Наше Життя (Our Life), рік 1959, число 10, листопад

Із буяту проти буденщиниІндивідуальна вистава картин —це вже подія у житті мистця і нашоїспільноти. І коли проголошеновиставку картин Марії Красноносової,це всіх зацікавило. Про їїмистецький шлях дотепер мало буловідомо. Тому хотілось поглянутина її творчі зусилля й пізнатицю мистецьку індивідуальність.На виставці зустріла нас невеликогоросту жінка. Її постатьгубилась серед великих полотен,але в теплі її усмішки та в сяйві їїочей відчувався звязок із цим світомкольорів і ліній. Розмова навязаласьдуже легко.— Коли я почала малювати? —промовила вона. — Це трудно сказати.Фарбами й кистю я сталаорудувати щойно коли приїхаладо Америки, отже 12 літ тому. Алетуга за лініями й барвами дрімалав мені від дитинства. Часом, колине було паперу, (а це діялось підчас І. світової війни), то я рисуваладручком по піску.Вона усміхнулась до свого спомину.— Для навчання рисунку небуло в мене умовин. Батьки немогли цього дати, а потім життяпоставило свої вимоги -— заробітковапраця й подружнє життя, материнство.І так це все перемагалотягу до мистецтва. Аж врештіАмерика мені допомогла...— Як це так, — засміялась я. —Дехто нарікає, що Америка вбиваєпориви таланту...— А в мене навпаки! Коли мипочали тут пробиватись, (а це небуло легко, це ж знаєте), то я вжене могла перемогти себе. Раз, перебуваючисама вдома (я ж бояласьнавіть своїй рідні признатисьпро те), стала рисувати китицюквітів, що стояла на столі. Ось вона— п-ні Марія видобуває з закуткузалі невеличку картину, наякій поблідлими кольорами всміхаютьсяголовки квітів.— Фарба вже покришилась наних. Бо ж я малювала тим, що самемала в хаті — шкільною крейдою,тушом, губним олівцем, чорнилом.Але я бережу цей образок, бо вінпоказав мені дорогу.Пані Марія розказує, як поволіпризналась чоловікові у своємузамилуванні. Він прийняв це доволіскептично, але й не боронив.Навіть провів її кілька разів, колистала малювати краєвиди. І таквона набрала відваги і записаласьдо малярської школи. В ЕдукейшенелЕлаєнс пропрацювала вона4 сезони.— А поміж те все поспіх і напруженапраця. Бо ж треба булозаробити на прожиток! Нераз працюєшу фабриці, де гуркотять машиниі праця горить у руках, а идумці снуються кольори й тіні. 1Марія Красноніс біля своєї картиниM aria K rasnonis w ho recen tly exh ib ited her paintings in the U krainianClub in N ew Y orkМарія Красноніс: СоняшникиM aria Krasnonis: Sunflow ersвже по дорозі додому зарисовуєтьсяі вже хочеться це переллятина папір, але ні — треба обід датиродині. І вже по всьому, ввечорі —годинка-дві для мене, для могомалювання...Ось як постав мистець із МаріїКрасноніс. Із бунту проти буденщини,проти напруженого темпа...Треба признати, що Америка вцьому допомогла. Бо хоч придавилазразу, проте дала змогу вчитисьі виставляти.І пані Марія розказує, як вонавперше показала свої картини навулиці в Грінвіч Віледж. Це, як відомо,частина Ню Йорку, де мистцівиставляють двічі в рік, у червній вересні. Там треба зареєструватисьна місце і можна зайнятийого за невеликою оплатою від 12год. до сумерку. Коли дощ, тодітреба поспішати до сховку картин,що тут же близько знаходиться.— Це доволі томливе зайняття,але дає багато цікавих зустрічей.Під кінець тижня там хмари відвідувачів.Бо ж це вже відоме в НюЙорку видовище й неодин відомиймаляр там починав.Та тепер уже пані Марія там невиставляє. Її твори вже виставлялисьу Саліван Арт Ґаллери, ЕдемЕгаб Арт Галери. Бере участь увиставках Обєднання УкраїнськихМистців, а цього року вперше уОбразотворчій Виставці Жінок-Мисткинь. Врешті рішила влаштуватисамостійну виставку у примі-