Успенська вежа № 1 (2017)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року СІЧЕНЬ 2017 року № 1 (296) 

ІЗ РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ †ВАРФОЛОМІЯ, 

МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХІЄПИСКОПА 

КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО, 

НОВОГО РИМУ І ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА, 

Всій повноті Церкви! 

Благодать, милість і мир від Христа Спасителя, народженого у Вифлеємі 

«ХРИСТОВЕ ОЧОЛОВІЧЕННЯ – МОЄ ВЛАСНЕ ВІДРОДЖЕННЯ» 

Дорогі брати і чада, 

возлюблені в Господі! 

Оспівуємо і славословимо 

Бога в Тройці, що сподобив 

нас знову в цьому році достигнути 

до великого свята народження 

у плоті Сина і Слова Бога Отця в 

«малому Віфлеємі». 

Свята Церква святкує в повній радості, 

бо Христос «прийняв плоть» 

через втілення, і здійснив Церкву 

«прикрасою для світу». Дійсно, увесь 

людський рід, і все творіння радіє цим 

божественним благословенням. «Все 

творіння сьогодні сповнене радістю, 

бо Христос народився від Діви». 

Тайну Різдва прекрасно відображає 

кондак свята: «Ради нас народилося 

дитя нове, Предвічний Бог». 

Бог Слово, як дитина, і дитина, як 

Бог, являється людям з «чистим серцем» 

і з простотою дітей. Діти розуміють 

істину, яку «премудрі і розумні» 

не можуть досягти. «Від одних 

лиш дітей можете виправити Єрусалим», 

- зазначає Елітіс в своїй поемі 

«Від ближнього». 

Браття і чада в Господі! 

Звертаємося до всіх Вас, закликаючи 

поважати ідентичність і священність 

дитинства. Зіткнувшись з 

глобальною кризою щодо біженців, 

яка торкнулася в першу чергу прав 

дитини, перед лихом дитячої смертності, 

голоду, дитячої праці, тілесних 

ушкоджень та психологічного 

насильства, а також ризиком зміни 

душі дитини через неконтрольовану 

схильності до впливу сучасних 

електронних засобів зв’язку і підпорядковуванню 

їх споживацтву, проголошуємо 

2017 рік – роком захисту 

священності дитинства, запрошуючи 

всіх людей визнати і поважати 

права і недоторканність дітей. 

Як було підкреслено окремо в 

іншому важливому тексті Святого і 

Великого Собору, Церква Христова 

не дивиться, щоб «щоб судити чи 

засуджувати світ» своїм словом, «а 

запропонувати йому як провід Євангеліє 

Царства Божого, надію й упевненість, 

що останнє слово в історії є 

не за злом, хай би в якій подобі воно 

було, і що не можна дозволяти йому 

спрямовувати хід історії». Тому поклоняємося 

в покорі і покаянні Спасителю, 

який відвідав нас з висоти, і 

хвалимо божественним співом велику 

божественну тайну нашого спасіння, 

нахиляючи коліна перед Пресвятою 

Богородицею, що держить в 

Своїх руках Дитя Ісуса. Посилаємо з 

безсонного Фанара святочні вітання: 

«Христос народжується – славіте, 

Христос з небес – зустрічайте!» всім 

далеким і близьким чадам Константинопольської 

Церкви, і направляємо 

наші отцівські побажання і наше 

патріарше благословення. 

«Отже, зміцнюйтеся у благодаті 

Христом Ісусом». Давайте всі разом 

прагнути з вірою і щирою любов’ю 

в хорошій боротьбі нового життя в 

Церкві, дотримуючись всього, що 

Господь наказав. Він же з нами «по 

всі дні, до кінця віку». 

Різдво, 2017 

† Константинопольський 

Варфоломій, палкий молитовник 

перед Богом за всіх Вас 

ІЗ РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО МАКАРІЯ, 

МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ, 

ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО! 

Дорога паство! Кожен, перебуваючи 

в Божих храмах під час 

Різдвяного Богослужіння, повинен 

задуматись над тим, як же і нам звернутися 

до народженого Спасителя і 

які нам, українцям, принести Йому 

молитви та подарунки. Я певен, що 

кожен хоче, щоб якнайшвидше закінчилася 

війна на нашій рідній Батьківщині, 

щоб не гинули наші рідні діти, 

чоловіки, батьки, щоб наша Україна 

стала економічно розвиненою державою, 

державою без корупції, щоб 

вона стала на правдиву дорогу, щоб 

правда проголошувалася не тільки 

устами політиків, можновладців та 

священнослужителів різного рівня й 

сану відповідно, але й відображалась 

у вчинках нашого земного життя. 

Молюся і закликаю до щирої молитви 

Вас за тих, хто віддав своє 

життя за цілісність України, а також 

за тих, хто сьогодні її захищає й захищатиме 

її в майбутньому. Пам’ятаймо 

слова Христові: «Просіть – і 

буде вам дано, шукайте – і знайдете, 

стукайте – і відчинять вам, бо кожен, 

хто просить, одержує, хто шукає – 

знаходить, а тому, хто стукає, відчинять» 

(Мф. 7, 7-8). 

Прославляймо нашого Спасителя 

так, як прославляли Його Ангели: 

«Слава на небі Богові, і на землі 

мир, між людьми благовоління» (Лк. 

2, 14). До цього ангельського хору 

нехай приєднаються наші віруючі 

серця та сповідуючі уста. 

У свято Різдва Христового ми підносимося 

до ангельського служіння, 

стаємо вищими від самих себе, відкладаючи 

житейські турботи, а наші 

Різдвяні піснеспіви є продовженням 

тієї вдячної хвали Богові, яку почали 

у хвилину народження Спасителя 

світу на землі ангельські хори у 

Вифлеємі. 

Ваші Високопреосвященства, 

Преосвященства, всечесні отці, 

Ваші родини та всі вірні УАПЦ! У ці 

Різдвяні дні духовної радості й церковного 

торжества сердечно вітаю 

всіх Вас із великим святом Різдва 

Христового й початком Нового 2017 

року! Нехай у цьому році Господь 

подасть усім Вам міцне здоров’я, духовну 

радість, любов і всілякий добробут! 

Нехай мир і Боже благословення 

перебувають із Вами, Вашими 

родинами, з кожною людиною, яка 

чинить добро, і з нашою славною, 

квітучою Україною! 

Радісних і щасливих свят! 

Блаженніший МАКАРІЙ, 

Митрополит Київський 

і всієї України, 

Предстоятель УАПЦ 

ХОДИТЬ ГОСПОДЬ ПО РАЮ 

Стародавня коляда, 

записана на Бойківщині 

Ходить Господь по раю, 

З Адамом розмовляє: 

– Адаме, усе в раю є твоє, 

Лиш овочу одного їсти запріщаю. 

Змій то все в корчі чує, 

І від Єви требує: 

– О Єво, коли в раю все твоє, 

Чом з дерева одного рвати не пробуєш? 

Много в раю є плодів, 

Їх Господь не боронить, 

Зривать лиш з одного запрітив, 

Прийде вічний Божий гнів і раю утрата. 

Ой не страхайся, Єво, 

Вкуси овоч з дерева, 

Й увидиш тайни світа цілого, 

Будеш мудріша Бога із мужом Адамом. 

Овоч Єва вкусила, 

І мужа побудила, 

О горе! Господь в раю явився, 

Адам пред Богом скривився, 

він нагий і голий. 

А Бог – строгий судія. 

– Закон легкий дав вам я, 

Адаме, мою святую волю 

Ти преступив з женою, 

прийде на вас кара. 

Прародичі із рая, 

Прийшла їм щасливість вся 

Страчена, ангел з мечем огненним, 

Стеріг приступ гоненим 

до райської брами. 

Народився Божий Син, 

Вибавитель наш один, 

Від кари з Богом нас примиряє, 

Двері райські вчиняє новонарожденним.

2 Січень 2017 

ХРАМОВЕ СВЯТО НА СХОДАХ – 

КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР УАПЦ 

СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО СВЯТКУЄ 

ДЕНЬ НЕБЕСНОГО ПОКРОВИТЕЛЯ 

13 грудня 2016 р. 

громада кафедрального 

собору УАПЦ святкувала 

храмове свято. 

Як і минулого року, 

через реставраційні 

роботи люди змушені 

разом із Предстоятелем 

УАПЦ Блаженнішим Макарієм, Митрополитом 

Київським і всієї України, та запрошеними 

священиками молитися на сходовій клітці 

перед головною святинею УАПЦ. Митрополиту 

Макарію співслужили священики Київського та 

Фастівського благочинь Київської єпархії. 

Владика у своєму слові звернувся до вірних 

із словом Божим, в якому порівняв молитву на 

горах Києва у першому столітті християнства 

та із сучасною ситуацією. 

Милосердний Господь підтримує щирі звернення, 

бо, не зважаючи на погодні умови, протягом 

двох років громада головної святині УАПЦ 

щонеділі та у свята проводить молитву біля храму. 

Рівність конфесій, яка декларується державою, не 

відповідає дійсності, і дискримінація, яку відчуває 

УАПЦ з боку української влади, є наочною. 

Святиня, яка є для УАПЦ історичною, у якій 

був хіротонізований на єпископа перший Патріарх 

УАПЦ Мстислав, з якої молитва УКРА- 

ЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ лунала з 1990 року, є під 

загрозою рейдерського захоплення фаворитною 

конфесією, яка усілякими методами намагається 

не по-братськи забрати від нас собор.Т ож 

молитва зранку 13 грудня 2016 р. під Андріївською 

церквою священиків УПЦ КП, зокрема 

настоятеля Володимирського собору митр. прот. 

Бориса Табачека, та єпископів невизначеного 

свячення та конфесійної приналежності не змінить 

нічого, і УАПЦ буде твердо стояти за своїм 

правом здійснювати молитву в головній святині, 

яка є для неї історичною від початку і Другого і 

Третього відродження. 

Джерело: http://church.net.ua/ 

НОВИНИ УАПЦ 

ПІД ГОЛОВУВАННЯМ БЛАЖЕННІШОГО 

МИТРОПОЛИТА МАКАРІЯ ВІДБУЛОСЬ 

ЗАСІДАННЯ СОБОРУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ 

ТА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ЄПАРХІЙ УАПЦ 

1 грудня під головуванням 

Блаженнішого 

Макарія (Малетича), 

Митрополита Київського 

і всієї України, 

Предстоятеля УАПЦ, 

в Тернополі відбулось 

засідання Собору Тернопільської 

та Хмельницької єпархій УАПЦ. 

Участь у засіданні, окрім Блаженнішого Митрополита 

Макарія, прийняли: Високопреосвященніший 

Андрій (Абрамчук), митрополит Галицький, 

керуючий Івано-Франківською єпархією, 

тимчасово керуючий Тернопільською та Хмельницькою 

єпархіями, Преосвященніший Віктор 

(Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, 

керуючий Карпатською єпархією, та духовенство 

Тернопільської та Хмельницької єпархій. 

До участі в Соборі, для надання пояснень, було 

також запрошено архієпископа Тернопільського 

і Подільського Мстислава (Гука), який рішенням 

Архієрейського Собору УАПЦ відсторонений від 

керівництва Тернопільською та Хмельницькою 

єпархіями. Собор розглянув поточні питання 

щодо життєдіяльності Тернопільської та Хмельницької 

єпархій та звернувся до Архієрейського 

Собору УАПЦ з питань призначення нових керуючих 

єпископів єпархій і висловив свої міркування 

щодо персональних кандидатур. Собор 

одноголосно звернувся до Архієрейського Собору 

УАПЦ призначити правлячим єпископом Тернопільської 

єпархії Преосвященнішого Віктора 

(Бедя), єпископа Мукачівського і Карпатського, 

із збереженням за ним і керівництва Карпатською 

єпархією. Щодо призначення керуючого 

Хмельницькою єпархією питання залишено на 

розгляд Предстоятеля та Архієрейського Собору 

УАПЦ. Думка Собору була така, що архієпископ 

Мстислав (Гук), внаслідок ситуації, що склалась, 

надалі не може очолювати Тернопільську та 

Хмельницьку єпархії. Пропозиції Собору Тернопільської 

та Хмельницької єпархій буде винесено 

на розгляд найближчого засідання Архієрейського 

Собору УАПЦ. 

Під час засідання Собору також було спростовано 

неправдиву інформацію про те, що ніби велика група 

кліриків Хмельницької єпархії УАПЦ перейшли до 

УПЦ КП. Дана інформація не відповідає дійсності. 

На звершення Блаженніший Митрополит Макарій 

подякував клірикам Тернопільської та Хмельницької 

єпархій за їх жертовне служіння Церкві Христовій 

та вірність УАПЦ. 

За: Прес-службою Карпатської єпархії УАПЦ, 

http://church.net.ua/ 

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ БЛАЖЕННІШИЙ 

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ З РОБОЧИМ 

ВІЗИТОМ ВІДВІДАВ ХМЕЛЬНИЦЬКУ 

ЄПАРХІЮ 

Предстоятель 

УАПЦ Блаженніший 

Митрополит Макарій 

з робочим візитом 

відвідав Хмельницьку 

єпархію. Глава УАПЦ 

провів збори з духовенством 

м. Хмельницького 

та Кам’янця-Подільського, відвідав 

місцеві парафії. У ході зустрічі Владика Макарій 

заслухав від благочинних стан справ у єпархії та 

перспективи спільної праці для розвитку УАПЦ 

на Хмельниччині. Також відбулась зустріч з мером 

м. Кам’янця-Подільського п. Михайлом Сімашкевичем 

та керуючим справами виконавчого 

комітету Яною Мельничук. На запрошення єпископа-ординарія 

Леона Дубравського митрополит 

Макарій відвідав управління Кам’янець-Подільської 

дієцезії РКЦ. 


ВЛАДИКА БОРИС ВІДВІДАВ АНДРІЇВ- 

СЬКУ ПАРАФІЮ УАПЦ м. СКАДОВСЬКА 

ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

13 грудня 2016 

р., в день пам’яті 

св. ап. Андрія 

Первозваного, основоположника 

Української Церкви, 

в м. Скадовську 

Таврійської 

єпархії відбулося 

храмове свято. У храмі правлячого архієрея зустрів 

настоятель Андріївського храму митр. прот. 

Миколай Коршнявий. Святкове Богослужіння 

у співслужінні собору священиків Таврійської 

єпархії очолив Преосвященніший Владика Борис, 

єпископ Херсонський і Миколаївський, керуючий 

Таврійською єпархією УАПЦ. Проповідував після 

прочитання св. Євангелія митр. прот. Василь 

Смаль (с. Чорнобаївка). Привітати також вірних 

та настоятеля прибули священики Херсонського 

та Скадовського деканатів: митр. прот. Михайло 

Гарбадин (м. Олешки), прот. Василь Гнатів (с. 

Шевченко). У своїй проповіді Владика Борис наголосив 

про важливість любові і злагоди між братами 

і сестрами у Христі, про важливість знання 

правдивої історії українського народу та його 

Церкви, про викорінення лукавства у суспільстві, 

у владі й у серці кожного християнина. 

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ 

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія 

Первозваного УАПЦ – з цього дня наш часопис 

можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua. 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року. 

Після урочистостей у Скадовську Владика 

Борис здійснив візитацію в с. Шевченко, де оглянув 

будівництво храму св. Архангела Михаїла. 


У ВІННИЦІ ВІДБУЛОСЯ ПІДСУМКОВЕ 

ЗАСІДАННЯ ОБЛАСНОЇ РАДИ ЦЕРКОВ 

І РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 


р. у приміщення 

Вінницької облдержадміністрації 

відбулося підсумкове 

засідання 

Вінницької обласної 

Ради церков і 

релігійних організацій. 

У засіданні взяв участь Митрополит Вінницький 

і Брацлавський УАПЦ Роман, а також 

керівники інших релігійних організацій, представники 

обласної влади на чолі з головою ОДА 

Валерієм Коровієм. 

У вступному слові головуючий Леон Дубравський 

від імені в усіх членів Ради церков висловив 

вдячність керівництву області та запевнив, 

що, зі свого боку, духовенство робитиме 

усе можливе, щоб зміцнити єдність та цілісність 

держави та сприяти її духовному оновленню. 

Крім того, він наголосив, що цього 

року в області вперше були реалізовані спільні 

державно-церковні соціальні та духовно-просвітницькі 

проекти. Можливістю для їх реалізації 

стала Програма підтримки діяльності 

національно-культурних товариств області та 

забезпечення міжконфесійної злагоди і духовно-морального 

розвитку Вінниччини на період 

2016-2020 рр. Голова ОДА Валерій Коровій, 

в свою чергу, подякував членам Ради Церков і 

релігійних організацій за значну волонтерську, 

соціальну, культурно-просвітницьку роботу та 

результати, яких, за його словами, вдалося досягти 

лише спільними зусиллями. 


ГОЛОВА ПАРАФІЯЛЬНОЇ РАДИ СОБОРУ 

ПОКРОВИ УАПЦ м. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА 

СТАВ ПЕРЕМОЖЦЕМ РЕГІОНАЛЬНОЇ 

МИСТЕЦЬКОЇ ПРЕМІЇ 


р. під головуванням 

заступника 

голови ОДА Ігоря 

Пасічняка відбулося 

підсумкове 

засідання комісії 

з присудження обласної 

премії ім. 

Патріарха Володимира Романюка та Митрополита 

Андрея Шептицького. 

Ігор Пасічняк зазначив, що запроваджена 

така премія для поширення традицій високоморальних 

українців-духовників, продовження 

започаткованих ними традицій у сучасному 

сакральному, образотворчому мистецтві й у духовній 

літературі, та окреслив питання розгляду 

поданих робіт на здобуття цієї премії і визначення 

переможців відповідно до положення про 

проведення конкурсу. Під час засідання члени 

комісії ознайомилися з роботами, які надійшли 

на її розгляд. За результатами їх обговорення та 

таємного голосування були визначені переможці 

цьогорічного конкурсу. Зокрема, у номінації 

«Образотворче та народне сакральне мистецтво» 

- реставратор Петро Глухий (голова парафіяльної 

ради кафедрального собору Покрови 

Богородиці УАПЦ м. Івано-Франківська). Важливо 

зазначити, що переможці та учасники цього 

конкурсу, роботи яких відзначилися майстерністю 

виконання на найвищому професійному 

рівні, утверджують високі гуманістичні ідеали 

та збагачують історичну пам’ять українського 

народу, отримають почесні нагороди. 

За джерелом: Відділ прес-служби Івано-Франківської 

обласної державної адміністрації, http://church. 

net.ua/

В АНДРІЇВСЬКІЙ ЦЕРКВІ УАПЦ м. ЛЬВО- 

ВА ВІДТЕПЕР ЗБЕРІГАТИМУТЬСЯ МОЩІ 

СВ. АП. АНРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

13 грудня 2016 р. 

Свято-Андріївський 

храм УАПЦ у м. Львові, 

що по вулиці Шевченка, 

66, відзначав 

своє престольне свято. 

З нагоди цього 

торжества до парафії 

привезли мощі небесного покровителя св. ап. 

Андрія Первозваного, які будуть зберігатися у 

церкві постійно. 

Святкування празника розпочалось водосвятним 

молебнем. Перед св. Літургією собор духовенства 

та парафіяни храму зустріли мощі 

святого апостола Андрія. Священики освятили 

пам’ятні іконки, після чого благочинний м. 

Львова митр. прот. Олег Древняк зачитав грамоту 

про передачу св. мощей із м. Рима для 

Львівського Андріївського храму УАПЦ. Під час 

Божественної Літургії отцю декану співслужили 

митр. прот. Іван Сас (Жовківський благочинний, 

стараннями якого було привезено і передано 

мощі ап. Андрія), настоятель храму митр. 

прот. Стефан Гарбадин, священики Львівського 

благочиння УАПЦ і священики УПЦ КП. Після 

читання Святого Єванглія проповідь виголосив 

священик Любомир Свистун із с. Сокільників. 

Наприкінці Святої Літургії з вітальним словом 

до настоятеля і парафіян звернувся благочинний 

м. Львова митр. прот. Олег Древняк. В 

свою чергу настоятель храму митр. прот. Стефан 

Гарбадин склав щиру подяку декану і всечесним 

отцям за спільну молитву в день престольного 

празника. Святкування завершились уставним 

многоліттям. 

Джерело:http://uaoc.lviv.ua/ 

Нехай же святий апостол Андрій Первозваний 

і в нинішній час поблагословить весь 

український народ на мир і спокій у краю! 

Прийдім, припадім до Його мощей, і попросімо 

Його благословення! 

ЛЬВІВСЬКЕ СТАВРОПІГІЙНЕ БРАТСТВО 

ПРОВЕЛО ЩОРІЧНУ 

ЗВІТНУ КОНФЕРЕНЦІЮ 

3 грудня у приміщенні Львівського музею 

історії релігії Львівське ставропігійне Братство 

св. ап. Андрія Первозваного провело щорічну 

звітну конференцію. Захід розпочався із молитви, 

яку провели в Успенській ставропігійній 

церкві священики о. Василь Луцишин - ректор 

ЛДС УАПЦ, о. Тарас Солук із храму Різдва Івана 

Хрестителя м. Львова та о. Роман Сотник із 

парафії Успіння Богородиці м. Миколаєва. Із вітальним 

словом від духовенства виступив митр. 

прот. Василь Луцишин - Віце-президент Всеукраїнського 

біблійного товариства та ректор 

ЛДС УАПЦ, від управи Братства - пан Роман 

Максимович, член Патріаршої ради УАПЦ. 

Під час конференції із доповіддями виступили 

молоді братчики «Волонтерство і наша роль 

у ньому», яку виголосила п. Оксана Клим, «Православне 

монашество і братства» п. Андрій Павлишин. 

Звіт про роботу у поточному році зачитав Голова 

Братства о. Юрій Федів. 

Січень 2017 

НОВИНИ УАПЦ 

Із коротким циклом духовної музики виступив 

братських хор «Ставрос». 

Під час проведення конференції було презентовано 

книгу «Дивімося один одному у вічі», 

яка присвячена візитам Патріарха Мстислава в 

Україну. Її упорядник - Немировська Ніна Григорівна. 

Автор особисто мала змогу спілкуватися 

з Патріархом Мстиславом та опікуватися його 

побутом у Харкові. Присутні могли поспілкуватися 

із Ніною Григорівною та отримати відповіді 

на поставлені запитання. Опісля братчики 

висловили свою думку щодо життя організації 

та суспільних процесів. Голова Братства о.д. 

Юрій подякував присутнім за співпрацю протягом 

року та побажав наснаги і натхнення у праці 

на наступний період праці. Спільною молитвою 

завершилася щорічна Братська звітна конференція 

2016 року. 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/ 

У ЛЬВОВІ ПРОВЕЛИ ПЕРШУ 

ПРЕЗЕНТАЦІЮ КНИГИ 

«ДИВІМОСЯ ОДИН ОДНОМУ У ВІЧІ» 

3 грудня 2016 р., у 

рамках проведення 

щорічної конференції 

Львівського крайового 

ставропігійного 

братства св. ап. Андрія 

Первозваного, 

відбулася перша презентація 

книги «Дивімося один одному у вічі». 

Ця книга - спільний проект Ніни Григорівни 

Немировської із Львівським ставропігійним 

Братством. Праця присвячена постаті першого 

Патріарха УАПЦ Святійшого Мстислава. Як 

другий голова та одна із співзасновниць Харківського 

братства УАПЦ св. ап. Андрія Первозваного, 

Ніна Немировська мала честь безпосередньо 

спілкуватися із Патріархом, піклуватися 

його побутом у м. Харкові. 

Книга видана із благословення Блаженнішого 

Макарія, Предстоятеля УАПЦ, та вміщує матеріал 

із двох візитів Патріарха в Україну, зокрема 

до Харкова. 

Автор зуміла зібрати та систематизувати інформацію 

із харківських ЗМІ, а також вітчизняних 

і діаспорських часописів. Зокрема, на увагу 

заслуговують спогади Олеся Гончара та Євгена 

Сверстюка, які цінили добрі відносини із Святійшим 

Мстиславом. У книзі розміщені цікаві й 

унікальні світлини із приїзду Владики до Харкова, 

Його зустрічі з харків’янами. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/ 

3 

У ГОРОДКУ НА ЛЬВІВЩИНІ ПРОВЕЛИ 

УРОЧИСТУ АКАДЕМІЮ, ПРИСВЯЧЕНУ 

100-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ 

ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ 


р. зусиллями Городоцького 

деканату 

Львівської 

єпархії УАПЦ у 

м. Городку проведено 

урочисту 

Академію, присвячену 

100-річчю 

від дня народження 

Патріарха Димитрія. Цей захід став 

завершальним у циклі відзначення 100-літнього 

ювілею у 2016 р., який в УАПЦ було проголошено 

роком Патріарха Димитрія. 

Присутні могли почути поезію Патріарха Димитрія, 

ознайомитися із життєвим шляхом Владики, 

Його життєвою позицією та здобутками. 

Відкрив промовою академію митр. прот. Василь 

Луцишин - Віце-президент Всеукраїнського біблійного 

товариства та ректор Львівської духовної 

семінарії УАПЦ. «Наше життя від самого 

народження і до його завершення супроводжується 

певними знаками. Дороговказом є попередники, 

у яких слово, тобто обіцянка із ділом 

не розходилися. Для нас цим орієнтиром був Патріарх 

Димитрій. Це був світильник, який у темряві 

давав надію на краще майбутнє. Читаючи 

ще раз його Послання, інші праці, створюється 

враження, що Він знав, що нас чекатиме, і адресував 

їх для майбутніх поколінь. Господь поставив 

Владику - мистецтвознавця, прекрасного 

пастиря на ниву Патріаршества. Саме за нього 

Українська Церква пережила найтяжчі часи, перейшла 

найважчі рифи, коли «демократичний» 

уряд зняв УАПЦ з реєстрації, коли всі розбіглися 

і не знали де і що є насправді. Це була людина 

Євангелія, адже керувався не за принципом: 

«Що я можу з цього мати?», а навпаки: «Що я 

можу для цього народу ще зробити?». 

Про мистецтвознавчу працю та про родинні 

спогади присутнім розповів Кость Маркович 

- онук Патріарха Димитрія. Про впорядкування 

спадщини та аналіз Його життєвої позиції 

інформував о.-диякон Юрій Федів - дослідник 

життєпису Владики. Із подячним словом до 

присутніх звернувся благочинний УАПЦ Городоцького 

р-ну митр. прот. Степан Целень, який 

розповів про пам’ятні хвилини спілкування з 

Патріархом Димитрієм та подякував присутнім 

і гостям за спільне вшанування постаті Владики 

Димитрія. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/ 

НАЦБАНК ВИПУСТИТЬ 

КОЛЬОРОВУ МОНЕТУ 

НА ЧЕСТЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ 

Національний банк України з 12 грудня 2016 

р. вводить в обіг пам’ятну монету до дня Святого 

Миколая номіналом 5 грн., повідомляється 

на сайті НБУ.Відзначається, що монета масою 

16,54 гр. вийде тиражем 75 тис. штук. «Монета 

присвячена святу любові і турботи до ближнього 

– Дню Святого Миколая, який відомий своїм 

служінням людям, а історія його вшанування 

в Україні сягає ще часів Київської Русі. Життя 

цього святого пов`язане з творінням чудес, а 

його духовний досвід передається людям із покоління 

в покоління. Святий Миколай – символ 

доброго духу, що дбайливо спостерігає за дитиною 

впродовж року. А діти напередодні свята 

пишуть йому листи зі своїми побажаннями», – 

йдеться у повідомленні НБУ. 

На аверсі монети розміщено: стилізоване 

зображення Святого Миколая, під яким - веселка 

з іграшками, малий Державний Герб України, 

рік карбування монети 2016, напис УКРАЇНА та 

номінал - 5 ГРИВЕНЬ; праворуч - логотип Банкнотно-монетного 

двору Національного банку 

України. На реверсі монети зображено кольорову 

композицію (використано тамподрук) - радісні 

діти з іграшками у руках, угорі напис - ДО 

НАС ЗАВІТАЙ,/СВЯТИЙ/МИКОЛАЮ! 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua/ За матеріалами 

http://risu.org.ua


Микола ГОРБАЛЬ 

«ПОВЕРНЕННЯ» 

Фрагменти з роману (Харків : Права людини, 2015. — 360 с.) 

Микола Горбаль 

…Після короткого знайомства з 

класом Ксенія Миколаївна … однією 

фразою охарактеризувала предмет, 

який викладатиме – рідну мову 

всього світового українства. 

І тут же перше запитання: «Чому 

світового»?. Відповіла: «Бо понад 10 

мільйонів українців живе поза межами 

України: Канада, Аргентина, 

Бразилія, Росія, США, Казахстан, 

Таджикистан, Німеччина, Польща, 

Румунія, Австралія, ба навіть Нова 

Зеландія, і ще можна назвати десятки 

інших країн. Очевидно, вони 

там послуговуються мовою тамтешніх 

держав, але рідною для них 

і надалі залишається українська, 

бо це для них є свідченням приналежності 

до певної культури. Ось 

я, наприклад, народилася, виросла 

й отримала освіту в Росії, але відчуття 

приналежності до українства 

ніколи не покидало мене саме через 

мову. Здається, немає зворушливішого 

моменту, ніж коли на чужині 

десь серед натовпу почуєш рідне 

слово. Підбігаєш. Хто ви, звідки ви? 

Обнімаєш. Запрошуєш у гості… У 

чому ж магія рідного слова? Чим пояснити 

такий сплеск емоцій, щойно 

почувши рідне слово, ніби зустрів 

щось і справді надзвичайно близьке 

і рідне? А таки – рідне. Ніщо так не 

ріднить спільноту людей, як мова. 

Тому ми й розрізняємо: чужа мова і 

рідна мова. Тому я так і сказала, що 

викладатиму рідну мову всього українства. 

Не забуваймо, що мова є найважливішим 

елементом національної 

культури. Людина, яка не знає 

рідної мови, ставить себе поза контекстом 

національної культури, позбавляє 

себе права почуватися приналежним 

до тисячолітніх духовних і 

культурних надбань цього етносу», 

– закінчила свою думку вчителька. 

Білявий юнак підняв руку. 

– Прошу. Тільки назвіться, будь 

ласка, бо я за першим разом не всіх 

вас запам’ятала. 

– Мене звати Олег Паньків. 

Щойно ви вжили вислів «магія слова», 

а чи не доречніше б сказати 

– «Божественність слова»? Адже 

«Святе письмо» так і починається: 

«Спочатку було Слово, а Слово у 

Бога було, і Бог було Слово». Отже, 

в безмежній порожнечі спочатку був 

тільки згусток Божественної енергії 

– Слово, а вже потім із нього формувалися 

галактики безмежного 

космосу. Я абсолютно переконаний, 

що кожна висловлена нами думка, 

що стає словом – це енергія, яка випромінюється 

у Всесвіт, ба навіть 

думка, не оформлена в слово, випромінює 

енергетичний імпульс. Тому й 

молимось: «Прости нам, Боже, образливі 

вислови, непристойні вчинки 

і гріховні помисли». Отже, навіть 

наші помисли усі до одного фіксуються 

на небі… 

– Ви належите до якось релігійної 

громади? 

– Так, до Церкви християн віри 

Євангельської. 

– Похвально, Олеже! Тепер розумію, 

чому у вас така добра вимова 

і чому ви так охайно ставитесь до 

кожного слова, бо ви з тих, для кого 

«спочатку було Слово, і Слово було 

Бог» . Я рада за вас, рада, що мислите 

такими високими категоріями уже зі 

шкільної лави. Людина, яка з юних 

років замислюється про сенс життя 

(не лиш на Землі, але й про духовну 

вічність), не може виношувати злих 

думок чи висловлюватись брутально. 

Дякую Вам, Олеже! Сідайте. А 

щодо мого вислову, на яке ви звернули 

увагу, то я висловилася дещо метафорично, 

маючи на увазі під магією 

слова чарівність, зворушливість, 

очевидно, і Божественність рідної 

мови. І добре, що ви це відчуваєте. 

Ще раз дякую вам, юначе! 

Ксенія Миколаївна і справді була 

приємно вражена виступом цього 

учня, чула, що в місті є досить чисельна 

баптистська громада, і тільки 

зараз випала можливість запізнатися 

з одним її юним учасником, і це 

справило на неї приємне враження. 

Тільки-но Олег сів, як підняла 

руку миловидна дівчина… 

– Мене звати Людмила Макаренко, 

і я хочу, якщо дозволите, дещо розширити 

розпочату Олегом тему. 

– Прошу, прошу, Людмило, – учительку 

явно заінтригувало, невже й 

ця миловидна панночка з гарною 

модною зачіскою має щось сказати 

з духовної сфери? Людмила поправила 

свій білий шкільний фартушок, 

трохи нахилила набік голову і тихо 

почала: 

–У величальній молитві до 

Богоматері є такі слова: «…без зотління 

Бога Слово породила, сущу 

Богородицю, Тебе величаємо!». 

Йдеться тут про народження абсолютно 

історичної постаті, Ісуса із 

Назарету, що в Галілеї. Не торкатимусь 

зараз Божественної сутності 

цього галілеянина, але я більше ніде 

не зустрічала, щоб про народження 

когось говорилося, що тілесно народилося 

слово. І ви знаєте, я таки поцікавилася 

в нашого священика, що 

таке «Слово во плоті», а він і справді 

підтвердив, що в даному випадку 

йдеться про Слово як Божественну 

енергію в людині. Посланий Богом 

отримав від Отця небесного єдину 

зброю, щоб нею змінити світ на краще 

– Слово. «Зауважте, Людмило, 

– уточнив священик, – хіба це не 

Божественна енергія, коли до спаралізованого 

каже: «Вставай! Бери 

свою постіль і йди!» – і той встає й 

іде. Людина миттєво зцілюється без 

будь-якого хірургічного чи медичного 

втручання, тільки єдиною волею 

Слова. До мертвого юнака каже 

«Вставай!», – і той воскресає. І для 

цього також використано тільки одне-єдине 

– слово. Отже, слово, що 

вийшло з уст однієї людини, зцілює 

іншу. Очевидно, що це має бути потужна 

енергія, яка не має меж у просторі. 

Для конденсування такої енергії 

душа повинна бути підключена 

до Божого промислу. Підключитись 

до Нього можна за умови, що наші 

помисли і наша воля до дії – єдині 

з волею Творця і націлені робити 

добро. Це енергія світла. Коли ж ми 

думаємо одне, а висловлюємо інше 

– ми лукавимо. Енергія таких думок 

і слів брудна. Вона теж має властивість 

конденсуватися, але вже антиподом 

Бога. Це енергія руйнації». 

«Знаєте, – продовжила Людмила, – 

після цих слів священика стало соромно 

за наше мовне недбальство, 

за лукавство думок. Така безмежна 

сила слова, а ми… а ми… Здається, 

що засмічення космосу нашими недобрими 

думками і злими висловами 

аж ніяк не сприяє космічній гармонії, 

а, радше, й справді стає тією 

руйнівною енергією, що стимулює 

катастрофи. Хочеться вигукнути: Не 

думаймо погано! Не бажаймо комусь 

злого! Бо все це повернеться проти 

нас. Усі ми у всесвіті єдине ціле», – 

закінчила Людмила Макаренко. 

На якусь мить Ксенія Миколаївна 

розгубилася, вона не очікувала від 

школярки таких сентенцій, а, врешті, 

що тут казати чи заперечувати на 

її монолог? Школярка продовжувала 

стояти, очевидно, очікуючи на дозвіл 

сісти. Ксенія Миколаївна мовчки 

попрямувала до неї, і тільки ставши 

поруч, запитала: 

– А звідкілля ви, Людмило, почерпнули 

таку інформацію, і хто той 

священик, що дав вам такі ґрунтовні 

пояснення? 

– Я відвідала кілька лекцій 

«Пізнай істину», які читав для молоді 

отець Валерій. Ксенія Миколаївна 

згадала, що й справді перед початком 

минулорічного Великого 

посту отець Валерій після Служби 

Божої оголосив, що кожної середи 

о 16-й годині у парафіяльній хатині, 

що на церковному подвір’ї, він 

готовий спілкуватися з молоддю на 

духовні теми. Але аж ніяк не вірила, 

що з теперішньої молоді хтось 

та матиме потребу в таких бесідах. 

Виявляється – мали. І на цей раз зерно 

таки впало не на камінь, – зійшло. 

– І багато приходило на ці лекції? 

– Ні, було нас п’ятеро чи шестеро. 

Очевидно, всі учні знали, що 

їхня нова вчителька – дружина місцевого 

священика Валерія, та одне 

діло – дружина священика, а друге 

– вчителька державної школи (ще 

донедавна вважалось немислимим, 

щоб учитель у школі похвалив учня 

за те, що він вірить у Бога і молиться 

– «Похвально, Олеже!»). Що ж 

вона скаже на монолог Людмили 

Макаренко? 

Клас завмер. Ксенія Миколаївна 

ще якусь мить постояла мовчки, потім 

пригорнула тендітну школярку 

до себе, і лиш після цього сказала їй: 

«Сідайте!». 

У класі тихо, чутно шелест фіранок 

на вікнах. Учителька відчула 

винятковість моменту: можливо, не 

тільки в цьому класі, а, напевно, й 

в усій школі досі ніхто не порушував 

таких питань. Усвідомлює, треба 

б розпочати урок за планом, але 

«тема уроку» така далека від проблем 

вічності, що не хочеться порушувати 

Божественну тишу. «Чи 

хтось ще має бажання висловитися 

щодо питань, яких торкнулися Олег 

і Людмила?» – запитала учителька. 

Піднялося декілька рук. Троє хлопців 

і одна дівчина. 

– Як годиться за етикетом, надамо 

спочатку слово панні. Прошу 

вас! – запропонувала учителька. 

– Мене звати Оля Скорохід, – відрекомендувалася 

струнка, з великими 

голубими очима та довгою білою 

косою учениця,– я також була на лекціях 

«Пізнаймо істину», з Людою. 

Коли отець Валерій розповідав про 

Божественну силу слова, що зцілює 

і воскрешає, я запитала, чи могли 

б і ми так? «Очевидно, – підтвердив 

священик, – за умови єдності з 

Богом. Ісус був у постійній єдності 

з Отцем Своїм небесним. Те, що ми 

називаємо молитвою, і виділяємо їй 

кілька хвилин на день (якщо виділяємо) 

– Ісус перебував у молитовному 

стані постійно, тому і Його слово 

мало Божественну сутність. Він не 

мав педагогічної освіти, але всі до 

Нього звертались – Учителю, Він не 

мав медичної освіти, але до Нього 

звертались – Зцілителю, Він не мав 

війська, але до Нього звертались – 

Повелителю. У чому ж Його сила? У 

слові! Власне, Він і посланий був на 

Землю, щоб переконати усіх нас, що 

всі ми є синами і дочками Божими, 

за умови повної єдності з Отцем небесним». 

«Після цих слів мені подумалося: 

о Боже, як нам багато дано і 

як ми бездарно витрачаємо час на 

всякий непотріб. Я мало не розплакалась…», 

– закінчила свій виступ 

Оля. 

– Дякую, Олю! Я направду розчулена 

вашим прагненням духовного 

вдосконалення. Ви вродлива юна 

панна і навколо вас буде ще так багато 

спокус далеко не духовних, то 

нехай допомагає вам Бог вистояти у 

цьому жорстокому світі. 

– Дякую, Ксеніє Миколаївно, намагатимусь. 

Оля Скорохід зашарілася рум’янцем, 

сіла і закрила обличчя долонями. 

Напевно, розхвилювалася від 

такої відвертості. 

Продовження у наступному випуску


НАША ПАРАФІЯ 

Отець-диякон Юрій ФЕДІВ 

ПАРАФІЯ ХРАМУ СВЯТИХ РІВНОАПОСТОЛЬНИХ 

ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ м. ВИННИКИ 

5 

У 1990 р. депутатська комісія 

Винниківської міськради з питань 

культури і духовного відродження 

запропонувала проект рішення 

на звернення православної громади 

міста про дозвіл на будівництво 

церкви, яке і було прийняте на сесії 

рішенням № 141 від 20.06.1990 р. Із 

самих початків до спорудження церкви 

було запрошено відомого художника, 

кераміка, Заслуженого діяча 

мистецтв Тараса Левківа. До проектування 

споруди запросили архітектора 

п. Миколу Шпака та інженера-конструктора 

п. М. Шевчука. До 

роботи він залучив кращих випускників 

і студентів Львівського державного 

коледжу декоративного та 

ужиткового мистецтва ім. І. Труша, 

Львівської академії мистецтв, відомих 

архітекторів та реставраторів. 

Рішення про спорудження церкви 

також затвердила Львівська обласна 

рада, головою якої був В’ячеслав 

Чорновіл. Для будівництва було запропоновано 

три земельні ділянки: 

дві на вул. Галицькій і одна на вул. 

Ринок. Зупинилися на останній, 

оскільки місце знаходиться у старій 

частині міста. Спорудження нового 

православного храму розпочалося 

у 1991 р. за служіння о. Михайла 

Романишина, який душпастирював 

у Винниках довгі роки. За цей час 

він завжди подавав винниківцям 

приклад служіння Богові і любові до 

ближнього. З перших днів церква і 

громада мали необхідну підтримку і 

розуміння у тодішнього міського голови 

Василя Дутки, його заступника 

Ігоря Германа та частини винниківської 

міської ради першого демократичного 

скликання. Найголовнішим 

у перші роки незалежної України 

була позиція церковного комітету 

парафії УАПЦ на чолі із Ігорем 

Маркевичем (1990-1995 рр.), який 

створив у Винниках міжконфесійну 

злагоду. Саме ці люди зробили 

основну роботу на початковому етапі 

спорудження. У 1995 р. громаду 

очолив Лев Притула, який розвинув 

спорудження храму. Будова церкви 

вимагала багато часу, сили і коштів. 

Тільки на самі стіни пішло 900 тис. 

шт. цегли. У 1994 р. до спорудження 

залучено п. Богдана Максимовича, 

який надав усі розрахунки при проектуванні 

куполів. Разом із спорудженням 

храму відповідно проходило 

проектування інтер›єру храму. 

Багато цінних порад при спорудженні 

церкви надавав покійних 

Патріарх УАПЦ Димитрій. Над окремими 

елементами працювали студенти-дипломники 

Академії мистецтва 

та коледжу декоративного та 

ужиткового мистецтва ім. І. Труша. 

Хрести та куполи проектував Тарас 

Левків, які були освячені Патріархом 

Димитрієм та єпископом Макарієм. 

Проект іконостасу виконав 

Володимир Іванишин. Паралельно 

з 2008 р. споруджувалася і дзвіниця 

за проектом Володимира Смереки. 

Дзвін для парафії поофірував 

українець із Німеччини Михайло 

Притула. Багато праці по організації 

спорудження православної святині 

м. Винник вклали і довголітні сестриці 

Галина Мішталь та Стефанія 

Пайонкевич. 29 липня 2001 р. собор 

духовенства УАПЦ Львівщини на 

чолі із митрополитом Львівським 

Макарієм освятив новий храм. 

Рівно через 160 років після освячення 

старої Воскресенської церкви, 

яка до цього часу спільно використовувалася 

громадами УАПЦ 

та УГКЦ, винниківці побудували 

нову православну святиню, яка стала 

окрасою міста. З 2001 р по 2014 

роки здійснено розпис храму (2011), 

споруджено парафіяльний будинок 

(2012), закінчено оформлення церковного 

подвір›я (2014 р.). Водночас 

розвинулася і громада: парафіяни 

беруть активну участь у всіх суспільно-культурних 

заходах міста і 

Церкви, засновано недільну школу 

(2013 р.), парафіяльний хор відновив 

закордонні візитації (Румунія, 

2014 р.). 

Фотографії Олега Панаса 

Водіння ведмедя 

РІЗДВО! 

Ну яке ж це величне свято! 

У 1920–1930-х рр. у містах та 

селах України можна було побачити 

цигана з ведмедем. Там, де були 

циганські «музики», обов’язково 

були й танцюючі ведмеді. Однак це 

явище набагато давніше. Найперші 

згадки про урсарів (ursari), чи 

ведмедників, в Німеччині та 

Нідерландах зафіксовані 1867 та 

1868 роком відповідно. Від 1872 р. 

ведмедників бачили вже й на дорогах 

Франції. У 1940 р. у Німеччині 

циган поділяли на шість груп; одну 

з яких складали балканські цигани, 

нащадки ведмедників. Цигани приходили 

переважно з Угорщини та 

Румунії, а науку «муштрувати ведмедів» 

вони передавали від батька 

до сина. Т. Шевченко у поемі 

«Відьма» (1847 р.) в уста своєї героїні 

вкладає такі слова: «Возьміть до 

себе і мене, цигане. Я ведмедя водитиму...». 

Отож, водіння циганами 

ведмедя було явищем поширеним, і 

взагалі культ ведмедя був дуже поширений 

у слов’ян. 

Білоруси вважали ведмедя 

священним звіром, «сила якого 

очищала від усякої нечисті». 

«Ведмедника» з ведмедем вели до 

найпочеснішого кута в хаті, де висіли 

образи, його потім щедро пригощали 

медом, сиром та маслом. 

Насамкінець треба було попросити 

ведмедника, аби, виходячи з хати, 

ведмідь поклонився всім, хто там 

був, і потім поводити його по всіх 

хлівах. 

В Карпатах вертепники (бетлегемці) 

запрошували до свого гурту 

цигана з ведмедем. Це не було явищем 

типовим, однак, при першій же 

нагоді,– коли трапився циган-ведмедник 

з гуртом циган, – це робили. 

Як пише житель с. Яблониця 

Польська Іван Скальський 

(Скальський І. У назві тій – буяння 

яблунь цвіту. – Бережани, 1997), 

«до хати входять цигани з ведмедем. 

Циганки починають ворожити 

НАШІ ТРАДИЦІЇ 

(хто скоро заміж вийде тощо), пропонують 

тим, у кого спина болить, 

послуги ведмедя». У хаті ведмідь 

танцює, показує, як жінки ідуть на 

базар, як дівчата соромляться тощо. 

Окрім того, як ми уже вказували, 

ведмедем «лікували» людей. У тлумаченні 

болгар, ведмідь мав звичай 

купатися в ріці на Різдво, і там, де 

він це робив, вода ставала «дуже 

безпечна». 

Отож, у Карпатах «ходили колядники 

від хыжы до хыжы зі звіздою 

і вертепом, бывало, же і медвід теліпався 

за веселим хором, страшыв 

неслухняних смаркачів, а господарі 

частували колядників». 

Із книжки Марії Горбаль «Різдвяна обрядовість 

Лемківщини» (Львів, 2011) 

НАРОДНА ВІНШІВКА 

Я прийшов вас привітати 

І про свято розказати, 

Про свято Різдво Господнє 

Розповім я вам сьогодні. 

У вертепі в Вифлеємі 

Породила Діва Сина, 

І Христом Його назвала, 

У ясельцях колисала. 

По всій Україні пісня гомонить, 

Христос народився – 

радіє весь світ! 

Вся наша країна Його прославляє, 

Слава Україні! Христос ся рождає! 

Дай вам, Христе-Боже, 

ключі небесні, 

Щастя, здоров’я, прибутки чесні. 

На полі, на броді і на перевозі 

Най Бог вам поможе удома, 

в дорозі, 

ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ!


Марія ГОРБАЛЬ 

А сталося це у Вифлеємському вертепі 

Патріарх Димитрій 

Наших людей треба навчати рідноМолитва 

за мудрість 

Господи Ісусе, Боже Слово! Божа 

мудросте! Дай нам сили і натуги 

нашого людського розуму, щоб ми 

зрозуміли Твою Правду, щоб ми 

знайшли правильну дорогу для свого 

життя. А дороговказом нашим, як 

знаємо, хоче бути Сам Господь наш 

Ісус Христос вже понад дві тисячі 

років. Допоможи нам, Господи, добре 

відчитати дороговказ і прямувати 

до Тебе, до Твого Царства. Амінь. 

Патріарх Димитрій 

ОЙ ВИДИТ БОГ 

Стародавня коляда 

Ой видит Бог, видит Творець, 

що мир погибає. 

Архангела Гавриїла 

в Назарет посилає. 

Благовісно в Назареті 

стала слава у вертепі. 

У вертепі троє царі несуть 

Христу дарі. 

Христу дарі приносили: 

ладан, смирну та ще й кадила. 

А ми цьому звеселімся, Христу 

Богу помолімся. 

Володимир МОСКОВЧЕНКО 

Я ЙШОВ ПО ПУСТЕЛІ 

НА РУКАХ СВОЄЇ МАТЕРІ 

Переклад з російської Марії Горбаль 

Я йшов по пустелі на руках 

Своєї Матері. 

Йосип йшов поруч, 

намагаючись затулити 

Мене від палючого сонця. 

Моя Mати! Я ніколи не забуду 

Її ніжних рук і запаху 

Її найсолодшого молока. 

Вона злилася зі Мною. 

Вона дихала зі 

Мною одним диханням. 

Послушна тварина, на якій ми зручно 

влаштувалися, розмірно крокувала. 

Я лепетів. Губи Моєї Mатері 

повторювали Мій лепет. 

О, Моя самопожертвенна Mати! 

Її життя належало Mені. 

Вона присвятила його 

Мені з любов’ю і ніжністю. 

Вона завжди любила Бога, 

який дарував Її життя цьому світові. 

І Бог йшов з Нею по пустелі 

у Неї на руках. 

http://www.stihi.ru/2012/07/10/1349 

Чи випадково ця подія сталася 

у Вифлеємі? Євангеліст 

передає: «Пішов також і Йосиф 

з Галилеї, з міста Назарету 

в Юдею, в місто Давида, 

що зветься Вифлеєм, …щоб 

записатися з Марією, зарученою 

своєю, що була вагітна. І 

от коли вони були там, настав 

їй час родити, і вона породила 

свого Сина первородного…» 

[Лк. 2, 4-7]. 

Місто Вифлеєм, де народився 

Христос, у перекладі 

зі староєврейської означає 

«місто хліба». Це місто з тією 

назвою було задовго до народження 

Божого Дитяти. І от 

у «місті хліба», місті Вифлеємі, 

народжується Ісус, Син 

Бога Живого. Про Себе Він 

каже: «Я хліб живий, що з 

неба зійшов» [Ів. 6, 51]. «Хліб 

живий» сходить з Неба не 

де-небудь, а у Вифлеємі, місті, 

приготовленому Господом до 

Його приходу, в «місті хліба». 

Ангели з’являються пастухам. 

У ту саму годину, коли 

народився Ісус, Син Божий, 

великі дива сталися по всьому 

світу: зразу джерело води в 

тій же печері, у вертепі, витекло 

з-під каменя. Найособливіше 

ж, за писаним у Євангелії 

[Лк. 2, 8-16], те, що Ангели 

з Неба з піснями зійшли і відкрито 

перед людьми з’явилися. 

А було це ось як. 

Неподалік від вертепу, де 

народився Христос, жили 

пастухи – там було пастуше 

поселення. І тієї ночі три пастухи 

стерегли своє стадо. Аж 

ось найголовніший із сил небесних 

Ангел (це міг бути Гавриїл Благовісник) 

з’явився їм, сіяючи великим 

яскравим світлом. Коли пастухи його 

побачили, то дуже налякалися. Але 

Ангел сказав їм, щоб не боялись, бо 

він з’явився, щоб повідомити їм про 

велику радість, що прийшла цілому 

світові з Різдвом Спасителевим у 

вертепі: «Знайдете,– каже, – Немовля 

повите, що лежить в яслах». Коли 

Ангел з ними розмовляв, раптом в 

повітрі почулися голоси воїнів небесних, 

що співали: «Слава во Вишніх 

Богу і на землі мир, у людях 

благовоління». Після видіння того 

ангельського і слухання співів воїнів 

небесних пастухи, порадившись, 

пішли поспіхом до Вифлеєму побачити, 

чи правда є те, що сказав їм 

Ангел. І знайшли Пречисту Діву Марію 

Богородицю, і святого Йосифа, 

і Дитя сповите, покладене в яслах. І 

безсумнівно повірили, що то є Христос, 

Господь, очікуваний Месія, що 

прийшов спасти рід людський. – 

Так передає Дмитро Туптало. 

«І годилося, – як пише Дмитро 

Туптало, – в... день недільний народитися 

Христові, у той же-бо день сказав 

Бог: «Хай буде світло, і було світло». У 

той день і саме Світло це неприступне 

світові хай засіяє» (Туптало Дмитро. 

Житія святих (четьї мінеї)). 

Про Вифлеємську зорю у літературі 

є докладні історичні відомості. 

Ось як їх висвітлив італієць Вітторіо 

Мессорі у книзі «Гіпотези про 

Ісуса»: «У грудні 1603 року Кеплер, 

один із засновників сучасної астрономії, 

зауважив дуже яскраве світлове 

сполучення (тобто перетин на 

прямій) планет Юпітера і Сатурна в 

сузір’ї Риб. Кеплер зробив обчислення 

і встановив, що таке саме явище 

(яке створює інтенсивне й яскраве 

світло на зоряному небі) мало відбутись, 

правдоподібно, у сьомому році 

до Різдва. Той же астроном також 

відшукав стародавній коментар до 

Святого Письма рабина Абарбанела, 

який написав: євреї вірили, що Месія 

має з’явитися саме тоді, коли в 

сузір’ї Риб світло від планет Юпітера 

і Сатурна має перетнутися. 

У той час майже ніхто не звернув 

увагу на це відкриття Кеплера, 

передусім тому, що біблійна критика 

ще не встановила, що Ісус народився 

раніше від визначеної і вже традиційної 

дати. 

...Понад два століття згодом датський 

вчений Мюнтер знайшов і 

розшифрував середньовічний єврейський 

коментар до книги Даниїла... 

Завдяки тому давньому текстові 

Мюнтер підтвердив, що ще у Середньовіччі 

для деяких єврейських 

вчених об’єднання планет Юпітера 

і Сатурна в сузір’ї Риб становило 

один із знаків, які мали статися в 

час народження Месії. Отже, в той 

спосіб знаходимо підтвердження 

для того єврейського вірування, на 

яке вказав Кеплер і яке – разом із 

«датами» Якова і Даниїла – мали б 

посилити те єврейське очікування 

у першому столітті. 

...Сучасні археологи теж розшифрували 

символи вавилонських 

астрологів. Ось висновки 

цього археологічного здобутку: 

у стародавності Юпітер вважали 

за одного із божеств, а ще він був 

планетою володарів світу; Сатурн 

вважали планетою захисників Ізраїля; 

а сузір’я Риб – за знак «кінця 

часів», тобто початок месіанської 

ери. 

А тому Євангельський фрагмент 

Матея про прибуття в Єрусалим 

чи то мудреців, чи то магів 

зі Сходу, які питали, де народився 

цар Ізраїля», має наукове обчислення 

і наукове підтвердження. 

Різдвяний хліб. На святково 

накритий обрусом стіл (де під 

обрусом – сіно) кладуть різдвяний 

хліб, калач, крачун, на згадку 

про те, що Христос лежав у 

яслах. А усі вечори від Різдва 

до Водохреща в народі називаються 

святими. Чи не тому ці вечори 

звуться святими, що в хаті 

лежить символ новонародженого 

Сина Божого – ритуальний хліб, 

«...хліб живий, що з неба зійшов» 

[Ів. 6, 51]? 

Карачун – назва різдвяного 

хліба, спільна для карпато-південнослов’янського 

етнокультурного 

масиву, збережена з ІІІ 

ст., часу спільного проживання 

слов’ян у Карпатах, найімовірніше, 

запозичене з латинської 

мови – «creationem» (обрядовий 

хліб на Святий вечір) і потрапило 

в україн ську мову за посередництвом 

східнороманських мов. 

Назва самого свята Різдва Христового 

мовами карпато-балканського 

реґіону звучить так: українською 

– Різдво Христове, польською – 

Gody, Godnie swęta; словацькою – 

Hody, Vianoce; сербо-хорватською 

– Božić; македонською – Божиќ; 

болгарською – Божич, Коледа; іншими 

мовами так само, як і ритуальний 

хліб крачун: чеською – Kračun, 

Vanoce; угорською – Karáczony; 

молдавською – Крэчун. 

Сучасний християнський світ 

пошановує у різдвяній обрядовості 

живий вогонь, який постійно підтримується 

у Вифлеємі у місці, де 

народився Христос. Із здобуттям 

незалежності в Україну цей живий 

(«благодатний») вогонь, як символ 

самого Ісуса Христа, світла нової 

доби людства, через країни Європи 

приносять в українські храми, 

звідки кожен несе до своєї домівки, 

запалює ним різдвяну свічку, де 

є така традиція – несе на цвинтар, 

щоб запалити свічку на могилах 

родичів, у селах – обходить із свічкою 

довкола хати, обійстя, худобу. 

І українці в усі часи, з покоління 

в покоління дотримувалися своїх корінних 

національно-етнічних традицій, 

цими традиціями жили і в них 

прославляли свого Творця.

Вірменська громада – особлива 

частина духовної спадщини Львова, 

що, зрештою, проявилося історично. 

Однак традиції цієї церкви, особливо 

різдвяні, відомі не всім. Отож розказує 

про те, чому 6 січня вірмени святкують 

одразу два Господські свята – Різдво і 

Богоявлення та про особливі вірменські 

різдвяні обряди отець Тадеос Геворгян, 

настоятель Вірменського кафедрального 

собору у Львові. 

Вірменська Церква відноситься 

до православної традиції, яка має 

два напрямки – візантійський та старосхідний. 

І до останнього, власне, 


ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА СВЯТКУЄ РІЗДВО 

І БОГОЯВЛЕННЯ 6 СІЧНЯ 

належать такі церкви як вірменська, 

сирійська, коптська, ефіопська та індійська 

малабарська. Усі вони мають 

між собою зв’язок та є автокефальними. 

Ми сповідуємо Нікейський 

символ віри, який був прийнятий 

ще у 325 році на однойменному соборі. 

І, відповідно, ще з того часу до 

сьогодні у Вірменській церкві нічого 

не було змінено. Натомість Католицька 

Церква або Православна 

візантійського обряду визнає Нікейсько-Константинопольський 

символ 

віри, який був прийнятий пізніше. 

Щодо змісту Служби Божої, то там 

особливої різниці нема. 

Раніше, до V-го століття, Вселенська 

Церква святкувала Різдво Христове 

та Хрещення Господнє в один 

день. Вірмени ж залишаються досі 

вірними цій традиції. Зрештою, як і 

інші церкви старосхідної традиції. 

Різдво і Хрещення – це народження 

Ісуса Христа, перше – фізичне, або тілесне, 

а друге – духовне. І Хрещення 

теж можна назвати Богоявленням, або 

теофанією. У Римі у перші століття 

нашої ери було багато язичників, які 

з 24 на 25 грудня мали День Юпітера, 

час перемоги світла над темрявою, 

або так званий Natalis In. Для того, 

щоб викорінити язичництво, Церква 

вирішила перенести Різдво на 25 грудня. 

Щодо календаря, скажу те, що Вірменська 

Церква йде за новим стилем, 

тому що він точніший, аніж старий. 

Насправді немає значення, хто його 

встановив. 

Слава Тобі, Найвищий Боже, 

що аж до слуги упокорив Себе. 

Слава Тобі, Спасителю світу, 

що, як людина, прийшов до Іоана 

хреститися. 

7 

Стосовно посту у Вірменській 

Церкві. – Церква заохочує до суворого 

посту перший та останній тижні, а 

всього він має 50 днів. Хочу зазначити, 

що піст – це не наказ, людина має сама 

зрозуміти потребу в ньому. Та і загалом, 

бути християнином – це не примусово, 

це вільна свідомість. Якщо 

людина не сприймає Ісуса Христа, то 

змушувати її це робити не можна. 

Колядок у Вірменській Церкві немає. 

Однак, є одна цікава вірменська 

традиція. Під час хрещення води, 6 

січня, людина, яку вибираємо з-поміж 

парафіян, у народі – «хресний», або 

ж хачкавор, що означає піклувальник 

або опікун, витягує з води хрест (вірменською 

«хач») і тримає його вдома 

протягом 40 днів. Після того священик 

іде до цього опікуна додому, він освячує 

квартиру і забирає хрест. Однак 

людина все одно піклується про потреби 

церкви протягом усього року. 

За джерелом: Гірчак Оксана Незмінні 

християнські традиції http://velychlviv. 

com/nezminni-hrystyyanski-tradytsiyi 

ВСЕОХОПЛЮЮЧА 

МАТЕРІАЛІЗАЦІЯ ДУШ ВЕДЕ 

ДО СВІТОВИХ КАТАКЛІЗМІВ 

У ВІДНОСИНАХ ЛЮДЕЙ 

ПОМІЖ СОБОЮ У СВІТІ 

Світ на сьогодні переживає чергову 

надзвичайно велику кризу духовного 

і морального падіння. Матеріалізація 

душ, помислів та бажань 

стали головнішими, ніж вияв любові, 

взаємоповаги, взаємотерпіння і стремління 

жити за Заповідями Божими. Ця 

біда охопила як Російську Федерацію, 

так і Україну, так і інші країни світу... 

Матеріалізація душ - це матеріалізація 

свідомості та світогляду, за яких 

бажання здобути матеріальні блага 

та необмежену владу перевищують 

бажання і стремління дотримуватись 

загальнолюдських і духовних цінностей. 

А без дотримання загальнолюдських 

і духовних цінностей людина 

перетворюється на двоногу тварину. 

Зовні розумну, але за своєю сутністю 

жорстоку і підступну тварину хижака. 

І найстрашніше, коли синдром 

матеріалізації душі, знецінення людських 

і духовних цінностей охоплю 

маси. Тоді підступність, ненависть, 

зневага, корупція, порушення прав 

людини, війни, взаємознищення набирають 

небачених і всеохоплюючих 

масштабів. Саме ці негативні та 

небезпечні тенденції ми і переживаємо 

на сьогодні у світі... Та за таку 

поведінку, рано чи пізно, наступає 

неодмінно важка розплата, перед 

Богом і людьми. 

+ Віктор (Бедь), 

єпископ Мукачівський і Карпатський, 

керуючий Карпатською і Тернопільською 

єпархіямиУкраїнської 

Автокефальної Православної Церкви 

Ужгород – Тернопіль, 18.12.2016 р 

НА ВШАНУВАННЯ 99-РІЧЧЯ ЗАГИБЕЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ПІД КРУТАМИ 

У БОРОТЬБІ З РОСІЙСЬКИМИ БІЛЬШОВИКАМИ 

1918 рік. Україну атакують червоноармійські 

війська. Страх. Терор. 

Паніка. Влада постійно змінюється. 

Армія за армією марширує полями 

України. Харків. Полтава. Київ. Тисячі 

жертв. Тисячі зруйнованих доль. 

29 січня 1918 року на станцію Крути, 

що під Києвом, підійшло більшовицьке 

угрупування кількістю в 6600 чоловік. 

Їх зустріли. Але не професійна армія. 

Їх зустріли 300 студентів з найближчих 

юнацьких шкіл. Озброєні вони були 

однією гарматою. А четверта частина 

взагалі ніколи не мали справу зі зброєю. 

Бій почався о 9 годині ранку. Ніхто 

не очікував, але українські підрозділи 

протримались декілька годин. Більшовики 

втратили біля 300 чоловік. 

Українці близько 50. Виходить, кожен 

Олексій РОЗУМОВ 

НЕ ПИТАЙТЕ МЕНЕ, 

ЩО Я БАЧИВ ЩОДНЯ НА ВІЙНІ 

Не питайте мене, що я бачив щодня на війні. 

Я мовчатиму довго – так, мовби й нічого не бачив. 

Тільки друзі загиблі турбують мене уві сні 

Та ніяк не залишать. 

Я злий – я за ними не плачу. 

Краще в мене спитай, скільки бачив від Господа див, 

Ніж про обстріли «Градів», 

розруху й підірвані танки… 

Я за ціле життя стільки заходів не проводив, 

Скільки тут я зустрів дивовижних рожевих світанків. 

Як багато зірок на Донбасі! Та чорт забирай, 

Більше я не люблю роздивлятися небо прошите. 

Якщо бачу я зірку, злітаючу за небокрай, 

Тільки й хочу, що впасти та вуха руками закрити. 

Я кидаю ножа. Я стріляю, що твій Робін Гуд. 

Я люблю Батьківщину, дітей своїх, батька і мати. 

Та боронь мене, Боже, зустріти ворожих паскуд... 

Я втомився, мій Боже. Я більше не хочу вбивати. 

Захисти їх від мене, від гніву мого за братів. 

Поверни тій російській матусі здорового сина. 

Я благаю, мій Боже! Я крові його не хотів – 

Тільки чОго не зробиш за волю і за Україну... 

29.01.1918 – День пам’яті героїв Крут 

ПОРАЗКА, ВАРТА ПЕРЕМОГИ 

українець продав своє життя за 6 ворожих. 

Дорого? Дешево? Безцінно. 

Відступаючи в сутінках, один 

український загін потрапив у полон. 

Дізнавшись про втрати, червоний 

лейтенант наказав розстріляти полонених. 

Кажуть, перед розстрілом 

гімназисти-галичани затягнули «Ще 

не вмерла Україна». Один полонений 

встиг збігти. Напівголого босого студентика 

наздогнали, застрелили і спалили 

дім, в якому той переховувався. 

28 тіл викопали з масового поховання 

і перенесли в Київ. Це все, чим 

ми можемо віддячити цим людям. 

Учений-біолог, один із небагатьох, 

що вижили в бою під Крутами, 

називає цей бій тактичною помилкою 

та непорозумінням. Крути –помилка, 

НА ВШАНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ АТО 

У БОРОТЬБІ З ВОРОГОМ 

Юрко ҐУДЗЬ 

Крути – непорозуміння. 

Але саме цим вчинком молодь 

створила новий тип українця. Еволюція? 

Хомо українес моралєс? 

А як би назвав цей бій інший учасник? 

Сучасників неодноразово згадують 

кулеметника, інваліда-фронтовика 

з однією ногою, який самотужки 

переносив тяжкий кулемет без набоїв, 

не бажаючи залишити його ворогові. 

Жадібність? Впертість? Сила. 

Ми програли Крути. 

Програли? 

Виграли! 

То чим може пишатися середньостатистична 

держава? Як Україна? 

Джерело: http://svkolo.org/ 

porazka-varta-peremohy 

Тетяна ВЛАСОВА 

Я НЕ КІБОРГ – Я ВЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ 

«Я не кіборг – я вчитель історії. 

багато читав про війни. 

Тут таких, як я, – тисяч сто. 

І їм Дуже хочеться бути вільними». 

«Я приїхав туди, де ціляться, 

Хоч ніхто мене не просив. 

Я не кіборг – я хлопець із Вінниці. 

В мене скоро народиться син». 

«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є, 

Хоч соромляться – всі герої. 

Я ж не кіборг – удома я був водієм 

ЛАСТІВКА ЗВОДИТЬ ГНІЗДО 

Ластівка зводить гніздо, 

носить з урочища глину. 

Дім свій я довго ліпив, 

завтра надовго покину. 

Ластівки глину беруть 

з рову, де нас постріляли. 

Наші серця вам на гнізда підуть… 

Ночі ще теплі. Роси вже впали. 

З неба, землі і води, 

І ніколи не чистив зброю». 

«Ми за тих, 

хто далеко десь там, внизу 

Божеволіє від напруги. 

Я не кіборг – я плачу, коли несу 

Покалічене тіло друга» 

Що нам культи осіб і чужих богів? 

Вся країна із дня у день 

Щиро молиться не за кіборгів – 

За звичайних своїх людей. 

з кров’ю, сльозами і потом 

ліпим гніздо і вертаєм сюди 

наші болючі, забуті сліди, 

наші тіла, перемотані дротом. 

Скоро холодна зима 

Губи зведе німотою… 

Смерті на світі нема – 

Я повернусь за тобою.

Дитяча сторінка 

6 січня – Святвечір (піст), мц. Євгенії 

7 січня – Різдво Христове 

8 січня – Собор Пресвятої Богородиці 

9 січня – Пршмч. Архідиякона Стефана 

14 січня – Новий рік, св. Василія 

18 січня – Щедрий вечір (піст) 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

СВЯТКОВИЙ СІЧЕНЬ НА ПОРОЗІ! 

Січневий календарик маленького українця: 

19 січня – Богоявлення, 

Хрещення Ісуса Христа 

20 січня – Собор пророка Іоана Хрестителя 

22 січня – День Соборності України 

29 січня – День пам’яті Героїв Крут 

6 січня – Надвечір’я Христового Різдва 

На сріблястих саночках, 

Із ялинкою в руках, 

За вертепом й колядою, 

Із Йорданською водою, 

По Вкраїні Січень йде — 

За собою рік веде. 

М. Гуменюк 

Любі дітки, ось і знову прийшов 

до нас святковий місяць січень! Він 

багатий на різдвяно-новорічні та йорданські 

свята! Колядуймо від хати до 

хати, прославляючи новонародженого 

Ісуса, який народжується щороку, 

щоб допомагати нам боротися зі 

злом, із нечистою силою, яка у сучасному 

світі вдягає різноманітні маски, 

котрі не завжди так легко розгледіти. 

Проте одне зло ми можемо таки добре 

побачити: це той ворог, який під 

маскою «доброго сусіда» прийшов на 

нашу землю із війною. 

Будьмо вдячні нашим захисникам, 

які в будь-яку погоду: чи то лютий 

мороз, чи нестерпна спека - боронять 

нашу Україну і не пускають ворога 

далі. Нехай же наша вдячність, 

любі дітки, виявляється у підтримці 

наших воїнів, у словах вдячності до 

них, а також у наших добрих ділах, 

у сумлінно виконаному обов’язку 

до навчання чи праці і, що особливо 

важливо, – у щирій молитві! 

РІЗДВЯНИЙ СПОМИН 

Христос Родивсь… 

Вони ж ішли вмирати, 

Ішли у бій, бо звала їх пора, 

І при столі хилилась тужно мати, 

І поруч неї плакала сестра, 

І крізь вікно вдивлялась наречена, 

Думок своїх керуючи полет, 

Туди – у ніч, де хрипко і скажено 

Довкіллям тряс важкий гранатомет… 

Він змовк нараз…І тихо стало всюди… 

Принишкла ніч, замети край доріг, 

І запит всім ножем порізав груди: 

– Як бій скінчивсь?.. 

Хто в ньому переміг? 

Хвилина – дві…І ось, такі жадані, 

В селі тріумф, і радість, і вогні: 

Розбивши вщент московських окупантів, 

Їх принесли упівські курені. 

Віта гостей, приймає кожна хата: 

–Христос Родивсь! 

Хай славить вся земля! 

І вже несе смачні потрави мати, 

І батько стіл перстом благословля, 

І, мов зірки, дівочії зіниці, – 

В Різдвяну Ніч усі щасливі знов. 

А за селом – ворожа стигне криця, 

І на снігу чиясь застигла кров… 

Микола Верес 

До маленького Ісуса прийшли 

зі Сходу три мудреці, або, як ми їх 

називаємо, царі. За своїм дивним 

поганським звичаєм вони поклонялися 

зіркам, тобто думали, що це 

зірки управляють усім світом. Знаючи, 

що мудреці так захоплюються 

астрологією, Господь вирішив дуже 

їх здивувати. Він створив для них 

велику, незвичайну, особливо гарну 

зірку. Побачивши її, мудреці зрозуміли: 

сталося щось неймовірне – народився 

Спаситель! Вони зібралися 

в дорогу. Зірка вказувала їм шлях і 

вдень, і вночі. От вона і привела царів 

у Вифлеєм. Там вони поклонилися 

Богові, Творцеві всього світу, 

навіть зірок. Ось так особлива зірка 

навчила мудреців поклонятися правдивому 

Богові. 

Святий вечір надзвичайно багатий 

на різні звичаї та обряди. Коли 

згадується Свят-вечір, то одразу ж 

у нашій уяві виринають дванадцять 

страв на столі, прикраси із соломи, 

дзвінкі радісні коляди, духмяні пампушки. 

Любі дітки, подумайте, чи Ви 

знаєте когось, хто залишиться на 

Різдво сам? Якщо не вдасться запросити 

цю людину до Вас у гості, то 

підіть до неї з гостинцем та веселою 

колядкою. Для того, хто не має родини 

та друзів, ваші увага та усмішка 

можуть стати найкращим різдвяним 

дарунком. 

Пам’ятайте, що справжнього 

Різдва не буває без діл милосердя… 

7 СІЧНЯ особлива духовна радість 

обіймає всіх нас, бо цей день 

– незвичайний. Ми прославляємо 

одну з найвеличніших подій – народження 

у Вифлеємі Спасителя світу. 

І щиро вітаємо один одного: «Христос 

рождається – Славіте Його!» 

Пропонуємо вам, любі дітки, вивчити 

гарні різдвяні віншування, щоб 

разом із дзвінкими колядками ходити 

від хати і до хати та прославляти 

Новонародженого Христа! 

*** 

«Бог предвічний народився», – 

Лунає по світі, 

Божий люд весь веселиться, 

Небо в зорях світить. 

Сяють хмари вівтарями, 

До вертепу діти 

Зі свічками, молитвами 

Йдуть Дитя зігріти. 

У пелюшках і на сіні 

Бога привітати 

Плине нарід у молінні 

Від хати до хати. 

Всюди радість, всюди співи – 

Воля воскресає. 

Радуйтеся, українці, 

Христос ся рождає! 

*** 

Віншую вам нині, 

Господарю й господині, 

І старому, і малому, – 

Всьому люду земному. 

Дай вам, Боже, в цій господі 

Жити в радості і згоді. 

Щоб родилося на ниві, 

Діти щоб росли щасливі. 

*** 

У день святий Різдва Христова 

Бажаю щастя Вам земного, 

Бажаю в душах відродити уміння 

вірити, любити, 

А Бог Вам щедрою рукою 

за Вашу віру, за терпіння 

Своє надасть благословіння. 

*** 

Хай в році новім, 

При святому Різдві, 

Всі мрії сповняться – 

Давні й нові! 

Як тим пастухам, 

Хай Вам ангел щоднини 

Приносить додому 

Приємні новини! 

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!!! 

*** 

А тепер вам, чесний господарю, 

хочу побажати 

За те, що так щиро 

прийняв нас до хати. 

Нехай Бог благословить 

вас своєю рукою, 

Й далі в щасті проживайте, 

у добрі, в спокою 

РУБРИКА 

Чи знаєш Ти, любий читачу, 

що таке Соборність України? 

Усі українці в цілому світі відзначають 

це велике свято. 22 січня 1918 

року Україна проголосила себе на 

майдані Св. Софії у Києві самостійною, 

вільною державою. А через рік, 

22 січня 1919 року, на цьому ж майдані 

було проголошено злуку всіх українських 

земель в одну спільну Соборну 

Українську державу. Західна 

Україна об’єдналася з Наддніпрянською 

для того, щоб міцнити й розбудовувати 

власну державу. Це свято 

показує, що усі ми – діти однієї України 

і бажаємо жити в згоді-злагоді. 

Для жителів сучасної України 

цей день є важливим національним 

святом, його святкування супроводжується 

урочистостями на державному 

рівні. 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК та Оксана СІЧНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Успенська вежа № 1 (2017)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?