Успенська вежа № 7 (2011)
Газета Успенська вежа липень 2011
Газета Успенська вежа липень 2011
- No tags were found...
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Липень <strong>2011</strong> 5<br />
Вони будуть вище нас<br />
і Отців наших<br />
Початок матеріалу «Вони будуть вище нас і Отців наших»<br />
був поданий в «УВ» <strong>№</strong>6 про свт. Луку і сподобався нашим читачам,<br />
ми на їхнє прохання продовжуємо друкувати автобіографію<br />
святителя.<br />
З Київським військовим госпіталем у 1903 р. архиєпископ Лука<br />
в якості земського лікаря був відправлений аж біля Чити – якраз<br />
на початку війни з Японією. Там він активно працював хірургом,<br />
робив складні операції на черепі, кістках, хоч не мав спеціальної<br />
хірургічної підготовки, послуговувався книгою французького хірурга<br />
Лежара «Невідкладна хірургія».<br />
У Читі я одружився з сестрою милосердя,<br />
що працювала колись у Київському<br />
військовому госпіталі, де її називали святою<br />
сестрою. Вона захопила мене не<br />
стільки своєю красою, скільки винятковою<br />
добротою й лагідністю характеру. Там два<br />
лікарі просили її руки, але вона дала<br />
обітницю дівоцтва. Вийшовши за мене<br />
заміж, вона порушила цю обітницю, і в ніч<br />
перед нашим вінчанням у церкві, побудованій<br />
декабристами, вона молилася перед<br />
іконою Спасителя, і раптом їй видалося, що<br />
Христос відвернув Свій лик і образ Його<br />
зник з кіота. Це було, очевидно, нагадуванням<br />
про її обітницю, і за порушення її Господь<br />
важко покарав її нестерпними, патологічними<br />
ревнощами.<br />
Ми виїхали із Чити до закінчення війни,<br />
і я поступив лікарем в Ардатовське земство<br />
Симбірської губернії. Там мені довелося<br />
керувати міською лікарнею. У важких<br />
і непривабливих умовах я відразу став<br />
оперувати по всіх відділах хірургії й офтальмології.<br />
[Офтальмологія - розділ медицини,<br />
що вивчає хвороби ока.] Однак через<br />
кілька місяців мені довелося відмовитися<br />
від роботи в Ардатові через її нестерпні<br />
труднощі.<br />
Треба відзначити, що в ардатовській<br />
лікарні я відразу зіткнувся з великими<br />
труднощами й небезпеками застосування<br />
загального наркозу при поганих помічниках,<br />
і вже там у мене виникла думка про<br />
необхідність, по можливості, уникати наркозу<br />
і як можна ширше заміняти його<br />
місцевою анестезією. Я вирішив перейти<br />
на роботу в маленьку лікарню й знайшов<br />
таку в селі Верхній Любаж Фатежського<br />
повіту Курської губернії. Однак і там було<br />
не легше, тому що в маленькій дільничній<br />
лікарні на десять ліжок я став широко оперувати<br />
й незабаром придбав таку славу, що<br />
до мене пішли хворі з усіх боків, і з інших<br />
повітів Курської губернії й сусідньої, Орловської.<br />
Згадую курйозний випадок, коли молодий<br />
жебрак, сліпий з раннього дитинства,<br />
прозрів після операції. Місяців через два<br />
він зібрав безліч сліпих з усієї округи, і всі<br />
вони довгою низкою прийшли до мене, ведучи<br />
один одного за ціпки й сподіваючись<br />
зцілення.<br />
У Любажі мені зустрілося трохи рідких<br />
і досить цікавих хірургічних випадків, і про<br />
них я там же записав дві мої перші статті.<br />
І самим крайнім з них був голова земуправи<br />
Батезатул, який задовго до війни<br />
прославився своїм законопроектом про<br />
примусову еміграцію в Росію китайських<br />
селян для передачі їх у рабство поміщикам.<br />
У 1907 році в Любажі народився мій<br />
первісток - Міша. А в наступному, 1908 році<br />
народилася моя дочка Олена. Функції акушерки<br />
мені довелося виконувати самому.<br />
З Фатежа я виїхав у Москву й там небагато<br />
менше року був екстерном хірургічної<br />
клініки професора Дьяконова. За правилами<br />
цієї клініки всі лікарі-екстерни повинні<br />
були писати докторську дисертацію, і мені<br />
запропонована була тема "Туберкульоз колінного<br />
суглоба". Через два-три тижні мене<br />
запросив професор Дьяконов і запитав, як<br />
іде робота з дисертацією. Я відповів, що<br />
вже прочитав літературу, але в мене немає<br />
цікавості до цієї теми. Розумний професор<br />
із глибокою увагою поставився до моєї<br />
відповіді й, коли довідався, що в мене є власна<br />
моя тема, із жвавим інтересом став розпитувати<br />
про неї. Виявилося, що він нічого<br />
не знає про регіонарну анестезію, і мені<br />
довелося розповідати йому про книгу Брауна.<br />
До моєї радості, він запропонував мені<br />
продовжувати роботу над регіонарною<br />
анестезією, залишивши запропоновану<br />
тему.<br />
Так як моя тема вимагала анатомічних<br />
досліджень і дослідів з ін'єкціями, пофарбованими<br />
желатином, на трупах, то мені<br />
довелося перейти в Інститут топографічної<br />
анатомії й оперативної хірургії, директором<br />
якого був професор Рейн, голова<br />
Московського хірургічного суспільства.<br />
Але виявилося, що й він не чув і нічого не<br />
читав про регіонарну анестезію.<br />
Незабаром мені вдалося знайти простий<br />
і надійний спосіб ін'єкції й до сідничного<br />
нерва біля самого виходу його з порожнини<br />
таза, що Генріх Браун вважав<br />
навряд чи розв 'язаним завданням. Знайшов<br />
я й спосіб ін'єкції до серединного нерва<br />
й регіонарної анестезії всієї кисті руки.<br />
Про ці мої відкриття я зробив доповідь у<br />
Московському хірургічному суспільстві і<br />
вона викликала великий інтерес.<br />
Але ні на що мені було жити в Москві із<br />
дружиною й двома маленькими дітьми, і я<br />
повинен був виїхати в село Романівку Балашовського<br />
повіту Саратовської губернії<br />
працювати в лікарні на двадцять п'ять<br />
ліжок, де розвернув велику хірургічну роботу<br />
й надрукував звіт про неї окремою<br />
книжкою зазразком звітів клініки професора<br />
Дьяконова. Роботу над регіонарною<br />
анестезією я продовжував у Москві під час<br />
щорічних місячних відпусток, працюючи з<br />
ранку до вечора в Інституті професора<br />
Рейна й професора Карузіна при кафедрі<br />
описової анатомії. Тут я досліджував триста<br />
черепів і знайшов дуже вартісний спосіб<br />
ін'єкції до другої галузі трійничного нерва<br />
біля самого виходу з форамен ротундум<br />
Круглий отвір (панцира). До кінця цієї роботи<br />
я вже не працював у Романівці, а був<br />
головним лікарем і хірургом повітової<br />
лікарні на п'ятдесят ліжок у Переславлі-<br />
Заліському.<br />
Незадовго до нашого від'їзду з Романівки<br />
народився мій син Олекса, з великою<br />
пригодою. Наближався час пологів, але я<br />
ризикнув їхати в Балашов на засідання<br />
Санітарної ради, сподіваючись незабаром<br />
повернутися. Не дочекавшись закінчення<br />
засідання ради, я поспішив на станцію й<br />
побачив поїзд, який вже дав другий свисток.<br />
Не встигнувши взяти квитка, я сів у<br />
вагон, але незабаром побачив у ньому багато<br />
татар, чого не бувало в романівському<br />
поїзді. Виявилося, що я потрапив не у<br />
свій, а в харківський поїзд і повинен був з<br />
найближчої станції повернутися в Балашов.<br />
Але Бог допоміг, і в Романівці я знайшов<br />
уже немовля-сина, якого приймала<br />
жінка-лікар, яка швидше мене повернулася<br />
із Санітарної ради й заїхала сюди по<br />
дорозі у свою лікарську дільницю.<br />
У 1916 році, живучи в Переславлі, я захистив<br />
у Москві докторську дисертацію<br />
про регіонарну анестезію. Опонентами<br />
були професор Мартинов, приват-доцент<br />
топографічної анатомії й оперативної<br />
хірургії, прізвища якого не пам'ятаю, і професор<br />
Карузів.<br />
Цікавим було відкликання професора<br />
Мартинова. Він сказав: "Ми звикли до того,<br />
що докторські дисертації пишуться звичайно<br />
на задану тему з метою одержання вищих<br />
призначень по службі й наукова<br />
цінність їх невелика. Але коли я читав вашу<br />
книгу, то одержав враження співу птаха,<br />
що не може не співати, і високо оцінив її".<br />
А професор Карузін, дуже схвильований,<br />
підбіг до мене й, потрясаючи мою руку,<br />
ретельно просив прощення за те, що не цікавився<br />
моєю роботою на горищі, де зберігаються<br />
черепи, і не підозрював, що там<br />
створюється така блискуча робота.<br />
За свою дисертацію я одержав від Варшавського<br />
університету велику премію<br />
імені Хойнацького в дев'ятсот рублів золотом,<br />
що призначалося "за кращі твори,<br />
що прокладають новий шлях у медицині".<br />
Однак грошей цих мені не довелося одержати,<br />
тому що книга була надрукована<br />
невеликим тиражем, тільки в сімсот п'ятдесят<br />
екземплярів, і швидко розпродана в<br />
книгарнях, куди я необережно розіслав їх,<br />
і я не міг представити у Варшавський університет<br />
необхідної кількості екземплярів.<br />
У земського лікаря, яким я був тринадцять<br />
років, недільні й святкові дні були<br />
найбільш зайнятими й обтяженими величезною<br />
роботою. Тому я не мав можливості<br />
ні в Любажі, ні в Романівці, ні в Переславлі-<br />
Заліському бувати на богослужіннях у<br />
церкві й багато років не говів. Однак в останні<br />
роки мого життя в Переславлі я на<br />
превелику силу знайшов можливість бувати<br />
в соборі, де в мене було своє постійне<br />
місце, і це збудило велику радість серед<br />
віруючих Переславля.<br />
Була ще одна велика подія в моєму<br />
житті, початок якій Господь поклав у Переславлі.<br />
Із самого початку своєї хірургічної<br />
діяльності в Читі, Любажі й Романівці я<br />
ясно зрозумів, яке величезне значення<br />
гнійної хірургії і як мало знань про неї виніс<br />
я з університету. Я поставив своїм завданням<br />
глибоке самостійне вивчення діагностики<br />
й терапії гнійних захворювань. Наприкінці<br />
мого перебування в Переславлі<br />
прийшло мені на думку викласти свій<br />
досвід в особливій книзі - "Нариси гнійної<br />
хірургії". Я склав план цієї книги й написав<br />
передмову до неї. І тоді, на мій подив, у мене<br />
з'явилася вкрай дивна настирлива думка:<br />
"Коли ця книга буде написана, на ній буде<br />
стояти ім'я єпископа".<br />
Бути священнослужителем, а тим більше<br />
єпископом, мені й у сні не снилося, але невідомі<br />
нам шляхи життя нашого цілком<br />
відомі Всевідаючому Богу вже коли ми в<br />
череві матері. Як побачите далі, уже через<br />
кілька років стала повною реальністю моя<br />
настирлива думка: "Коли ця книга буде написана,<br />
на ній буде стояти ім'я єпископа".<br />
У Переславлі-Заліському ми прожили<br />
шість із половиною років. Там народився мій<br />
молодший син Валентин.<br />
У міській і фабричній лікарнях я розвинув<br />
дуже широку хірургічну роботу й був<br />
одним з піонерів у нових тоді найбільших<br />
операціях на жовчних шляхах, шлунку, селезінці<br />
й навіть на головному мозку. Крім<br />
того, в 1915-1916 роках керував невеликим<br />
госпіталем для поранених.<br />
На початку 1917 року до нас приїхала<br />
старша сестра моєї дружини, яка тільки що<br />
поховала в Криму свою молоденьку дочку,<br />
що вмерла від швидкоплинної сухоти. На<br />
велике лихо, вона привезла із собою ватяну<br />
ковдру, під якою лежала її хвора дочка. Я<br />
говорив своїй дружині Ані, що в ковдрі привезена<br />
до нас смерть. Так і трапилася: сестра<br />
Ані прожила в нас усього тижні два, і<br />
незабаром після її від'їзду я виявив в Ані<br />
явні ознаки туберкульозу легенів.<br />
(Далі буде).<br />
За віру і єдність!<br />
ІНФОРМУЄ<br />
Захист дипломів<br />
29 червня <strong>2011</strong> р. в Колеґії Патріярха<br />
Мстислава відбувся захист<br />
дипломних робіт. Екзаменаційна<br />
комісія в складі митр. прот. Василя<br />
Сагана (голова), Тетяни Трофименко<br />
(секретар), архиєпископа Ігоря<br />
(Ісіченка), митр. прот. Мирона Бендика<br />
й прот. Сергія Підтягина заслухала<br />
тези двох дипломних робіт.<br />
О. Володимир Андрусяк захищав дипломну<br />
роботу на тему "Митрополит<br />
Василь Липківський як видатний український<br />
проповідник" (науковий керівник<br />
Ніна Немировська). Іван Полежака<br />
виголосив тези дипломної роботи на<br />
тему "Образ Божий у євангельському<br />
баченні людини" (науковий керівник<br />
митр. прот. Мирон Бендик). Обидві<br />
роботи одержали добрі оцінки.<br />
За Україну, за народ<br />
В день 70-річчя проголошення<br />
Акту відновлення Української Держави,<br />
30 червня <strong>2011</strong> р., в Свято-<br />
Дмитрівському храмі м. Харкова<br />
було відправлено Архиєрейську<br />
Святу Літургію за Українську Державу<br />
та її народ. Очолив літургію<br />
архиєпископ Ігор. Владиці співслужили<br />
члени Єпархіяльної Ради в священичому<br />
сані, декани, викладачі<br />
Колеґії Патріярха Мстислава. Опівдні<br />
до пам’ятного знаку проголошенню<br />
незалежности України на майдані<br />
Свободи було покладено квіти від<br />
Харківсько-Полтавської єпархії, від<br />
політичних партій і громадських організацій<br />
та окремих осіб. Пролунав гімн<br />
України, і голова Харківської міської<br />
організації ВО «Свобода» Олександр<br />
Ґава зачитав текст Акту відновлення Української<br />
Держави. Хор проспівав гімн<br />
ОУН. Архиєпископ Ігор вказав на болючий<br />
досвід помилкового пошуку потужних<br />
союзників, який залишив українцям<br />
Акт відновлення Української Держави<br />
та на необхідну народові мужність<br />
у пошукові власних ресурсів для подолання<br />
кризи.<br />
Храмове свято<br />
в Сукачі<br />
12 червня <strong>2011</strong> р., в День Зіслання<br />
Святого Духа на апостолів,<br />
Троїцька парафія с. Сукачів Іванківського<br />
району на Київщині (настоятель<br />
о. Назарій Момотюк) відзначала<br />
своє храмове свято. З Києва на<br />
нього прибули о. Максим Стрихар із<br />
сином та читець Андрій Коляда.
Change language