Успенська вежа № 7 (2011)
09.03.2015 • Views
Share Embed Flag

Успенська вежа № 7 (2011)

Газета Успенська вежа липень 2011

Газета Успенська вежа липень 2011

SHOW MORE
SHOW LESS
ePAPER READ
DOWNLOAD ePAPER
  • No tags were found...
fediv.yuriy

Create successful ePaper yourself

Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.

START NOW

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО<br />

За віру і дність!<br />

є<br />

Виходить з березня 1991 року ЛИПЕНЬ <strong>2011</strong> року <strong>№</strong> 7 (230)<br />

Собор святих славних і всехвальних<br />

дванадцятьох апостолів<br />

Петро — святий верховний апостол, палкий за<br />

Господом ревнитель і славний імени Його ісповідник,<br />

який сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого»,<br />

— був братом Андрія Первозваного. Походив<br />

з Витсаїди, неславного галилейського града, син<br />

Йони з роду Симеона. Від рибальських сітей до<br />

апостольства і від ловлення риби до ловлення людей<br />

Господь його покликав. Замість човна — Церкву,<br />

замість весла — ключ до Небесного Царства<br />

отримав. Проповідував Євангеліє спершу в Юдеї,<br />

тоді в Антіохії, і в Понті, і в Галатії, і в Каппадокії,<br />

і в Азії, і Витинії, і в Ілиріці. Дійшов і до Риму й у<br />

всій Італії благовістив Боже слово. Симона-волхва<br />

посеред Римського града переміг силою Христа —<br />

з висоти повітря скинув його додолу. Пізніше від<br />

Нерона-царя на хресті стрімголов розп’ятий був —<br />

узятий на небо.<br />

Андрій святий — первозваний апостол. Спочатку<br />

був учнем святого Йоана Хрестителя; І першим<br />

пішов услід Агнцеві Божому, що взяв на себе гріхи<br />

світу. Братом був верховного апостола Петра, його<br />

ж і привів до Христа. Він, після прийняття Духа<br />

Святого, проповідував Христа у Витинії і у всіх<br />

краях у примор’ї Євксинського Понту, і в Херсонесі,<br />

і на Русь, Провидінням Божим, дістався, хрест<br />

на горах Київських поставив і провістив прийняття<br />

віри родом цим від свого апостольського трону<br />

у Візантії. Проповідував же у великій Скитії, повернувся<br />

до Тракії, дійшов же і до Еллади, і в Пелопоннес.<br />

І розіп’ятий був від антипата Егеята у<br />

Патрах Ахеїтських.<br />

Яків — святий апостол, син Заведея, якого Господь<br />

назвав Воанергес, тобто Син Грому, брат святого<br />

Йоана Богослова. Бачив славу Переображення<br />

Господнього на Таворі. Після Вознесення Господнього,<br />

як грім,- у кінцях земних загримів. Проповідував<br />

Слово Боже спершу по всій Юдеї, після того<br />

в Іспанії, тоді знову до Єрусалиму повернувся. Громоголосо<br />

викривав невірних євреїв, із Божественного<br />

Писання показуючи їм, що Ісус Христос —<br />

справжній Месія. Цього не терпіли юдеї, намовили<br />

на нього царя Ірода, названого Агрипа, і випив апостол<br />

святий чашу страждання за Христом, яку випити<br />

обіцяв, — мечем від Ірода був потятий.<br />

Йоан — святий апостол, і євангелист, і богослов.<br />

Приліг на грудях Христа, і під хрестом з Пречистою<br />

Дівою Богородицею стояв, і її сином назватися<br />

сподобився, і в час пречесного її Успення вравіє<br />

райське, від ангела дане, перед одром її ніс. Проповідував<br />

Євангеліє Христове в Ефесі, і у всій Азії, на<br />

острові ж Патмос невимовних одкровень божественних<br />

сподобився і про те написав. Повернувся в<br />

Ефес і багато людей азійських країв до Христа привів.<br />

Спочив у мирі, померши природною смертю: старий<br />

був літами.<br />

Пилип — святий апостол, співгромадянин Петра<br />

й Андрія, пророчих книг і всього Старого Закону досвідчений<br />

знавець. Натанаїла до Христа привів, сказав:<br />

«Того Ісуса, про кого написав Мойсей у законі і<br />

пророки, знайшли, прийди і подивись». Він проповідував<br />

Христа також в ассирійських краях, зі святим<br />

апостолом Вартоломеєм і Маріям — сестрою своєю.<br />

У Єраполі ж Фригійському, від еллінів стрімголов розіп’ятий,<br />

помер.<br />

Вартоломей — святий апостол, родом із Галлади.<br />

Спершу зі святим Пилипом проповідував у Сирії та<br />

Горішній Азії. То разом проповідували, то окремо, помагав<br />

їм часом і святий Йоан Богослов. Тоді, після<br />

кончини Пилипової, пішов до Індії, названої Євдемона,<br />

і, досить часу там у благо-вістуванні пробувши, і<br />

багатьох до Христа навернувши, і Євангеліє, яке святий<br />

Матей написав, мовою їхньою індійською переклавши,<br />

пішов звідти до Вірменії Великої, і в Албані,<br />

граді вірменському, на хресті через розіп яття стрімголов,<br />

і шкіри з тіла здирання, і через голови відрізання<br />

увінчався. Тіло його в олов’яну раку поклали і в море<br />

вкинули. Як у ло-дії, воно легко по водах плавало,<br />

пристало на острові, що Липар називається.<br />

Тома — святий апостол, названий близнюком, із<br />

Панеяди, града галилейського. Торкався ран Христових<br />

після Воскресення Його. Проповідував Христа<br />

партам, мидам, персам, гирканам, бактрам, брахманам<br />

— аж до крайніх земель Індії. У Каламидському<br />

краю, списами простромлений, помер за Христа.<br />

Матей же, святий апостол, брат Якова Алфеєвого,<br />

з митниці на апостольство прикликаний, був<br />

першим записувачем життя Христового. Написав<br />

Святе Євангеліє мовою єврейською. Проповідував<br />

Христа у всій Етіопії і в Антропофагійському краю,<br />

де ж у граді, що Мирмени називається, по-мученицьки<br />

з життя цього пішов.<br />

Яків Алфеїв, Христовий апостол, брат Матеяєвангелиста,<br />

у різних краях ідолопоклонницьким<br />

народам слово Боже проповідував, і незліченно<br />

люду привів до Христа, був Його наслідувачем. На<br />

хресті розіп’ятий, закінчив страждання. Навернені<br />

ж язичники назвали його божественним насінням.<br />

Юда — святий апостол, син святого Йосифа Обручника,<br />

назарейського теслі, якого Лука святий<br />

називає Яковим, бо був братом святого Якова —<br />

першого єпископа єрусалимського, братом Божим<br />

іменованого. Матей же і Марко Тадеєм і Аевієм його<br />

називають. Проповідував Христа в Юдеї, Галилеї,<br />

Самарії й Ідумеї, в Аравії, Сирії і Месопотамії. В<br />

Араратському ж краю, коли на дереві хресному<br />

ідолослужителі його повісили і стрілами постріляли,<br />

поклав душу за Господа свого.<br />

Симон — святий апостол, родом із Кани Галилейської.<br />

На його весіллі Христос воду на вино<br />

перетворив. Прозваний був Зилотом — через<br />

ревність свою в Христі Бозі. Благовістував слово<br />

спасення серед мавритян і африкан. У Британії ж,<br />

розіп’ятий від невірних, Богові дух передав.<br />

Матей святий, замість Юди-зрадника до святих<br />

апостолів зарахований, проповідував Христа в<br />

Зовнішній Етіопії. Багато страждань витерпів, помученицьки<br />

помер.<br />

Павло святий — верховний апостол, пізніше від<br />

усіх від Господа згори покликаний на апостольство.<br />

Виявився вибраним посудом імени Ісуса Христа.<br />

Проніс його перед язичниками і царями від Єрусалиму<br />

і до Риму. Багатьом поганам учителем був. Від<br />

Нерона ж мечем убитий, закінчив подвиг шляху<br />

свого. Цього святого апостола Церква шанує в<br />

рівному верховенстві зі святим апостолом Петром,<br />

бо більше від инших апостолів у благовістуванні<br />

Христовому потрудився.<br />

Димитрій РОСТОВСЬКИЙ,<br />

із «Житія святих».

2<br />

За віру і єдність!<br />

ІНФОРМУЄ<br />

Освячено місце під<br />

новий храм УАПЦ<br />

5 червня <strong>2011</strong> р., в Неділю Святих<br />

Отців І Вселенського собору, в<br />

с. Тарасівці під Києвом було освячено<br />

місце під будівництво Успенського<br />

храму. Свята Літургія<br />

була відправлена собором духовенства<br />

в каплиці Успіння Пресвятої<br />

Богородиці с. Тарасівки, що<br />

тимчасово діє при Тарасівському<br />

дитячому садочку. Співслужили настоятель<br />

о. Ігор Терпелюк, київський<br />

декан о. Димитрій Присяжний, прот.<br />

Сергій Ковальчук (м. Біла Церква) і о.<br />

Володимир Риженко (м. Київ). Після<br />

завершення Святої Літургії відбулася<br />

хресна хода від каплиці до місця, де<br />

буде споруджено храм. О. Димитрій<br />

Присяжний у співслужінні собору священиків<br />

здійснив чин освячення хреста<br />

та місця під майбутній храм. Він<br />

звернувся до віруючих, котрі прибули<br />

з Тарасівки, Боярки та Києва з проповіддю,<br />

в якій нагадав про досвід духовного<br />

подвижництва Святих Отців І<br />

Вселенського собору і подякував громаді<br />

парафії Успіння Пресвятої Богородиці<br />

за те, що всі попередні роки<br />

вона сумлінно йшла до спорудження<br />

храму. Сільський голова Тарасівки Володимир<br />

Сизон також звернувся до<br />

громади і запевнив присутніх, що Тарасівська<br />

сільська рада буде всіляко<br />

сприяти будівництву Успенського храму.<br />

Настоятель парафії подякував<br />

усім, хто долучився й долучиться до<br />

цієї святої справи. Присутні разом<br />

проспівали «Многая літа».<br />

Храмове свято<br />

у Ківшарівці<br />

13 червня <strong>2011</strong> р., на другий<br />

день Зелених Свят, День Святого<br />

Духа, Свято-Духівська парафія с.<br />

Ківшарівки на Харківщині (настоятель<br />

о. Леонід Даниленко) відзначала<br />

храмове свято. Архиєрейську<br />

Святу Літургію очолив архиєпископ<br />

Харківський і Полтавський Ігор<br />

(Ісіченко). Владиці співслужили настоятель<br />

храму о. Леонід Даниленко, прот.<br />

Віталій Зубак (Харків), прот. Олег Козуб<br />

(с. Циркуни), о. Дмитро Романків<br />

(м. Сватове), о. Олег Усов (с. Глушківка),<br />

о. Павло Кущ (с. Мурафа). Архиєрея<br />

супроводжували голова Харківського<br />

крайового братства Вадим Приходченко,<br />

іподиякони Віталій Макаревич,<br />

Ігор Капустянський. Після Служби<br />

Божої відбувся хресний хід довкола<br />

храму. Архиєпископ Ігор зустрівся з<br />

парафіянами, відповів на їхні питання.<br />

Липень <strong>2011</strong><br />

Тезоіменитство Вселенського Патріярха<br />

Варфоломея<br />

Його Всесвятість Патріярх Варфоломей<br />

народився 29 лютого (12 березня)<br />

1940 р. на о. Імврос (Туреччина).<br />

Його батько був перукарем і власником<br />

кафе. Навчався в Патріяршій<br />

школі на о. Халкі, яку закінчив із відзнакою<br />

1961 р. Тоді ж, 13 серпня 1961 р.,<br />

був висвячений на диякона. Служив у<br />

турецькій армії протягом 1961-1963 рр.<br />

Потім протягом 1963-1968 рр. навчався<br />

в Папському Східному інституті<br />

Мир вам від Бога Отця нашого і Господа<br />

Ісуса Христа!<br />

Любі мої діти! Велике Боже милосердя<br />

і справедливість приблизились до нас.<br />

Довгі роки терпів наш многострадальний<br />

народ наруги і знущання над святою<br />

вірою православною і над його національними<br />

почуваннями, над його людською<br />

гідністю. В державі більшовицького антихриста<br />

терор і жах дійшов до нечуваних<br />

досі розмірів, в порівнянні з якими<br />

бліднуть переслідування християн за часів<br />

римських імператорів Нерона і Діоклетіяна.<br />

Безбожники жахливо розправлялися<br />

з християнською вірою, мордуючи архипастирів,<br />

тисячами і сотками тисяч<br />

вірних християн, пастирів і проголошуючи<br />

закон зради й ненависти.<br />

Оце на ваших очах справедливість<br />

Божа сповнилася: Один Бог, одна нація<br />

і спільна краща будучність.<br />

Григоріянського університету в<br />

Римі. За дисертацію «Кодифікація<br />

священних канонів і канонічних<br />

правил у Православній<br />

Церкві» отримав ступінь доктора<br />

богослов’я в Григоріянському<br />

університеті. Дальші студії<br />

провадив у Швейцарії (Боссе)<br />

та в Мюнхенському університеті.<br />

Спеціялізується з канонічного<br />

права. Вільно володіє сімома<br />

мовами (грецька, англійська,<br />

турецька, італійська, латинська,<br />

французька, німецька). Автор<br />

багатьох наукових праць. Після<br />

повернення до Константинополя<br />

1968 р. призначається заступником<br />

декана Патріяршої школи<br />

на о. Халкі. 19 жовтня 1969 р.<br />

приймає священиче рукоположення,<br />

а за шість місяців підноситься<br />

Патріярхом Афінагором<br />

у сан архимандрита. З приходом<br />

на патріярший престіл Його Всесвятости<br />

Димитрія (1972) о. Варфоломей Арходоніс<br />

призначається директором<br />

патріяршої канцелярії, а 25 грудня 1973<br />

р. висвячується на єпископа з титулом<br />

митрополита Філадельфії (в Малій Азії).<br />

Був найактивнішим співробітником Патріярха<br />

Димитрія. Брав участь у роботі<br />

Всесвітньої Ради Церков. 14 січня 1990 р.<br />

призначається митрополитом Халкідонським.<br />

Після упокоєння Патріярха Димитрія<br />

22 жовтня 1991 р. він обирається патріярхом<br />

і 2 листопада 1991 р. сходить на<br />

кафедру Константинополя як 270-ий наступник<br />

апостола Андрія Первозваного.<br />

Багато зробив для зміцнення загальноправославного<br />

авторитету Константинопольського<br />

Патріярха, відвідав Помісні<br />

Православні Церкви в Африці, на Близькому<br />

Сході, у Східній Європі. 1995 р. прийняв<br />

під свою юрисдикцію Українську<br />

Православну Церкву в США та Українську<br />

Автокефальну Православну Церкву в<br />

діяспорі. Неодноразово нагадував про<br />

історичну належність Київської Церкви<br />

до юрисдикції Вселенської Патріярхії,<br />

відмовляючись визнати Україну канонічною<br />

територією Московського Патріярхату.<br />

Відвідував Українські Церкви в<br />

Північній Америці, а влітку 2008 р. на запрошення<br />

президента України побував у<br />

Києві. Відомий у світі як «зелений патріярх»,<br />

активний учасник екологічного руху,<br />

неодноразово виступав на захист довколишнього<br />

середовища. У зв’язку з масовою<br />

вирубкою дерев у харківському парку<br />

Горького звертався 2010 р. до президента<br />

України з закликом до збереження<br />

зелених зон Харкова.<br />

В день тезоіменитства Патріярха<br />

Варфоломея в громадах Харківсько-<br />

Полтавської єпархії відправляються богослужіння<br />

за здоров’я і многоліття Його<br />

Всесвятости. Іс полла еті, деспота! – На<br />

многії літа, Владико!<br />

Архипастирське послання<br />

єпископа Полікарпа Сікорського<br />

Цього, як і кожного року на Зелені свята, коли все<br />

навколо, буяє, розквітають пахучі квіти, трави, діти<br />

недільної школи при церкві Свв. апп. Петра і Павла м.<br />

Львова, немов ангели-квіти Божі приступили до Першої<br />

Святої Сповіді та урочистого Святого Причастя.<br />

12 червня <strong>2011</strong>р. о 10.00 год. вперше у житті 13 дітей<br />

прийняли у свої маленькі сердечка Ісуса, його Пречисте<br />

Тіло і Кров, тим самим усвідомлюючи те, що стали<br />

воістину справжніми християнами.<br />

Після ревної науки: Закону Божого, вивченню молитов.<br />

заповідей Божих, гріхів і чеснот, довели, що<br />

гідні прийняти святі таїнства. Молитовно, щиро йшли<br />

вони один за одним до сповіді, а потім склавши побожно<br />

руки на хрест до причастя, просили Бога увійти<br />

в їхні душі й оселитись там.<br />

Після завершення Літургії діти отримали пам'ятки<br />

про цю подію, цікаві книжки, молитовники, які стануть<br />

їм помічниками в подальшому житті.<br />

Традиційно відбувся хід освячення зілля, де діти з<br />

кошичками, наповненими пелюстками квітів, йшли<br />

перед процесією і посипали дорогу перед отцем, який<br />

посвячував зілля, довкола церкви.<br />

Закінчились урочистості зніманням фото на згадку<br />

про цю визначну подію у житті наших маленьких<br />

християн (на світлині вгорі).<br />

Орислава ДЯКОВСЬКА.<br />

ДО 70-РІЧЧЯ З ДНЯ ПРОГОЛОШЕННЯ<br />

Сповнилась наша одвічна мрія. У городі<br />

князя Льва з радіовисильні несеться<br />

над нашими горами, нивами, ланами,<br />

над нашою так густо зрошеною кров’ю<br />

землею радісна вістка: проголошено Самостійну<br />

Українську Державу. Разом з<br />

українським народом радіє і наша многострадальна<br />

Церква. Відроджена у<br />

вільній українській державі - Українська<br />

вільна Православна Церква буде з народом<br />

одною нерозривною цілістю.<br />

В цю велику хвилину звертаюсь до вас,<br />

любі діти, словами св. апостола Павла:<br />

«Благаю вас іменем Господа нашого<br />

Ісуса Христа, щоб те саме говорили ви всі<br />

і щоб не було між нами розділення, але<br />

щоб були з’єднані в одному розумінні і в<br />

одній думці» (І Кор. 1, 10). Любити Бога,<br />

любити батьківщину - це найбільша чеснота.<br />

Служба батьківщині - найбільший<br />

обов’язок.<br />

Діти – квіти Божі!<br />

Нехай Господь милосердний допомагає<br />

Тобі, народе мій, і Тобі, Уряде наш, будувати<br />

Самостійну Українську Державу, а<br />

моя молитва за всіх вас перед Престолом<br />

Всевишнього буде за вами,<br />

В цей великий час усі українці мусять<br />

об’єднатися, всі мусять працювати<br />

спільно, бо в єдності сила І ту єдність мусимо<br />

показати на ділі. Не треба нам<br />

партій, не треба нам боротьби між собою.<br />

Всі мусимо об’єднатися при нашій Святій<br />

Православній Церкві, при нашому Урядові,<br />

при нашому Національному Проводові.<br />

Призиваю на весь український народ<br />

і його державний уряд всемогуче Боже<br />

благословенство!<br />

Дано в м. Луцьку на Волині,<br />

Року Божого 1941,<br />

місяця липня 10 дня.<br />

† ПОЛІКАРП, єпископ Луцький.<br />

Вітаємо з ювілеєм!<br />

п. Софію БЕЛЮ<br />

чудову жінку, матір, бабусю, невтомну трудівницю<br />

і сестричку – члена Братства св. ап.<br />

Андрія Первозваного<br />

з 80 літнім ювілеєм.<br />

Зичимо рясного Божого благословення,<br />

миру, доброго самопочуття.<br />

Передплачуйте християнський часопис «<strong>Успенська</strong> <strong>вежа</strong>» на <strong>2011</strong> рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.

Липень <strong>2011</strong> 3<br />

28 липня – рівноапостольного<br />

Великого князя Володимира<br />

Дорогі брати і сестри!<br />

Що робить голос пастиря близьким і<br />

зрозумілим для нас? І що саме зробило<br />

можливим власне тоді, за князя Володимира<br />

Великого, повірити князеві і разом<br />

із ним прийняти нову віру?<br />

Не один рік і не одну сотню років готувалася<br />

до цього Русь. Десятки, а, може,<br />

навіть сотні проповідників нової віри -<br />

місіонерів - приходили на наші землі. І<br />

все ж жодного разу хрещення не стало<br />

масовим. Все більше й більше людей наверталося<br />

до Христа, все більше людей<br />

переконувалося у правдивості саме того<br />

шляху до Бога, яким провадить Євангеліє.<br />

Але все-таки для рішучого кроку<br />

цілого народу чогось бракувало.<br />

Та ось саме князь, якого знали малі й<br />

великі, представник шанованої династії<br />

Рюриковичів, статус котрого визначало<br />

в масовій свідомості не тільки те, що він<br />

належав до цієї варязької династії, а й те,<br />

що він мав за матір руську рабиню, Малушу,<br />

цей князь, встигнувши наробити чимало<br />

помилок у своєму житті, зумів заговорити<br />

тією мовою, яку русини відчули за<br />

свою.<br />

Мабуть, кожен із вас знає таку ситуацію,<br />

коли може прийти якась шанована,<br />

авторитетна людина, говоритиме до тебе,<br />

а ти все одно відчуватимеш якийсь холодок<br />

відчуження в спілкуванні, відчуватимеш<br />

внутрішній бар'єр. Аж раптом з'являється<br />

зовсім незнайомий чоловік, котрого<br />

ти бачиш уперше в житті, і говорить речі,<br />

які нібито тобі не дуже близькі, в чомусь ти<br />

б з ним навіть сперечався, але ти відчуваєш,<br />

що це - своя людина, на яку можна покластися.<br />

Людина певна. І ти поволі схиляєшся<br />

до її думки, а може, навіть у цій розмові, не<br />

Церква Вознесіння Господнього<br />

розташована на<br />

вул. Міцкевича, 2. Пофарбована<br />

у темно-голубий<br />

колір, має п'ять бань. Поряд<br />

зведена котельня і господарська<br />

будівля, добудовують<br />

дзвіницю.<br />

— Оце 24 травня приїхали<br />

судові виконавці з<br />

міліціонерами, — каже голова<br />

церковної управи 59-<br />

річний Богдан Малашівський.<br />

— Весь храм оточили<br />

колом. Але нас було десь<br />

чоловік 300. Ми прорвали<br />

кордон і заблокували двері<br />

зсередини.<br />

— У нашій автокефальній<br />

громаді понад тисячу людей,<br />

— Богдан Малашівський<br />

проводить до храму. —<br />

Зареєстрували її 1991 року.<br />

Мали невеличку церкву, але<br />

туди вміщалися не більше<br />

як 200 чоловік. На свята багато<br />

людей стояли на вулиці.<br />

Тому вирішили звести<br />

нову, велику церкву. 1994-<br />

го почали роботи. Всі здавали<br />

гроші, заклали фундамент.<br />

Священик Ярослав<br />

Качмар спочатку до будів-<br />

полемізуючи, визнаєш її правоту.<br />

Важко пояснити це суто психологічними<br />

моментами, талантом навіювання. Найчастіше<br />

нас переконує у щирості співрозмовника<br />

те, що він не творить перед нами<br />

штучний образ (імідж), не хизується собою.<br />

Він правдивий. Він говорить своїм голосом,<br />

і ми цінуємо й шануємо його за це.<br />

У наш час ми маємо так багато прикладів,<br />

коли людина говорить чужим голосом,<br />

коли вона грає перед нами, вдає<br />

щирість, коли в кожному елементові<br />

міміки цієї людини нам відчутне її бажання<br />

сподобатися нам і переконати нас. І саме<br />

того, що ця людина уникає, і бракує нам,<br />

аби їй повірити, - відвертосте.<br />

За що наш народ цінується іншими?<br />

Чому часто українці ставали героями<br />

творів російських, польських письменників,<br />

а наш гетьман Іван Мазепа став<br />

улюбленим персонажем англійських і<br />

французьких поетів? Саме тому, що ми<br />

вміли бути щирими і цілісними особистостями.<br />

Вміли, повіривши, відстоювати<br />

свою віру до кінця.<br />

Саме це властиве для князя Володимира.<br />

Не випадково сьогоднішній тропар<br />

порівнює його з апостолом Павлом. Бо<br />

так само, як і апостол Павло, і він зумів<br />

вчинити чимало гріхів, за які не разу напевне,<br />

згодом картав себе - за женолюбство,<br />

жорстокість, любов до розкоші. Але<br />

прихід до Христа перевернув усе його<br />

житія. Він – сильна людина, князь, воїн -<br />

зумів перемогти найголовнішого, найпідступнішого<br />

ворога - самого себе, свої<br />

людські слабкості. Він зумів здійнятися<br />

над ними та піти далі просто й несхибно,<br />

визнаючи свої провини, схиляючи свою<br />

горду голову перед Спасителем світу.<br />

І саме тому, що його знали здавна,<br />

саме тому, що знали і ці його гріхи молодости,<br />

і вади, і слабкості, наші предки<br />

були переконані радикальністю змін у<br />

його житті й пішли слідом за ним. Наче<br />

вівці за своїм пастирем.<br />

Інколи недоброзичливці кажуть: «Та<br />

це ж літописець просто не пише про те,<br />

що русини опиралися запровадженню<br />

християнства. А насправді хіба ж змогли<br />

б кияни одностайно піти хреститися за<br />

Володимиром?» Але коли траплялися<br />

поганські бунти, літопис правдиво пише<br />

про це. Пише, як у Новгороді дядько Володимира,<br />

посадник Добриня, хрестив<br />

тамтешніх жителів вогнем і мечем.<br />

Правдиво пише про бунти, які здіймалися<br />

волхвами в суздальській землі. А про<br />

якісь акти опору християнству на Руській<br />

землі, тобто в Києві та його околицях,<br />

немає ані слова.<br />

І завдяки цьому ми теж можемо повірити,<br />

що наші предки зуміли прийняти<br />

голос великого князя саме за голос пастиря.<br />

Це справді дивно: він бо ж не був<br />

пастирем, не був не тільки єпископом, але<br />

й священиком. Однак сьогодні на богослужінні<br />

рівноапостольному Володимирові<br />

читається євангельське зачало, яке<br />

звичайно виголошується у дні пам'яти<br />

святителів, тобто святих єпископів, що<br />

керували своєю помісною церквою.<br />

Великий князь Володимир не був священнослужителем<br />

- і все ж визнається<br />

за пастиря, рівного апостолам у своєму<br />

подвизі. В цьому сучасна Церква бачить<br />

для себе джерело натхнення. Бо нині потрібно<br />

не тільки добрих пастирів - не<br />

менш потребує Церква, потребує наш<br />

народ звичайних мирян, добрих і щирих<br />

мирян. Бо ніхто так не завдає шкоди<br />

Церкві, не відштовхує від неї народ, як<br />

людина, котра представляє себе християнином,<br />

демонстративно хреститься перед<br />

телекамерами, часто посилається на<br />

Святе Письмо, але в той же час бере хабарі,<br />

діє нещиро, виявляє слабкість характеру,<br />

не вміє добитися справедливости<br />

в державі, зраджує друзів.<br />

Церква закликає кожного з нас іти<br />

шляхом апостолів: наслідувати в житті<br />

Христа, реалізуючи в собі образ і подобу<br />

Божі, які б віддзеркалювали євангельські<br />

чесноти і переконували інших людей. Щоб<br />

наш голос, наш з вами голос, слабенький,<br />

здавалося б, спільний голос невеликої християнської<br />

спільноти, зумів залунати, як<br />

голос пастиря. Пастиря, якого чують, якому<br />

коряться вівці, бо знають одне: він веде<br />

дорогою правди, дорогою спасіння. Амінь.<br />

У Мостиськах на Львівщині вірні УАПЦ силою<br />

захищають свою церкву від зазіхання УПЦ КП<br />

У райцентрі Мостиськах на Львівщині місцева парафія<br />

Вознесіння ГНІХ Української Автокефальної Православної<br />

Церкви відстоює вже силою свою церкву перед<br />

представниками УПЦ КП. Конфлік розпочався ще в 2006<br />

році, коли громада «попросила» колишнього настоятеля<br />

о. Ярослава Качмара із настоятельства. Коли церкву повністю<br />

побудували, здійснили зовнішнє та внутрішнє оздоблення<br />

(на світлинах), розпочалися силові захоплення<br />

церкви на чолі із єпископом УПЦ КП Матфеєм.<br />

ництва не пхався, перебрав<br />

роботи на себе потім. Ми<br />

здавали гроші йому. Кошти<br />

поступали величезні, а будівництво<br />

просувалося повільно.<br />

За 12 років звели<br />

лише стіни і накриття. Люди<br />

обурилися, вимагали звіту.<br />

Отець відмовлявся. Тоді на<br />

зборах громади 2 липня<br />

2006 року вирішили, що<br />

грошима розпоряджатиметься<br />

церковна управа.<br />

Ярослав гнівався, копнув<br />

ногою між ноги свого брата,<br />

теж священика. Потім<br />

виявилося, що Качмар таємно<br />

приписав нас до православної<br />

церкви Київського<br />

патріархату. Всю документацію<br />

завів на церкву тієї конфесії.<br />

Тепер доводить, що<br />

церква його громади.<br />

Богдан Малашівський<br />

показує наріжний камінь,<br />

який заклали на початку будівництва.<br />

— На ньому пише, що<br />

будуватиметься автокефальна<br />

православна церква<br />

і ніякого Київського патріархату.<br />

А Ярослав наробив<br />

такої плутанини, що ніхто<br />

розібрати не може.<br />

Львівські суди визнавали<br />

нашу правоту, а київські<br />

були на його боці. Спільно<br />

із тією громадою ми зробили<br />

десь 15 відсотків усього.<br />

А нас вигонять. От зараз<br />

дзвіницю добудовуємо.<br />

Вона теж, виявляється, не<br />

на нас оформлена. Навіть і<br />

не знаємо, що робити.<br />

Люди погрожують перекрити<br />

дорогу.<br />

— Отець добре нажився,<br />

— додає 60-річний Іван<br />

Сеньківський, член церковної<br />

управи. — Доки церкву<br />

строїли, собі три хати звів<br />

у Мостиськах. Купив по<br />

квартирі у Києві і Львові.<br />

Машини міняв, як шкарпетки,<br />

дітей вивчив. Гроші на<br />

церкву йшли величезні.<br />

Тільки з колядок по 100 тисяч<br />

збирали. Залізниця допомагала.<br />

Тільки на іконостас<br />

дала 50 тисяч доларів.<br />

Отець замовив його в одного<br />

художника, але дав<br />

тільки 10 тисяч доларів передоплати.<br />

Коли іконостас<br />

був готовий, став вимагати<br />

гроші назад. Я питав за іконостас.<br />

А він: "Нема грошей".<br />

Я про все розказав<br />

людям. То отець пригрозив,<br />

що заплатить декому<br />

200 доларів і мені голову<br />

розіб'ють.<br />

Громада УАПЦ щоденно<br />

і щоночі чергує під храмом,<br />

і вірить, що Бог скерує<br />

людський розум на позитивне<br />

вирішення питання.<br />

† ІГОР,<br />

архиєпископ<br />

Харківський і Полтавський УАПЦ,<br />

із проповідей.<br />

P.S. У ЗМІ поширюються питання про силові захоплення<br />

храмів УПЦ КП представниками УПЦ МП. Та такі самі вчинки чиняться<br />

довкола вірних УАПЦ тими ж представниками так званої<br />

«гнаної» УПЦ КП – з 2008 року громада Вознесенської парафії<br />

м. Канева домагається повернення захопленої церкви, з 2007<br />

– Вознесенська громада м. Мостиськ. Люди, які своїми коштами<br />

та силами збудували церкви, змушені тепер щоденно відстоювати<br />

свої права на храм та вірність УАПЦ.<br />

Власний кореспондент.<br />

Передплачуйте християнський часопис «<strong>Успенська</strong> <strong>вежа</strong>» на <strong>2011</strong> рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.

4<br />

ОСЬ ДЕЯКІ З ЙОГО<br />

ПОВЧАНЬ<br />

Мене турбує безтурботність, що<br />

панує. Щось готується. Ми ще не зрозуміли<br />

як слід ні того, у які роки живемо, ні<br />

того, що помремо. Що з цього вийде, не<br />

знаю, становище дуже складне. Доля<br />

світу залежить від декількох людей. Потрібно<br />

багато й з болем молитися, щоб<br />

Бог втрутився в те, що відбувається...<br />

Час дуже складний. Нагромадилось багато<br />

попелу, сміття, байдужості, – і для<br />

того, щоб все це полетіло, потрібно, щоб<br />

сильно подуло...<br />

Не засмучуйтесь анітрішки, тому що<br />

над усіма Бог, Котрий управляє всім і<br />

посадить кожного на лаву підсудних дати<br />

відповідь за вчинене, згідно чого кожен і<br />

відплату від Нього дістане. Будуть нагороджені<br />

ті, хто чимось допоможе добру, і<br />

буде покараний той, хто чинить зло. Бог,<br />

зрештою, розставить усе на свої місця,<br />

але кожен з нас дасть відповідь за те, що<br />

він зробив у ці важкі роки своєю молитвою,<br />

добротою...<br />

Зараз багато таких, хто прагне розбестити<br />

все: сім’ю, молодь, Церкву. Держава<br />

воює проти божественного закону.<br />

Закони, які вона приймає, спрямовані<br />

проти Закону Божого.<br />

Люди мовчать через байдужість. Погано<br />

те, що навіть люди, які мали щось<br />

всередині себе, стали байдужіти й говорити:<br />

«Хіба я зможу змінити ситуацію?»<br />

У ці важкі роки кожен з нас повинен робити<br />

те, що можливо. А що неможливо,<br />

залишати на волю Божу. Тоді наша<br />

совість буде спокійною.<br />

ПЕЧАТКА<br />

АНТИХРИСТА СТАЄ<br />

РЕАЛЬНІСТЮ...<br />

Можливо, вам доведеться пережити<br />

багато чого з того, про що говориться в<br />

Апокаліпсисі. Потихеньку багато чого<br />

вилазить назовні. Стан жахливий. Божевілля<br />

перейшло всі межі.<br />

Світ перетворюється на божевільний<br />

будинок. Буде панувати розлад, серед<br />

якого кожна держава почне чинити те,<br />

що їй заманеться. Ми побачимо, як відбу-<br />

Липень <strong>2011</strong><br />

З духовної спадщини Старця Паїсія Святогорця<br />

Після смерті в липні 1994 року Блаженний Старець Паїсій<br />

Святогорець залишив світові духовну спадщину – свої повчання.<br />

Звичайний чернець, який здобув лише початкову освіту, але<br />

був щедро наділений благодатною мудрістю від Бога, воістину<br />

виснажив себе заради ближнього. Його вчення не було проповідництвом<br />

чи катехизацією. Він жив згідно з Євангелієм<br />

сам, і повчання виходили з його власного життя, характерною<br />

ознакою якого була любов. Він створив себе відповідно<br />

до Євангелія і тому, насмперед, вчив нас усім своїм єством, а<br />

вже після цього – своєю євангельською любовю і богопросвітнім<br />

словом.<br />

ватимуться найнеймовірніші, найбожевільніші<br />

події. Добре лише, що ці події<br />

відбуватимуться одна за одною дуже<br />

швидко.<br />

Екуменізм, спільний ринок, загальносвітова<br />

держава, одна релігія. Наступають<br />

лихоліття, нас чекають великі випробування.<br />

Християни зазнають великих<br />

гонінь. Тим часом є очевидним, що<br />

люди навіть не розуміють того, що світ<br />

стоїть вже на порозі останніх часів, що<br />

печать антихриста стає реальністю. А<br />

вони поводяться, немов нічого не відбувається.<br />

Тому Святе Письмо говорить, що<br />

спокусяться й вибрані...<br />

Печать буде накресленням, яке спершу<br />

поставлять на всі товари. А потім<br />

людей примусять до того, щоб її ставили<br />

їм на чоло або руку. Непомітно, після введення<br />

електронних карток і посвідчень<br />

особи з трьома шістками, після складання<br />

досьє з особовими даними, вони лукавим<br />

чином приступлять до нанесення печатки.<br />

ХВОРОБИ<br />

ДОПОМАГАЮТЬ<br />

ЛЮДЯМ<br />

– Геронде, хвороба завжди приносить<br />

людині користь?<br />

– Так, вона завжди приносить величезну<br />

користь. Хвороби допомагають людям,<br />

у яких немає чеснот, умилостивити Бога.<br />

Здоров'я – це велика справа, але те добро,<br />

що приносить людині хвороба, здоров'я<br />

їй дати не може! Хвороба приносить<br />

людині духовне добро. Хвороба – це велике,<br />

дуже велике благодіяння. Вона очищує<br />

людину від гріха, а іноді «гарантує»<br />

їй [небесну] винагороду. Душа людини<br />

подібна до золота, а хвороба подібна до<br />

вогню, який це золото очищує. Подивися,<br />

адже й Христос сказав апостолові<br />

Павлові: «Сила Моя в немочі відбувається».<br />

Чим більше страждає людина від<br />

хвороби, тим більш чистою і святою вона<br />

стає, – аби тільки вона терпіла і приймала<br />

хворобу з радістю.<br />

Єдине, що необхідно в деяких хворобах,<br />

– це трішки терпіння. Бог допускає<br />

хворобу для того, щоб людина отримала<br />

невелику винагороду, і за допомогою цієї<br />

БРАТСЬКЕ ЖИТТЯ<br />

хвороби Бог очищує людину від наявних<br />

у неї недоліків. Адже тілесна хвороба<br />

допомагає в зціленні хвороби душевної.<br />

Тілесна хвороба приносить людині смиренність,<br />

і в такий спосіб нейтралізує її<br />

душевну хворобу. Бог з усього витягує<br />

користь для блага людини! Усе, що Він<br />

допускає, робить нам духовну користь.<br />

Він знає, що необхідно кожному з нас, і,<br />

відповідно до цього, дає нам те або інше.<br />

ТЕРПІННЯ ПІД ЧАС<br />

БОЛЮ<br />

Коли ми чимось занедужуємо, нам<br />

краще цілковито віддати себе Христові.<br />

Нам треба думати про те, що наша душа<br />

має набагато більшу потребу у терпінні<br />

й славослів'ї під час болю, аніж в «сталевому»<br />

тілі, за допомогою якого ми можемо<br />

робити більші тілесні подвиги.<br />

Адже від цих подвигів ми піддаємося небезпеці<br />

марнославства й похвали, не розуміючи<br />

цього, тому що нам може здатися,<br />

начебто ми здатні завоювати Рай<br />

власною «кавалерійською атакою».<br />

СПІВУЧАСТЬ У<br />

ЧУЖОМУ БОЛІ<br />

Коли людині боляче за ближнього, це,<br />

деяким чином, приводить Бога в милість.<br />

Бог радіє такій розраді.<br />

– Геронде, як можна відчути чужий<br />

біль?<br />

– Якщо ти теж відчуваєш біль, то ти<br />

думаєш про біль іншої людини, і ставиш<br />

себе на її місце і ще більший біль відчуваєш<br />

не за себе, а за неї. Тобто, твій власний<br />

біль допомагає тобі зрозуміти біль<br />

інших. А коли ти приймаєш свій власний<br />

Шостого червня цього року в приміщенні<br />

Львівського крайового ставропігійного<br />

братства св. ап. Андрія Первозваного<br />

відбулася зустріч братчиків Успенського<br />

осередку (29 осіб) із Романом<br />

Яренюком, професором історії Манітобського<br />

університету (Канада) (на<br />

світлинах).<br />

Голова осередку Юрій Федів розповів<br />

про життя мирян парафії, про<br />

діяльність осередку та роботу недільної<br />

школи «Християнська надія».<br />

У свою чергу присутні мали змогу ознайомитися<br />

із життям православних українців<br />

Канади, роботою мирянських<br />

організацій УПЦ в Канаді.<br />

Також пан Роман презентував свої<br />

книги із історії Української православної<br />

церкви у Канаді, які днями вийшли<br />

друком у Львові.<br />

Завершилася зустріч обміном подарунків<br />

та теплими побажаннями успіху<br />

у подальшій праці.<br />

Власний кореспондент.<br />

біль з радістю, то ти втішаєш і тих, кому<br />

боляче. Але, звичайно, одна справа – це<br />

просто довідатися, що хтось занедужав,<br />

а інша справа – захворіти самому. Тоді ти<br />

розумієш хворого.<br />

ПРО СІМЕЙНЕ<br />

БЛАГОЧЕСТЯ<br />

Один чоловік і жінка жили у великому<br />

горі: минуло багато років від дня<br />

їхнього весілля, але в них все ще не було<br />

дітей. Лікарі визнали, що не можуть їм<br />

допомогти. Тоді чоловік і жінка зважилися<br />

звернутися до старця.<br />

Старець утішив їх:<br />

– Не засмучуйтесь! Підіть на сповідь<br />

(а вони не сповідалися роками), причастіться,<br />

коли скаже вам духівник, і Бог<br />

дасть вам дітей. Моліться і ви, помолюсь<br />

також і я.<br />

Чоловік і жінка зробили так, як їм порадив<br />

старець, і Бог відразу ж подарував<br />

їм дітей відповідно до обіцянки старця.<br />

Сьогодні це дуже гарна сім’я, радісна й<br />

щаслива. І чоловік, і жінка дякують старцеві<br />

подвійно: за те, що він допоміг їм<br />

прийти через церковні Таїнства до Христа,<br />

і за те, що їм довелось відчути щедрих<br />

дарів Його.<br />

В такий спосіб, старець давав зрозуміти<br />

людям, що, насамперед, потрібно наблизитися<br />

за допомогою Церкви і<br />

Таїнств Сповіді й Божественного Причастя<br />

до Благого Отця нашого. І тоді Він,<br />

навіть без прохання, подасть людям такий<br />

дар, який вони хочуть.<br />

Батьки повинні виділяти якнайбільше<br />

часу своїм дітям, іноді навіть на шкоду<br />

своїм заняттям і роботі. А жінкам варто<br />

вести просте життя, щоб мати змогу<br />

більше займатися своїми дітьми, коли<br />

вони цього потребують.<br />

Потрібно задовольнятися малим і<br />

тільки необхідним, і не претендувати на<br />

багато. Адже тоді в людини буде більше<br />

часу для того, щоб просто посидіти вдома<br />

разом із дружиною та дітьми, зайнятися<br />

добрими справами, помолитися, і,<br />

взагалі, перебувати в сімейному теплі й<br />

затишку, а не бути в постійній напрузі в<br />

спробах заробити якомога більше. Думаю,<br />

що правильне рішення полягає не в<br />

зароблянні великих грошей, а в християнському<br />

облаштуванні нашого життя.<br />

Адже в Писанні сказано «не варто піклуватися<br />

й метушитися багато про що, а<br />

одне тільки потрібно» (Лк. 10:41-42).<br />

Освячуйте ваше життя. Коли господиня,<br />

займаючись домашньою роботою,<br />

творить молитву, усе освячується. Освячується<br />

не тільки сама їжа, але й ті, хто<br />

споживає її.<br />

Володимир МИХАЛЬНЮК,<br />

головний редактор журналу<br />

«Премудрість Божа Софія».<br />

Завітав гість із Канади

Липень <strong>2011</strong> 5<br />

Вони будуть вище нас<br />

і Отців наших<br />

Початок матеріалу «Вони будуть вище нас і Отців наших»<br />

був поданий в «УВ» <strong>№</strong>6 про свт. Луку і сподобався нашим читачам,<br />

ми на їхнє прохання продовжуємо друкувати автобіографію<br />

святителя.<br />

З Київським військовим госпіталем у 1903 р. архиєпископ Лука<br />

в якості земського лікаря був відправлений аж біля Чити – якраз<br />

на початку війни з Японією. Там він активно працював хірургом,<br />

робив складні операції на черепі, кістках, хоч не мав спеціальної<br />

хірургічної підготовки, послуговувався книгою французького хірурга<br />

Лежара «Невідкладна хірургія».<br />

У Читі я одружився з сестрою милосердя,<br />

що працювала колись у Київському<br />

військовому госпіталі, де її називали святою<br />

сестрою. Вона захопила мене не<br />

стільки своєю красою, скільки винятковою<br />

добротою й лагідністю характеру. Там два<br />

лікарі просили її руки, але вона дала<br />

обітницю дівоцтва. Вийшовши за мене<br />

заміж, вона порушила цю обітницю, і в ніч<br />

перед нашим вінчанням у церкві, побудованій<br />

декабристами, вона молилася перед<br />

іконою Спасителя, і раптом їй видалося, що<br />

Христос відвернув Свій лик і образ Його<br />

зник з кіота. Це було, очевидно, нагадуванням<br />

про її обітницю, і за порушення її Господь<br />

важко покарав її нестерпними, патологічними<br />

ревнощами.<br />

Ми виїхали із Чити до закінчення війни,<br />

і я поступив лікарем в Ардатовське земство<br />

Симбірської губернії. Там мені довелося<br />

керувати міською лікарнею. У важких<br />

і непривабливих умовах я відразу став<br />

оперувати по всіх відділах хірургії й офтальмології.<br />

[Офтальмологія - розділ медицини,<br />

що вивчає хвороби ока.] Однак через<br />

кілька місяців мені довелося відмовитися<br />

від роботи в Ардатові через її нестерпні<br />

труднощі.<br />

Треба відзначити, що в ардатовській<br />

лікарні я відразу зіткнувся з великими<br />

труднощами й небезпеками застосування<br />

загального наркозу при поганих помічниках,<br />

і вже там у мене виникла думка про<br />

необхідність, по можливості, уникати наркозу<br />

і як можна ширше заміняти його<br />

місцевою анестезією. Я вирішив перейти<br />

на роботу в маленьку лікарню й знайшов<br />

таку в селі Верхній Любаж Фатежського<br />

повіту Курської губернії. Однак і там було<br />

не легше, тому що в маленькій дільничній<br />

лікарні на десять ліжок я став широко оперувати<br />

й незабаром придбав таку славу, що<br />

до мене пішли хворі з усіх боків, і з інших<br />

повітів Курської губернії й сусідньої, Орловської.<br />

Згадую курйозний випадок, коли молодий<br />

жебрак, сліпий з раннього дитинства,<br />

прозрів після операції. Місяців через два<br />

він зібрав безліч сліпих з усієї округи, і всі<br />

вони довгою низкою прийшли до мене, ведучи<br />

один одного за ціпки й сподіваючись<br />

зцілення.<br />

У Любажі мені зустрілося трохи рідких<br />

і досить цікавих хірургічних випадків, і про<br />

них я там же записав дві мої перші статті.<br />

І самим крайнім з них був голова земуправи<br />

Батезатул, який задовго до війни<br />

прославився своїм законопроектом про<br />

примусову еміграцію в Росію китайських<br />

селян для передачі їх у рабство поміщикам.<br />

У 1907 році в Любажі народився мій<br />

первісток - Міша. А в наступному, 1908 році<br />

народилася моя дочка Олена. Функції акушерки<br />

мені довелося виконувати самому.<br />

З Фатежа я виїхав у Москву й там небагато<br />

менше року був екстерном хірургічної<br />

клініки професора Дьяконова. За правилами<br />

цієї клініки всі лікарі-екстерни повинні<br />

були писати докторську дисертацію, і мені<br />

запропонована була тема "Туберкульоз колінного<br />

суглоба". Через два-три тижні мене<br />

запросив професор Дьяконов і запитав, як<br />

іде робота з дисертацією. Я відповів, що<br />

вже прочитав літературу, але в мене немає<br />

цікавості до цієї теми. Розумний професор<br />

із глибокою увагою поставився до моєї<br />

відповіді й, коли довідався, що в мене є власна<br />

моя тема, із жвавим інтересом став розпитувати<br />

про неї. Виявилося, що він нічого<br />

не знає про регіонарну анестезію, і мені<br />

довелося розповідати йому про книгу Брауна.<br />

До моєї радості, він запропонував мені<br />

продовжувати роботу над регіонарною<br />

анестезією, залишивши запропоновану<br />

тему.<br />

Так як моя тема вимагала анатомічних<br />

досліджень і дослідів з ін'єкціями, пофарбованими<br />

желатином, на трупах, то мені<br />

довелося перейти в Інститут топографічної<br />

анатомії й оперативної хірургії, директором<br />

якого був професор Рейн, голова<br />

Московського хірургічного суспільства.<br />

Але виявилося, що й він не чув і нічого не<br />

читав про регіонарну анестезію.<br />

Незабаром мені вдалося знайти простий<br />

і надійний спосіб ін'єкції й до сідничного<br />

нерва біля самого виходу його з порожнини<br />

таза, що Генріх Браун вважав<br />

навряд чи розв 'язаним завданням. Знайшов<br />

я й спосіб ін'єкції до серединного нерва<br />

й регіонарної анестезії всієї кисті руки.<br />

Про ці мої відкриття я зробив доповідь у<br />

Московському хірургічному суспільстві і<br />

вона викликала великий інтерес.<br />

Але ні на що мені було жити в Москві із<br />

дружиною й двома маленькими дітьми, і я<br />

повинен був виїхати в село Романівку Балашовського<br />

повіту Саратовської губернії<br />

працювати в лікарні на двадцять п'ять<br />

ліжок, де розвернув велику хірургічну роботу<br />

й надрукував звіт про неї окремою<br />

книжкою зазразком звітів клініки професора<br />

Дьяконова. Роботу над регіонарною<br />

анестезією я продовжував у Москві під час<br />

щорічних місячних відпусток, працюючи з<br />

ранку до вечора в Інституті професора<br />

Рейна й професора Карузіна при кафедрі<br />

описової анатомії. Тут я досліджував триста<br />

черепів і знайшов дуже вартісний спосіб<br />

ін'єкції до другої галузі трійничного нерва<br />

біля самого виходу з форамен ротундум<br />

Круглий отвір (панцира). До кінця цієї роботи<br />

я вже не працював у Романівці, а був<br />

головним лікарем і хірургом повітової<br />

лікарні на п'ятдесят ліжок у Переславлі-<br />

Заліському.<br />

Незадовго до нашого від'їзду з Романівки<br />

народився мій син Олекса, з великою<br />

пригодою. Наближався час пологів, але я<br />

ризикнув їхати в Балашов на засідання<br />

Санітарної ради, сподіваючись незабаром<br />

повернутися. Не дочекавшись закінчення<br />

засідання ради, я поспішив на станцію й<br />

побачив поїзд, який вже дав другий свисток.<br />

Не встигнувши взяти квитка, я сів у<br />

вагон, але незабаром побачив у ньому багато<br />

татар, чого не бувало в романівському<br />

поїзді. Виявилося, що я потрапив не у<br />

свій, а в харківський поїзд і повинен був з<br />

найближчої станції повернутися в Балашов.<br />

Але Бог допоміг, і в Романівці я знайшов<br />

уже немовля-сина, якого приймала<br />

жінка-лікар, яка швидше мене повернулася<br />

із Санітарної ради й заїхала сюди по<br />

дорозі у свою лікарську дільницю.<br />

У 1916 році, живучи в Переславлі, я захистив<br />

у Москві докторську дисертацію<br />

про регіонарну анестезію. Опонентами<br />

були професор Мартинов, приват-доцент<br />

топографічної анатомії й оперативної<br />

хірургії, прізвища якого не пам'ятаю, і професор<br />

Карузів.<br />

Цікавим було відкликання професора<br />

Мартинова. Він сказав: "Ми звикли до того,<br />

що докторські дисертації пишуться звичайно<br />

на задану тему з метою одержання вищих<br />

призначень по службі й наукова<br />

цінність їх невелика. Але коли я читав вашу<br />

книгу, то одержав враження співу птаха,<br />

що не може не співати, і високо оцінив її".<br />

А професор Карузін, дуже схвильований,<br />

підбіг до мене й, потрясаючи мою руку,<br />

ретельно просив прощення за те, що не цікавився<br />

моєю роботою на горищі, де зберігаються<br />

черепи, і не підозрював, що там<br />

створюється така блискуча робота.<br />

За свою дисертацію я одержав від Варшавського<br />

університету велику премію<br />

імені Хойнацького в дев'ятсот рублів золотом,<br />

що призначалося "за кращі твори,<br />

що прокладають новий шлях у медицині".<br />

Однак грошей цих мені не довелося одержати,<br />

тому що книга була надрукована<br />

невеликим тиражем, тільки в сімсот п'ятдесят<br />

екземплярів, і швидко розпродана в<br />

книгарнях, куди я необережно розіслав їх,<br />

і я не міг представити у Варшавський університет<br />

необхідної кількості екземплярів.<br />

У земського лікаря, яким я був тринадцять<br />

років, недільні й святкові дні були<br />

найбільш зайнятими й обтяженими величезною<br />

роботою. Тому я не мав можливості<br />

ні в Любажі, ні в Романівці, ні в Переславлі-<br />

Заліському бувати на богослужіннях у<br />

церкві й багато років не говів. Однак в останні<br />

роки мого життя в Переславлі я на<br />

превелику силу знайшов можливість бувати<br />

в соборі, де в мене було своє постійне<br />

місце, і це збудило велику радість серед<br />

віруючих Переславля.<br />

Була ще одна велика подія в моєму<br />

житті, початок якій Господь поклав у Переславлі.<br />

Із самого початку своєї хірургічної<br />

діяльності в Читі, Любажі й Романівці я<br />

ясно зрозумів, яке величезне значення<br />

гнійної хірургії і як мало знань про неї виніс<br />

я з університету. Я поставив своїм завданням<br />

глибоке самостійне вивчення діагностики<br />

й терапії гнійних захворювань. Наприкінці<br />

мого перебування в Переславлі<br />

прийшло мені на думку викласти свій<br />

досвід в особливій книзі - "Нариси гнійної<br />

хірургії". Я склав план цієї книги й написав<br />

передмову до неї. І тоді, на мій подив, у мене<br />

з'явилася вкрай дивна настирлива думка:<br />

"Коли ця книга буде написана, на ній буде<br />

стояти ім'я єпископа".<br />

Бути священнослужителем, а тим більше<br />

єпископом, мені й у сні не снилося, але невідомі<br />

нам шляхи життя нашого цілком<br />

відомі Всевідаючому Богу вже коли ми в<br />

череві матері. Як побачите далі, уже через<br />

кілька років стала повною реальністю моя<br />

настирлива думка: "Коли ця книга буде написана,<br />

на ній буде стояти ім'я єпископа".<br />

У Переславлі-Заліському ми прожили<br />

шість із половиною років. Там народився мій<br />

молодший син Валентин.<br />

У міській і фабричній лікарнях я розвинув<br />

дуже широку хірургічну роботу й був<br />

одним з піонерів у нових тоді найбільших<br />

операціях на жовчних шляхах, шлунку, селезінці<br />

й навіть на головному мозку. Крім<br />

того, в 1915-1916 роках керував невеликим<br />

госпіталем для поранених.<br />

На початку 1917 року до нас приїхала<br />

старша сестра моєї дружини, яка тільки що<br />

поховала в Криму свою молоденьку дочку,<br />

що вмерла від швидкоплинної сухоти. На<br />

велике лихо, вона привезла із собою ватяну<br />

ковдру, під якою лежала її хвора дочка. Я<br />

говорив своїй дружині Ані, що в ковдрі привезена<br />

до нас смерть. Так і трапилася: сестра<br />

Ані прожила в нас усього тижні два, і<br />

незабаром після її від'їзду я виявив в Ані<br />

явні ознаки туберкульозу легенів.<br />

(Далі буде).<br />

За віру і єдність!<br />

ІНФОРМУЄ<br />

Захист дипломів<br />

29 червня <strong>2011</strong> р. в Колеґії Патріярха<br />

Мстислава відбувся захист<br />

дипломних робіт. Екзаменаційна<br />

комісія в складі митр. прот. Василя<br />

Сагана (голова), Тетяни Трофименко<br />

(секретар), архиєпископа Ігоря<br />

(Ісіченка), митр. прот. Мирона Бендика<br />

й прот. Сергія Підтягина заслухала<br />

тези двох дипломних робіт.<br />

О. Володимир Андрусяк захищав дипломну<br />

роботу на тему "Митрополит<br />

Василь Липківський як видатний український<br />

проповідник" (науковий керівник<br />

Ніна Немировська). Іван Полежака<br />

виголосив тези дипломної роботи на<br />

тему "Образ Божий у євангельському<br />

баченні людини" (науковий керівник<br />

митр. прот. Мирон Бендик). Обидві<br />

роботи одержали добрі оцінки.<br />

За Україну, за народ<br />

В день 70-річчя проголошення<br />

Акту відновлення Української Держави,<br />

30 червня <strong>2011</strong> р., в Свято-<br />

Дмитрівському храмі м. Харкова<br />

було відправлено Архиєрейську<br />

Святу Літургію за Українську Державу<br />

та її народ. Очолив літургію<br />

архиєпископ Ігор. Владиці співслужили<br />

члени Єпархіяльної Ради в священичому<br />

сані, декани, викладачі<br />

Колеґії Патріярха Мстислава. Опівдні<br />

до пам’ятного знаку проголошенню<br />

незалежности України на майдані<br />

Свободи було покладено квіти від<br />

Харківсько-Полтавської єпархії, від<br />

політичних партій і громадських організацій<br />

та окремих осіб. Пролунав гімн<br />

України, і голова Харківської міської<br />

організації ВО «Свобода» Олександр<br />

Ґава зачитав текст Акту відновлення Української<br />

Держави. Хор проспівав гімн<br />

ОУН. Архиєпископ Ігор вказав на болючий<br />

досвід помилкового пошуку потужних<br />

союзників, який залишив українцям<br />

Акт відновлення Української Держави<br />

та на необхідну народові мужність<br />

у пошукові власних ресурсів для подолання<br />

кризи.<br />

Храмове свято<br />

в Сукачі<br />

12 червня <strong>2011</strong> р., в День Зіслання<br />

Святого Духа на апостолів,<br />

Троїцька парафія с. Сукачів Іванківського<br />

району на Київщині (настоятель<br />

о. Назарій Момотюк) відзначала<br />

своє храмове свято. З Києва на<br />

нього прибули о. Максим Стрихар із<br />

сином та читець Андрій Коляда.

6<br />

Липень <strong>2011</strong><br />

Християнин і їжа<br />

Давні християни, які жили великими скупченнями, виховували в<br />

своєму середовищі особливе ставлення до споживання їжі. Перш за<br />

все це стосувалося певного часу для їди. Це могло бути три або два<br />

рази на день у визначені години, а в пості – один раз на день, наприклад,<br />

о третій годині пополудні. Діти не були винятком, їх теж годували<br />

в певні години, а недотримання цього правила вважалося гріхом,<br />

блудом.<br />

А ти всеодно вір!<br />

Жінка постукала у двері ординаторської і увійшла.<br />

Її лікуючий лікар сидів за своїм столиком і вона мовчки<br />

простягнула йому результати її імунологічних досліджувань.<br />

Молодий хірург глянув пильно на листок і якусь<br />

хвильку не піднімав на свою пацієнтку очей. Йому самому<br />

враз стало дуже шкода цієї молодої, вродливої<br />

жінки з ніжним рудавим волоссям. Вже другий тиждень<br />

вона тут в лікарні, і він мимоволі завжди звертає<br />

свій погляд саме на її волосся. Жінка збирала його<br />

у вузол, але воно, таке пружне, блискуче рвалось на<br />

волю, розсипалось по раменах і вигравало, наче жива<br />

хвиля.<br />

Врешті підняв очі, та на<br />

жаль, нічого доброго не міг сказати,<br />

і тому ледве видусив з<br />

себе:<br />

«Вам таки необхідна хіміотерапія...<br />

Мені дуже шкода…»<br />

Мар’яна, так звали жінку,<br />

враз рвучко відкрила двері і<br />

вийшла з кабінету, а далі швидко<br />

пішла по коридору, спустилась<br />

ліфтом вниз, майже вибігла<br />

в сад за корпусом лікарні і<br />

там вже дала волю сльозам…<br />

Два тижні тому, ще перед<br />

операцією, вона зауважила в<br />

відділенні жінку з туго зав’язаною<br />

хусточкою на голові. Ще<br />

подумала тоді:<br />

«Певне, немита голова в неї,<br />

тому зав’язує її. З зачіскою<br />

вона б виглядала набагато приємнішою».<br />

Ця жінка її чомусь<br />

дратувала своїм виглядом, здавалась<br />

неохайною: піжама під<br />

халатом, уже трохи потертим,<br />

на голові хустка…<br />

Якось після операції Мар’яна<br />

стояла біля вікна в загальному<br />

коридорі, ця жінка підійшла<br />

теж до вікна і лагідним голосом<br />

заговорила до Мар’яни.<br />

– В вас таке чудове волосся,<br />

сказала вона, я любуюсь ним<br />

весь час. І в мене було непогане…<br />

– сказала жінка і змовкла,<br />

а на очі виступили сльози.<br />

– І що? – перепитала Мар’яна.<br />

– Що?! Від хімії все вилізло,<br />

от і мушу носити тепер цей очіпок,<br />

– гостро, якось дуже нервово,<br />

відповіла жінка. А потім,<br />

оволодівши собою, вже тихо<br />

сказала: – Я запізно звернулась<br />

сюди, хоч сама і медик, фельдшер<br />

в амбулаторії. Тягнула,<br />

тягнула, все не мала як, а тепер<br />

вже маю як…<br />

– А волосся? – знову, ніби<br />

нічого не розуміючи, спитала<br />

Мар’яна.<br />

– Я спочатку мусіла прийняти<br />

сеанс хіміотерапії, оскільки<br />

в мене вже III стадія, а тепер<br />

вже зробили операцію. А від<br />

хімії полізло, я геть полисіла…,<br />

ковтаючи сльози говорила<br />

жінка. – Кажуть, відросте, як все<br />

буде добре. Аби хоч було…<br />

Мар’яна мовчала. Їй стало<br />

дуже шкода цієї жінки. Вона<br />

відчула, що неприязнь до неї<br />

геть десь поділась, а, навпаки,<br />

їй захотілося її обняти, якось<br />

втішити. Та враз згадала, що<br />

лікар їй сказав, що все залежить<br />

від результату аналізу,<br />

отого платного і він вже завтра<br />

буде готовим. Отже їй доведеться<br />

завтра його забрати і<br />

принести йому.<br />

Усю ніч Мар’яні не спалось.<br />

Вона враз поставила себе на<br />

місце тієї жінки. Мало того, що<br />

вона уже, як і усі жінки в<br />

відділенні без груді, то ще й<br />

можна лишитися без волосся!<br />

Це вже занадто! Волосся було<br />

її гордістю, її втіхою, воно так<br />

красило її, його так любив<br />

Юра, її чоловік, воно подобалось<br />

усім, і тепер невже треба<br />

буде і його позбутись?<br />

Лікарі теж люди, їм часто<br />

буває дуже шкода своїх<br />

пацієнтів. От доктор заходив<br />

аж двічі у палату Мар’яни, хотячи<br />

якось розрадити, але там її<br />

не було. Він попросив сусідку<br />

по палаті пошукати її. Лікар<br />

розумів, що їй важко у ці хвилини,<br />

тому десь вона забилась у<br />

куток зі своїм жалем.<br />

Мар’яна вернулась десь за<br />

годину. Нічого не промовила<br />

до сусідки, хоча та стала стверджувати,<br />

що вже двічі за нею<br />

заходив лікар. Їй не хотілося ні<br />

з ким балакати. Ввечері приходив<br />

чоловік з сином, як їм сказати?<br />

Але цього вечора вона їм<br />

не сказала нічого, трималась,<br />

як могла. Сказала лише, що<br />

післязавтра, ймовірно, її випишуть,<br />

але лише з цього<br />

відділення, бо мають призначити<br />

ще лікування. Коли ж вони<br />

пішли, Мар’яна знову впала у<br />

розпач. Їй хотілось весь час<br />

плакати, та на очах у сусідки<br />

цього не робила, а пішла в<br />

інше відділення, там у закутку<br />

була фігура Матері Божої і якраз<br />

нікого тоді не було. Мар’яна<br />

впала на коліна і вже плакала,<br />

приговорювала, скільки хотіла.<br />

Хтось за добру хвилю часу<br />

торкнувся її плеча. Оглянулась,<br />

це була старша жінка-санітарка.<br />

«Ходи сюди, дитино, ходи» – і<br />

потягнула її за собою в якусь<br />

кімнату. Посадила її на стілець.<br />

– Що ж ти так плачеш? Хіба<br />

вже так зле? Я тут працюю<br />

стільки літ і є по-різному. Ти з<br />

«грудиною»?<br />

– Так…, – ледве вимовила<br />

Мар’яна.<br />

– І що, забрали грудь? – Мар’яна<br />

кивнула.<br />

– Та і то нічого, – спокійно<br />

говорила старенька. І навіть<br />

після хімії виходять з біди і живуть<br />

ще багато літ. Я знаю таких<br />

дві жінки навіть у своїй родині.<br />

Спершу помучаться трохи, бо<br />

з хімії і рвота сильна буває, і волосся<br />

вилізає, але все то минає.<br />

Моїй племінниці забрали<br />

грудь, зробили хімію і вже понад<br />

десять років живе. Волосся<br />

відросло ще навіть гарніше,<br />

направду…, – гладячи Мар’яну<br />

по голові говорила старенька.<br />

– Ти, дитино, віриш в Бога? Та<br />

що я питаю, та ж молишся ти<br />

тут, то як ні? Але чи завше<br />

йдеш до церкви, чи молишся<br />

щоденно? Як так, то маєш знати,<br />

що Господь іноді карає за<br />

щось, а іноді просто допускає,<br />

аби людина згадала про Нього,<br />

а ще буває, що любить Господь<br />

людину, але її випробовує,<br />

чи та віра щира, чи надовго<br />

її вистарчає, чи не буде нарікати<br />

на Господа. Хто знає, що<br />

собі думає про нас Господь,<br />

але ми маємо бути наперед<br />

вдячні Йому за все, навіть і в<br />

біді. Колись багато християн<br />

вмирали за віру, вони знали,<br />

Здавалось би, хіба можна так зну-щатись<br />

над дітьми? Або, хіба можна в наш<br />

час визначити певні години для їжі, якщо<br />

мама на роботі, в школі не завжди налагоджене<br />

харчування, і не кожна дитина хоче<br />

в школі їсти.<br />

Але є такі ж приклади й у наш час. Молода<br />

українка з двома дітьми гостювала у<br />

Франції, у багатодітній сім’ї, що мала маєток<br />

і землі на півдні Франції. Усі обробляли<br />

поля, виноградники, овочеві плантації, а<br />

також вирощували птицю. У цієї родини<br />

був дуже строгий розпорядок щодо часу<br />

прийняття їжі, завжди дотримувалося певне<br />

меню. Діти там росли здорові, веселі,<br />

невибагливі. А нашим, натомість, було дуже<br />

важко жити в такому харчовому режимі.<br />

Наші діти переважно кволі, їм потрібне<br />

дієтичне харчування. Та все одно ми робимо<br />

дуже багато зайвого, такого, що лише<br />

шкодить нашим дітям. Вони надто багато<br />

їдять солодкого, йогуртів, чіпсів і т. п. Тут,<br />

нема де гріха подіти, виключно наша вина<br />

і безпринципність. Можна таки навчити дитину<br />

в середу та п’ятницю собі не догоджати<br />

у солодощах, не кажучи вже про м’ясо.<br />

У наших галицьких родинах (переважно<br />

греко-католицьких) знайдуть стільки оправдань<br />

ковбасі у середу чи п’ятницю. А<br />

наші православні, дивлячись на те, що їх за<br />

це не картають, знаходять і собі оправдання.<br />

А, наприклад, усякого роду прийоми,<br />

весілля, святкові обіди. Ми тратимо на це<br />

величезні гроші, непотрібно зовсім, а крім<br />

того, такої смакоти не з’їсти не можемо, а<br />

при такій їді не випити добре також не можемо.<br />

А корпоративні вечірки, дні народження,<br />

виставляння з будь-яких гарних<br />

причин – все це як правило організовується<br />

наприкінці робочого тижня, у п’ятницю.<br />

Ми мимоволі всі стаємо учасниками –<br />

грішимо!<br />

«Як же ж ви, галичани, вмієте собі догоджати»,<br />

– сказав священик зі сходу. Здавалось<br />

би, їжа – не головна річ – «краще до<br />

писка, ніж з писка», – скаже будь-який галичанин.<br />

Але ставлення до їжі формує багато<br />

інших злих звичок. Ми стали дуже невимогливими<br />

до себе. Це й у значній мірі<br />

зіпсувало наше суспільство.<br />

Часто цей злий приклад нам подають<br />

душпастирі. Якось один священик (його<br />

впізнала завідуюча кафе при автосервісі)<br />

попросив його нагодувати, поки механіки<br />

оглядали його машину. Жінка запропонувала<br />

відвідувачу вареники, рибу. Він скривився.<br />

– Сьогодні п’ятниця, то ми в цей день не<br />

готуємо м’ясних, – пояснила бармен.<br />

– А я подорожній, – з усміхом відповів<br />

отець, якому додому було кілометрів десять,<br />

і приїхав сюди він із дому.<br />

Часто можна почути від людей: «Не<br />

кажіть мені про священиків, я вже надивилася,<br />

як є в їхніх сім’ях», – і тому подібне. І,<br />

на жаль, це правда. Хоч ніколи не можна<br />

говорити огульно. Я знаю багатьох, які серйозно<br />

ставляться до посту і їжі взагалі.<br />

Якось ми, братчики, вибрались у далеку<br />

поїздку поїздом. З нами поїхала жінка, якої<br />

ми добре не знали, вона сама попросилась.<br />

Це теж було в п’ятницю, та ще й у Петрівку.<br />

Вона, не подумавши, взяла із собою запечену<br />

курку. А коли побачила нашу реакцію,<br />

усі мовчки похитали головами, що не<br />

будуть їсти, розгублено спитала:<br />

– А що мені тепер із нею робити?<br />

Рішення прийшло якось раптово:<br />

«Вийдіть на першій зупинці й віддайте на<br />

пероні якомусь голодному». Вона так і зробила.<br />

Хтось охоче взяв цю курку, і всі ми<br />

були щасливі.<br />

Отже, все залежить від того, як себе<br />

налаштувати. Ніколи ще піст не пішов на<br />

шкоду людині (не беремо до уваги хворих).<br />

А як приємно християнинові, коли після<br />

посту береш, наприклад, свячене яйце й<br />

споживаєш, або як твоя дитина відмовляється<br />

від чогось у час посту.<br />

Все, що пропонує нам Свята Церква, є<br />

не просто так вигадане. Все має свій глибокий<br />

смисл і наслідок, і все обов’язково<br />

йде лише нам на користь.<br />

А приклад із тих, хто вчить як треба<br />

робити, а сам так не робить, не треба<br />

брати. Треба в душі помолитись за раба<br />

Божого такого-то, хай його Господь напоумить,<br />

а нас укріпить у вірі і в правоті<br />

нашого вчинку.<br />

Віра МАРКОВИЧ.<br />

що йдуть на муки і на смерть.<br />

Багато з них були молодими,<br />

багатими і сильними, а навіть<br />

діти йшли на смерть. Тепер від<br />

нас Господь вимагає інакше:<br />

що би тебе не спіткало, маєм не<br />

покидати надію на Бога, далі<br />

вірити і любити Господа, а Він<br />

вже побачить наше серце і думки<br />

взнає, та й допоможе таки.<br />

В це треба конче вірити.<br />

– А ви ще працюєте, не важко<br />

вам? – несміло запитала<br />

Мар’яна, маючи на увазі вік<br />

жінки.<br />

– Та я, дитинко, теж була тут<br />

оперована. В мене, правда,<br />

трохи інша була біда. І без хімії<br />

не обійтися. Але потім якось<br />

вийшла з того. Ходила сюди<br />

все на повірку, а треба було санітарки,<br />

то я і згодилась. Так і<br />

працюю, вже дякувати Богові,<br />

маю 75. А ти тільки здайся на<br />

волю Божу і молися до Матінки<br />

Божої отак щиро, як ти молилася.<br />

Вона вже тобі помагає,<br />

бо я була далеко, в іншому кінці<br />

коридору, а щось мене<br />

підштовхнуло піти на той бік, і<br />

я почула, як ти плачеш. То добре,<br />

що ти виплакалась, а тому<br />

собі йди, а я ще сама за тебе<br />

помолюся.<br />

Мар’яна відчула полегшеність<br />

і заспокоїлась.<br />

Справді, чи вона тут одна така<br />

нещасна? От скільки оперують<br />

набагато молодших за неї, ще<br />

й, може, незаміжніх дівчат.<br />

А, дійсно, хай буде воля<br />

Твоя, Господи, – подумавши<br />

так, пішла, заспокоєна в свою<br />

палату.<br />

В. МАТВІЙЧИК.<br />

Передплачуйте християнський часопис «<strong>Успенська</strong> <strong>вежа</strong>» на <strong>2011</strong> рік, передплатний індекс 35013. Ціна незмінна.

Цієї весни мені довелося познайомитися<br />

з духовним життям<br />

наших заробітчан в Португалії.<br />

Взагалі, з останнього мого візиту<br />

в Європу десь років п’ятнадцять<br />

тому, чітко простежуються<br />

разючі відмінності в кращу сторону<br />

стосовно рівня життя, зате набагато<br />

ускладнився виїзд в Євросоюз.<br />

Звичайна польська шенгенська<br />

туристична віза була<br />

цілою проблемою, легальне її отримання<br />

фактично неможливе. З<br />

сумом і іронією можемо згадувати<br />

демократію в післявоєнній<br />

Європі, яка чітко відповідала Декларації<br />

прав людини, прийнятою<br />

ООН, згідно з якою кожен громадянин,<br />

якиймає легально зароблені<br />

кошти і не є кримінальним<br />

злочинцем, може вільно подорожувати<br />

світом. Сьогодні пересічний<br />

громадянин України незалежно<br />

від соціального статусу та<br />

освіти не є бажаним гостем в<br />

Європі. Достатнім чинником для<br />

візи є виключно майновий ценз<br />

- рівень доходів та рахунок в банку.<br />

Коли ці всі візові проблеми<br />

були подолані і наш мікроавтобус<br />

мчав перевалами Закарпаття до<br />

кордону, з’ясувалося, що навіть<br />

віза не дає гарантії перетину кордону.<br />

Цю нішу бізнес-простору<br />

чітко контролює кримінальний<br />

елемент. За 100 євро швидко<br />

знаходиться перевізник власне<br />

через лінію кордону, тут же з’ясовується<br />

яка черга на всіх КПП, хто<br />

чергує на зміні, як з нашого, так<br />

і з угорського боку, тож досить<br />

швидко ми вже в Угорщині. Наш<br />

бус, який пішов легальним шляхом<br />

ми чекали на угорській стороні<br />

близько шести годин. Як<br />

виявилося, довга черга автомобілів<br />

і прискіпливість митників<br />

та прикордонників при перевірці<br />

особистих речей може тягтися<br />

до безконечності, якщо, звичай-<br />

Липень <strong>2011</strong> 7<br />

Українці в Португалії<br />

Штрих із духовного та світського життя заробітчан<br />

Христова Церква завжди була і буде тим об’єднуючим<br />

елементом, який згуртовує навколо себе вірних,<br />

веде їх до спасіння. Українці не є винятком, і всюди, де в<br />

пошуках кращого життя вони з'являлися, там незабаром<br />

організовувалося церковне життя.<br />

но, не буде бажання надати матеріальну<br />

підтримку важко працюючим<br />

митникам. Про боротьбу з<br />

корупцією в цій царині ще ніхто не<br />

чув, точніше, корупцію на кордоні<br />

легко можна подолати певною<br />

сумою в інвалюті.<br />

Європа починається з доріг –<br />

хороших, якісних і часто платних.<br />

Правда, є за що платити. Кожна<br />

з країн має свої особливості –<br />

Угорщина і Іспанія не відрізняються<br />

особливою чистотою,<br />

сміття на узбіччі нагадує наші дороги.<br />

В Словенії поліція не комплексує<br />

через свою манію величі,<br />

часто без будь-якої причини просто<br />

зупиняють бус для перевірки<br />

документів. Італія та Франція вражають<br />

як чистотою і порядком,<br />

так і рівнем культури – ввічливість<br />

і привітність персоналу заправок,<br />

поліції, касирів на автобанах є<br />

нормою. Автоінспекція взагалі<br />

відсутня – впродовж понад чотирьох<br />

тисяч кілометрів жодної машини<br />

з поліцією на узбіччі –<br />

тільки патрулювання. На прохання<br />

водія буса замінити його за<br />

кермом на кордоні Франції та<br />

Іспанії я спробував вперше вести<br />

бус і успішно проїхав всю Іспанію<br />

та Португалію, звичайно мої<br />

водійські права залишилися в<br />

Україні, однак поліція не зупиняє<br />

водіїв, які не порушують правил.<br />

Саме тому мені з успіхом вдавалося<br />

часто керуватити автомобілем<br />

на території Португалії без<br />

конфліктів з поліцією.<br />

Особливістю життя португальців<br />

є привітність та врівноваженість.<br />

Без всяких проблем<br />

можна особі будь-якої статі і віку<br />

безпечно ходити вечірнім чи<br />

нічним містом, що аж ніяк неможливо<br />

в Україні. За два місяці перебування<br />

не бачив жодного конфлікту<br />

чи бійки на вулицях чи в<br />

кафе. Зате часто-густо водяться<br />

наркомани, загулялі і нетверезі<br />

Відлуння воєнного лихоліття<br />

Війна... Друга світова... Нема їй кінця.<br />

Забирають на фронт молодих мужчин,<br />

хлопців. Прийшла звістка і в село Лелехівку.<br />

Збирались молоді й старі проводжати<br />

на фронт своїх чоловіків, братів,<br />

коханих.<br />

– Прощай, Софіє, дочекайся мене! –<br />

поцілував вагітну дружину, похиливши<br />

голову.<br />

– Я дочекаюсь. Буду чекати тебе,<br />

Петре! – відповіла заплакана дружина.<br />

Пішов... Залишилась з думкою Софія<br />

«Я дочекаюсь, я народжу тобі дитя».<br />

Йшли дні за днями, місяці за місяцями.<br />

Здавалось, що вічність пройшла. Софія<br />

вечорами виходила до річки, прислухаючись<br />

до нічної тиші. Лише осика<br />

своїми трепетливими листочками навівала<br />

тугу на серце. Місяць огортав її<br />

своїм холодним сяйвом... А вона молилась<br />

за свого коханого: «Боже, збережи<br />

йому життя».<br />

Незадовго народилася донечка Оксана.<br />

Як би радів батько! Софії ще<br />

більше стискалось серце.<br />

Війна, наче чорний ворон перед здобиччю,<br />

розгортала свої крила. Ворог<br />

продовжував лютувати, відчуваючи<br />

свій кінець. Фронт перемістився на територію<br />

Чехословаччини. Чужа земля...<br />

Але ж і тут живуть такі люди, як і у нас<br />

на Україні. Такі ж діточки народжуються,<br />

як у нас... Вони хочуть жити, милуватись<br />

красою неба і землі. І раптом<br />

Петро відчув, як гаряча кров потекла<br />

по його тілу. Ворожа куля наздогнала<br />

на чужині. А на Україні з нетерпінням<br />

чекає дружина з донькою.<br />

Не судилось батькові побачити своє<br />

дитя. І донька ніколи його не побачить.<br />

Він загинув... У двадцять три роки Софія<br />

залишилась вдовою.<br />

Прийшла похоронка. В ній сповіщалось:<br />

«... Могила знаходиться в Словакії<br />

в м. Михаловце. Лежить в могилі <strong>№</strong>3<br />

(один). У списку загиблих під <strong>№</strong>801 –<br />

Бундз Петро Іванович...».<br />

Довго тримала у тремтячих руках це<br />

повідомлення Софія. Не вірила, хотіла<br />

побачити все своїми очима. Донька<br />

виростала, навчалась, стала медиком.<br />

Тепер вона – Оксана Петрівна Скобало.<br />

Маючи уже свою сім’ю, Оксану не<br />

покидала думка про батькову могилу.<br />

Довго вона оббивала пороги чиновників,<br />

щоб дістати дозвіл на віїзд в Словакію.<br />

І ось настав цей день. Оксана з<br />

мамою на чужій землі. Затривожилось<br />

серце... На кладовищі мертва тиша,<br />

навіть пташки не співають. Наблизились<br />

до батькової могили, стали на коліна,<br />

щиро помолились і гірко заплакали.<br />

Та вертаючись додому, донька<br />

відчула гордість за свого батька. А Софія<br />

уже на схилі літ (їй 90 років) все<br />

чекала, чекала Петра...<br />

УКРАЇНА І СВІТ<br />

Чужина<br />

Тебе не бачила, тату,<br />

Та серцем відчуваю нині<br />

Твої літа ще молодії<br />

Лишились десь там на чужині.<br />

Їх вража куля наздогнала,<br />

Поклала в землю спочивати<br />

Тепер я лину на чужинину<br />

Тобі низький поклін віддати.<br />

тинейджери скрізь – в парках,<br />

метро, але на диво всі абсолютно<br />

неагресивні. Відмінностей достатньо<br />

– третина населення<br />

вільно володіє англійською, це<br />

дуже спрощує спілкування, однак<br />

добра половина має лише початкову<br />

освіту, переважно чотири<br />

класи. Загальноприйнятим є рахувати<br />

на пальцях в межах десяти,<br />

зустрічав бізнесменів, які керували<br />

фабрикою з автопарком<br />

і кількома десятками робітників,<br />

маючи сім класів освіти. Врівноваженість<br />

часто йде в перемішку<br />

з емоційністю, мова перемішана<br />

з численними елементами ненормативної<br />

лексики, на яку ніхто не<br />

звертає уваги. Середня заробітня<br />

плата до 500 євро, знайти роботу<br />

без знання мови – проблема.<br />

Часто наших дурять – платять<br />

значно менше обіцяного або не<br />

платять взагалі. Досить дешеве<br />

вино, ціни починаються від 1.15<br />

євро за пляшку і вище. Як наслідок,<br />

наші заробітчани часто<br />

спиваються і перетворюються на<br />

бомжів. Продукти відносно дешеві,<br />

м’ясо від чотирьох євро,<br />

дорогий лише хліб – євро і вище.<br />

Незважаючи на дорогий бензин<br />

всі масово їздять на машинах, однак<br />

переважна більшість – малолітражки,<br />

менші за нашу Таврію.<br />

Чим менший автомобіль, тим<br />

менше споживає палива. Близько<br />

97 % населення – пасивні католики,<br />

як ніколи не ходять до<br />

храму. Більшість римо-католицьких<br />

костелів зачинені за відсутності<br />

вірних. Деякі діючі, однак наполовину<br />

пусті. Католицьке духовенство<br />

отримує заробітню плату<br />

централізовано, незалежно від<br />

наявності і пожертв прихожан,<br />

близько півтори тисячі євро.<br />

Церковне життя українців так<br />

само поділене як і в Україні. Діють<br />

парафії Московського та нечисленні<br />

Київського Патріархатів.<br />

Дещо окремо тримаються українці,<br />

якими опікується Грецька<br />

Церква - Вселенський Константинопольський<br />

Патріархат. Саме<br />

тут знайшлося порозуміння з<br />

римо-католиками, які всяко<br />

сприяють розвиткові Православної<br />

Церкви – надають безкоштовно<br />

в почергове користування<br />

діючі або в користування порожні<br />

храми. Всіляко допомагають як<br />

матеріально, так і в питаннях легалізації<br />

православних в Португалії,<br />

за що окрему подяку хочеться<br />

висловити п. Марії Едварді з<br />

римо-католицької парафії. Коли<br />

в мене особисто виникли нагальні<br />

проблеми з здоров’ям,<br />

саме вона швидко організувала<br />

візит в португальський шпиталь<br />

та оплатила лікування. Це вражає<br />

і є бажаним для наслідування<br />

Церквою в Україні.<br />

Життя православного духовенства<br />

не відрізняється від життя<br />

парафіян – заробітної плати<br />

Грецька Церква духовенству не<br />

платить, кожен парафіяльний<br />

священик виживає як може. Фактично<br />

всі українські священики<br />

працюють на найбрудніших і найважчих<br />

низькооплачуваних роботах<br />

– в гарячих цехах, вантажниками,<br />

часто двірниками – сьогодні<br />

прибирають в парку собачі<br />

екскременти та збирають біля<br />

урн окурки – завтра тими ж руками<br />

служать Літургію та причащають<br />

вірних, що немислимо в<br />

Україні. Є в Апостольських Правилах<br />

цілий перелік професій,<br />

якими може чи не може займатися<br />

священик, зокрема традиційно<br />

в Україні духовенство утримували<br />

пасіки, займалися викладацькою<br />

чи науковою роботою,<br />

працювали лікарями, однак і тут<br />

була визначена спеціалізація –<br />

нормально, коли священик є терапевтом<br />

чи кардіологом, однак<br />

не може бути стоматологом, патологоанатомом<br />

чи гінекологом.<br />

Середня парафія дає винагороду<br />

священикові 100-150 євро на<br />

місяць, заробітня плата з роботи<br />

близько 450 євро, разом біля<br />

600. Звідси слід відрахувати<br />

250-350 євро на найдешевше<br />

житло, ще 300 продукти. Вижити<br />

можна, коли дозволяє фізичне<br />

здоров’я. Не дай Господи захворіти<br />

!<br />

Дуже часто релігійність заробітчан<br />

з України проявляється<br />

лише на найбільші свята, зокрема<br />

на Великдень. З шести тисяч<br />

українців, які працюють в м.Порто<br />

близько двох з половиною<br />

приносять святити паску. В рядову<br />

неділю рідко є більше ста чоловік.<br />

В дрібніших містах 10-30<br />

чоловік в храмі. В будні дні на<br />

тижні навіть у великі свята Літургія<br />

не служиться – і заробітчани,<br />

і священики працюють на роботі.<br />

Наступною особливістю є<br />

відмінність в зовнішньому вигляді<br />

духовенства – нагрудні хрести<br />

грецькі свяшеники не носять,<br />

нема митрофорних протоієреїв<br />

– митру має тільки єпископ.<br />

Якщо в Україні ряса є парадновихідним<br />

одягом, найчастіше<br />

викладачів семінарії, то в грецькому<br />

середовищі носіння ряси є<br />

обов’язковим. Підрясник є лише<br />

домашнім одягом священика.<br />

Літургія коротша від нашої,<br />

єктенії про оголошених немає<br />

взагалі, після читання Євангелії<br />

відразу ж співається Херувимська<br />

пісня. Устрій життя часто накладає<br />

відбиток і на життя духовенства.<br />

Згідно з уставом, священик<br />

зобов’язаний щодень читати<br />

приписані молитви, зокрема в<br />

понеділок - Канон ангелам, вівторок<br />

- Предтечі, середа - Богородиці,<br />

четвер - св.Миколаю, п’ятниця<br />

- до Христа і Богородиці,<br />

субота - заупокійні молитви. Крім<br />

того ранішні і вечірні молитви,<br />

два розділи зі Старого і один Нового<br />

Завіту, кафізми Псалтиря,<br />

молитви на чотках і т.п., крім індивідуального<br />

правила. Це займає,<br />

як правило, кілька годин щоденно.<br />

Звичайно, працюючий священик<br />

цього фізично робити не<br />

може. Тоді постає риторичне запитання,<br />

чого варті священики,<br />

які не моляться за своїх парафіян<br />

і за Церкву взагалі. Не можна<br />

нікого ні в чому звинувачувати, всі<br />

стараються в міру своїх сил і можливостей,<br />

щиро стараються, та<br />

обставини життя накладають свій<br />

відбиток на устрій церковного<br />

життя. Десь глибоко в душі є<br />

щира повага до жертовної праці<br />

духовенства, яке часто, жертвуючи<br />

своїм часом, здоров’ям, старається<br />

донести до вірних Боже<br />

Слово, уділити Таїнств, але пастирсько-богословський<br />

аспект<br />

відійшов далеко на другий план,<br />

замінивши його требництвом ,<br />

сумний осад якого часто впізнаємо<br />

і в Україні.<br />

о.Олег ГНАТИШИН,<br />

м.Порто. Португалія.<br />

І покладу я на могилу<br />

Рясну гілочку калини,<br />

Хай побачать на чужині,<br />

Що ти з України.<br />

Хай тобі пташки співають<br />

Про калинові гаї...<br />

Та не так вони співають,<br />

Як у рідній стороні.<br />

Захищав ти рідний край<br />

Дім, свою родину,<br />

Ти життя своє віддав<br />

Незабутній воїн, України, сину.<br />

Павлина КАГЦИШИН,<br />

с. Лелехівка, Яворівського району.<br />

З ІСТОРИЧНОГО КАЛЕНДАРЯ<br />

ЛИПЕНЬ<br />

05.07.1986 - 25 років тому у Мюнхені (Німеччина) помер Ярослав<br />

Стецько - голова Проводу ОУН (* 19.01.1912).<br />

17.07.1871 - 140 років тому на Стрийщині народився Філарет Колесса<br />

- етнограф, фольклорист, композитор і літературознавець,<br />

дійсний член НТШ, ВУАН (+04.03.1947).<br />

21.07.1906 - 105 років тому під Москвою народилася Олена Теліга<br />

- українська поетеса, літературний критик, діяч української<br />

культури, член ОУН (+22.02.1942).<br />

21.07.1941 - 70 років тому у Кракові помер Богдан Лепкий - український<br />

поет, прозаїк (*09.11.1872).<br />

26.07.1931 - 80 років тому на Донеччині народився Іван Дзюба -<br />

Герой України, український літературознавець, критик, громадський<br />

діяч, дисидент.

8<br />

Дитяча сторiнка<br />

Липень <strong>2011</strong><br />

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —<br />

Львівське крайове ставропігійне братство<br />

св. ап. Андрія Первозваного,<br />

зареєстроване міністерством України<br />

у справах преси та інформації.<br />

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ <strong>№</strong> 2335<br />

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше<br />

видання, повідомляємо банківські реквізити:<br />

ПАТ АКБ “Львів”<br />

Р/р 260075157, МФО 325268,<br />

код ЄДРПОУ 20785948<br />

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься<br />

на сторінках газети.<br />

НАША АДРЕСА:<br />

79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1<br />

Для листування:<br />

м. Львів - 8, а/с 1334<br />

(032) 235-52-02<br />

www.stavropigia.lviv.ua<br />

E-mail: fediv.yuriy@gmail.com<br />

Приходьте, діти, до кринички<br />

Напитись чистої водички.<br />

А та водиця непроста,<br />

Бо це — наука про Христа.<br />

..........................................................................................<br />

«Не ногами, а серцем треба приходити до Бога»<br />

Так сказав майже тисячу років тому молодий хлопець на ім’я Хризант,<br />

за що потім і став мучеником за християнську віру.<br />

Немало людей зараз ходять до Церкви, та небагато приходять<br />

сім’ями. А коли діти й приходять до храму, то більшість вважає це<br />

лише послухом батькам, мовляв, батьки кажуть, ми й ідемо. Та не<br />

тільки цього хоче від нас наш Творець. Він насамперед хоче, аби діти<br />

тягнулися до Нього самі, відчували в цьому потребу, свій захист, свою<br />

надію на майбутнє. Тому прийшовши до храму, намагайтеся якнайбільше<br />

вдивлятись в лик Ісуса Христа, Матері Божої, лики святих.<br />

Вслухайтеся у фрази, висловлені священиком, задумайтеся над їх<br />

Тамара КОЛОМІЄЦЬ<br />

Липень<br />

– Липа, липа зацвіла! –<br />

Засурмила всім бджола:<br />

– Гей, злітайтеся, подруги,<br />

У гайок на край села.<br />

Жив собі колись у селі<br />

хлопчик, а було це майже сто<br />

років тому. Він вдався дуже<br />

допитливим, любив тихенько<br />

сидіти і спостерігати за всім.<br />

З товаришами затримувався<br />

лише тоді, коли вони щось<br />

цікаве розповідали, наприклад,<br />

про собак чи котів, про<br />

їх звички, а чи про птахів,<br />

котрі як співають – хотів усе<br />

про них знати.<br />

Якось навесні прилетіли<br />

бузьки і зробили собі гніздо<br />

на зламаному блискавкою<br />

дереві неподалік від їхньої<br />

хати. Ото вже хлопчина мав<br />

заняття! Цілими днями спостерігав<br />

за ними. Коли вже повилуплювалися<br />

молоді бузьченята,<br />

він побачив, що бузько<br />

викинув із гнізда одного.<br />

Спершу подумав, що здохле<br />

воно, та ні…<br />

Хлопчина намагався якось<br />

йому допомогти. Здалося, що<br />

мале якось випадково випало<br />

з дзьоба батька-бузька, тому<br />

й намагався його знову туди<br />

висадити, ще й дивувався,<br />

чому бузько сам не забирає<br />

своє дитя.<br />

На це надійшов батько й<br />

сказав хлопчині залишити цю<br />

справу, бо бузьки-батьки й<br />

так маля не приймуть, адже<br />

воно – зайве.<br />

– Як то зайве? – обурювався<br />

хлопчина, мовляв, як може<br />

бути дитятко зайве? – не переставав<br />

над цим думати.<br />

Коли вкладався спати, попросив<br />

маму сісти біля нього<br />

Та ж уже не видно віт,<br />

А лише пахучий цвіт.<br />

Наберем багато меду,<br />

Вирушаймо ж у політ!<br />

Бджоли з пасіки летять,<br />

Липі крону золотять.<br />

І здається, що у липи<br />

Віти струнами бринять.<br />

Зайвий<br />

на ліжко.<br />

– Мамочко, чому бузько<br />

викинув свого малого? Це ж<br />

його пташеня, бузьчиха<br />

стільки сиділа, щоб воно народилося,<br />

то хіба їй не шкода?<br />

Мамочко, ну чого? – не<br />

вмовкав.<br />

– Та тому, мабуть, що їх вилупилося<br />

багато, і старші не<br />

змогли б їх вигодувати, дати<br />

їм раду. А якщо їх там було<br />

аж п’ятеро? – не подумавши,<br />

сказала мама.<br />

– Мамо, а я також у вас п’ятий,<br />

то коли не буде що їсти,<br />

ви мене теж викинете? – з<br />

жахом перепитав хлопчик. –<br />

Я також можу бути «зайвим»…<br />

– Дитинко, ну де ж би! Та<br />

як ти міг таке надумати? Ти<br />

мій найменшенький, то ж я<br />

тебе й найбільше люблю.<br />

Який же ти «зайвий»? – гладила<br />

його голівку, цілувала в<br />

щічки, заспокоювала малого.<br />

Раненько пішов хлопчина<br />

оглядати, чи бува бузько ще<br />

одного не викинув – не знайшов.<br />

А коли малі бузьченята<br />

підросли, він вже знав, що їх<br />

у гнізді двоє. «Третій був «зайвий»,<br />

не п’ятий, як я», – думав<br />

хлопчик. Пізніше він взнав,<br />

що бузьки вигодовують своїх<br />

діток лише парами. А коли<br />

виріс, став знатним і заможним<br />

чоловіком, то багато допомагав<br />

дітям-сиротам, бо<br />

боліло його серце за них, щоб<br />

не були вони «зайвими».<br />

Віра МАТВІЙЧИК.<br />

«Отче наш» – наша<br />

основна молитва<br />

(Продовження.<br />

Початок у <strong>№</strong> <strong>№</strong> 2-6, <strong>2011</strong> р.).<br />

Що заважає нам виконувати<br />

волю Божу?<br />

«Нехай буде воля Твоя, як на<br />

небі, так і на землі» – це третє<br />

прохання, яке з попередніми<br />

двома разом визначають духовні<br />

потреби людини. А це:<br />

визнавати Бога, очікувати на<br />

Вічне Його Царство, бути покірним<br />

Йому і виконувати Його<br />

ж заповіді, Його святу волю,<br />

аби опинитися після земного<br />

життя й обов’язкової невідворотної<br />

смерті в Царстві Його, в<br />

раю, де й вічно перебувати.<br />

Так уже склалося в світі, що<br />

ми, люди, маємо завжди вибирати<br />

між Богом і дияволом, між<br />

добром і злом, між чимось непримітним<br />

і блискучим, привабливим,<br />

яскравим. І, звісно, частіше<br />

нас вабить друге. От хоча<br />

б такий побутовий приклад: бабуся<br />

просить дідуся, аби не курив.<br />

А він навіть не ховається,<br />

сідає на балконі й курить, хоча<br />

це шкодить його здоров’ю. І про<br />

це йому говорять усі. Онучок<br />

теж просить дідуся не курити. А<br />

він довіряється онукові й каже:<br />

«Знаєш, мені легше стає дихати,<br />

як закурю».<br />

За кілька днів дідусеві стало<br />

зовсім погано. Приходить лікар<br />

і питає, чи курив. Онучок каже,<br />

що курив, бо йому, мовляв, від<br />

цього стає легше дихати. А лікар<br />

пояснює, що це обман. Якраз<br />

після куріння ще більше звужуються<br />

бронхи, спазмують – помедичному.<br />

Або дівчинка дивиться по<br />

телевізору шоу, вибирають кращих<br />

зі співаків чи танцюристів.<br />

Вона вже відразу уявляє себе<br />

там, мріє лише про це, все інше<br />

видається їй нецікавим, не вартим<br />

уваги. Та є ж інші передачі<br />

чи статті в газетах, що розповідають<br />

про долі цих переможців,<br />

яких відверто використовують,<br />

а потім викидають, як непотріб.<br />

Усе це омана, дим, спокуса<br />

диявола. Він невтомно над тим<br />

працює, аби затягнути нас у<br />

свої сіті.<br />

Кажуть, є три вороги, котрі<br />

змістом, а потім запитуйте в дорослих, якщо не розумієте, що вони<br />

означають.<br />

Намагайтеся співати із хористами – це, по-перше, дасть вам змогу<br />

швидко засвоїти Святу Літургію, а ще – ці мелодії та слова будуть<br />

тоді часто звучати у ваших серцях, завжди нагадувати про Бога, стримувати<br />

від поганих, згубних думок та вчинків. А коли вам буде сутужно,<br />

сумно, уявлятимете себе у затишному храмі, вас заспокоять очі<br />

Спасителя, Богородиці.<br />

Не бійтеся говорити самому собі: «Я – раб (чи раба) Божа». І повторюйте<br />

це частіше.<br />

заважають нам виконувати волю<br />

Божу. Це: диявол, марнославний<br />

світ і наше тіло.<br />

Диявол – це справжній душогубець.<br />

О, скільки людських<br />

душ він вже відправив у пекло й<br />

ще відправить! Він вкладає в<br />

наші серця зерна сумнівів щодо<br />

Бога, заздрість, ненависть, злобу,<br />

гордість. Він спокушатиме<br />

нас до брехні, до прокльонів,<br />

злих слів, обману. Він бавиться<br />

з нами, нерозумними, а потім,<br />

коли досягає нашого падіння,<br />

регоче над нами, зовсім не жалкуючи<br />

нещасних.<br />

Але ж цьому можна противитись!<br />

Тільки чітко треба знати,<br />

що лінь, гордість, неправда,<br />

злоба, заздрість – це все знаряддя<br />

диявола. І ми щоденно<br />

можемо себе запитувати: кому<br />

ми сьогодні більше догодили?<br />

Другий ворог – світ. Є багато<br />

людей, які люблять життя,<br />

живуть сьогоднішнім днем, насолоджуючись<br />

усім, що гарне,<br />

добре, приємне і при цьому<br />

зовсім не думають про Боже,<br />

про те, що є щось вище того<br />

сьогодні й завтра приємного<br />

та скороминучого.<br />

І третій ворог – наше тіло.<br />

О, як ми себе любимо! Хтось<br />

понад усе прагне якнайгарніше<br />

Сторінку підготувала Віра МАРКОВИЧ.<br />

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ<br />

Редакційна колегія:<br />

Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Роман МАКСИМОВИЧ,<br />

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ<br />

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність<br />

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься<br />

найменше втручатися в авторський текст,<br />

зберігаючи особливості стилю. Водночас залишає за собою<br />

право редагувати, скорочувати подані матеріали.<br />

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,<br />

не повертаються.<br />

Передплатний індекс — 35013<br />

Друк газети виконаний у ДП ВПП МОУ «Армія України»<br />

Замовлення <strong>№</strong><br />

виглядати і тратить на це величезні<br />

кошти, забуваючи поділитись<br />

із бідним, із конче потребуючим.<br />

Хтось любить добре<br />

поїсти і вважає, що це дурість –<br />

відмовляти собі у задоволенні.<br />

Хтось врешті хоче бути вже в 10<br />

– 12 років жінкою чи мужчиною<br />

і робити з своїм тілом усе, що<br />

бачить на екрані і чує про ці речі.<br />

І вони думають, що це – вершина<br />

земного щастя.<br />

Але ті, що близько до Бога<br />

по духу, кажуть, що не може бути<br />

поєднання одного й другого.<br />

Хто служить Богові, хоче подобатись<br />

Йому, не буде давати<br />

перевагу тілесним бажанням.<br />

Один священик наводив такий<br />

приклад: дитина побачила<br />

у вазочці цінну монету. Засунула<br />

руку, вхопила монету, а назад<br />

руку витягнути вже не змогла,<br />

як не старалася. Надійшов<br />

тато і пояснив дитині, як розправити<br />

пальчики, повернути<br />

ручку, щоб визволити її з полону.<br />

А дитя сказало: «Якщо я розправлю<br />

пальчики, то випущу монету».<br />

Тисячі з нас поводяться так<br />

само, як це дитя, стаючи невільниками<br />

зла.<br />

(Далі буде).

logo

products

Resources

Company

Terms of service
Privacy policy
Cookie policy
Cookie settings
Imprint
Change language
Made with love in Switzerland
© 2024 Yumpu.com all rights reserved

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!