Успенська вежа № 9 (2014)
газета успенська вежа вересень 2014
газета успенська вежа вересень 2014
- No tags were found...
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Вересень <strong>2014</strong> 7<br />
Лист Московському Патріяршому<br />
екзархові на Україні (від 27 лютого 1989 р.)<br />
(Закінчення. Продовження на 5-й стор.).<br />
М<br />
УДРА КНИЖКА – це спілкування з<br />
Богом. Тарас Шевченко розумів,<br />
що творчий дух – це Божий дух, і<br />
підтримував ідею Божественної сутності<br />
мистецтва. Шевченко ставить<br />
творчу особистість на найвищий щабель<br />
духовності, оскільки ця особистість<br />
може стати провідником Божих<br />
ідей. Духовний феномен Шевченка<br />
полягає в тому, що, як він сам говорив:<br />
«Я бачив, я відчував ці чарівні<br />
образи, я слухав цю небесну гармонію,<br />
словом, я був одержимий духом живої<br />
святої поезії». Таким чином, можна<br />
стверджувати, що «Кобзар» написаний<br />
Шевченком у стані творчого осяяння.<br />
Коли я познайомилася з поетичною<br />
збіркою Марії Прокопець «Разом<br />
з Тарасом до Тараса», то відчула, що<br />
авторка також є натхнена Святим Духом.<br />
Книга віддзеркалює глибокий<br />
внутрішній світ, українську ментальність<br />
поетеси. Марія Прокопець<br />
сприйняла Шевченка серцем і написала<br />
про нього серцем. Вона мене зачарувала<br />
щирістю, безпосередністю,<br />
відвертістю, правдивістю і лаконізмом<br />
поетичної мови. А ще в її поезії можна<br />
відзначити яскраву образність,<br />
майстерне володіння словом, багатий<br />
синонімічний ряд, тонке чуття мови,<br />
точність і стислість вислову у поєднанні<br />
з глибоким змістом. Завдяки<br />
стилістичній вивіреності, досконалості<br />
поетичне слово Марії Прокопець<br />
відразу запало мені в душу і я відчула<br />
Чи ж не обов’язок Київського Митрополита<br />
якось тій біді зарадити? В<br />
Одесі не навчаться, бо одеські «професори»<br />
самі не вміють перекладати<br />
на українську мову. В сусідніх з Волинню<br />
областях – Житомирській, Хмельницькій,<br />
Вінницькій та по всій Україні<br />
й цього немає. Люди живуть у повній<br />
духовній неволі й темряві, тоді коли<br />
інші православні народи, як румуни,<br />
греки, навіть молдавани служать і проповідують<br />
своєю мовою. А грузини<br />
мають свого патріарха, свою рідну<br />
церкву та свої традиції.<br />
Московська церква для обману називає<br />
себе «руською», а сама це заперечила<br />
тоді, коли ювілейні головні святкування<br />
призначила не в Києві – центрі<br />
Русі – а в Москві. Значить – це церква<br />
Московська, чи Російська, а не наша.<br />
Досі ще в календарях святу Ольгу називають<br />
«княгиней российской», а нашого<br />
хрестителя «князем российским».<br />
Але ж ми маємо більше права в такому<br />
випадку назвати святого «українським»<br />
князем. Якщо є церкви Грецька,<br />
Болгарська, Румунська, Сербська, а<br />
навіть Кипрська, Єрусалимська, то чому<br />
не сміє бути церква Українська?<br />
Бувшу православну волинську<br />
ієрархію, як і уніятську, досі в кожній<br />
газеті і в православних журналах, які<br />
більш підпорядковані політиці, ніж духовним<br />
справам, засуджується, як ворогів<br />
радянської держави. Але ж бо тепер,<br />
в період «гласності», також «сталінська<br />
епоха» засуджена партією і народом.<br />
Так чому ж ніхто не подумає, що<br />
нарешті треба переглянути своє відношення<br />
до тих нещасливих людей, а тим<br />
більше це повинна робити Церква, якщо<br />
вона рахується «Руською». Чи може<br />
церква має залишитися при сталінських<br />
поглядах? Подумаймо ж, чи могли<br />
православні волинські чи галицькі уніятські<br />
священики чи єпископи хвалити<br />
в церквах сталінську державу, в якій<br />
діяв войовничий атеїзм, священиків<br />
мучили й убивали, церкви, навіть такої<br />
великої історичної і мистецької вартості,<br />
як золотоверхий Михайлівський<br />
собор, чи братський Богоявленський<br />
собор на Подолі, руйнували, проводили<br />
масове винищення українського народу<br />
штучно створеним голодом? Та ж усе<br />
це в Польщі було загально відомою,<br />
незаперечною правдою, були свідки, які<br />
втекли від того, як називали, «пекла».<br />
Не можна було того ні скрити, ні затушувати.<br />
Невже «ради России» треба<br />
було єпископам брехати й казати, що<br />
то все неправда? Були й такі, що направду<br />
вірили агентам і заперечували<br />
чутки про репресії, але коли самі туди<br />
поїхали, їх протягом року порозстрілювали,<br />
як наприклад, письменників Крушельницьких,<br />
жінку письменника Галана<br />
та інших, «їм же ність числа». Не<br />
можна було тоді й не потрібно тепер<br />
робити з чорного біле.<br />
Чи не слід нарешті все це, принайменше<br />
Церквою, переоцінити в дусі<br />
«перебудови» й реабілітувати маловинних<br />
людей, в тому числі священиків<br />
та єпископів, а також їх «вину без вини».<br />
Чи не слід, щонайменше, перестати вже<br />
писати про них. як про «буржуазних націоналістів»,<br />
як про «ворогів українського<br />
народу», а то й усього людства. Та<br />
вони ж натерпілися на чужині, а коли б<br />
зосталися, були б загинули. Вони, не<br />
маючи досі змоги без сплямлення своєї<br />
людської гідности. без самоосуджень та<br />
каятя, вернутися на свою батьківщину,<br />
пишуть і говорять про те. що було, а ми<br />
кажемо, що вони «клевещуть» на наш<br />
режим. А хто винний, що наш режим був<br />
саме таким, як вони його описували?<br />
Робили це з відчаю, так як я сьогодні з<br />
відчаю пишу. Пишу, як священик Христової<br />
Православної церкви, але не як<br />
невільник церковно-політичного режиму,<br />
що називається «Руською Православною<br />
Церквою», не як уніят, бо сорок<br />
років минуло, як я служу Православ’ю,<br />
не як «буржуазний» націоналіст, бо<br />
мій батько був одним з найбідніших<br />
селян. Я прагну правди і християнської<br />
любови, а не політики. Як кожна<br />
нормальна людина, люблю свій народ<br />
і прагну добра для нього. Коли цей народ<br />
яка-небудь креатура зневажає, я,<br />
якщо маю бути чесним членом свого<br />
народу, – повинен боронити його честь<br />
і його існування.<br />
Справедливо було б думати так:<br />
коли хто переконаний в правдивості<br />
католицької релігії і ніяке переконування<br />
його не задовольняє, то чому його<br />
силувати до Православ’я? А коли хто<br />
не може змиритися з чужою мовою в<br />
найсвятішому для нього місці – в<br />
Церкві і при молитві, то чого ми повинні<br />
його заставляти? А як він тоді<br />
піде в секту?<br />
Я не можу приневолити себе забути<br />
кривди мого народу та кривди Ініціятивної<br />
Групи. Державні органи не давали<br />
групі спокійно працювати, нормально<br />
діяти, їм не залежало на скорішому<br />
переході в Православ’я, а тільки,<br />
щоб якнайбільше людей заарештувати<br />
або зовсім відбити їх від церкви.<br />
Пізніше ці самі органи писали правду,<br />
що вони не для цього організували<br />
львівський собор, щоб навертати людей<br />
«на віру батьків», а щоб народ взагалі<br />
відвернути від всякої віри («Львовская<br />
правда»). Ми все це мусили мовчки слухати<br />
й не могли сказати правди, хоч серце<br />
кров’ю обливалося, і як Ініціятивна<br />
Група виглядає перед народом, перед<br />
уніатами, коли її «руска Церква» давно<br />
віддала на поталу? Уніяти витримали<br />
переслідування і вони – герої! А ми<br />
невільники, що не мають права сказати<br />
слова на свою оборону!<br />
Не пишу цього листа, шоб Ваше<br />
Преосвященство дратувати, але пишу,<br />
щоб Ви знали правду, таку гірку, голу і<br />
страшну правду, яка діється в церкві,<br />
якщо ще її не пізнали своїм розумом.<br />
Пишу, щоб Ваше Високопреосвященство,<br />
будучи Екзархом, зробили щось<br />
для направи цих віковічно неправильних<br />
відносин Москви до нашого народу<br />
й до нашої церкви. Треба якось щиросердечно<br />
примирити наш народ, полюдськи<br />
до нього заговорити, без офіціяльної<br />
брехні. Переживаємо дуже<br />
трудний для Православ’я час. Переживаємо,<br />
як видно, також апокаліптичний<br />
час.<br />
Протоієрей Володимир ЯРЕМА.<br />
Любов’ю скроплене слово<br />
велику духовну радість. Краса милозвучної<br />
української мови, яка ллється,<br />
немов пісня, – так плавно і мелодійно<br />
поєднуються слова у велику повноводну<br />
поетичну ріку.<br />
Ні!<br />
Не прощай, Тарасе,<br />
Й не прости –<br />
Скарай усіх.<br />
У кого мертві душі,<br />
Які до долі України<br />
Й десь байдужі –<br />
Їх словом гострим,<br />
Мов мечем,<br />
СІЧИ!<br />
Поезія Марії Прокопець свідчить<br />
про мовне багатство і спонукає до роздумів,<br />
що українська мова є не тільки<br />
засобом спілкування, а це наш духовний<br />
одяг, який нас самоідентифікує як<br />
українців, адже ж відомо, що без мови<br />
немає народу. Таким чином, мій пієтет<br />
до Тараса Шевченка виявився співзвучним<br />
з поезією Марії Прокопець.<br />
Необхідно відзначити чітку структурованість<br />
збірки, в якій поезії висвітлюють<br />
певні етапи життєтворчості<br />
Шевченка в хронологічному порядку.<br />
В поетичну канву збірки вкраплено<br />
відповідні уривки з творів Шевченка,<br />
його листів і «Щоденника», неординарні<br />
думки львівських художників<br />
З історичного календаря<br />
ВЕРЕСЕНЬ<br />
Євгена Манишина, Олександра Крохмалюка,<br />
Ігора Гавришкевича, Віктора<br />
Стогнута, а також інших видатних<br />
митців про поета.<br />
З огляду на ідейно-композиційну<br />
цілісність рецензованої збірки, її можна<br />
розглядати за жанровими ознаками<br />
як поему-колаж. Логічність і науко-<br />
04.09.1985 – У концтаборі загинув Василь Стус – поет, дисидент, борець за справедливість (*06.01.1938).<br />
09.09.1769 – 245 років тому народився Іван Котляревський – письменник, батько новітньої української літератури<br />
(+10.11.1838).<br />
09.09.1894 – 120 років тому у Львові відкрито медичний інститут.<br />
10.09.1979 – 35 років тому помер композитор Станіслав Людкевич.<br />
15.09.1804 – 210 років тому народився Михайло Максимович – літературознавець, історик, письменник, вчений-природознавець<br />
(+22.11.1873).<br />
17.09.1939 – 75 років від початку окупації західноукраїнських земель більшовицьким режимом.<br />
17.09.1864 – 150 років тому народився Михайло Коцюбинський – видатний український письменник, громадський діяч<br />
(+25.04.1913).<br />
21.09.1944 – 70 років тому помер в Канаді Олександр Кошиць – композитор, диригент (* 12.09.1875).<br />
ва достовірність у висвітленні життєпису<br />
Шевченка робить це видання<br />
цікавим з пізнавальної точки зору, а<br />
оригінальне вирішення його структури<br />
допоможе тим, хто візьметься за<br />
інсценізацію творів на Шевченкову тематику.<br />
Поетична збірка Марії Прокопець<br />
«Разом з Тарасом до Тараса» опублікована<br />
у Львові у <strong>2014</strong> році (видавець<br />
– Н. Бадікова) і присвячена 200-літтю<br />
від дня народження Тараса Шевченка.<br />
Поліграфія книжки зроблена з великою<br />
любов’ю на високому професійному<br />
рівні. Її приємно взяти в руки:<br />
невеликого формату у твердій палітурці,<br />
що забезпечує довгий вік цьому<br />
виданню. На обкладинці відтворено<br />
чотири автопортрети Шевченка<br />
різних періодів життя. В посторінковому<br />
оформленні використано мотиви<br />
української народної вишивки в коричневій<br />
гамі кольорів.<br />
Поезія Марії Прокопець – це роздуми<br />
про Шевченка на глибинному<br />
духовному рівні, які заставляють задуматися<br />
над власною життєвою позицією<br />
у нашому складному сьогоденні.<br />
Поетична збірка Марії Прокопець «Разом<br />
з Тарасом до Тараса» є гідним<br />
внеском у ювілейний вінок національному<br />
Пророку України.<br />
Оксана ЗАХАРЧУК.<br />
П О Д Я К А<br />
Правління Львівського обласного<br />
фонду соціального захисту і реабілітації<br />
сліпих висловлює щиру подяку<br />
настоятелю Свято-Покровської<br />
парафії УАПЦ м. Боярки протоієрею<br />
Дмитрові ПРИСЯЖНОМУ<br />
за надання постійної допомоги, а також<br />
щиро вітає о. Дмитра із Днем Незалежності<br />
України.<br />
Нехай не мліє джерело нашої віри,<br />
надії і любові до рідной землі, додається<br />
енергії, снаги і впевненості у<br />
власних силах і переконаннх.<br />
З нами Бог і Україна!<br />
З повагою і вдячністю<br />
голова правліггя фонду Дурнєв В.О.<br />
Тар<br />
Льв<br />
Н. О
Change language