Herald June 1_15 07.qxd - Ukrainian Orthodox Church of Canada

THE HERALDJuly 1/15, 2007Що таке парарафія?—Протоієрей Олександр ШмеманТе, що я маю намір сказати тут,може стати шоком для переважноїбільшості Православних.Отож, є найочевиднішим фактом,що парафія, як ми її розуміємосьогодні, тобто організація зі службовцями,внутрішніми законами, фінансами,власністю, зібраннями, виборамиі т.п., є зовсім недавнім явищем,й існує, фактично, майже виключно,у Православній “діаспорі”.Інакше кажучи, те, що ми визнаємояк єдино нормативну і природнуформу існування Церкви, зовсімне є так ясно “правильним і визнаним”,і можливо, абсолютно не єнормативним.“Парафія”, як ми знаємоїї сьогодні, незважаючи на всі їїрелігійні конотації, і це може статидругим шоком, є продуктом секуляризації(знецерковлення). Або ж,швидше, у процесі свого розвитку,будучи складовою американськогоспособу життя, вона набула секуляристичногофундаменту. А він помалурозкладає останні елементисерйозності того, чому парафія повиннаслужити і чим вона повиннабути, тобто Церкву. Щоб зрозумітице, нам слід коротко проаналізуватипоходження і розвиток Православноїпарафії в Америці.Перше, що робили Православніемігранти, коли осілися в Америці,вони будували церкви. Церква буласамо-очевидною, природною частиноюїхнього життя на батьківщині.Це стало їх першою потребою уновій країні. Потрібна була Церквадля богослужень, для здійснення таїнств,щоб було можливе хрещення,вінчання і похорон. Не заради “парафії“,як ми її розуміємо тепер, ашвидше заради парафії у старомутрадиційному значенні цього слова—місця, де можна бути на Богослуженніразом з іншими і мати релігійний“мандат“ на усе своє життя.Усі документи тих років підтверджуютьцей висновок.“Організація“ була чимось другорядним,так би мовити, чимось нав’язанимемігрантам чисто зовнішнімифакторами. У російському чигрецькому селі ніхто ніколи не питався,хто є власником парафіяльноїЦеркви. Це була буквально Божавласність, про яку кожен повиненбув піклуватися, але яка не належаланікому зокрема. Церква виконувалалише одну функцію—а саме,дослівно, оприсутнювати Христачерез проповідь, таїнства, богослуження,викладання, та робити життя“парафіян“ Християнським, насичуватийого Христом настількице можливо. І тими “відібраними,висвяченими, збереженими“ було“духовенство“. Давати і управлятиЦерквою як духовно, так і матеріально,не було їх “правом“, а святимобов’язком, було істинною причиноюїх “обрання“.Подібно ж, святим обов’язкомвсіх інших “парафіян“, яких називаємо“світськими“, було якнайстараннішесприймати навчання Церкви,приймати разом участь у бого-Роздумуванняслуженнях, “відповiдно до волі свогосерця“ відповідати на потребиЦеркви і врешті, настільки можливожити за принципами ХристиянськоїВіри.Тут, однак, у абсолютно відміннійзаконодавчій системі, земля і Церквана ній повинні були купуватися і перебуватиу володінні якогось об’єднання.Таке було спішно створене,звичайно якоюсь енергійною і відданоюЦеркві особою, заради одноїлиш мети—уможливити існуванняЦеркви. Це був чисто практичнийрозвиток події. Однак, він увів, майжепідсвідомо, першу радикальну змінудо старого уявлення про парафію, асаме: парафія—це власник певноїнерухомості. І ця ідея мало-помалустала справжньою одержимістю.Тоді прийшла на чергу друга зміна.Іммігрантська парафія була бідною.І мати церкву, навіть найскромнішу,та й до того ж утримуватисвященника, це коштувало.Звідси, постійний клопіт із збіркамифондів, як звести кінці з кінцями.Клопіт, який помістив гроші й фінансиу серце парафіяльного життя.Справді, парафіяльна організаціябула народжена для матеріальноїпідтримки Церкви, і то—Церкви, ане парафії, будучи, в першу чергу,ціллю і правомірністю парафії. Алебудь-яка організація, якою б не булапричина до її народження, має майженевідворотно свою власну логікурозвитку, яка рано чи пізно формуєїї власні “вищі цінності”.І в Америці мало не все сприялосаме такій логіці і такому розвиткові.Демократичний, тобто, головноанти-ієрархічний ідеал суспільства,культ “вільного“, тобто окремоговласного підприємництва, дух конкурентності,оцінювання всього зточки зору “ціни“, наголос на безпекуй економічність, постійне звеличення“народу“ і його волі, його потребта інтересів як єдиного критеріювсієї діяльності. І особливо, прагматичнийхарактер американськоїрелігії, в якій діяльність та ефективність—головнірелігійні цінності.Врешті-решт, Православна парафіястала тим, чим вона є сьогодні:зосереджена на собі самій; організація, усі зусилля і дії якої мають наметі покращення власної матеріальноїстійкості, успіху, майбутньоїбезпеки; чимось, що гордиться своїмиздобутками. І це—вже не парафія,яка служить Церкві, а насправді,сама Церква змушена все більшей більше прислуговувати парафії,23сриймати її як свою “ціль“. Так, що йсвященик, остання прикмета і представник“Церкви“ у “парафії“, вважаєтьсядобрим, якщо він цілковитопідпорядковує інтереси Церквиінтересам парафії.Третя і найважливіша зміна буланеминучим наслідком двох попередніх: знецерковлення парафії тавідповідно втрата релігійної серйозності.Сучасна американська парафіяможе мати багато добрих сторін,але глибший аналіз мусить погодитися,що їм бракує серйозностіу вище вживаному сенсі цього слова.Однак як організація, тобто як“парафія”, вона насправді протиставляєтьсяцьому видові серйозності.Бо вона знає інстинктивно тай із досвіду, що успіх, якого вонабажає й шукає, прямо протилежнийдо релігійної серйозності. Щоб мати“успіх“, слід покладатися і догоджуватилюдській гордості (права рукане лише знає, що робить ліва, але йвитрачає більшість свого часу на те,щоб добитися визнання того і прорекламуватите), інстинктові наживи(бінго або лотереї і т.п. є більшефективним методом поповненняпарафіяльної казни, аніж будь-якийзаклик до релігійної свідомості),марнославству (найкраще, найбільше,найдорожче ...). І оскільки всеце є зроблене “для Церкви”, через те—все воно оправдане і прославленеяк “Християнське”.Якщо бути точним, парафіяльнаорганізація живе стандартами іпринципами, які, взяті в плані одногоіндивіда, цілковито осуджуютьсяХристиянством як аморальні: гордість,нажива, егоїзм і самоствердження.Й навіть безперестанне проповідуванняна “славу“ Православ’я єрадше двозначним суррогатом слави,яка відповідно до Євангелія належитьсяєдиному Богові. Парафіяльнаорганізація замістила Церкву і,окрім того, стала абсолютно нецерковноюорганізацією.Через те вона радикально відрізняєтьсявід парафії в минулому. Вонаперестала бути природним об’єднаннямз Церквою як своїм центромі стрижнем “остаточного еталону“і “серйозності”. Вона не сталарелігійною спільнотою, тобто групою,яка поєднана і служить спільномурелігійному ідеалові. Так, яквона існує сьогодні, вона являє собоюабсолютну перемогу секуляризму(тобто відчуження від Церкви,знецерковлення) у АмериканськомуПравослав’ї.Dear Readers!■ Articles published in the “Herald”, signed by the writer, do not necessarilyreflect the views and opinions of the Ukrainian Orthodox Church ofCanada but rather those of the author. The editor reserves the right to editor shorten, if necessary, all articles, as well as to refuse publication of submittedmaterials if deemed unsuitable or at variance with editorial policy.Dear Fr. Bohdan Hladio,■ Please help me to find my father, Vassyl Kutko. He was lost in Berlin in1945. He was in the military and served in the Red Army. Before the war helived in Rybotyn, Koropskyj region, Chernihivska oblast, Ukraine. He wasborn there in 1920. I think he may live in Canada, because he had a relativethere. If anyone knows of him, please tell him that my mother is alive andwe want to see him very much. My mother's name is Yevdokiya TymofiyivnaKutko. e-mail: korop@bk.ruSincerely—Valentina Vassylivna Kutko