Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Р.Л. КовальчукЗа даними Міністерства освіти і наукиУкраїни в 2009 році кількість загальноосвітніхсередніх шкіл скоротилася майже на 400, а в2010 році – на 115, у тому числі було закритобільше 80 сільських шкіл. Щоправда, словом“закриття” високопосадовці намагалися не оперувати– його замінили на “призупинення діяльності”(у селах, де учнів замало).Річ у тім, що до кінця 2009-го року на закриттясільських шкіл діяв “мораторій” ВерховноїРади України. І закривати школу – місцевавлада не мала права, формально її просто “замикали”,а дітей – починали возити в села з більшимишколами.У квітні 2011 року Верховна Рада Українине підтримала законопроект про встановленнямораторію на закриття державних і комунальнихзагальноосвітніх навчальних закладів у сільськіймісцевості на період до 1 липня 2012 року. Відповідно,констатуємо той факт, що і по сьогоднішнійдень місцеві органи влади, які утримуютьнавчальні заклади за рахунок власних бюджетів,приймають рішення про закриття шкіл. Так,першого вересня 2011 року не розпочали своюдіяльність школа № 3 у м. Макіївка, школа № 3 ум. Лисичанськ, школа № 111 у м. Донецьк. Однакперелік цим, на жаль, не обмежується.Отже, на сьогодні для значної кількості дітейшкільного віку з сільської місцевості фізичнадоступність загальної середньої освіти є обмеженою,що в майбутньому призведе до обмеженогодоступу до вищої освіти.Актуальним питанням сьогодення є і забезпеченнядоступності до якісної загальної середньоїосвіти дітей з особливими потребами, дояких належать: діти з проблемами фізичного тарозумового розвитку, з психоневрологічнимизахворюваннями, захворюваннями серцевосудинноїсистеми, з малими і затухаючими формамитуберкульозу, а також діти-сироти та діти,позбавлені батьківського піклування.Для забезпечення права на якісну освітуцих дітей міжнародна практика пропонує дітям зособливими потребами широкий вибір доступнихформ здобуття освіти: індивідуальну, дистанційну,екстернатну, “школи консультаційнихкласів”, “школи другого шансу”, “вечірні школи”,а також “включені” (“інклюзивні”) форминавчання. Останні дають змогу дітям із особливимипотребами навчатися спільно зі своїми здоровимировесниками, що ефективно впливає нарівень їхньої соціалізації.В Україні спеціальна освіта має складну,розгалужену й диференційовану систему навчально-виховних(корекційних) закладів, реабілітаційнихі медико-педагогічних центрів, навчально-виховнихкомплексів, спеціальних (корекційних)класів при середніх закладах освіти тощо.Розвиток системи спеціальної освіти спрямованийна подальшу диференціацію і вдосконаленнядіючої мережі корекційних закладів, відкриттянових типів закладів, у яких надаватиметьсякомплексна допомога й підтримка дітям ізособливими потребами, а також із залученням їхдо загальноосвітніх шкіл [4].Закони України “Про освіту” та “Про загальнусередню освіту” надають можливість батькамдітей з особливими потребами обирати різніформи навчання (в спеціальній школі, школіінтернаті,навчально-реабілітаційному центрі, укорекційних класах при загальноосвітній школі,дитсадку-школі, надомного навчання, у форміекстернату тощо).Питання освіти дітей з особливими потребамирегулюється також законодавством про інвалідів,зокрема, Законом України “Про основисоціальної захищеності інвалідів в Україні”,“Про реабілітацію інвалідів в Україні”, нормативнимидокументами у цій сфері та міжнароднимидоговорами з питань прав інвалідів. Норми щодоосвіти дітей-інвалідів містить і Закон України“Про охорону дитинства”.Проте, як свідчить практика, в нашій державінемає необхідної кількості спеціальних (корекційних)закладів, кваліфікованих кадрів тощо. Назрілапотреба проведення якісних змін існуючої системиспеціальної освіти. І, в першу чергу, це стосуєтьсязмін у законодавстві. Норми вищезгаданих законівз питань освіти дітей з особливими потребами неузгоджені між собою. Законодавчо не введенийнавіть термін “діти з особливими потребами” (дітиз особливими освітніми потребами), зустрічаютьсятерміни діти-інваліди; діти, які потребують корекціїфізичного та (або) розумового розвитку; особи,які мають вади у фізичному чи розумовому розвиткуі не можуть навчатися в масових навчальнихзакладах; діти-інваліди та діти з вадами розумовогоабо фізичного розвитку.Правове регулювання питань інклюзивноїосвіти знаходиться практично в зародковомустані. Відсутнє спеціальне законодавство з питаньосвіти дітей з особливими потребами.Конвенція ООН про права дитини як документміжнародного рівня автоматично висуває вимогидо кожної держави щодо приведення національногозаконодавства у відповідність з цією “всесвітньоюконституцією прав дитини”. Наша державана цьому шляху робить свої прогресивні кро-14 Науковий вісник Чернівецького університету. 2011. Випуск 559. Правознавство.