Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Проекція філософсько-природничих уявлень Анаксімандра Мілетського на проблеми процесу державотвореннявизначеною, яка не набула жодних чуттєвих якостей.Це вища абстракція, до якої могла сягнутитогочасна думка, це перше дійсне відстороненнявід усякого чуттєвого сприйняття [3, c.8]. Зазначенапервинна речовина, матерія, за Анаксімандром,знаходиться у вічному русі, в процесі якогоз її складу постійно виділяються протилежності(тепле та холодне, сухе та вологе), які, існуючияк окремі сутності, набувають антагоністичнихознак і, як наслідок, вступають у боротьбу одна зодною, і в результаті даного процесу ці протилежностізнову повертаються до стану первинноїречовини [1, c.18]. Можна припустити, що заАнаксімандром всесвітня гармонія та рівноваганастають тільки тоді, коли з «апейрону» не виділяєтьсяжоден елемент, в момент перебуванняцих частин у його структурі в рівновазі та гармонії.Коли ж з вихідної речовини виділяється хочаб один з її структурних елементів, будь то вода,земля, вогонь чи повітря – одразу ж настає дисгармонія,яка проявляється в боротьбі протилежностей,адже вказані елементи поза «апейроном»,як нами вже зазначалося, набувають антагоністичнихякостей. В наслідок цього процесу між складовимиелементами вихідної матерії одразу ж виникаєконкуренція, боротьба, але в результаті цьогопротистояння виникають інші складові частини«апейрону», що, в свою чергу, є позитивним явищем,яке підтверджує істинність припущень Анаксімандрапро структуру «апейрона» та його складовіелементи. І дійсно, після вогню – залишаєтьсяпопіл, тобто земля, в результаті взаємодії вогню іводи – виникає пара, газ, а значить, за уявленнямидавніх греків – повітря; в свою чергу без повітря –неможливий процес горіння і т. ін.Рухаючись у руслі даної проблематики,С.М.Трубецькой зазначав, що всі речі, будь-якеіндивідуальне існування, передбачають взаємнерозділення та ворожнечу, суперечливість із загальноюєдністю субстанції; будь-яке індивідуальнеіснування є несправедливістю, яка засуджуєтьсязагальним законом, природою сущого якпорушення єдності та спокою у вічній першооснові.Всезагальне, єдине є дійсним та абсолютним,знищуючи та поглинаючи у собі все приватне,будь-яку індивідуальність, яка від нього відокремлюється[11, c.149].Звичайно, Анаксімандр не міг пояснити,яким чином різноманітні речовини виникають ізякогось абстрактного «апейрону», але його заслугаполягає якраз в тому, що він вперше в якостіджерела та основи світу увів абстрактне, теоретичнепоняття [5, c.8]. На доказ наших припущеньнаведемо твердження Анаксімандра про те,що причина виникнення речей – це свого родунесправедливість, а причина їх розпаду – спокутацієї несправедливості. Можливо, він мав на увазіте, що світ складається із серії протилежностей,наприклад холодного та гарячого, сухого та вологогоі таке ін. Несправедливість полягає в антагонізмі,в тому, що одне прагне усунути інше. В даномувипадку можна простежити вплив релігійногоорфізму на творчість філософа, у якій присутняідея первісної вини та її спокути, необхідності відновленнясправедливої рівноваги [7, c.22].Аналізуючи наведені ідеї Анаксімандра,слід зауважити, що у своїй творчості мислительдосить близько підійшов до проблематики, якупізніше було сформульовано у законі єдності таборотьби протилежностей, який фактично є одниміз фундаментальних законів діалектики тавизначає внутрішнє джерело руху і розвитку вприроді, суспільстві та пізнанні. Згідно його положеньпричини руху і розвитку криються у внутрішніхсуперечностях, притаманних процесам іявищам об’єктивної дійсності – боротьбі протилежностей.Кожний предмет, явище, процес єсуперечливою єдністю протилежностей, які взаємнопереходять одна в одну, перебувають в станієдності та боротьби. Єдність, збіг протилежностейозначає, що вони взаємопороджують івзаємозумовлюють одна одну, одна без одної неіснують. Боротьба протилежностей означає, щовони не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключаютьодна одну, і, взаємодіючи, стикаютьсяміж собою, вступають у взаємну боротьбу, якаможе набувати різних форм. Боротьба протилежностейведе, зрештою, до розв`язання суперечностей,що, в свою чергу, є переходом до новогоякісного стану. Цей процес призводить до розвитку,під яким ми розуміємо зміни, пов`язані зоновленням системи, її внутрішніми структурнимиі функціональними змінами, перетворенняїх в дещо інше, нове, у векторі ускладнення.Дійсно, виходячи з аналізу творчості мислителя,можна помітити цікаву стійку тенденцію:світ перебуває у повній гармонії тільки тоді, коливін знаходиться в «апейроні»; утворення будьякогоелемента, шляхом виділення з вихідної матеріїїї структурних елементів, філософом розцінюєтьсяяк порушення світової гармонії і, як наслідок,виникнення несправедливості, утвореннядисбалансу. Коли ж складова частина «апейрону»повертається до його структури, знову відновлюєтьсягармонія, праведність, баланс, симетріята й сам процес відновлення цілісності вихідноїматерії, мислителем позиціонується як спокутаза попереднє її порушення. Тобто заро-Науковий вісник Чернівецького університету. 2011. Випуск 559. Правознавство. 19