Успенська вежа № 4 (2016)
Успенська вежа № 4 (2016)
Успенська вежа № 4 (2016)
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Квітень <strong>2016</strong><br />
ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ<br />
Квітень 1051 – 965 років від часу заснування Києво-<br />
Печерської Лаври<br />
10.04.1898 – Народився Степан Скрипник – перший<br />
Святіший Патріарх УАПЦ – Мстислав<br />
(+11.06.1993)<br />
14.04.1926 – 90 років тому народився Борис<br />
Возницький, директор Львівської галереї<br />
мистецтв, президент Українського<br />
національного комітету Міжнародної<br />
ради музеїв, Герой України (+23.05.2012)<br />
20.04.1876 – 140 років тому в Буську народився<br />
Іларіон Свєнціцький, мистецтвознавець,<br />
філолог, літературознавець, організатор<br />
та перший директор Національного<br />
музею ім. А. Шептицького у Львові.<br />
(+18.09.1956)<br />
21.04.1871 – 195 років тому народився Володимир<br />
Гнатюк, літературознавець, фольклорист,<br />
етнограф, громадський діяч, соратник<br />
Івана Франка, редактор ряду видань<br />
НТШ (+6.10.1926)<br />
26.04.1986 – 30 років з дня найбільшої техногенної<br />
Чорнобильської катастрофи<br />
Квітень 1686 – 430 років тому у Львові засновано<br />
першу в Україні православну братську<br />
школу<br />
Ярослав ТАРАС, професор, доктор історичних наук, кандидат архітектури,<br />
лауреат Державної премії в галузі архітектури,і просто Людина великої душі і великого серця<br />
До 30-ї річниці катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції<br />
МІКРОРЕНТГЕНИ УКРАЇНСЬКОЇ ПАМ’ЯТІ<br />
Термін «Чорнобиль» (слово,<br />
назва, поняття) за 30 років, що<br />
минули від часу аварії на Чорнобильській<br />
атомній станції 26 квітня 1986<br />
року, набуло чимало додаткових значень<br />
і сенсів. З одного боку, Чорнобиль<br />
насторожує, викликає тривогу,<br />
почасти лякає (для деяких іноземців<br />
досі є тотожним з поняттям «Україна»),<br />
а з іншого – зацікавлює (недарма<br />
сьогодні набув активного поширення<br />
«екстремальний» туризм у зону). Про<br />
цю техногенну катастрофу на атомному<br />
реакторі мимоволі воліють забувати,<br />
а коли згадувати, то здебільшого<br />
під час річниць, а часом публічних<br />
нагадувань чорнобильців сущій владі<br />
про те, що вона покинула їх, захисників<br />
всього людства від радіоактивної<br />
чуми, напризволяще зі своїми болячками.<br />
Нині Чорнобиль, його саркофаг,<br />
є нібито недосяжний для повсякденної<br />
самосвідомості українців, разом з<br />
тим цей непогамовний монстр перебуває<br />
зовсім поруч, в осерді самого<br />
національного тіла.<br />
Уперше в Чорнобильську зону почали<br />
організовувати наукові експедиції<br />
в 1994 р. Від самого початку і до<br />
2004 р. я брав участь, а з 1999 р. безпосередньо<br />
очолював експедиції у радіоактивну<br />
зону. За результатами цих<br />
досліджень вченими написано багато<br />
статей, монографій. А для Міністерства<br />
надзвичайних ситуацій особисто<br />
мною був підготовлений звіт про науково-дослідну<br />
роботу «Комплексне<br />
історико-етнографічне дослідження та<br />
фіксація матеріальної і духовної культури<br />
радіоактивно забруднених зон<br />
українського Полісся», який підсумував<br />
п’ятирічну працю експедицій, що<br />
проводились Інститутом народознавства<br />
НАН України (очолюваним професором,<br />
нині академіком Степаном<br />
Павлюком) у 1995–1999 рр.<br />
Стаття базується на джерелах, зібраних<br />
автором до 2003 р. Після 2004<br />
р. автор був у зоні відчуження лише<br />
раз як гість на золотому весіллі подружжя<br />
Ображеїв, тому не знає, чи<br />
живі сьогодні ті люди, про яких він<br />
пише, і що сталося з досліджуваними<br />
об’єктами та природою після 2004 р.<br />
в 2-й, 3-й зонах і зоні відчуження.<br />
БОЯТЬСЯ ПОМЕРТИ ВІД ГОЛОДУ,<br />
ПОМИРАЮТЬ БЕЗ СПОВІДІ<br />
Не всі люди виїхали із чорнобильської<br />
зони. Є багато сіл, де мешкають<br />
самотні люди похилого віку (переважно<br />
жінки). У забутих селах поліщуки<br />
приймають нас як посланців<br />
від Бога. Ми не раз чули: «Ви перші,<br />
хто з нами по-людськи поговорив.<br />
Ми забуті Богом», на наше привітання<br />
«Добрий день» відповідали – «Що<br />
доброго в цьому дні?». Вони живуть<br />
без світла, медичної допомоги, магазинів,<br />
їх городам дошкуляють дикі<br />
кабани, вовки підходять до хат, мусять<br />
загороджувати свої невеликі<br />
городи парканами, а коли наступає<br />
вечір, щільно зачиняють двері, бо не<br />
знають, що їх чекає вночі, чи вони<br />
доживуть до ранку.<br />
Для мешканців зони найстрашнішою<br />
є проблема, хто їх поховає.<br />
Більшість тих, кого ми зустрічали,<br />
просили: «Моліться, щоб швидше<br />
Бог нас забрав». Окремі старі жінки<br />
навіть доглядають п’яниць, щоб ті їх<br />
потім поховали.<br />
У зоні живуть здебільшого старі<br />
жінки, найчастіше вдовиці. Багато<br />
з них нехрещені, не брали шлюбу і<br />
помирають без сповіді, їх ховають<br />
без священика і труни. Це трагедія<br />
тієї історичної доби, яка страшним<br />
тягарем лягла на українську жінку,<br />
що винесла на собі колективізацію,<br />
два голодомори, репресії, війну, радіацію,<br />
а тепер забута владою, котра<br />
бажає їй швидкої смерті. Їм треба<br />
співати гімн, а натомість – постійні<br />
поневіряння. Вони бажають, «щоб<br />
скоріше був Страшний Суд, бо сьогодні<br />
діти, внуки нічого не бояться,<br />
одну горілку знають, сьогодні не<br />
можна свого дитятки познати».<br />
Одна жінка розповідала, що під<br />
час голоду відвела своїх дітей у місто,<br />
а наступного дня пошкодувала,<br />
що так зробила, і пішла у місто<br />
їх шукати, але не знайшла. Вона до<br />
цього часу їх шукає, говорить, що<br />
Бог тримає її на цьому світі, аби вона<br />
знайшла своїх дітей. Інша жінка розповідала,<br />
що її дід у 20-х~роках передбачив<br />
вибух на цій землі.<br />
Ми зустріли жінку, яка обробляла<br />
землю майже лежачи. Брат, який їй<br />
помагав, помер, і вона лишилася самотньою.<br />
Тепер боїться померти голодною<br />
смертю. Інша прив’язала до<br />
ніг табуретку, в якій вирізала отвір<br />
для ноги, і так працювала на городі.<br />
Перед моїми очима бабуся, з босими<br />
ногами, яка копала картоплю,<br />
сіла відпочивати на полі. Тримає покрученими<br />
пальцями, якими вибирала<br />
картоплю із землі, кусок хліба,<br />
який тяжко з’їсти, бо не має зубів.<br />
Мені хотілося закричати: «Господи,<br />
за що вона так страждає? Чому такий<br />
несправедливий світ, чому держава<br />
Україна сьогодні стала мачухою для<br />
етнічних українців!?».<br />
Ще одна жінка мені приказувала:<br />
«Я все можу, трави накошу, картоплю<br />
вирощу, але не можу зловити<br />
корову, коли вона втікає». Схоже переповідала<br />
91-річна Биченко Варка<br />
із Максимовичів, доля якої виявилася<br />
надзвичайно складною: «Я все<br />
робила, лише косить і орать не можу.<br />
Хожу в постоликах, бо кровавий мозоль<br />
не дає жити». Наступна оповідачка<br />
хотіла для нас зарізати свиню,<br />
яку тримає, бо звикла мати скотину,<br />
але їй самій свиня не потрібна.<br />
Незабутній карб залишило село<br />
Денисовичі. Дорога до нього вела<br />
через міліцейський пост, недалеко<br />
від Поліського, потім по нейтральній<br />
смузі, яка веде на білоруську<br />
митницю. Звертаємо від митниці направо,<br />
їдемо лісовою дорогою, яка<br />
викладена бруківкою і витрясає всі<br />
нутрощі, навіть дзеркала в автобусі<br />
зсуваються з місця. Складається враження,<br />
що їдемо в пекло, але вабить<br />
те, що по обидва боки повно грибів.<br />
Нарешті тряска закінчилась і ми на<br />
сільській дорозі, засипаній піском,<br />
асфальт руйнують рослини. Село це<br />
– оазис серед лісу. Воно безлюдне, в<br />
ньому живуть дві родини, дві бабусі<br />
та один дід. Ці бабусі за пенсією та<br />
хлібом ходять 50 км. Одне у них бажання,<br />
щоб хтось загорнув їх у простирадло<br />
і поховав.<br />
Закарбувалася в моїй пам’яті жінка,<br />
що поставила у вікні три ікони<br />
і казала, що вони її оберігають від<br />
радіації: «Держить мене на землі<br />
Бог, я завжди ходила до церкви».<br />
Коли я її фотографував у вікні, то в<br />
неї над головою був ореол, осяяння<br />
відчутно видно на всіх негативах, на<br />
фотографіях. Одна з таких світлин<br />
демонструвалася на фотовиставці<br />
у 2004~році, присвяченій 10-й~річниці<br />
чорнобильської експедицій. А<br />
невдовзі бабусю з ореолом вбив за<br />
її пенсію бомж, що пробрався нелегально<br />
з Білорусі. Про їх життя в<br />
зоні влучно сказала Марія Шлапак зі<br />
с. Ласки Народицького району: «Все<br />
життя трудилася, а на старість мушу<br />
ще більше працювати».<br />
Офіційно – всіх цих поліщуків у<br />
зоні відчуження немає, а коли в кого<br />
і є діти, то вони могли відвідувати<br />
своїх батьків тільки нелегально.<br />
Далі буде<br />
5<br />
У КОНСПЕКТ<br />
СЕМІНАРИСТА<br />
прот. Володимир ГЕНСЬОР,<br />
викладач Літургіки ЛДС УАПЦ<br />
ПРО БОГОСЛУЖІННЯ<br />
Початок у попередніх випусках<br />
З усього попереднього матеріалу<br />
випливає запитання: а чому, власне,<br />
необхідний богослужбовий устав?<br />
Зрозуміло, що богослужіння, спілкування<br />
з Богом, молитва – це природна<br />
духовна потреба людини. Здавалося<br />
б, кожний з нас може звертатися до<br />
Господа так, як підказує йому серце,<br />
і ніякого уставу не потрібно.<br />
Виявляється, ні. Підтвердження<br />
тому є у Святому Письмі Старого Завіту,<br />
де досить докладно розповідається<br />
саме про богослужбовий устав. Дещо<br />
про нього розповідають Книга Вихід,<br />
Книга Чисел, але найбільш докладно<br />
уставна частина старозавітного богослужіння<br />
описана в 3-й Книзі Мойсея<br />
– Левіт. От яке значення надавала<br />
старозавітна Церква богослужбовому<br />
уставу. Ціла законодавча книга Старого<br />
Завіту присвячена богослужбовому<br />
уставу – обов’язкам священика і т. д.<br />
Правда, є заперечення: це було в<br />
Старому Завіті. Там усе було розписано,<br />
регламентовано: роби те і не роби<br />
того, а якщо зробиш, то тобі буде те і<br />
те. Ми, діти Нового Завіту, мислимо<br />
зовсім інакше. І цілком природним<br />
буде і таке запитання: можливо нині,<br />
коли «минулася тінь закону, коли прийшла<br />
благодать» (догматик 2 голосу),<br />
разом з обрядовим законом Мойсеєвим<br />
скасувалося і саме поняття про<br />
богослужбовий устав?<br />
Виявляється, також ні. По-перше,<br />
Сам Господь говорить, що Він прийшов<br />
не руйнувати закон, а виконати<br />
(Мф. 5,17), тобто доповнити його, довести<br />
до повноти. І Сам Господь під час<br />
земного життя ходив у Єрусалимський<br />
храм, те ж саме робили і після Його<br />
вознесіння Пресвята Богородиця і апостоли.<br />
У цьому ми бачимо вказівку на<br />
те, що все-таки богослужіння повинно<br />
мати якісь чіткі форми, чіткі рамки. Св.<br />
ап. Павло в посланні до Коринтян прямо<br />
пише про те, щоб у церкві при молитовних<br />
зборах усе відбувалося «добропристойно<br />
і статечно» (1 Кор. 14, 40).<br />
Це свідчить про те, що вже в апостольські<br />
часи існував богослужбовий чин.<br />
Однак і тут можна заперечити. За<br />
апостолів не було ніякого богослужбового<br />
уставу в сучасному розумінні<br />
цього слова. Апостольське богослужіння<br />
було харизматичним; кожен<br />
апостол або єпископ звершував богослужіння<br />
так, як вважав за потрібне,<br />
точніше – як надихав його Дух Святий.<br />
І тому буквальної відповідності<br />
в цих богослужіннях не було. Як же<br />
пов’язати те, що ми говоримо, з одного<br />
боку, – про богослужбові визначені<br />
чини, а з іншого боку – про харизматичне<br />
апостольське богослужіння?<br />
Відповідь досить проста: розходження<br />
стосувалися лише форми, а<br />
зміст був, звичайно, тотожним. І він<br />
полягав у тому, що звершувалося таїнство<br />
Євхаристії. А форми її звершення<br />
були різноманітними.<br />
У Символі віри Церква сповідає<br />
себе як єдина Церква. Єдність Церкви<br />
реалізується різноманітно, але, зокрема,<br />
– у єдності богослужіння. Якби<br />
не було цієї єдності, Церкву вже не<br />
можна було б назвати єдиною, і тим<br />
самим вона позбавилася б однієї зі<br />
своїх суттєвих властивостей.<br />
Далі буде
Change language