКОЇ ПАТРІАРХІЇ ЩОДО НАДАННЯ 

АВТОКЕФАЛІЇ УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ 

Українська Автокефальна Православна Церква 

висловила вдячність депутатам Верховної Ради 

України щодо прийняття та ухвалення звернення до 

Вселенської Патріархії. Це рішення є історичним, 

адже уряд вперше офіційно висловив свою позицію 

щодо питання Православної Церкви в Україні. 

Нагадаємо, що ще 26 грудня 2014 р. Єпархіальна 

рада Львівської єпархії направила звернення 

від УАПЦ щодо цього питання до депутатів Верховної 

Ради України, на що отримала позитивну 

відповідь від Комітету з питань культури та духовності 

та ряду народних депутатів. 

Верховна Рада 16 червня ухвалила звернення 

до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням 

надати автокефалію православній церкві 

в Україні. Цю постанову підтримали 245 членів 

парламенту – повідомляє BBC Ukrainian. 

Верховна Рада України звертається до Вселенського 

Патріарха з проханням: 

• визнати нечинним акт 1686 р. як такий, що 

був прийнятий з порушенням священних канонів 

Православної Церкви; 

• взяти активну участь у подоланні наслідків 

церковного розділення шляхом скликання під егідою 

Вселенського Патріархату Всеукраїнського 

об’єднавчого Собору, який би вирішив усі суперечливі 

питання та об’єднав Українське православ’я; 

• заради блага Православної Церкви в Україні 

та цілісності українського народу видати Томос 

про Автокефалію Православної Церкви в Україні, 

на основі якого вона могла посісти належне місце 

у родині Помісних Православних Церков. 

Ініціаторами проекту постанови є спікер ВР 

Андрій Парубій, голова комітету Ради з питань 

культури і духовності Микола Княжицький, депутати 

Сергій Висоцький, Андрій Левус і Віктор 

Єленський (всі - фракція «Народний фронт»), а 

також Марія Матіос (Блок Петра Порошенка). 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/ 

ЗУСТРІЧ ЄПИСКОПАТУ УАПЦ 

ІЗ ПРАЦІВНИКАМИ МІНІСТЕРСТВА 

КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ 

6 липня відбулася 

зустріч єпископату 

УАПЦ на чолі із Блаженнішим 

Макарієм, 

Митрополитом Київським 

і всієї України, 

із працівниками Міністерства 

культури 

України, де було порушено питання ігнорування 

законних прав вірних УАПЦ. Єпископат піднімав 

питання про довготривалу нереєстрацію Карпатської, 

Закарпатської та Житомирської єпархій 

УАПЦ. Також обговорювалось наболіле питанням 

- підписання договору про користування Андріївським 

кафедральним собором на таких же умовах, 

що був і попередній договір (11.03.2010-11.03.2015 

рр.). Єпископат засвідчив повагу до Міністерства 

культури України та висловив прохання такого ж 

ставлення до УАПЦ та відповідної співпраці між 

Церквою та Державою. 

Джерело: http://church.net.ua/ 

В МІНІСТЕРСТВІ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ 

ЗАВЕРШЕНО ОФІЦІЙНУ ПРОЦЕДУРУ 

РЕЄСТРАЦІЇ СТАТУТУ КОНСИСТОРІЇ 

КАРПАТСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ 

В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ 

НОВИНИ УАПЦ 

Міністерство культури України завершило 

офіційну процедуру реєстрації Статуту Консисторії 

(єпархіального управління) Карпатської 

єпархії УАПЦ в Закарпатській обл., про що за підписом 

міністра Євгена Нищука видано відповідний 

наказ за № 519 від 08 липня 2016 р. 18 липня 

в приміщенні Департаменту у справах релігій та 

національностей Міністерства культури України 

в Києві завідувач сектору реєстрації статутів та 

статистичного обліку релігійних організацій Департаменту 

у справах релігій та національностей 

Мінкультури Іван Папаяні офіційно вручив 

реєстраційні документи Консисторії Карпатської 

єпархії УАПЦ Преосвященнішому Віктору Бедю, 

єпископу Мукачівському і Карпатському, керуючому 

єпархією. 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ 

З ПРИВОДУ ВИСВІТЛЕННЯ 

ВИКРИВЛЕНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 

З подачі окремих ЗМІ та соціологічних центрів, 

шляхом маніпуляції термінологією та мотиваціями, 

симпатії українських православних 

до утвердження єдиної Помісної Автокефальної 

Української Православної Церкви вирішили 

приписати виключно УПЦ КП. Цікава соціологія, 

яку наводить приватний Київський міжнародний 

інститут соціології, тільки з певними 

недомовками... 

Коли йдеться про симпатії українців до Київського 

патріархату, а точніше до того, щоб в Україні 

була єдина Помісна Автокефальна Українська 

Православна Церква, то потрібно правдиво зазначати 

про те, що із статусом проголошеного Київського 

патріархату в Україні на сьогодні діють дві 

Українські Церкви: 

1. Відроджена прабатьківська, майже 2000-літня 

Українська Автокефальна Православна Церква 

(яка впродовж ХХ ст. мала три етапи відродження: 

1918 - 1937; 1942 - 1944; 1989 - по наш час), 

на Помісному Соборі якої 05-06 червня 1990 р. і 

було вперше проголошено Київський патріархат. 

Саме Всеукраїнський Православний Помісний 

Собор УАПЦ 6 червня 1990 р. обрав Святійшого 

Мстислава Скрипника першим Патріархом Київським 

і всієї України, Предстоятелем Української 

Автокефальної Православної Церкви. З 5 червня 

2015 р. УАПЦ очолює Блаженніший Макарій Малетич, 

Митрополит Київський і всієї України. 

2. Новопроголошена 25-26 червня 1992 р. 

Українська Православна Церква Київського патріархату. 

З 22 жовтня 1995 р. УПЦ КП очолюється 

Митрополитом Філаретом Денисенком. Тож, зазначаючи, 

що 48,7 % українських православних 

відносять себе чи симпатизують Київському патріархату, 

не слід голослівно і безпідставно заявляти 

про те, що тільки 0,8 % підтримують автокефалістів... 

Бо виходить велика нісенітниця. 

• По-перше: в Україні під назвою «автокефали» 

взагалі не існує жодної офіційної церковної структури; 

• по-друге: як УАПЦ, так і УПЦ КП, у своїх статутних 

документах зазначають про те, що вони є 

Автокефальними Церквами... 

Відповідно можемо наразі констатувати тільки 

наступне, що, згідно травневих 2016 р. досліджень 

приватного Київського міжнародного 

інституту соціології, серед 100 % українських 

православних, 48, 7 % з них є переконаними 

прихожанами та симпатиками Української Автокефальної 

Православної Церкви та Української 

Православної Церкви Київського патріархату. 

При цьому внаслідок умисних і незаконних 

дій пост-комуністичної влади в 1992 - 1995 рр., 

спрямованих на заборону і протидію діяльності 

відродженої УАПЦ, чисельність зареєстрованих 

громад в УПЦ КП переважає чисельність зареєстрованих 

громад УАПЦ. 

Щодо показника, що тільки 12.4 % православних 

в Україні підтримують УПЦ Московського 

патріархату, то цей процес є цілковито закономірним... 

І особливого заперечення на сьогодні не викликає... 

+ Віктор Бедь, 

єпископ Мукачівський і Карпатський 

Української Автокефальної Православної Церкви 

м. Ужгород, 18.07.2016 р.; 

ДУХОВЕНСТВО УАПЦ ПРОВЕЛО РОБОЧУ 

ЗУСТРІЧ ІЗ ПРЕДСТАВНИКАМИ ВЛАДИ 

У М. КАМ’ЯНКА-БУЗЬКА 

6 липня 2016 р. 

декан та священики 

Жовківсько-Кам’янка-Бузького 

деканату 

УАПЦ провели зустріч 

з представниками влади 

Кам’янка-Бузького 

р-ну (головою районної 

ради п. Тарасом Келебердою, головою державної 

адміністрації п. Володимиром Кириличем, також 

секретарем міської ради п. Володимиром Буселем 

та заступником мера п. Богданом Ковалюком). 

В процесі дружнього спілкування розглянули питання 

щодо проведення у місті Кам’янка-Бузька урочистої 

академії з нагоди 100-літнього ювілею від Дня 

народження Патріарха УАПЦ Димитрія (Яреми). 

Святкування відбудеться 18 вересня 2016 р. з 

благословення Предстоятеля нашої Церкви, митрополита 

Київського і всієї України Блаженнішого 

Макарія, при організаційній підтримці священиків 

та вірних Жовківсько-Кам’янка-Бузького 

деканату, за участі запрошених хорових колективів 

та гостей свята. 

Довідка: патріарх УАПЦ Димитрій (в миру о. 

Володимир Ярема) з 1953 по 1958 р. був настоятелем 

храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Кам’янка-Бузька. 

Жителі міста згадують його і сьогодні 

як доброго пастиря Церкви Христової. 


ЄПИСКОП БОРИС ЗДІЙСНИВ 

АРХІПАСТИРСЬКУ ВІЗИТАЦІЮ 

М. МИКОЛАЄВА У ДЕНЬ 

ПРЕСТОЛЬНОГО ПРАЗНИКА 

12 липня Преосвященіший 

Борис, 

єпископ Херсонський 

і Миколаївський, керуючий 

Таврійською 

єпархією УАПЦ, здійснив 

архіпастирську 

візитацію парафії св. 

ап. Петра і Павла м. Миколаєва Миколаївської 

обл. Владику зустріли парафіяни. Настоятель громади 

митр. прот. Іван Дідух запросив архієрея 

очолити св. Літургію. У співслужінні священиків 

Миколаївського та Херсонського деканатів Преосвященніший 

Борис очолив св. Літургію. 

Слово проповіді до вірних мав священик громади 

с. Чорнобаївки Білозерського р-ну Херсонської обл. 

митр. прот. Василь Смаль. З благословення Блаженнішого 

Макарія Преосвященіший Борис нагородив 

українських вояків церковними нагородами. 

Після відправи Владика Борис ознайомився із 

ходом завершальних робіт по спорудженню собору 

св. ап. Петра і Павла. 

Джерело: http://church.net.ua/ 

У С. ВИНЯТИНЦІ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ 

АРХІЄПИСКОП МСТИСЛАВ ОЧОЛИВ 

СВ. ЛІТУРГІЮ 

15 липня у день святкування 

ікони Божої 

Матері Винятинської 

та Положення Чесної 

Ризи Пречистої Діви 

Марії у Влахерні, Високопреосвященніший 

Мстислав, Архієпископ 

Тернопільський і Подільський, на запрошення митр. 

прот. Івана Бойка, відвідав с. Винятинці Заліщицького 

благочиння та очолив урочисту Божественну 

Літургію з нагоди відродження давнього паломницького 

місця в Тернопільському регіоні. Його 

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ 

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія 

Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис 

можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua. 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

Високопреосвященству співслужили духовенство 

Тернопільського, Заліщицького та Теребовлянського 

благочинь. Під час Богослужіння була піднесена 

молитва до Божої Матері перед її чудотворною 

іконою Винятинською за мир в Україні і за здоров’я 

українських воїнів. По закінченні Літургії Архієпископ 

Мстислав звернувся до присутніх з повчальною 

проповіддю, привітав усіх зі святом на честь Богородиці 

та висловив слова подяки паломникам, які прибули 

спільно помолитися. Також Владика подарував 

плащаницю Божої Матері. 

Село Винятинці, що в Заліщицькому р-ні, відоме 

в нашому краї своєю славною історією. Здавен сюди 

прямували паломники до місця об’явлення Пречистої 

Діви Марії. За переказами старожилів населеного 

пункту, Мати Божа з’явилась тут у 1891 році. Після 

тих подій, у 1896 році люди звели на цьому місці 

капличку Положення ризи Пречистої Діви Марії. 

З тих часів до села почали прибувати віруючі, 

які були переконані, що ікона Божої Матері чудотворна 

і володіє цілющою силою – допомагає 

одужувати хворим. І сьогодні до цього місця приходить 

велика кількість паломників, щоб спільно 

піднести свої молитви до Пречистої Діви Марії 

перед Її іконою Винятинською. 

Прес-служба Тернопільської єпархії УАПЦ 

АРХІПАСТИРСЬКИЙ ВІЗИТ 

У СЕЛО АНГЕЛІВКУ 

10 липня на запрошення 

благочинного Заліщицького 

р-ну митр. 

прот. Олексія Паленички 

Високопреосвященніший 

Мстислав, Архієпископ 

Тернопільський 

і Подільський, відвідав 

парафію Різдва Пресвятої 

Богородиці с. Ангелівка Заліщицького р-ну, де 

звершив чин освячення престолу та Божественну 

Літургію. Його Високопреосвященству співслужили 

настоятель храму митр. прот. Олексій Паленичка 

та духовенство Заліщицького благочиння. Після 

відпусту Архієпископ Мстислав звернувся до присутніх 

з повчальним словом та привітав настоятеля 

і парафіян із знаменною подією. В свою чергу отець 

Олексій подякував Архіпастирю за візит та очолену 

ним молитву. Богослужіння закінчилось уставним 

многоліттям. 

Джерело: http://uapc-te.net/news/ 

З ТЕРНОПІЛЬЩИНИ В ЗОНУ АТО 

ВИРУШИЛИ НАЦГВАРДІЙЦІ 

19 липня у Національній 

гвардії України 

м. Тернополя відбулась 

чергова ротаційна зміна. 

Наші військові після 

планового навчання 

відбули на Схід України, 

щоб захищати її 

територіальну цілісність. Провести нацгвардійців 

прийшли представники влади, духовенство, друзі 

та рідні. З вітальним словом до військовослужбовців 

звернувся голова Тернопільської обласної 

держадміністрації Степан Барна. Голова краю зазначив, 

що велика цінність для нашої країни мати 

таких воїнів-героїв. З добрим батьківським словом 

до нацгвардійців звернувся командир частини, побажавши 

успішного виконання бойових завдань та 

щасливого повернення. Духовне благословення воїни-захисники 

отримали від капелана Національної 

гвардії України митр. прот. Анатолія Залізницького 

та священика УГКЦ Віталія Козака. 

Джерело: http://uapc-te.net/news/ 

БРАТСТВО ДОПОМАГАЄ ВОЇНАМ 

У ЗОНІ АТО 

Львівське крайове ставропігійне братство св. ап. 

Андрія Первозваного приєдналося до загальноміської 

збірки допомоги для українських воїнів у зоні 

АТО. 17 липня, після богослужіння, голова Братства 

о. диякон Юрій Федів передав зібрану допомогу 

від братчиків та працівників фінансової установи 

«VS Банк» члену нашого Братства, відомому 

Серпень 2016 

НОВИНИ УАПЦ 

у місті журналісту-волонтеру Ксенії Клим. Ксенія 

написала на своїй сторінці подяку: «Дякуємо Юркові 

Федіву та Львівському ставропігійному братству 

св. ап. Андрія Первозваного за шкарпетки і 

пігулки для хлопців). У нас все буде Перемога!!!». 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/ 

ВІДПУСТ У МОНАСТИРІ ПОЛОЖЕННЯ 

РИЗИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В УШНІ 

ЗІБРАВ ПОНАД ТИСЯЧУ ВІРНИХ 

15 липня у монастирі Положення Ризи Пресвятої 

Богородиці УАПЦ в с. Ушня Золочівського р-ну були 

проведені святкові відправи з нагоди престольного 

празника святої обителі. На відпуст прибули священики 

та миряни із усієї 

єпархії, а також гості із 

Рівенсько-Волинської 

єпархії УАПЦ на чолі із 

канцлером митр. прот. 

Володимиром Садовським. 

Напередодні 

ввечері 14 липня була 

відслужена Всенічна відправа, на яку зібралися 

священики та миряни із Золочівського, Буського та 

Львівського деканатів. Також цього дня пішу прощу 

організувала молодь парафії Св. Миколая с. Куровичі 

Золочівського деканату, парафії Покрови Пресвятої 

Богородиці с. Старий Яр Яворівського деканату 

та парафії Успіння Пресвятої Богородиці м. Миколаєва 

Миколаївського деканату. Після відправи молодь 

під керівництвом ієромонаха Онуфрія та вчителя основ 

християнської етики Марії Черняк-Павлуцької 

із с. Курович провели нічні чування. Ранішню св. Літургію 

у храмі св. Онуфрія відслужили священики із 

Сокальського, Жовківсько-Кам’янка-Бузького та Золочівського 

деканатів. Очолив відправу митр. прот. 

Іван Бігун (с. Волиця Сокальського р-ну). Супроводжував 

своїм співом парафіяльний хор Преображенської 

церкви с. Вирів Кам’янка-Бузького р-ну. 

Другу святочну св. Літургію очолив канцлер 

Львівської єпархії УАПЦ митр. прот. Володимир 

Целень у співслужінні 85 священиків УАПЦ. Понад 

тисяча вірних із усіх деканатів та понад 200 

причасників збагатило духом святу відправу. Співав 

хор храму св. Ольги с. Красне-2 Буського р-ну. 

Проповідь виголосив митр. прот. Юрій Юречко 

Золочівського деканату. Після св. Літургії із словом 

подяки до духовенства та вірних звернувся 

митр. прот. Володимир Целень, який у своєму 

слові закликав до щирої молитви до Пресвятої Богородиці 

та необхідності відвідування св. Гори на 

Золочівщині, як духовного центру єпархії. Опісля 

відбувся чин освячення води та хресний хід довкола 

монастирського комплексу. 


20 РОКІВ ПАРАФІЇ І ПЕРША СВ. ЛІТУРГІЯ 

У НОВІЙ ЦЕРКВІ: ХРАМ ВСІХ СВЯТИХ 

ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОЇ У ЗОЛОЧЕВІ 

3 липня 2016 р. у м. Золочеві Львівської обл. відбулося 

урочисте Богослужіння з нагоди престольного 

празника церкви Всіх святих землі української. 

Саме цього року виповнюється 20 років від дня 

заснування парафії та закладення наріжного каменя 

під спорудження церкви, яка є окрасою Золочева, 

хоча ще в стадії спорудження. На храмове 

свято прибули священики із ближніх сіл, також і 

декан - митр. прот. Василь Саган. 

Парафіян та гостей вітали настоятель храму о. 

Орест Галан та декан Золочівський УАПЦ о. Василь 

Саган. Священики подякували вірним за жертовність 

та невтомну працю по спорудження храму. 


ГОЛОВА БРАТСТВА ЗУСТРІВСЯ 

ІЗ СЕКРЕТАРЕМ ЛЬВІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ 

РАДИ ЩОДО ПИТАННЯ НАЙМЕНУВАННЯ 

ВУЛИЦІ ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ 

5 липня 2016 р. відбулася 

зустріч Голови 

Львівського ставропігійного 

Братства св. ап. 

Андрія Первозваного о. 

диякона Юрія Федіва та 

члена управи Братства 

3 

п. Віри Маркович із секретарем Львівської міської 

ради п. Анатолієм Забарило. Метою зустрічі було 

обговорення питання щодо найменування вулиці в 

пам’ять Патріарха Димитрія у Личаківському районі 

м. Львова та увіковічнення Владики у ювілейний 

для УАПЦ рік. Секретарю було представлено десятки 

листів від релігійних та громадських організацій, 

а також прохання Блаженнішого Макарія, Предстоятеля 

УАПЦ, та Голів Світової федерації українських 

лемківських товарист п. Софії Федини і Об’єднання 

українців у Польщі Сяніцького повіту п. Марії Білас. 


ЗНАТИ МИНУЛЕ - ЦЕ ВМІТИ 

ШАНУВАТИ СЕБЕ: ЕКСКУРС З ІСТОРІЇ 

ПРАВОСЛАВНОГО ЛЬВОВА 

13 і 19 липня доктор історичних наук та член 

Петро-Павлівського осередку Львівського ставропігійного 

братства св. ап. Андрія Первозваного 

п. Микола Бандрівський провів для братчиків 

екскурс із історії православного Львова на тему: 

«Початки Свято-Успенської 

церкви у 

Львові та інших православних 

церков Середмістя: 

св.Теодора, св. 

Трійці, Воздвиження 

Чесного Хреста, Богоявлення 

Господнього, 

Успіння Пресвятої Богородиці на місці нинішньої 

латинської катедри та ін. (до проблеми походження 

Львівської архієпархії). 

Екскурсія тривала до трьох годин, у яких було 

детально описано історичну присутність православної 

Церкви у м. Львові, походження та православне 

життя міста. 

Особливу увагу було приділено і давній братській 

церкві Успіння Пресвятої Богородиці, її ролі 

у ствердженні самосвідомості міщанства та місійній 

діяльності Братства. 


СЕСТРА ВАСИЛЯ СТУСА СПРАВИЛА НОВО- 

СІЛЛЯ У СВОЇЙ НОВІЙ КВАРТИРІ У КИЄВІ 

Священики парафії Різдва Богородиці УАПЦ м. 

Києва (м-рн Софки) митр. прот. Валерій Копійка та 

ієр. Максим Стрихар звершили чин освячення помешкання 

Марії Стус, рідної сестри Василя Стуса, 

яка є парафіянкою їхньої громади. Пані Марія змушена 

була покинути із родиною рідний Донецьк після 

початку бойових дій, оскільки помешкання знаходиться 

у району аеропорту. Як зазначив на своїй 

сторінці у Facebook український громадський діяч, 

член Української Гельсінської Групи, політв’язень, 

публіцист, історик дисидентського руху, співробітник 

Харківської правозахисної групи Василь Овсієнко, 

який є приятелем родини Стусів та займається 

дослідженням творчості Василя Стуса: «Поміж лихих 

новин є й добра: Марія Стус, рідна сестра Василя 

Стуса, разом із родиною справила в Києві новосілля 

в помешканні, яке купив їм Володимир Кличко». 

Джерело: http://zik.ua/news/2016/07/22/sestra_ 

vasylya_stusa_spravyla_novosillya 

ОГОЛОШЕННЯ 

Львівська духовна семінарія св. ап. Іоанна Богослова 

УАПЦ проводить набір абітурієнтів чоловічої статі 

віком 18-35 років на денну форму навчання, після якого 

надає право душпастирської діяльності в Україні та поза 

її межами. В семінарії проводиться викладання богословських 

гуманітарних дисциплін. Термін навчання 4 роки. 

На вступних іспитах перевага надається особам з 

вищою світською освітою, тим, що пройшли службу у 

Збройних силах України, а також абітурієнтам, які виявляють 

бажання служити на парафіях Східної та Південної 

України. 

Бажаючі служити на Сході і Півдні України навчаються 

у семінарії на пільгових умовах. 

Абітурієнти складають такі вступні іспити: 

Українська мова – диктант 

Закон Божий – згідно з програмою. 

Історія України – згідно з програмою. 

Перевірка вокально-слухових даних та вміння читати 

церковно-слов`янською мовою. 

Документи приймаються з 15 червня до 20 серпня 

щопонеділка та щочетверга з 11.00 до 13.00 год. 2016 р. 

Термін складання вступних іспитів — друга декада серпня. 

Адреса семінарії: 79008, м. Львів, вул. І. Федорова, 11. 

Ректорат ЛДС АУПЦ


Наша парафія 

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ 

о.-диякон Юрій ФЕДІВ 

ЦЕРКВА СВЯТОГО СТЕФАНА 

У РІВНОМУ 

Церковця св. архд. Стефана у Рівному Отець-настоятель храму Данило Бринчак 

центрі Рівного стоїть невеличка церковця св. архд. Стефана, цікава своєю 

історією. Побудована у 1849 р. у стилі класицизму коштом Катерини 

У 

Красовської на могилі її чоловіка генерала Стефана Красовського (на історичному 

цвинтарі «Грабник»). Освячена 23 лютого 1850 року. Саме цей храм був 

першим, який увійшов до юрисдикції УАПЦ на початку 1990-х та залишається 

вірним заповітам Патріархів Мстислава і Димитрія до сьогодні. 

У храмі св. Стефана побував Патріарх Мстислав при відвідинах Рівного, яке 

для нього особисто було досить рідним, служив у цій церкві службу Божу. 

«Наша громада є стабільною та досить згуртованою. За 25 років багато помінялося: 

коли ми починали служити, то приходило багато і греко-католиків 

- зараз вони відійшли, бо побудували свою церкву, залишилися тільки переконані 

послідовники УАПЦ. Ми не поміщаємося у цій маленькій церковці, то маємо 

озвучення і люди слухають службу Божу на вулиці», – говорить о. Данило 

01.08.1913 – Померла Леся Українка, 

видатна українська 

поетеса (*25.02.1871) 

14.08.988 – день Хрещення Руси-України 

(1028 

років) 

18.08.1836 – 180 років тому народився 

Олександр Кониський, 

письменник, 

педагог, автор популярних 

підручників 

для недільних шкіл, 

тексту церковного гімну 

«Боже великий, єдиний» 

(+12.12.1900) 

24.08.1991 – 25 років Незалежності 

України 

27.08.1856 – 160 років тому народився 

Іван Франко, 

письменник, вчений-енциклопедист, 

громадський діяч, перекладач, 

філософ, титан 

праці (+28.05.1916) 

27.08.2014 – річниця пам’яті Іловайської 

трагедії 

28.08.1921 – 95 років тому в Києві 

більшовики розстріляли 

39 членів Українського 

Центрального повстанського 

комітету, 

серед яких поета Григорія 

Чупринку (Романа 

Шухевича) 

Бринчак, який є настоятелем храму з початку 1990-х. – «У місті маємо порозуміння 

з усіма конфесіями. Хоч ми є маленькою громадою, але намагаємося 

завжди надати допомогу нашим воїнам АТО у районі Мар’їнки. Наші герої-захисники 

завжди нам дякують, і це приємно. Громада опікується також дитячим 

сиротинцем у Маріуполі: ми вже три рази відправляли одяг і теплі речі». 

Незмінним старостою громади уже 25 років є п. Георгій Яцюк. «Наша громада 

також сприяє спорудженню у Рівному Вознесенського храму у районі 

«Ювілейний». Приємно, що уся наша громада УАПЦ збереглася, більше того 

– значно зросла», – зазначає пан Георгій. 

У день Святого Духа Блаженніший Макарій освятив надкупольні хрести 

Вознесенського храму, який є дворівневий. Нижній названо на честь будівничої 

церкви – св. архд. Стефана. 

Архієпископ Перемиський 

і Новосанчівський кир Адам (Дубець) 

24 липня близько 18.00 год. за 

українським часом, на 90-му році 

життя, перестало битися серце 

символа українців у Польщі - кир 

Адама, Архієпископа Перемиського 

і Новосанчівського Православної Автокефальної 

Церкви у Польщі. 

Високопреосвященніший Архієпископ 

Перемиський і Новосанчівський 

Адам – лемко з діда-прадіда. 

Народився Олександер Дубець у селі 

Фльоринка на Західній Лемківщині 

14 серпня 1926 р., у день свята винесення 

св. Древа Хреста Господнього 

та св. мучеників Маковеїв. Символічно, 

що це також день, коли, за 

традицією, відбулося хрещення Київської 

Русі у святу православну віру. 

Мирне життя сім’ї майбутнього ієрарха 

перервала Друга світова війна, 

що забрала його батька Василя, життя 

якого обірвалося в нацистському 

концтаборі Аушвіц. Складним було 

життя напівсироти у роки війни. Та 

перед ним - навчання в українській 

гімназії у Криниці. Закінчення війни 

не принесло стабілізації, адже з 

1945 р., - депортаційна акція, згодом 

- акція «Вісла», яка очистила Лемківщину 

від її синів і дочок. Досвіду 

УПОКОЇВСЯ АРХІЄПИСКОП ПЕРЕМИСЬКИЙ І НОВОСАНЧІВСЬКИЙ 

КИР АДАМ (ДУБЕЦЬ) 

вигнання з рідної землі та життя на 

чужині пережив і майбутній пастир. 

Майбутній ієрарх належав до покоління 

лемків, яке формувалося в умовах 

відродження Православ’я на Лемківщині, 

започаткованого в половині 

20-х років ХХ ст. Відновлення структур 

Православної Церкви після майже 

300 років неіснування було, безперечно, 

духовним наслідком мучеництва 

св. Максима Горлицького, на крові якого 

відродилося Православ’я на тій землі. 

Саме повернення до прадідівської 

православної традиції, ліквідованої 

внаслідок насадження Берестейської 

унії, стало визначальним фактором, 

який формував церковну історію Лемківщини 

впродовж ХХ і ХХІ століть. 

Молодий Олександер Дубець був також 

одним із тих синів Лемківщини, 

які знайшли свою національну ідентичність, 

які усвідомили, що культура, 

мова і традиція їхньої Малої Батьківщини 

є частиною великого культурного 

простору з центром у Києві. Належав 

до тих, хто цілком свідомо відчув 

себе членом нації, народу, який у минулому 

називали руським, а в новітні 

часи - українським. Це все вплинуло на 

життєві рішення О. Дубця присвятити 

своє життя службі Богові та народові. 

Був це складний час, коли в реаліях 

комуністичної польської держави 

ставлення до Церкви було ворожим і 

цинічним, а люди іншої, ніж державна, 

національності вважалися підозрілими. 

Вибір стати православним священиком 

був вибором тернистого шляху... 

У 1956 р. О. Дубець вступає до 

Православної Духовної Семінарії у 

Варшаві, а згодом – після закінчення 

її в 1960 р. – до варшавської Християнської 

Богословської Академії, яку 

закінчив зі ступенем магістра богослов’я. 

В листопаді 1964 р. О. Дубець 

був висвячений у диякона, а 30 січня 

1965 р. – у день преп. Антонія Великого 

– прийняв ієрейську хіротонію з 

рук митрополита Варшавського і всієї 

Польщі Стефана. Першою парафією 

нововисвяченого ієрея стала Висова 

на рідній Лемківщині, згодом він 

окормляв вірних у Кальникові біля Перемишля. 

Проте незабаром молодого, 

30-річного священика, призначають 

до древнього княжого Сянока. Саме з 

1966 р. до сьогодення, тобто протягом 

вже майже 60 років, за дорученням 

Церкви зв’язав Він своє життя з цим 

містом. У Сяноці став парохом місцевої 

православної парафії Святої Трійці, 

але також Ряшівським деканом, якому 

доручено керувати церковним життям 

на великих просторах Підкарпаття. 

Нова епоха в житті отця Олександра, 

але і в історії Православ’я на Підкарпатті, 

відкрилася в 1983 р. Напередодні 

свята Хрещення Господнього, 

18 січня, митрополит Варшавський і 

всієї Польщі Василій постриг протоієрея 

Олександра у монашество з ім’ям 

Адам. Наступного дня, у свято Йордану, 

ієромонах Адам був возведений у 

архімандрити. 30 січня 1983 р. у митрополичому 

соборі св. Марії Магдалини 

у Варшаві відбулася архієрейська 

хіротонія архімандрита Адама на єпископа 

Люблінського. Кількома місяцями 

пізніше, 30 жовтня 1983 р., після 

формального рішення про відновлення 

православної єпархії на Підкарпатті 

під назвою Перемисько-Новосанчівської, 

відбувся у Сяноці інгрес єпископа 

Адама на кафедру. 

Роки архіпастирського служіння 

владики Адама стали часом відродження 

церковного життя на території єпархії, 

чому сприяли політично-суспільні 

зміни, які відбулися в польській державі 

у 80-90-ті роки і дали нові можливості. 

Побудовано ряд нових храмів, 

всі храми відремонтовано, створено 

нові православні парафії й монастирі, 

споруджено парафіяльні будинки. Вагомим 

фактором стало врегулювання 

майнових справ Православної Церкви 

на території єпархії. Стараннями 

єпископа Адама відновлено видання 

«Церковного Календаря» українською 

мовою, започатковано також інші видавничі 

ініціативи, зокрема видання 

квартальника «Антифон». Однією з 

найважливіших подій стало причислення 

до лику святих сина Лемківщини 

– св. священномученика Максима Горлицького. 

Була це перша канонізація в 

історії автокефалії Православної Церкви 

в Польщі. Варто згадати відзначення 

історичних дат, зокрема 1000-ліття 

Хрещення Київської Русі в 1988 р., 

2000-річчя Різдва Христового чи чергових 

роковин акції «Вісла». Щоденна, 

кропітка праця на ниві Христовій приносила 

результат, адже чергові покоління 

вірних заповнювали православні 

храми, зберігаючи Святу Православну 

Віру та продовжуючи церковну й 

культурну традицію своїх предків. Це 

служіння знайшло визнання повнотою 

Церкви, коли в 1996 р. владика Адам 

був возведений у сан архієпископа. 

Варто підкреслити, що значення діяльності 

архієпископа Адама виходило і 

виходить поза межі Перемисько-Новосанчівської 

єпархії, а навіть поза межі 

Православної Церкви в Польщі. Послідовне 

збереження українських церковних 

традицій, вживання рідної мови у 

проповідуванні та контактах з вірними, 

наголошення значення історичної 

спадщини та необхідності зберігати 

прадідівську українську культуру й 

традицію стало вагомим внеском владики 

Адама у свідчення Православ’я в 

сучасному світі. Для багатьох служіння 

архієпископа Адама стало знаком того, 

що Православна Церква є насправді 

Вселенською і знаходять у ній місце 

різні традиції, культури і мови, у тому 

числі також і українська. 

Вічна Йому пам’ять!


Марія ГОРБАЛЬ на матеріалі праці: Гірт Ганс-Мартін, Кирчів Андрій. 

Природна медицина України.- Львів, 2000. 

одній байці мовиться, що Господь 

мав трьох синів: сонце, 

В 

місяць і людину. Якось Він вирішив 

перевірити їхню вірність і каже: 

«Оце бананове дерево. Якщо вам 

вдасться провести день під ним, не 

вживаючи жодної їжі, - отримаєте в 

нагороду вічне здоров’я, коли ж ні – 

будете вічно хворіти». 

Сіло сонце під деревом і мужньо 

впродовж дня долало усі спокуси 

з’їсти хоча б один банан. Увечері 

Бог-Отець запитав у нього про їжу, 

і отримав заперечну відповідь. Наступного 

дня те саме повторив із 

місяцем. Та ось настала черга людини. 

Сів чоловік під бананове дерево 

і споглядав на смачні плоди. Десь 

опівдні терпець у нього урвався. – 

Адже Господь не розгнівається за 

один бананчик! І листя, до того ж, 

таке густе – не побачить! За першим 

бананом пішов другий, третій, 

потім…– зрештою, хіба не для того 

виросли банани, щоб їх їсти? 

До вечора усі плоди з дерева зникли. 

Коли Господь, який усе бачив, все 

ж, запитав, що сталося, чоловік заперечив 

спокуси того дня, відповівши: 

«Я? Банани? Терпіти їх не можу на 

вигляд, не те, щоб їсти!». Розгніваний 

Отець прорік: «За те, що ти 

стільки нагрішив, щодня пробуджуватимешся 

з хворобами і лягатимеш 

спати з ними. А для того, щоб ти 

пам’ятав про Мене, щодня і щоночі 

спостерігатимеш, як на небі пропливатимуть 

сонце і місяць, сповнені 

здоров’я, незважаючи на свій тисячолітній 

вік». 

ПРИЧИНИ НЕДУГИ 

Причина кожної хвороби людини 

затаєна у чотириєдиному відході: 

від Бога, від ближнього, від 

життєдайної землі, від самого себе. 

Деякі люди доживають до понадсотлітнього 

віку, а деякі не досягають і 

половини цього часу, і то хворіють. 

Де ж помилка, гріх чи вина, що стан 

здоров’я настільки поганий? 

Життєва програма людини реалізується 

таким чином: зачаття, розвиток 

плоду, народження, статеве дозрівання, 

репродукція, клімакс, смерть. 

Таким є шлях людського організму. 

Під час його розвитку деякі процеси 

проходять на підсвідомому рівні, 

проте на рівні свідомості ми здатні 

цілком ефективно впливати на цей 

розвиток. Зокрема – на порушення 

гармонії і погіршення нашого здоров’я. 

Свідомо ми можемо впливати 

на відносини з Господом, з нашими 

ближніми, із життєдайною землею, 

із самим собою. 

Однак вернімося до Біблії і погляньмо, 

як зцілює сліпого Ісус? Він 

бере місцевий засіб – глину, змішує її 

зі слиною і намащує цим очі. Ісус не 

шукає заморських препаратів. – Усе 

є під руками, біля нас. Дальше Він 

каже: «Йди й умийся у ставку Сілоам!». 

– Він навчає гігієни, якої так 

часом не дотримуємося. 

В день Успення Пресвятої Богородиці 

на благословення зілля душпастир 

виголошує: 

«Всемогучий Предвічний Боже! 

Ти покликав від небуття небо, 

землю, море, видиме й невидиме. 

Словом своїм Ти велів землі 

родити зілля і дерева на потребу 

ІЗ РЕДАКЦІЙНОЇ ПОШТИ 

людям і тваринам, і кожному за 

насінням мати плід. І не тільки зілля 

на поживу тваринам, але й для 

тіла недужих Ти з невимовної доброти 

своєї зволив, щоб воно стало 

цілющим. 

Просимо Тебе думкою й устами, 

щоб Ти благословив оці різноманітні 

квіти, зілля й овочів Своїм 

милосердям і силою Божою, яку Ти 

їм дав, та зілляв ласкавість Свого 

нового благословення, щоб вони 

людям і тваринам були захороною 

проти усяких недуг і скверни. 

Бо Ти єси Бог наш, і Тобі славу 

возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому 

Духові, і нині, і повсякчас, і навіки 

вічні. Амінь». 

Господь «велів землі родити зілля 

і дерева на потребу людям і тваринам», 

– читаємо у молитві. Божественний 

акт споконвічного Слова 

обіймає в Своїй природі усе живе і 

самим життям: «Ось я даю вам усяку 

траву, що розсіває насіння по всій 

землі, та усяке дерево, що приносить 

плоди з насінням: вони будуть вам на 

поживу» [Бут. 1, 29]. 

Лікування і запобігання хворобам 

є богоугодною справою. Зцілення 

тіла повинно супроводжуватися лікуванням 

духа і душі. 

Погляньмо довкола себе. Проаналізуймо 

причини недуги. Якщо знайдемо 

причину – знайдемо й раду для 

неї. Вона тут, біля нас – чи то глина, 

чи то зілля, чи то добрий порадник, 

чи просто добра порада. 

Прислухаймось до свого серця! 

Через нього промовляє до нас наш 

Господь! 

МІЙ БЕЗНАДІЙНО ХВОРИЙ ЧОЛОВІК ОДУЖАВ 

«СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ» 

Марія Паньків зі своїми вихованцями 

…Всі чомусь дуже поспішають: хочуть добре жити, 

добре їсти, красиво одягатися, а особливо усі хочуть бути 

здоровими. Якщо в нас щось болить, тоді ми ходимо до 

церкви, молимось, обіцяємо віддати чи не пів свого маєтку, 

коли одужаємо. Та чи дотримаємо своєї обітниці? 

Сорок років минуло відтоді, як я майже не втратила 

свого чоловіка. Куди ми тільки не зверталися – надії лікарі 

ніде не давали ніякої. Та я і діти щиро молилися. І, з 

Божою допомогою, знайшовся лікар, який нам допоміг. 

Я дуже вдячна йому, що він зробив усе можливе, щоб 

врятувати, повернути до життя моїм дітям батька. Це 

просто нам послав цього лікаря сам Ангел з Небес. 

Ганна ПЕРІВ-СЕМЕГЕН, 

Івано-Франківщина 

«Серце віддаю дітям», - цю безцінну фразу сказав педагог, 

публіцист, письменник Василь Сухомлинський. І 

ця фраза для кожного батька, матері, для кожного вихователя 

повинна бути сенсом усього життя, а особливо, 

коли це діти з особливими потребами. Так можна говорити, 

зокрема, про вихователів дошкільних навчальних 

закладів, де виховуються діти із певними обмеженими 

можливостями. Та поговоримо сьогодні про ДНЗ № 106 

у м. Львові, де виховуються діти з порушенням зору, мовлення, 

синдромом Дауна, аутизмом, з затримкою психічного 

розвитку тощо. Людиною з великої літери тут є 

вихователь з великим педагогічним досвідом – Паньків 

Марія Ілярівна – жінка-християнка, мати, бабуся, яка 

все тепло своєї душі, щиру любов, велику потугу серця 

віддає не лише сім’ї, але і хворим діточкам із садочку, з 

якими працює багато років. Марія Ілярівна розмовляє 

з кожною дитиною «її» мовою, розкриває душу кожної 

дитинки, розуміє її і вкладає в кожну дитинку часточку 

свого серця. І, може, це не випадково. Може, через таких 

добрих, мудрих, сердечних вихователів і промовляє 

до цих обділених діточок і Сам Господь! 

Галина ФЕДОРУК, 

завідувач ДНЗ № 106, м. Львів 

5 

У КОНСПЕКТ 

СЕМІНАРИСТА 

прот. Володимир ГЕНСЬОР, 

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ 

ЦЕРКОВНОГО УСТАВУ 

Продовження 

Які основні відмінності між Студійським 

і Єрусалимським Уставами? 

По-перше, у Студійському Уставі немає 

всенічних – напередодні будь-яких свят, 

навіть дванадесятих. Вечерня й утреня 

завжди служаться окремо, кожна у свій 

час: вечірня – ввечері, утреня – ранком. 

В Єрусалимському Уставі всенічна є. 

По-друге, у Студійському Уставі ніколи 

не співається Велике славослів’я – 

завжди читається. В Єрусалимському 

– Велике славослів’я по святах співається, 

а по буднях читається. По-третє, у 

Студійському Уставі переважає стyдійська 

гімнографія, тобто авторами богослужбових 

текстів були стyдити – ченці 

Студійського монастиря (Митрофан, 

Анатолій, Федір, Йосип, Феофан Начертаний). 

В Єрусалимському Уставі, відповідно, 

своя гімнографія – савваїтська. 

З великих савваїтів-піснеписців можна 

назвати Косму Маюмського, Іоана Дамаскина, 

Софронія Єрусалимського; у 

творах прп. Андрія Критського також 

прослідковується вплив Єрусалима. 

Ще одна важлива відмінна риса Студійського 

Уставу: на недільної утрені 

були відсутні «Непорочні», тобто ніколи 

не співалася 17-та кафізма. Нині за 

богослужінням по неділях також ніде 

не співається 17-та кафізма. 

Прп. Феодор Студит замінив спів 

«Непорочних» «Степенними» антифонами. 

Чому ці антифони називаються 

«Степенні»? Вони були складені Феодором 

Студитом як парафраз псалмів 

18-ї кафізми («Степенних псалмів» 

– «Пісні ступенів»). Нинішня 18-а кафізма 

(Псалми 119 – 133) – використовувалися 

ще в старозавітному богослужінні 

наступним чином: щоб увійти у 

двір Єрусалимського храму, потрібно 

було піднятися по 18 східцях. На іконах 

Введення в Храм Пресвятої Богородиці 

можна бачити ці сходинки. При 

сходженні на кожну з цих сходинок 

старозавітні юдеї читали або співали 

відповідний псалом. Це і є ті самі псалми, 

що нині складають 18-ту кафізму. 

Подібно до них Феодор Студит написав 

«Степенні» антифони, що і донині 

використовуються Церквою. 

Ще одна особливість Студійського 

Уставу полягала в тому, що проскомидію 

перед Літургією звершував диякон, 

а не священик. 

Розходження між Студійським і 

Єрусалимським Уставами диктувалися, 

в основному, різним способом життя 

ченців у цих обителях. У давнину ченці 

були двох типів: келіоти і кіновіти. Стyдійська 

обитель була кіновією, тобто 

гуртожитком; ченці жили разом на території 

монастиря, керував ними один 

архімандрит. Тому кожне богослужіння 

відбувалося у певний час, і кожен насельник 

цього монастиря мав можливість 

щоранку і щовечора бути в храмі. 

Тому в цьому Уставі немає всенічних – 

все звершувалося у свій час. 

Інакше було в обителі прп. Сави: 

там ченці жили самотньо, по келіях (в 

кого була хатина, в кого – печерка, дуже 

часто розташовані далеко одна від одної), 

і разом вони сходилися тільки напередодні 

недільних і святкових днів. 

Оскільки розходитися після вечерні 

по своїх келіях, щоб знову рано-вранці 

прийти на утреню, було неможливо, 

прийняли дуже просте рішення: служити 

цілу ніч.


Митр. прот. Ігор БУРМИЛО 

СВЯТІ КНЯЗІ І МУЧЕНИКИ 

БОРИС І ГЛІБ 

Продовження. Початок на с. 1 

Серед усіх синів Володимира молодші діти 

виростали особливо послушними і смиренними. 

Борисові навіть надали ім’я «блаженний 

і скоропослушний». Саме ця риса характеру 

в поєднанні з глибокою і чистою вірою породила 

особливу любов між молодшими братами і 

батьком. «Розділені тілесами і поєднані душею», 

«чесна двоїця», «до батька благочестивою любовію 

пов’язана», – так говорить про любов між 

братами Борисом і Глібом їх сучасник митрополит 

Іоан. Навіть княжі уділи батько їм виділив 

так, щоб вони були поряд. Борисові дав Ростов, а 

Глібові Муром. Та навіть після 

виїзду з Києва брати часто бували 

в домі свого батька, якого 

щиро любили і шанували. 

Минуло 28 літ після 

Хрещення Руси-України. 

Великого князя Володимира 

постигла зла недуга. Князь 

Борис відразу прибув до 

хворого батька. У цей самий 

час надійшла страшна 

звістка про наступ печенігів 

на Русь. У Києві на той час 

було двоє синів хворого князя 

Володимира – старший 

Святополк і улюбленець батька 

Борис. Його і послав князь 

Володимир зі своєю дружиною 

проти ворогів. Та старший 

син Святополк, людина 

горда і жорстока, розуміючи 

наближення кончини батька, 

задумав здійснити своє давнє 

бажання – захопити престол 

у Києві, а, щоб позбутися 

можливого суперника в особі 

Бориса, наважився підступно 

вбити його. 

Численна дружина князя 

Володимира, очолювана 

князем Борисом, обстеживши 

кордони і, не знайшовши 

орд печенігів, поверталася до 

Києва. Князь Борис тішив себе 

надією скоро побачити батька, 

але старому князеві погіршало, 

і 15 липня 1015 року 

він помер у своєму підміському 

селі Берестові. Святополк, 

приховуючи від Бориса звістку 

про смерть батька, сам таємно 

похоронив його, а для 

киян заклав великий бенкет і 

обдаровував їх подарунками. 

Проте кияни були холодні до 

Святополка, вони не любили 

його за розгульне життя і нестримувану вдачу. 

Вони чекали: у Київ їде князь Борис, дружина і 

ополчення, брати і сини киян. Ніхто не сумнівався, 

що Борис прожене Святополка із Києва. 

І ось тут починається драма, нечувана до цього 

часу на Русі. Святополк, як говорить «Повість 

временних літ», «задумав беззаконну річ», «прийнявши 

гадку Каїнову». Не маючи надії на киян, 

Святополк у сусідньому Вишгороді знайшов людей, 

які погодилися виконати чорний його задум. 

Князь Борис наближався до Києва. Звістку про 

смерть батька він одержав, коли з дружиною прийшов 

до ріки Альти, що на південний захід від 

Києва впадає в Трубіж. Ця звістка завдала князю 

Борисові великого горя : «І плакав він по батькові 

гірко, і любив його батько більше за всіх». 

Він не мав задумів посісти великокняжий київський 

престол, але розумів і почував, що по 

смерті батька настає для нього час великих випробувань. 

Втягнутий поза своєю волею у вир політичних 

пристрастей, він вирішив протиставити 

цим зрадливим і згубним вчинкам і замірам світу 

цього тишу свого серця, відданого Господеві. 

Святополк, нечесно обійнявши княжий престол 

у Києві, прибув вночі у Вишгород, прикликав 

боярина Путшу та вишгородських мужів, 

і сказав їм: «Йдіть таємно, найдіть брата мого 

Бориса та, підібравши час, вбийте його». Таку 

Святі Борис і Гліб 

6 серпня – день їхнього почитання 

нечестиву річ вчинив Святополк, який, подібно 

до Каїна, замислив вбити всіх спадкоємців 

батька свого і самому обійняти всю владу. 

Мужні ратники з дружини князя Володимира 

любили і князя Бориса, вони прийшли до нього 

і сказали: «Ось у тебе дружина батьківська і військо, 

піди, сядь у Києві на батьківському престолі». 

Однак князь Борис відхилив пораду дружини: 

«Не підніму я руки на брата свого старшого». 

Почувши це, воїни розійшлися від нього, а Борис 

лишився стояти з самим тільки слугами своїми, 

як зазначає літописець. 

Минув тиждень по смерті рівноап. кн. 

Володимира. Увечері в суботу князь Борис звелів 

священикові своєму правити вечірню, а зранку, 

коли вбивці, підіслані Святополком, прийшли до 

його стану і почули, що князь зі священиком співає 

утреню, не наважилися напасти на нього під 

час молитви. 

Коли скінчилася утреня, князь Борис, помолившись, 

пішов до свого шатра. Тоді вбивці, 

іззовні, через намет, прокололи князя списами, 

загорнули його в шатрову тканину і повезли. 

Але і тоді Борис ще був живий. Та за наказом 

Святополка варяги пробили 

серце страждальцеві. Тіло 

святого було привезене до 

Вишгорода, де поховали його 

в церкві св. Василія, яку збудував 

ще князь Володимир. 

Злочинно вбивши князя 

Бориса, Святополк вирішує: 

«Ізобію всю братію 

свою і прийму власть руськую 

єдин». Він, під видуманою 

причиною, ще від імені 

давно померлого батька, закликав 

князя Гліба негайно 

прибути до Києва. Довгу 

путь із Смоленська до Києва 

юний князь Гліб мав вершити 

Дніпром у човні. Але тут, у передмісті 

Смоленська, чекали 

на нього послані Святополком 

воїни. Убивці князя Гліба наказали 

власному його кухареві 

сповнити страшний злочин. 

І цей, окаянний кухар, на ім’я 

Торчин, витягнув свій ніж, 

став на коліна, взяв святого 

Гліба за голову і перерізав 

горло блаженному, як агнцеві. 

Тіло св. князя Гліба згодом 

урочисто привезли до 

Вишгорода, де поклали поряд 

з тілом св. Бориса. 

Дивна звістка, яка не 

уміщалася в людську свідомість, 

пронеслася по містах 

і селах Русі. Князь Борис, 

богатир, хоробрий ратник, 

син Володимирів, не тільки 

відмовляється від престолу 

на користь старшого брата, 

але, маючи в руках могутнє 

військо, добровільно дає 

себе на заколення, прощаючи 

всім, посилаючи мир вбивцям! 

Брат його, дитя невинне, 

князь Гліб, маючи також біля 

себе військову потугу, сам пливе назустріч смерті. 

Кращі діти Володимирові, цвіт Русі... Вони явили 

світові, що влада, слава, - усе це нічого не варте 

перед великими словами Спасителя: «Отче, прости 

їм, бо не відають вони, що творять». Вільне 

віддання себе на смерть свідчить про свідому самопожертву 

заради єдності Батьківщини. 

1020 року князів-братів Бориса і Гліба було 

причислено до сонму святих. Канонізація святих 

Бориса і Гліба знайшла величезну підтримку 

по всій Русі- Україні, а також за межами 

Київської держави – у Візантійській імперії, 

Болгарії, Вірменії. А подвиг св. кн. Бориса і 

Гліба був сприйнятий всією хрещеною Руссю 

як рішучий осуд князівської зажерливості та 

усобиць.


7 

Тетяна ВОРОБЙОВА 

ДЕСЯТЬ ПОМИЛОК НА ШЛЯХУ ДО ШЛЮБУ 

Продовження. Початок у липневому випуску 

Чому люди, які від усього серця 

мріють мати свою сім’ю, 

дітей, часто бувають нездатні побудувати 

стосунки? Чому, знайшовши 

свою «половинку», не витримують 

перших випробувань і розходяться? 

Які помилки ми найчастіше робимо, 

намагаючись «побудувати свою любов»? 

Помилка п’ята: підміна ролей 

Ось сім’я зародилася. Як же її зберегти? 

Начебто ми знайшли те, що 

хотіли, але раптом почалися сварки, 

скандали. На що ж звернути увагу? 

В Святому Письмі сказано: «...Кожен 

із вас нехай любить свою жінку, як 

самого себе; а жінка нехай боїться 

свого чоловіка» (Еф. 5, 33). А в нас 

йдуть сімейні суперечки і дебати, ми 

поводимося, як на ринзі. Але ж чітко 

написано: чоловік – голова сім’ї. 

Так дозвольте йому стати головою 

сім’ї! Ми ж стараємось все на себе 

звалити, а потім говоримо: «Він такий 

нероба, а я – мати-одиначка!» 

Подумайте: чи не ви створили таку 

ситуацію? Сім’я – коли ми несемо 

всі її тяготи, коли в ній кожен на 

своєму місці, кожен несе свій хрест, 

– це дивовижний рятувальний круг. 

Хрест у кожного свій: дружина виконує 

величезну працю по створенню 

сім’ї, чоловік повинен сім’ю 

забезпечувати. У кожного – своя 

роль, свій обов’язок, свої тяготи. 

Віруючій людині легше це зрозуміти. 

Але і ми, віруючі, погано молимося, 

рідко ходимо до храму, та й 

там погано молимося, а сім’я, виявляється, 

нас усіх спасає, прокладає 

нам шлях до іншого світу – світу 

небесного, віримо ми в це чи ні. 

Помилка шоста: 

перекладання провини на іншого 

Будь-який нахил сім’ї стається не 

одразу. Тому починати розбиратись 

в ситуації, що склалася, треба не з 

того, що дружина або чоловік стали 

іншими, поганими, а з того, що ж я 

не так зробив або зробила. Буває, 

людині здається, що її чоловік або 

дружина змінились у ставленні до 

неї, що більше не кохають так, як раніше. 

Тут ключове слово – «здається». 

Це дуже небезпечне слово! Коли 

такі підозри виникають, треба, повторюся, 

подивитись на себе самого. 

Так, життя міняє людей і, буває, в 

найгірший бік. Але це означає, що я 

дала цій зміні відбутися – адже чоловік 

при мені мінявся, при мені ставав 

іншим! Мене це влаштовувало, 

мені це було потрібно... Можливо, 

в якийсь момент він своєю совістю 

поступився завдяки моєму мовчанню, 

моєму попущенню. Хіба не так? 

Людина не просто так змінюється, 

завжди є мотив змін. І ми часто підштовхуємо 

супутника до неправильних 

рішень і дій. Скажімо, знадобилася 

більша зарплата, вища посада, 

і ось він переступив через свою 

совість – а я змовчала, погодилась, 

не знайшла простих-простих слів: 

«Не треба, ми обійдемось. Нехай 

лише у нас буде тиша і спокій». 

Або, буває, чоловік скаржиться на 

дружину: «Вона стала неохайна, 

розповніла...» А ви на себе зазирнули? 

Адже ви колись її любили, 

у вас діти, і вони справді з любові 

народилися. То що ж сталося з вашою 

коханою дружиною? І чи так 

вже це страшно, чи шторм у стакані? 

Зазирніть всередину себе: чи не 

в тому справа, що я люблю тільки 

себе і мені потрібно, щоб моя дружина 

була красунею? Для чого потрібно? 

Для гордині! Щоб я вийшов 

з нею під руку, а якийсь Вітька з роботи 

сказав: «О, яка в тебе дружина!». 

А якщо вона найдобріша, найвірніша, 

найтурботливіша, хіба так 

важливо, який у неї розмір одягу? 

Разом з цим, згадайте близьку людину 

такою, якою вона була, і потихеньку 

повертайте її до цього образу. 

Помилка сьома: 

невміння змовчати 

Ще дуже важливо в сім’ї – вміти 

змовчати. Найчастіше саме 

жінки цього не вміють – і ось уже 

летять слова, як під час стрілянини: 

щоб прикріше та болячіше. 

Промовчати повинна, в першу чергу, 

жінка. Але ж ми горді: як це так, 

за мною останнє слово не залишиться?! 

Ось це останнє слово, на 

жаль, називається розлученням... 

А істинне, потрібне слово створює, 

а не руйнує сім’ю. В гніві не народжується 

істина, її за визначенням не 

буває в гніві. А нам важливо, щоб у 

наших стосунках істина була. Тому 

не в гніві будемо врозумляти, наставляти 

і ображатися, а промовчимо, 

почекаємо, поки буря перейде, 

відгримить. А вона відгримить, тому 

що в неї не буде приводу продовжуватись, 

оскільки не було «перестрілки» 

словами, чіплянь за слова. 

І ось уже дивишся, підійшла людина: 

«Чому ти мовчиш? Давай поговоримо...». 

І знову – мир і любов. 

Вирішувати проблему можна тільки 

тоді, коли на душі мир. Якщо миру 

нема, проблеми не вирішуються, а 

тільки шумить буря наших гордих, 

марнославних помислів і почуттів. 

Помилка восьма: 

невдячність близькій людині і Богу 

Сім’ї однозначно допомагає встояти 

одна велика обставина: усвідомлення 

кожним її членом виявленої 

до нього величезної милості Божої і 

усвідомлення любові ближнього до 

нього. Розуміння, що мене люблять, 

є потужною захисною силою від дурниці, 

від пошуків – як часто радять 

друзі-подруги – щастя на стороні. Ти 

знаєш, що тебе сильно кохають і що 

так кохати тебе більше ніхто не буде! 

А за любов можна знести все: і скорботи, 

і невеличку зарплатню, і якісь 

недоліки, і буркотіння. А ще має бути 

усвідомлення: якщо тебе люблять, 

то люблячого не можна кидати... 

Життя подружжя – це величезна 

праця і звитяга. І, водночас, задумайтесь, 

що вам дає сім’я? Це каторга? 

Чи величезна милість Божа, 

нам подарована? Якщо подарована, 

то дарами не розкидаються, їх зберігають 

і передають з роду в рід. От 

чому в сім’ях, які зуміли зберегти 

себе – не розпалися, не розвалилися, 

не вчинили підлості – діти та 

внуки, виростаючи, бувають і самі 

дуже щасливі в шлюбі. Тому що в 

основі їх сім’ї лежить благочестя – 

блага честь: ніхто ніколи не зрадив 

іншого, ніхто не вчинив подружньої 

зради, ніхто нікого не засудив. 

Часто буває, що почуття вдячності до 

людини, яка поруч із тобою, переростає 

в глибоку любов. Тиху, мовчазну, 

жертовну, але вона настільки глибока! 

А любов однієї людини обов’язково 

переростає в душу іншого. 

Помилка дев’ята: 

не молитись і не довіряти 

Як православна людина, я можу 

сказати: сім’я, її народження – це 

Промисел Божий. Тільки так! Тому 

про шлюб, про вибір життєвого 

шляху треба молитися, молитися, 

щоб Господь Свою волю виявив. В 

протилежному випадку ми справді 

підемо за косого, за рябого (душею, 

перш за все) – і будемо потім плакати: 

«Господи, за що мені такий хрест?» 

Якщо віруюча людина хоче сім’ю, 

то в простоті серця просить Бога: 

«Господи, якщо є Твоя воля, дай 

мені чоловіка. Того, хто стане моїм 

чоловіком, моєю «милицею», моєю 

«половинкою», батьком моїх дітей». 

«Покладайся на Господа у скорботах 

твоїх, і Він підтримає тебе» (Пс. 54, 

23), «Від Тебе Самого нехай вийде 

суд мій» (Пс. 16, 2), – говориться в 

псалмах царя Давида, а псалми – це ж 

не просто вірші, це молитовні вірші. 

Не ідеал, не принца, звичайно, треба 

просити і шукати, а того, хто тобі 

призначений. А ми часто віримо до 

кінця, що наша доля з рук Господа 

виходить, і що все, що з нами відбувається, 

є за Промислом. 

Іншими словами, треба бути просто 

віруючою людиною! Тобто знати, 

що від своєї долі, дарованої Богом, 

ти не втечеш – це може статися тільки 

в тому випадку, якщо людина зневажає 

закони Божі, якщо ціль їй невідома 

і до совісті вона не прислухається. 

Врешті-решт, для православної 

людини побудова і збереження 

сім’ї, пошук супутника життя – це 

питання довіри Богу. Вся простота 

і вся глибина саме в такому підході. 

Помилка десята: 

потурання суспільній думці 

Ми звикли до якогось штампу 

вікових градацій і часто керуємося 

певними стандартними уявленнями: 

треба поспішати вийти заміж 

до певного віку, або, ще гірше, 

якщо вже не виходить створити 

сім’ю, то – народити дитину від 

кого завгодно, щоб не лишитися 

нікому не потрібною. Така позиція 

часто призводить до трагедій. 

У віруючої людини ця проблема 

вирішується простою формулою: 

треба прийняти не штампи, а Божу 

волю. І тут нема поняття віку: ми 

не знаємо, коли «половинка», котра 

нам Богом уготована, буде знайдена 

– в 50 років, в 40, в 25. Це велика 

таємниця. Як і те, чи будуть в вашій 

родині свої дітки, чи прийомні, чи 

не буде взагалі. Християнин розуміє, 

що Промисел Божий завжди на 

спасіння. Якщо нам не дана сім’я 

в певному віці, це може означати, 

що ми просто не готові до шлюбу, 

не понесемо його, це буде не наш 

хрест, а самовільно взятий. Тому 

Господь утримує нас від цього. Але 

якщо у тебе повинна бути твоя «половинка», 

вона буде! Тому необачно 

кидатися у вир тільки тому, що всі 

навколо говорять: «Вже час швидше 

заміж виходити». «Ні! Я вийду заміж, 

але тільки за того, кого мені дарує 

Господь. Якою буде ця людина? 

Я прийму його будь-яким: прийму 

його таким, яким він є – значить, 

саме такий чоловік мені потрібен». 

З позиції духовної тільки таке мислення 

можливе. І іншого – не може 

бути. 

Джерело: http://hram.lviv.ua/

Дитяча сторінка 

…У Твоїх двадцять п’ять, Україно, 

Хай літа в Незалежності плинуть! 

Прийми вітань барвисті квіти, 

Нам сіяти, творить, вершити! 

…Щит нації і мови Вершина, 

Зморена горем твоя родина. 

Хай згаса війна та біль розлуки, 

Цілуєм твої стомлені руки! 

Аліна Степаненко 

28 СЕРПНЯ – Успіння Пресвятої 

Богородиці. 28 серпня ми вшановуємо 

день, коли 

Богородиця покинула 

земне 

життя – вона 

«уснула», тобто 

заснула вічним 

сном. Саме 

тому цей день 

називаємо «успінням». 

Сам Господь Ісус Христос 

в оточенні ангелів явився і прийняв 

Її пречисту душу. 

Пресвята Богородиця приймає 

моління усіх, хто до неї звертається, 

і передає прохання своєму Синові. 

РУБРИКА 

ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ЛЮБИЙ ЧИТАЧУ?! 

Про те, хто такий Іван Франко, 

мабуть, нагадувати не варто. 

Усі ми звикли бачити в ньому, у 

першу чергу, українського поета, 

перекладача, вченого, але, попри 

це все, Франко був також людиною, 

цікавою та непересічною. 

Тож у серпневому випуску з нагоди 

160-річчя від дня народження 

Каменяра пропонуємо вашій увазі 

кілька цікавих та несподіваних 

фактів із його життя. 

Франко у цифрах: 

Іван Франко прожив неповних 

60 років земного 

життя, з них 

понад 40 років 

віддав активній 

творчій діяльності. 

Якщо вдатися 

до математики, 

то ці 40 років – 

це 6000 творів. 

Це означає, що 

кожних два дні 

з-під пера пись- 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

ПРИЙШОВ ДО НАС ОСТАННІЙ МІСЯЦЬ ЛІТА – СЕРПЕНЬ! 

Сріблозлотий пан 

Гляну в літі ген по світі, 

Ген, на збіжжя лан – 

Їде в житі у кареті 

Їде срібний пан. 

Їде, їде, вже заїхав 

На пшеничний лан. 

Їде в бричці по пшеничці 

Їде злотий пан. 

Протру очі – не толочить 

Він пшеничку, ні,– 

Лиш колосся нахиляє 

Зерном до землі. 

Осінь оре... Вбрало поле 

Чорненький жупан,– 

Переїхав, переїхав 

Срібло-злотий пан. 

Мирослав Петрів 

14 СЕРПНЯ – початок Успенського 

посту. Цей піст готує нас до свята 

Успіння Пресвятої Богородиці. Триває 

він усього два тижні. А ще цей піст 

називають Богородичним, Спасо-Богородичним, 

або Спасівкою. В основі 

цього посту – наше бажання стати 

подібними до Пресвятої Богородиці, 

яка в усьому довіряла Богові і в своєму 

серці завжди говорила Йому: «Так, 

Господи. Нехай буде воля Твоя». 

19 СЕРПНЯ 

– Преображення 

Господнє. 

Спас. «Це Син 

Мій Улюблений, 

що Його Я 

вподобав. Його 

слухайтеся!». 

Це свято ще називають яблучно-медовим 

Спасом. Цього дня у церквах 

святять яблука, груші, виноград, мед, 

колоски жита та інші дари землі. 

23 СЕРПНЯ – День державного 

прапора України 

24 СЕРПНЯ – День Незалежності 

України 

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, УКРАЇНО! 

Сміється серпень над полями, 

То дощ, то спека – Маковій! 

Гудуть комбайни за ярами, 

Співа бджолиний медо-рій! 

Календарик маленького українця: 

2 серпня – пророка Іллі 

6 серпня – святих Бориса і Гліба та мучениці Христини 

9 серпня – Вмч. Пантелеймона 

14 серпня – початок Успенського посту 

19 серпня – Преображення Господнє. Спас 

23 серпня – День державного прапора України 

24 серпня – День Незалежності України 

27 серпня – 160 років від дня народження Івана Франка 

27 серпня – річниця пам’яті Іловайської трагедії під час 

війни на Сході України 

28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці 

менника з’являвся новий твір: вірш 

чи новела, повість чи роман. За час 

активної творчої діяльності в нього 

вийшло 220 окремих видань, тобто 

кожного року Франко видавав 5-6 

книжок. Серед сучасних письменників 

таких «трудолюбивих» немає, а 

колосальна працездатність Франка 

просто вражає. 

Діти і …тварини 

Діти Франка, троє синів – Андрій, 

Петро і Тарас, а також дочка Ганна, 

були дуже збитошні. Вони завжди 

голосно бавилися, постійно вигадували 

якісь нові каверзи. До цього 

всього гармидеру додавався справжній 

зоопарк, який панував в оселі 

Франків. Іван Якович працював, а 

десь з-під дивана вилазила черепаха, 

хатою ходив бузько зі зламаним крилом, 

а долівкою плигали жаби, яких 

хлопчаки спіймали для того, щоб 

нагодувати бузька. А в кутках іще й 

морські свинки хрумали капусту. І в 

цьому всьому Франко, тримаючи дітей 

на руках, навіть якось умудрявся 

писати свої геніальні твори. Сам 

письменник дуже любив тварин. У 

підвалі свого особняка Франко тримав 

кроликів, але найбільше любив 

собак, яких у нього було декілька. 

Франкові собаки манерами не вирізнялися 

від своїх наставників-дітей 

і любили гавкати тоді, коли їм 

заманеться. Відомий сусід Франка, 

Михайло Грушевський, неодноразово 

скаржився письменнику на його 

невихованих домашніх улюбленців, 

які не давали ночами поважному 

професору ані спати, ані працювати. 

Часто, як згадує донька поета, їхня 

оселя нагадувала «звірячу клініку» з 

покаліченими тваринами, яких малі 

Франки підбирали на вулиці і лікували 

вдома. 

Рибалка-ас 

Він умів працювати, і вмів відпочивати. 

Так можна сказати про 

Франка. Більше того, Каменяр і тут 

став першопрохідцем, адже саме 

його вважають засновником туристичного 

руху в Галичині. 

Іван Франко був першим професійним 

туристом, який не лише 

сам багато 

мандрував, 

а й організовував 

піші 

мандрівки 

Галичиною 

і Карпатами. 

У 1884 

році він організував 

першу українську студентську 

пішу мандрівку. А один із віршів, 

який Франко написав з цієї нагоди, 

став спортивним гімном Галичини. 

Його сини також активно займалися 

спортом, зокрема футболом і великим 

тенісом, про який тоді ще у 

Львові мало знали. Але найсправжнісінькою 

пристрастю Івана Франка 

була риболовля. Тільки випадала 

вільна хвилина, Франко брав сіті і 

їхав кудись за Львів, бо, як жартував 

поет, у Полтві нічого доброго 

спіймати не можна було. Франко не 

любив вудок, а рибу ловив сітями 

чи ятерами, причому власного виробництва. 

У риболовлі Франко був 

справжнім віртуозом, адже вмів ловити 

форель просто руками. Також 

письменник був прихильником «тихого 

полювання» на гриби, на яких 

прекрасно розумівся. 

Рекордсмен із псевдонімів 

і поліглот 

У Франка було багато псевдонімів 

– Джеджалик, Брут Хома, 

Мирон, Живий, Кремінь, Марко 

(близько 100 псевдонімів). Іван 

Якович писав твори не лише українською, 

а й польською, німецькою 

та іншими мовами. Загалом, Каменяр 

переклав українською мовою 

твори близько 200 авторів із 14 мов 

та 37 національних літератур, бо 

вільно володів 14 мовами (античними 

й майже всіма основними європейськими). 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК 

та Оксана СЕРПНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Успенська вежа № 8 (2016)

Transform your PDFs into Flipbooks and boost your revenue!

Delete template?

Save as template ?