Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Захист права на життя у сфері зайнятостікож забезпечення достатніх умов життя громадян.Оскільки подальші положення Конвенціїспрямовані на реалізацію постулатів, закріплениху її преамбулі, можна дійти висновку, щоданий акт Міжнародної організації праці спрямованийна захист права на життя на міжнародномурівні. Адже, як уже зазначалося вище, внаш час питання вже не просто в захисті життяяк такого, а в забезпеченні належної його якостідля кожної людини. Виходячи із зазначених положень,основною метою Конвенції та політикиу сфері зайнятості є забезпечення відповідноїякості життя особи в суспільстві. У статті 1 Конвенціїрозкривається зміст політики у сфері зайнятості,яка повинна забезпечувати: 1) наявністьроботи для всіх, хто готовий стати до роботиі шукає роботу; 2) така робота повинна бутиякомога продуктивнішою; 3) наявність свободивибору зайнятості та можливостей для кожногопрацівника здобути підготовку та використовуватисвої навички та здібності для виконання роботи,до якої він придатний, незалежно від раси,кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів,іноземного чи соціального походження [1].Реалізація даних принципів і буде механізмомзахисту права людини на життя у сфері зайнятості.Безпосередньо ж загальні умови реалізаціїполітики, закріпленої в Конвенції № 122,встановлюються в іншому акті Міжнародної організаціїпраці – Рекомендації щодо політики вгалузі зайнятості №122 від 26.06.1984 року [2].У даному документі визначаються засоби, за допомогоюяких кожен учасник Конвенції повиненздійснювати відповідну політику, а отже, хоч іопосередковано, але діяти з метою захисту правана життя окремих громадян.Що ж до вітчизняного законодавства, тоосновним нормативним актом у сфері забезпеченнязайнятості населення традиційно є ЗаконУкраїни від 1.03.1991 року «Про зайнятість населення».У статті 1 Закону дається визначеннязайнятості як діяльності громадян, пов'язаної іззадоволенням особистих і суспільних потреб ітакої, що, як правило, приносить їм доход у грошовійабо іншій формі [4]. Як видно, норма прямо незакріплює спрямування зайнятості на захист відповідноїякості умов життя людини, що, безперечно,є законодавчим недоліком. Однак, виходячи в вищевказаногоположення, зайнятість є діяльністю,спрямованою насамперед на задоволення особистихпотреб громадян. Основною ж соціальною потребоюбудь-якої особи є її самореалізація та забезпеченняналежного життя в суспільстві.Крім того, варто звернути увагу на те, щовідповідно до преамбули Закон визначає соціальнігарантії з боку держави в реалізації громадянамиправа на працю [4]. У контексті нерозривноговзаємозв’язку даного права з правом нажиття, а також розгляду права на працю як умовижиття людини, можна зробити висновок, щоЗакон України «Про зайнятість населення» визначаючигарантії реалізації права на працю,опосередковано визначає гарантії реалізації тазахисту права на життя.Відповідний законодавчий акт визначаєосновні принципи державної політики зайнятостінаселення, гарантії у відповідній сфері, а такожзакріплює право громадян на зайнятість та розкриваєйого зміст. У Законі передбачається системазаходів, спрямованих на боротьбу з безробіттямі забезпечення зайнятості населення, встановлюєтьсясистема органів, що реалізовують державнуполітику в даній сфері.Питанню державної політики у сфері зайнятостіварто приділити більш детальну увагу.Як указує І.О. Снігірьова, за життя людини відповідальнісуспільство, держава. Вони зобов’язанізабезпечити необхідні умови життя іпраці для його збереження [13, с.5]. У забезпеченніправа на життя у сфері праці зацікавленадержава [13, с.6]. Саме на таке забезпечення іспрямовується відповідна державна політика.Як уже було зазначено вище, Україна ратифікувалаКонвенцію Міжнародної організації праці№122 про політику в галузі зайнятості, а отже, актинаціонального законодавства в цій сфері повиннівідповідати положенням міжнародного акта.Основні принципи державної політики зайнятостінаселення закріплені в ст.3 ЗаконуУкраїни «Про зайнятість населення». Відповіднодо даної статті, державна політика базується натаких принципах: 1) забезпечення рівних можливостейусім громадянам, незалежно від походження,соціального і майнового стану, расовоїта національної належності, статі, віку, політичнихпереконань, ставлення до релігії, в реалізаціїправа на вільний вибір виду діяльностівідповідно до здібностей та професійної підготовкиз урахуванням особистих інтересів і суспільнихпотреб; 2) сприяння забезпеченню ефективноїзайнятості, запобіганню безробіттю, створеннюнових робочих місць та умов для розвиткупідприємництва; 3) координації діяльності усфері зайнятості з іншими напрямами економічноїі соціальної політики на основі державної тарегіональних програм зайнятості; 4) співробітництвапрофесійних спілок, асоціацій (спілок)Науковий вісник Чернівецького університету. 2011. Випуск 559. Правознавство. 49