Газета "Успенська вежа", № 8 (2017)

More documents

Recommendations

Info

6 Серпень <strong>2017</strong> Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів) ЗА ВСЕ БОГУ ДЯКУВАТИ: НАРОДНА «ФІЛОСОФІЯ ВДЯЧНОСТІ» Продовження. Початок у попередньому числі газети Народна мораль уважає неприйнятною невдячність Богові за все Його добро, засуджує тих, хто нарікає на Нього. Свідченням цього є побутування низки приповідок виховного, повчального характеру: Гріх Бога гнівити,тобто «гріх нарікати на Бога, коли чоловікові поводиться непогано, або коли він справедливо терпить за свою провину». Поширене в народі застереження На Господа гріх нарікати І. Франко тлумачить так: «Чоловік усе повинен нарікати на себе, на свій нерозум або на свої злі прикмети». Про такого, що голосно плаче і нарікає на Бога, мовиться: Як хто ся розвиє, то й на Бога виє. У народну свідомість глибоко проникло поняття неминучого покарання за такий гріх. Я вже утоплена в пеклі, бо клину і Бога, й сама себе, бо ми прикренечко жити. Так говорила жінка, жаліючись на лиху долю. Окремо слід підкреслити, що у приповідках відображено характерне для народної морально-етичної традиції протиставлення добра і зла в образах Бога і чорта. Бога хвали, а чорта не гніви, що означає «жий побожно, але не провокуючи злого». Серед паремій у формі прослави Бога можемо зауважити окличні словесні звороти, якими виражають захоплення, подив, сильні враження. Такий емоційно наповнений вислів О Господи милосерний, слава Твоя по всій земли! І.Франко визначає як «побожну формулу», якою «іноді висловляють своє зачудуванє, чуючи або бачучи якісь незвичайні річи». Прояви релігійного почуття, піднесених емоційних станів містять народну інтерпретацію християнського постулату про пізнання невидимого Творця через видимі речі, за яким слід з величі краси створінь навчитися належно славити Бога. Подібне сприйняття світу знайшло свій відбиток у релігійній свідомості Т. Шевченка, який, милуючись красою української природи, захоплено писав: ... І соловейко на калині То затихав, то щебетав, Святого Бога вихваляв; І все то, все то в Україні!... («Сон»). Славослівні формули використовувались у народній обрядовості. Так на Великдень свячена паска має велике значення, її споживання здавна супроводжувалось молитвою і подякою. Ось як цей народний звичай змальовано у повісті «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка: «Після посвячення батько Марусин і уся рідня сіли розговлятись. Батько прочитав тричі «Христос воскресе з мертвих», відрізав паски свяченої і положив перед кожним по куску. Покуштовавши її бережно, щоб крихот не розсипати під стіл, усяк перехрестився і сказав: Спасибі Богу милосердному! Дай, Боже, і на той рік діждати!». Корені такого способу висловлювання своїх прохань з похвалою і вдячністю слід шукати в лоні християнської традиції, зокрема, у рекомендаціях апостола Павла, у тих мудрих біблійних порадах, що грунтуються на духовних принципах і глибокому знанні психології людини. Дотримання цих законів душі і розуму відкривало шлях до здоров’я, гармонії, умиротворення. Сучасні фахівці в галузі психології запевняють, що такий простий метод молитви дає надзвичайні результати. Суть у тому, що вдячне серце завжди перебуває близько до творчих сил Всесвіту і, за законом взаємовідносин, основаним на космічному правилі дії і протидії, на нього буде скерований потік невичерпних благ. Вплив церковної традиції відчутний у вислові вдячності за гостину Спасибі Богу, усім святим, и вам за хліб, за сіль. У збірках приказок і прислів’їв зафіксовані й усталені в народному етикеті формули відповіді співрозмовникові на його слова подяки за що-небудь: Ні за що; Богу дякуйте! … Господеві!; Вибачайте! Богу дякуйте!; Дякуйте Господеві!; Спасибі й вам! Дай, Боже, здоров’я за ваше приятельство! За традицією, якої дотримувалися гуцули, увічлива відмова від запрошення до столу теж містила вислів подяки Богу. «Як увійдуть у хату, а застануть кого при їдженю, кажуть: Споживайте здорові! – Дай Боже здоров’я, просимо і вас ршєних! – Їжте здорові, я вже попоїв, дєкувати Богу с’єтому!». Заслуговують на увагу й приповідки жартівливого значення. Устаючи від обіду або вечері, говорили: Честь Богу, хвала, що сі душьи напхала. Ця жартівлива подяка близьким приятелям за їжу побутувала і в таких варіантах: Господу честь і слава, що грішна душа напхалась; Дякувать Богу святому, що дали їсти пустому. При зустрічі зі старим знайомим колись можна було сказати: Хвалити Бога, што ти тут; преціжтя раз вижу. За традицією українського мовленнєвого етикету, після привітання у відповідь на запитання «Чи гаразд ся маєте?» прийнято відповідати: Гаразд, Богу дьикувати, або так: Гаразд, коби Бог гіршим не карав, що значить «ведеться добре, а хоч і не зовсім добре, то все-таки могло би бути ще гірше». Подібний узвичаєний описовий спосіб висловлення селянином тієї думки, що йому добре поводиться, а саме: Богу дякувати. Аби Бог гиршим не карав, І.Франко пояснює народним віруванням у «добру» і «лиху» годину. «Сказати категорично, що йому ведеться добре – не годиться, се може бути провокацією «лихої години» і стягти на чоловіка погіршенє долі». Для народного мислення характерна готовність шукати і знаходити щось добре у будь-яких життєвих ситуаціях. Подібно до того, як стародавній римський філософ Епіктет намагався донести до своїх сучасників думку, що «усе залежить від того, як на це подивитися», українці, за звичай, по-своєму кажуть: Дьикуй Богу, що сі на тім стало, що слід розуміти «могло вийти ще гірше». Про нещасного чоловіка іронічно зауважують Слава Богу, зломив ногу, у значенні «зламав ногу, але міг зламати голову», тобто «через менше нещастє уйшов більшого». Слід зазначити, що людині властиво через подяку виражати задоволення своїм життям. За християнським віровченням, яке добре засвоїлося в народній мудрості, у цьому й полягає виконання Божої волі людиною: радіти життю, втішатися усім добрим, що Бог створив і дякувати за все Йому. «Втішання – це мистецтво, і Бог хоче, щоб усі ми його розвивали», – сказано в Талмуді, зібранні мудрості рабинів, що сягає часів Ісуса. В одному із рядків цієї книги йдеться про те, що кожен буде прикликаний до відповідальності за всі дозволені радості, якими він не спромігся навтішатися. «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі», – закликав апостол Павло (1Сол.5:17). Ця настанова знаходить свій відгомін у народній філософії, у тих життєвих принципах, яких впродовж багатьох віків дотримувалися українці: Що Господь дав, за то Богу дьикуй, – мовляв, «усе добро йде від Бога і за все треба дякувати Йому»; Благодарить Бога милосердного. Вдячність Богові основувалась на вірі в Його безмежну доброту, силу, велич, милосердя і справедливість, на вірі і надії у те, що Господь пам’ятає про усіх людей кожну мить, допомагає їм долати труднощі, провадить їх дорогою життя. Далі буде Марія ГОРБАЛЬ МОЛІМОСЯ ДО АНГЕЛА-ХОРОНИТЕЛЯ Спекотної серпневої днини до нас приїхали родичі і ми розташувалися в прохолодку старої велетенської яблуні. В серпні яблуня ще тільки-но напоює свої яблучка соком, а в кінці вересня – в жовтні вони, велетенські, вагою до 300 гр., падають, деякі розбиваються на половинки чи навіть четвертинки. З них ми чавимо сік. Тарас, племінник, стояв, тримаючи на руках свого маленького синочка, і розповідав, як він їздив на гастролі з концертами. Ми зацікавлено слухали його. Стоячи на одному місці, він якось мимовільно зробив один крок убік. І в ту ж мить на то його попереднє місце зривається велетенське яблуко. – Ми вжахнулися від того, що за мить могло б статися. – Ангел відштовхнув його, Ангел зберіг життя дитині. ххх Оксана, повертаючись зі села додому, понабирала усього, що надавала їй бабуся - дві велетенські сумки: і картопля, капуста, і огірки ще дотрималися до кінця серпня, і молоко, сир, сметана. В місті її зустріне чоловік, бо з трьома маленькими дітьми вона того не донесе. Двоє старшеньких дітей сіли на першому, передньому сидінні, вона з маленьким і сумками – на другому. Автобус напівпорожній – посеред тижня, а, тим більше, в позаполудневу пору людей до міста їде не так уже й багато. На наступній зупинці заходить одна жінка. Шофер чекає, поки вона позапаковує свої чотири велетенські сумки. Ви чого, шмаркачі, тут порозсідалися? – стала верещати жінка, роздивляючись, де їй сісти. – Цілий автобус порожній, а ви сіли на передні місця! Ану марш до заду! Я, – каже Оксана, – беру переляканих дітей і мовчки переводжу їх на задні місця, потім перетягую свої сумки, а від образи мало не плачу. – Ну чого ж ти, людино, така недобра?! – думаю, та ж в автобусі не те що сидіти, лежати можна, а тобі треба саме того місця, де ми сіли! І тільки-но ми з дітками, перелякані, ображені, – каже Оксана, – вмостились на задніх сидіннях, як дивимось, а з бокового провулку зі стрімкої гори просто на автобус летить віз з кіньми, доверху чимось загружений. То була мить, – каже Оксана, – дишель від воза пробиває скло переднього вікна автобуса, і настільки сильно, що вдаряє в голову ту сварливу жінку. Схарапуджені коні вискакують на автобус. (Шофер, правда, рвучко загальмував). А ми ж сиділи саме там! Я зрозуміла, – каже Оксана, – що це Ангели-Хоронителі наші потрудилися, щоб діти мої були живими. Господи, дякую Тобі, що в автобус зайшла та сварлива, що нас повиганяла! А тепер пороздумуємо. Ми у житті часто не розуміємо, чому нам судились певні прикрощі, невдачі, втрати, нещастя, трагедії… – Якщо ми заслужили того, то усі ці прикрі життєві випробування даються нам для того, щоби нам же самим у подальшому житті було на краще. Та це ми усвідомлюємо потім, з відстані часу, і добре, …коли усвідомлюємо.
Серпень <strong>2017</strong> Ніна НЕМИРОВСЬКА (Харків) ДУХОВНІ ПОДВИГИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ДОБУ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ХХ СТОЛІТТЯ Закінчення. Початок у попередніх випусках 7 Генерал Борис Палій-Неїло Винятковий вплив на становлення Патріарха Димитрія УАПЦ як національно-свідомої особистості, мистецтвознавця, іконописця мали художники Павло Ковжун, Михайло Осінчук та старшини українського війська, які розписували в 20-х рр. в його рідному селі Глідне в Надсянні місцеву церкву. Засновником і власником художнього ательє був генерал Борис Палій-Неїло. «В добу Центральної Ради, – як пише харківський дослідник Владислав Проненко, – він був помічником головного інспектора артилерії, а потім старшиною для особливих доручень при Головному Отамані Симонові Петлюрі. Під його керівництвом розписано 39 храмів, намальовано 17 іконостасів у Перемишлі. Борис Палій-Неїло, мешкаючи в Детройті, організував іконописну школу, де навчав інших і працював сам». Про духовну стійкість і славу українського воїна-християнина, слобожанського генерала часів УНР Олександра Івановича Удовиченка довідуємося тільки на початку XXI століття. Цей полководець, який ніколи не знав поразок, був активним громадським діячем діаспори, членом Французького Руху Опору в Другій світовій війні, письменником, брав безпосередню участь у заснуванні бібліотеки-архіву ім. Петлюри та храму Української Православної Церкви св. Симона в Парижі. Напередодні Першої світової війни на західних українських землях, що входили до складу Австоро-Угорської імперії, відбувалося формування загонів Українських Січових Стрільців, засновником був лідер Радикальної Партії Галичини Кирило Трильовський. В 1910 р. у «Січах» було вже кілька десятків тисяч української молоді. У серпні 1914 р. у Львові була заснована Головна Українська Рада, завданням якої було обороняти інтереси українського народу в Австрії. Рада створила військову організацію – Легіон Українських Січових Стрільців, яка поповнювалася за рахунок вихованців шкіл і гімназій. Січові стрільці, героїчна історія козацтва були зразком наслідування героїчних якостей для пластунів. У легіоні Українських Січових Стрільців греко-католицькі священики правили службу українською мовою, бойові прапори були національних кольорів. У цих формуваннях починали свою діяльність Євген Коновалець і Андрій Мельник, які в добу визвольних змагань 1917-1921 рр. стояли на чолі корпусу УСС, а в 1929 р. стали на чолі ОУН. Серед них особливо виділяється протопресвітер Ананій Теодорович, який в роки польської окупації Волині зберігав чистоту українського православ’я, а в роки нацистської окупації стояв поруч з ієрархами, які здійснювали друге відродження УАПЦ. Згодом він будував українську церкву в еміграції. Під час української революції 1917-1921 рр. молодий семінарист Ананій Теодорович брав активну участь у Визвольних змаганнях українського народу як інструктор-інформатор при штабі Січових Стрільців. Під час Другої світової війни був секретарем церковного управління Рівненсько-Кременецької єпархії. Він боронив Українську Церкву, свій народ від терору гестапо, морально підтримував українських патріотів у їхній героїчній боротьбі. Одним із добровольців легіону Січових Стрільців був майбутній священик Григорій Трух, який після навчання потрапив на фронт, де відбув шість років. Із яким натхненням починав Григорій Трух свій військовий шлях, свідчить пісня про «Червону калину», співавтором якої він був. Разом із сотнею полковника Дмитра Вітовського, до якої належав Григорій Трух, йому довелося пережити всю епопею Українських Січових Стрільців і брати участь у боях. Із травня 1920 р. Григорій Трух стає ченцем з ім’ям Андрій. Його апостольське служіння, поєднане з вояцькою ментальністю, не дозволяли йому Олександр Іванович Удовиченко Григорій Трух пристосуванське розуміння служби Богові й народові. В історію українського церковного письменства о. Андрій Трух увійшов завдяки творові «Життя святих» [Життя святих. Духовні читання для українського народу на кожен день Божого року. Т. IV. Впор. о. А. Г.Трух. – Торонто, В-во оо. Василіан, I960.– С. 360-365]. Боротьба ОУН-УПА за Українську Самостійну Соборну Державу – яскрава сторінка визвольних змагань українського народу в ХХ столітті. Серед військових буднів особливе місце займали Служби Божі, панахиди за загиблими воїнами. Військові священики в проповідях підіймали бойовий дух учасників змагань, молилися за перемогу. Але бракувало священиків, дяків, диригентів, крім того, бралося до уваги питання конспірації при таких великих скупченнях народу, а також безпека населення. Учасник визвольних змагань Роман Петренко згадує, що організація польових Служб Божих була нелегкою справою і багато українських священиків терпіли терор від німців і партизан, були вбивства духівництва. Але, зокрема на Поліссі, в таких тяжких умовах виконували свій душпастирський обов’язок о. Анатолій Білецький, о. Павло Фалько, о. Геннадій Шиприкевич, о. Артемій Селепина та багато інших, які не раз наражали своє життя на смертельну небезпеку. Довголітній політв’язень і учасник національно-визвольної боротьби в Західній Україні /УПА/ Мелентій Семенюк, згадуючи своє перебування в УПА, а згодом і в таборах, особливо наголошував, що тільки віра допомагала вистояти в скрутних становищах. Ще один багатолітній в’язень таборів Микола Сарма-Соколовський під час війни 1941 р. у Полтаві прийняв священичий сан. Нагодою до цього відповідального кроку став приїзд до Полтави єпископа Мстислава Скрипник (майбутнього Патріарха УАПЦ). Микола відвідував духовні курси, а після їх закінчення був висвячений єпископом Мстиславом у диякони. Згодом о. Микола одержує парафію на Буковині. У воєнні часи о. Микола відправляв Служби Божі, хрестив дітей, вінчав. Отець Микола проповідував українською мовою. У 1948 р. після богослужіння, перед Різдвом Христовим, о. Миколу при виході із церкви в с. Раранча чекісти арештовують, ув’язнюють і його дружину Варвару – на 25 років. На початку 90-х рр. в одному із листів він писав: «Я найстаріший в Україні член ОУН, і цим пишаюся; членами ОУН були справжні люди – Патріарх Мстислав, поет Олег Ольжич, Олена Теліга». Інший воїн УПА, отець Василь Прийма, теж багатолітній в’язень московських таборів, поет і письменник. Автор слів пісні «Гей на півночі, на Волині». Справжнє прізвище - Цап, псевдо Чорногора, літературне — Микола Дяків-Галичко, Микола Галичко. Народився 5.01.1914 р. в с. Бачів Перемишлянського р-ну Львівської обл. Батько — учасник визвольних змагань, дяк, вів у селі культурно-просвітницьку роботу. В 1941 р. батько загинув від рук комуністів у Золочеві, мати сім років відбувала в сталінських таборах. Живучи у Франції, став ініціатором і сподвижником спорудження церкви у святих місцях з’яви Непорочної Діви Марії у Люрді. Отже, «юнаки, які добровільно приносили своє життя на вівтар Батьківщині, що все життя потім дотримувалися вірності і не зреклися України в умовах найжорстокішої неволі – це золоті люди ХХ століття», – зазначає відомий український філософ, богослов Євген Сверстюк. – Таким Людям віддають честь навіть вороги, що мають поняття честі. Для нації, для історії високий безкорисливий патріотизм є нерозмінним фондом, що переходить в легенду. Людство оберігає такі легенди як скарб, що засвідчує про духовний первень нашої природи». У третьому відродженні УАПЦеркви в Україні кінця 90-х рр. ХХ ст. безпосередню участь брав Святійший Патріарх Димитрій (Володимир Ярема), на формування якого, як ми зазначали, вливали військові офіцери армії УНР. У 1938–1939 рр. він служив у польському війську, брав участь у перших боях Другої світової війни. Під час ліквідації УГК- Церкви, разом з вихованцями Духовної академії і семінарії, 12 квітня 1945 р. був призваний до війська і відправлений в запасну частину Радянської Армії в м. Білу Церкву. Там воїн Володимир Ярема показав свій організаторський хист – зі студентів-семінаристів створив чотириголосний хор на 55 осіб, який давав концерти для воїнів полку, дивізії, для населення міста та сіл. Хористи співали майже Микола Сарма-Соколовський Святійший Патріарх Димитрій всі українські пісні (як стрілецькі, так і «бендерівські» з трохи зміненими словами), розмовляли українською мовою, були ввічливі один до одного і до інших солдатів частини. Диригента Володимира Ярему щиро шанували як розумну, чесну, порядну людину. З Києва боєць Ярема був демобілізований в 1945 р. Таким чином, ми можемо говорити, що українські військові брали безпосередню участь у творенні, поширенні і відродженні української церкви, обороні української державності, культури і мови. Розмірковуючи про роль українських військових і місце релігійності та духовності в їх становленні, Патріарх Димитрій говорив: «Явища Духу запліднюють людські душі. І тільки десь на великих терезах історії, коли піднесення Духу впливає на результати війни, полководці починають задумуватися, і тоді вже Дух береться на «озброєння».
Page 1 and 2: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 3 and 4: була звершена перш
Page 5: Серпень 2017 5 ВІТАНН

Газета "Успенська вежа", № 8 (2017)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?