Успенська вежа № 7 (2011)

8
Дитяча сторiнка
Липень 2011
ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ —
Львівське крайове ставропігійне братство
св. ап. Андрія Первозваного,
зареєстроване міністерством України
у справах преси та інформації.
РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ № 2335
Тим, хто бажає матеріально підтримати наше
видання, повідомляємо банківські реквізити:
ПАТ АКБ “Львів”
Р/р 260075157, МФО 325268,
код ЄДРПОУ 20785948
Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься
на сторінках газети.
НАША АДРЕСА:
79008, Львів-8, вул.Руська, 3/1
Для листування:
м. Львів - 8, а/с 1334
(032) 235-52-02
www.stavropigia.lviv.ua
E-mail: fediv.yuriy@gmail.com
Приходьте, діти, до кринички
Напитись чистої водички.
А та водиця непроста,
Бо це — наука про Христа.
..........................................................................................
«Не ногами, а серцем треба приходити до Бога»
Так сказав майже тисячу років тому молодий хлопець на ім’я Хризант,
за що потім і став мучеником за християнську віру.
Немало людей зараз ходять до Церкви, та небагато приходять
сім’ями. А коли діти й приходять до храму, то більшість вважає це
лише послухом батькам, мовляв, батьки кажуть, ми й ідемо. Та не
тільки цього хоче від нас наш Творець. Він насамперед хоче, аби діти
тягнулися до Нього самі, відчували в цьому потребу, свій захист, свою
надію на майбутнє. Тому прийшовши до храму, намагайтеся якнайбільше
вдивлятись в лик Ісуса Христа, Матері Божої, лики святих.
Вслухайтеся у фрази, висловлені священиком, задумайтеся над їх
Тамара КОЛОМІЄЦЬ
Липень
– Липа, липа зацвіла! –
Засурмила всім бджола:
– Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Жив собі колись у селі
хлопчик, а було це майже сто
років тому. Він вдався дуже
допитливим, любив тихенько
сидіти і спостерігати за всім.
З товаришами затримувався
лише тоді, коли вони щось
цікаве розповідали, наприклад,
про собак чи котів, про
їх звички, а чи про птахів,
котрі як співають – хотів усе
про них знати.
Якось навесні прилетіли
бузьки і зробили собі гніздо
на зламаному блискавкою
дереві неподалік від їхньої
хати. Ото вже хлопчина мав
заняття! Цілими днями спостерігав
за ними. Коли вже повилуплювалися
молоді бузьченята,
він побачив, що бузько
викинув із гнізда одного.
Спершу подумав, що здохле
воно, та ні…
Хлопчина намагався якось
йому допомогти. Здалося, що
мале якось випадково випало
з дзьоба батька-бузька, тому
й намагався його знову туди
висадити, ще й дивувався,
чому бузько сам не забирає
своє дитя.
На це надійшов батько й
сказав хлопчині залишити цю
справу, бо бузьки-батьки й
так маля не приймуть, адже
воно – зайве.
– Як то зайве? – обурювався
хлопчина, мовляв, як може
бути дитятко зайве? – не переставав
над цим думати.
Коли вкладався спати, попросив
маму сісти біля нього
Та ж уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду,
Вирушаймо ж у політ!
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Зайвий
на ліжко.
– Мамочко, чому бузько
викинув свого малого? Це ж
його пташеня, бузьчиха
стільки сиділа, щоб воно народилося,
то хіба їй не шкода?
Мамочко, ну чого? – не
вмовкав.
– Та тому, мабуть, що їх вилупилося
багато, і старші не
змогли б їх вигодувати, дати
їм раду. А якщо їх там було
аж п’ятеро? – не подумавши,
сказала мама.
– Мамо, а я також у вас п’ятий,
то коли не буде що їсти,
ви мене теж викинете? – з
жахом перепитав хлопчик. –
Я також можу бути «зайвим»…
– Дитинко, ну де ж би! Та
як ти міг таке надумати? Ти
мій найменшенький, то ж я
тебе й найбільше люблю.
Який же ти «зайвий»? – гладила
його голівку, цілувала в
щічки, заспокоювала малого.
Раненько пішов хлопчина
оглядати, чи бува бузько ще
одного не викинув – не знайшов.
А коли малі бузьченята
підросли, він вже знав, що їх
у гнізді двоє. «Третій був «зайвий»,
не п’ятий, як я», – думав
хлопчик. Пізніше він взнав,
що бузьки вигодовують своїх
діток лише парами. А коли
виріс, став знатним і заможним
чоловіком, то багато допомагав
дітям-сиротам, бо
боліло його серце за них, щоб
не були вони «зайвими».
Віра МАТВІЙЧИК.
«Отче наш» – наша
основна молитва
(Продовження.
Початок у № № 2-6, 2011 р.).
Що заважає нам виконувати
волю Божу?
«Нехай буде воля Твоя, як на
небі, так і на землі» – це третє
прохання, яке з попередніми
двома разом визначають духовні
потреби людини. А це:
визнавати Бога, очікувати на
Вічне Його Царство, бути покірним
Йому і виконувати Його
ж заповіді, Його святу волю,
аби опинитися після земного
життя й обов’язкової невідворотної
смерті в Царстві Його, в
раю, де й вічно перебувати.
Так уже склалося в світі, що
ми, люди, маємо завжди вибирати
між Богом і дияволом, між
добром і злом, між чимось непримітним
і блискучим, привабливим,
яскравим. І, звісно, частіше
нас вабить друге. От хоча
б такий побутовий приклад: бабуся
просить дідуся, аби не курив.
А він навіть не ховається,
сідає на балконі й курить, хоча
це шкодить його здоров’ю. І про
це йому говорять усі. Онучок
теж просить дідуся не курити. А
він довіряється онукові й каже:
«Знаєш, мені легше стає дихати,
як закурю».
За кілька днів дідусеві стало
зовсім погано. Приходить лікар
і питає, чи курив. Онучок каже,
що курив, бо йому, мовляв, від
цього стає легше дихати. А лікар
пояснює, що це обман. Якраз
після куріння ще більше звужуються
бронхи, спазмують – помедичному.
Або дівчинка дивиться по
телевізору шоу, вибирають кращих
зі співаків чи танцюристів.
Вона вже відразу уявляє себе
там, мріє лише про це, все інше
видається їй нецікавим, не вартим
уваги. Та є ж інші передачі
чи статті в газетах, що розповідають
про долі цих переможців,
яких відверто використовують,
а потім викидають, як непотріб.
Усе це омана, дим, спокуса
диявола. Він невтомно над тим
працює, аби затягнути нас у
свої сіті.
Кажуть, є три вороги, котрі
змістом, а потім запитуйте в дорослих, якщо не розумієте, що вони
означають.
Намагайтеся співати із хористами – це, по-перше, дасть вам змогу
швидко засвоїти Святу Літургію, а ще – ці мелодії та слова будуть
тоді часто звучати у ваших серцях, завжди нагадувати про Бога, стримувати
від поганих, згубних думок та вчинків. А коли вам буде сутужно,
сумно, уявлятимете себе у затишному храмі, вас заспокоять очі
Спасителя, Богородиці.
Не бійтеся говорити самому собі: «Я – раб (чи раба) Божа». І повторюйте
це частіше.
заважають нам виконувати волю
Божу. Це: диявол, марнославний
світ і наше тіло.
Диявол – це справжній душогубець.
О, скільки людських
душ він вже відправив у пекло й
ще відправить! Він вкладає в
наші серця зерна сумнівів щодо
Бога, заздрість, ненависть, злобу,
гордість. Він спокушатиме
нас до брехні, до прокльонів,
злих слів, обману. Він бавиться
з нами, нерозумними, а потім,
коли досягає нашого падіння,
регоче над нами, зовсім не жалкуючи
нещасних.
Але ж цьому можна противитись!
Тільки чітко треба знати,
що лінь, гордість, неправда,
злоба, заздрість – це все знаряддя
диявола. І ми щоденно
можемо себе запитувати: кому
ми сьогодні більше догодили?
Другий ворог – світ. Є багато
людей, які люблять життя,
живуть сьогоднішнім днем, насолоджуючись
усім, що гарне,
добре, приємне і при цьому
зовсім не думають про Боже,
про те, що є щось вище того
сьогодні й завтра приємного
та скороминучого.
І третій ворог – наше тіло.
О, як ми себе любимо! Хтось
понад усе прагне якнайгарніше
Сторінку підготувала Віра МАРКОВИЧ.
Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ
Редакційна колегія:
Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Роман МАКСИМОВИЧ,
Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ
Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність
використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагатиметься
найменше втручатися в авторський текст,
зберігаючи особливості стилю. Водночас залишає за собою
право редагувати, скорочувати подані матеріали.
Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію,
не повертаються.
Передплатний індекс — 35013
Друк газети виконаний у ДП ВПП МОУ «Армія України»
Замовлення №
виглядати і тратить на це величезні
кошти, забуваючи поділитись
із бідним, із конче потребуючим.
Хтось любить добре
поїсти і вважає, що це дурість –
відмовляти собі у задоволенні.
Хтось врешті хоче бути вже в 10
– 12 років жінкою чи мужчиною
і робити з своїм тілом усе, що
бачить на екрані і чує про ці речі.
І вони думають, що це – вершина
земного щастя.
Але ті, що близько до Бога
по духу, кажуть, що не може бути
поєднання одного й другого.
Хто служить Богові, хоче подобатись
Йому, не буде давати
перевагу тілесним бажанням.
Один священик наводив такий
приклад: дитина побачила
у вазочці цінну монету. Засунула
руку, вхопила монету, а назад
руку витягнути вже не змогла,
як не старалася. Надійшов
тато і пояснив дитині, як розправити
пальчики, повернути
ручку, щоб визволити її з полону.
А дитя сказало: «Якщо я розправлю
пальчики, то випущу монету».
Тисячі з нас поводяться так
само, як це дитя, стаючи невільниками
зла.
(Далі буде).