Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

УДК 122/129: 340.12© 2011 р. Н.А. ГураленкоЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, ЧернівціЛОГІЧНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІСТЬ ІСТИНИ ЯККОНСТАНТА СУДДІВСЬКОГО ПІЗНАННЯДосліджується логіко-екзистенціальна, онтологічно-гносеологічна природа істини, рольове значеннясуб’єкта у процесі її пізнання.Ключові слова: істина, екзистенція, суддівське пізнання, істинність, логічність.Постановка проблеми. Сучасні трансформаційніпроцеси вимагають розв’язання багатьохпроблем теорії пізнання, серед яких однієюз нагальних є проблема істини. Останню ще зантичних часів розглядають не лише як найвищуцінність цивілізованого суспільства, а й як початковийорієнтир, до якого звернені провідні сферинаукової думки, у тому числі й правової. Проблемавстановлення істини наскрізь пронизуєправову дійсність, вона є метою і стержнем юридичноїдіяльності у різних її вимірах: правотворчій,правозастосовчій, інтерпретаційній. Шлях доістини – це шлях від ймовірних знань до достовірнихвисновків, він пов’язаний зі складними раціональнимий ірраціональними, інтелектуальнимий психологічними механізмами формуваннявнутрішнього переконання дослідника, а тому,передусім, потребує вивчення як логічних,так й екзистенціальних умов розвитку.Ступінь наукової розробки проблеми.Важливий внесок у дослідження юридичних іфілософських питань, які безпосередньо стосуютьсяметафізичної природи істини, визначеннямеж раціонального й інтуїтивного, абсолютногой відносного у процесі її пізнання, осягнення формулиістинного знання та його діалектичноговзаємозв’язку із дійсністю, здійснили, насамперед:С.Алексєєв, О.Бандура, А.Бернюков,М.Бєлов, В.Баранов, В.Бачинін, О.Волкова, Г.-Г.Гадамер, К.Жоль, Д.Керімов, А.Козловський,Г.Лєвін, О.Лісюткін, В.Лякін, О.Овчинніков,В.Нерсесянц, Л.Петрова, С.Сливка, В.Шкода,А.Фірстов, К.Ясперс та ін.Однак, не применшуючи ролі та значеннядоробків попередньо зазначених науковців, проблемаістини у праві поставала переважно якпроблема об’єктивності, ніж адекватності. Натомістьвихідною позицією та масштабом для аналізуостанньої не може бути виключно об’єкт.Характеристику адекватної відповідності можнарозкрити лише з урахуванням ролі суб’єкта пізнання,визначення його у пізнавальному процесіяк особливого суб’єкта культури, який включаєоб’єкт у своє екзистенціально-особисте поле, ане лише у систему соціальних відносин.Мета статті полягає у дослідженні логікоекзистенціальної,онтологічно-гносеологічноїприроди істини, визначення рольового значеннясуб’єкта у процесі її пізнання.Виклад основного матеріалу. У філософсько-правовійлітературі класичною є постановкапроблеми істини, що розв’язується крізь призмуоб’єктивності й абсолютності результату та досягаєтьсячерез відповідність із дійсністю. Натакому онтологічному рівні, через відповідністьзнань із дійсністю, істина розуміється як властивістьбуття, справжнє буття, сутність, до якоїможна звести все емпіричне. Істина визначає характеристикузнання як вірного та правильного.Вона знаходиться «за» видимістю й зумовлює її,а тому – нескінченна, невичерпна, вічна, володіючи,по суті, всіма абсолютними онтологічнимихарактеристиками. Яскравим прикладом цього єонтологічна природа суддівського пізнання: інтерпретаціїсудді будуть істинними, якщо фактнасправді має місце, й навпаки, – хибні, якщотакий факт відсутній. Наприклад, за умови істинностісудження «цей предмет є знаряддямзлочину», саме судження істинне, якщо ж ні, товоно хибне. У світлі вищезазначених позицій,істина виявляється незалежною від того, наскількивона доступна, а також від можливості їївираження та розуміння. Основне те, що вонапостає своєрідним трансцендентальним поняттям,що існує поза часом і простором; фактом,зміст якого зумовлений лише природою відображеногов ньому об’єкта.Проте в дійсності це не так просто й однозначно.Справа у тому, що концепція визначенняістини, яка ґрунтується на принципі кореспонденціїяк відповідності знання об’єктивному стануречей, вимагає роз’яснення щодо поняття відповідностіта, зокрема, того, що мислення про реальністьадекватне. У зв’язку із цим постає інтересдо поняття об’єктивної істини, що вказує натаке знання, зміст якого не залежить від людини.Науковий вісник Чернівецького університету. 2011. Випуск 559. Правознавство. 23