Газета "Успенська вежа", № 9 (2017)

More documents

Recommendations

Info

4 Вересень 2017 Ярослав ФАЙЗУЛІН, кандидат історичних наук До 100-річчя початку відродження УАПЦ (1917-2017) «Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади» Митрополит Василь Липківський добивався богослужінь українською мовою Продовження. Початок на с.1 Митрополит Василь Липківський (у центрі) зі священнослужителями та мирянами Української Автокефальної Православної Церкви під стінами Софійської собору в Києві, 1923 рік У квітні 1917-го Липківський головує на Київському єпархіальному з’їзді духовенства і мирян. Розглядають питання про відродження українських церковних традицій, демократизацію церковного життя, виборність священиків. А 8 січня 1918- го розпочинає роботу Всеукраїнський православний церковний собор. Головні питання: церковна незалежність або автокефалія православної церкви в Україні, запровадження богослужінь українською мовою та принципу соборно правності – тобто участі мирян в управлінні церквою. Але на Київ наступають більшовики, й собор перериває роботу. Засідання поновлюють через шість місяців – за гетьмана Павла Скоропадського. Та цим разом на Соборі гору бере консервативне російське духовенство. Воно відхиляє питання і про автокефалію, і про відправи українською. Тоді влада змінювалася часто. До Києва ненадовго входять війська Директорії. Потім – знову більшовики. Проголошують відокремлення церкви від держави. Василь Липківський та Всеукраїнська православна рада намагаються з цього скористатися. Утворюють українські парафії, починають передавати їм храми. 12 липня 1919 р., в день апостолів Петра і Павла, в Софійському соборі службу Божу вперше всю відправили українською мовою. 31 серпня 1919- го до Києва знову вступають українські війська. Процесія духовенства на чолі з Василем Липківським із Софійського храму виходить зустрічати головного отамана Симона Петлюру. Але невдовзі повертається більшовицька влада. Попервах вона лояльно ставиться до «автокефалістів». Мета прагматична: ослабити російську православну церкву, яку очолював московський патріарх Тихон. … Селянство – найчисленніша паства – схвалювало богослужіння зрозумілою йому мовою. «Народ захоплювався українською церквою, звільняв тихонівських священиків, прохав священиків від ВПЦР, – пише Липківський. – У неї були й кандидати, та нікому їх було висвячувати». Бо ієрархи-росіяни, що сидять на єпископських кафедрах в Україні, відмовляються це робити. Із проголошенням автокефалії в православних церквах України відбулася «канонічна церковна революція». Вона зачепила як внутрішній церковний устрій, так і обрядовість. «Коли Христос є Голова церкви, слово Боже є душа церкви, а людність тіло церкви, то канони є як би одіж на тілі. Так і канони церковні не можуть не мінятися, перш за все згідно з зростом церкви, бо не може ж доросла людина носити дитячу одіж», – говорив Василь Липківський до делегатів Київського церковного з’їзду 23 травня 1923 року. І одним із першочергових нововведень в УАПЦ стало вживання живої української мови під час богослужінь. Відбувалася й демократизація повсякденного життя православної церкви. Приміром, духівництво поза храмом не мусило відрізнятися одягом від мирян, бо ”священство панотця не в тілі й у зовнішньому вигляді його, а в душі та її достоїнстві”, – вважав митрополит Василь Липківський. Він критикував суворі приписи посту й деяких церковних служб. На його думку, вони стосувалися монахів-пустельників і є заважкими для простих вірян: ”Краще вже створити легші закони, щоб усі їх виконували, ніж трудні і суворі, що їх майже ніхто не дотримує” 14 жовтня 1921 року, на свято Покрови, у Софійському соборі розпочався І Всеукраїнський православний церковний собор. Хоч був тяжкий голодний рік, а залізничне сполучення – сяке-таке, проте зібралися понад 400 делегатів з усієї України. Більшість із них миряни – селяни та інтелігенція. Були й відомі діячі: академіки Агатангел Кримський та Сергій Єфремов, композитор Кирило Стеценко, письменники Людмила Старицька-Черняхівська й Григорій Косинка. Собор ухвалив: «Що Українська православна церква є автокефальна, тому ніякому урядові інших православних церков не підлегла і сама порядкує своїм церковним життям за провідництвом Святого Духа, а в своєму внутрішньому урядуванні Українська православна церква стає всенародно- соборноправною. Віруючий нарід український стає вільним керівником у своїй церкві: сам обирає на служіння церкві всіх працівників, сам господарює в церкві й самособорним голосом вирішує всі свої церковні справи». Протоієрея Василя Липківського собор обирає митрополитом Київським і всієї України. Екзарх московського патріарха в Києві відмовляється висвятити його та єпископів УАПЦ. Тоді Липківського висвячують за практикою стародавньої Александрійської церкви – покладанням на нього рук усіх учасників Собору. «Здвиг народа був надзвичайний, здається, весь Київ узяв участь у висвяті, – пише Липківський в «Історії Української Православної Церкви». – Правило службу в Св. Софії з 30 священиків і 12 дияконів. Не тільки в соборі, а й на хорах було повно народу, голки не було де ткнуть. А коли прийшов час покладення рук, усі в соборі стали класти руки на плечі один одному, так аж до солеї (піднесена на кілька сходинок частина підлоги перед іконостасом у православному храмі. – «Країна»); ті, що стояли на солеї, члени Собору – миряни клали руки на плечі дияконів, ті на священиків, а священики вже на ставлеників. Так здійснилася справді не тільки все соборна, а всенародна висвята». За: https://gazeta.ua/articles/history-journal Далі буде Марія ГОРБАЛЬ ФРАГМЕНТИ З ІСТОРІЇ ПОКРОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ПРІОРЦІ У КИЄВІ До 70-ліття від дня народження Валерія Марченка Валерій Марченко Валерій Марченко, український дисидент-правозахисник, літературознавець, перекладач нар. 16 вересня 1947 р. в Києві. Онук (по матері) М.І. Марченка, українського історика, автора численних праць з історії України доби середньовіччя, першого радянського ректора Львівського університету (1902–1983). За свої політичні погляди 25 червня 1973 р. був заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду від 27 грудня 1973 р. засуджений до 6 р. позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2 р. заслання. Відбував покарання у пермському таборі для політв’язнів № 35. Після звільнення жив у Києві. Активно займався правозахисною діяльністю, розсилав листи-протести із засудженням існуючої системи. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР «Про посилення вивчення російської мови у школах України», яку назвав «найсвіжішим Валуєвським указом». 21 жовтня 1983 р. вже важко хворого Валерія заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 р. засудили до 10 р. таборів особливого режиму і 5 р. заслання. Етапом був відправлений у пермські табори, де незабаром відмовили нирки. Помер 5 жовтня 1984 р. у тюремній лікарні в Ленінграді. Мати Валерія добилася видачі тіла сина. Посмертно нагороджений Орденом «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) – за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Покровську церкву на Пріорці у Києві споруджено у 1902–1906 рр. на місці дерев’яного Димитрівського храму. Розписував її Іван Їжакевич. В лютому 1938 церкву закрили (до вересня 1941 р.) – там зробили овочеву базу. У вересні 1941 р. церква знову відкрилася. Тоді вона належала УАПЦ. У 1943 р. від артобстрілу радянської артилерії храм дуже постраждав. В голодні 1944–1945 рр. інтер’єр храму довелось відновлювати (храм належав вже РПЦ). І знову запрошують Івана Їжакевича. Зважаючи на поважний вік, він давав тільки поради, та декілька ікон Їжакевич, все ж, намалював. В день Покрови Пресвятої Богородиці 1984 р. у цій церкві було справжнє чудо – похорон Валерія Марченка. Євген Сверстюк згадує про це чудо як зухвалий виклик радянській системі: «Ще ніхто з зеків не мав такого достойного похорону. Від 10-ї до 14-ї години в престольне свято посеред церкви чотири години стоїть домовина зека, особливо небезпечного державного злочинця, рецидивіста, навколо нього стоять люди як почесна варта – при совєтах почесна варта! І всі прихожани на це звертають увагу. Бабусі ставлять свічки і кажуть: «Мабуть, був мученик». Але ніхто не може їм пояснити, хто це був. Вони тільки здогадуються. А кагебісти нічого не можуть зробити. Це було чудо! Я вперше відчував присутність чуда. …Посеред церкви стоїть труна, стоїть почесна варта… Справді, кращого похорону, ніж тоді, на свято Покрови, в присутності такої кількості народу, не можна було собі навіть вимолити, не можна було і придумати». І над усіма людьми в церкві – ікони Івана Їжакевича. Особливу силу розписів та ікон Їжакевича у той момент відзначає й мати Валерія Марченка: «І над нами всіма Покров Божої Матері – величезна ікона на всю стіну, з омофором. Таке враження, що Валерію дозволено було побути в цій церкві стільки, скільки він хотів. Він любив цю Покровську церкву на вулиці Мостицькій, на Куренівці» (Овсієнко В. Похорон Валерія Марченка).
Вересень 2017 5 НЕ ВСЕ ТАК ПОГАНО У НАШОМУ ДОМІ ВІРНІ ЗАПОВІТАМ НАШИХ ПАТРІАРХІВ Нині, коли наша Українська Автокефальна Православна Церква переживає чергові випробовування, очищення правдою, маю сказати, що на Харківщині вона, попри всі складнощі, що спіткали її останнім часом, розвивається, відкриваються нові парафії, приходять нові, освічені священики служити Богу і ближньому. Особливо це помітно в Зміївському районі, де за останні роки відкрито 3 сільські парафії, а храм Успіня Пресвятої Богородиці, що в с. Соколово, де настоятелем о. Станіслав Аштраф’ян, став духовним центром на Слобожанщині. Відновила діяльність парафія у Великобурлуцькому районі, духовним острівцем на Сахновщині є Катеринівська парафія, де настоятелем є о. Станіслав Шинкаренко. Святодухівська церква, що в Куп’янському районі, яку власними руками звів о. Леонід Даниленко, гостинно відкриває двері не лише до своїх парафіян, але й жителів з інших сіл. Духовні бесіди, поради, недільні школи для дітей, прощі, тобто активне духовне життя прихиляє до себе слобожан, а отже зростає кількість тих, хто поспішає до Бога. Характерною особливістю життя парафій у складний воєнний час стала значна благодійна діяльність, а це збір коштів, продуктів, одягу як для військових, так і для жителів «сірої зони» Луганщини і Донеччини. Ми пишаємося тим, що наші священики постійно перебувають у війську, а настоятель Свято-Миколаївської парафії із с. Циркуни, що поблизу Харкова, добровільно пішов служити капеланом у 54 ОМБР. На його місце заступив молодий священик о. Дмитро Шаповалов. Кожен із наших харківських священників – особистість, але вони тримаються разом, підтримують один одного, допомагають, діляться досвідом, а найголовніше – бережуть заповіти Патріарха Мстислава і Патріарха Димитрія щодо шляхів розвитку нашої УАПЦ. Лідія Макогон, м. Харків Вітання ювілярам Вересень 2017 р. дарує аж два ювілеї членкиням Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного (Петро-Павлівський осередок). 17 вересня виповнюється 80 років від дня народження Анні Ольховській; 26 вересня – 90 років від дня народження Марії Ковальчук. Обидві вони – ініціаторки Третього відродження УАПЦ. Марія Ковальчук була у церковній управі, яка підтримала проголошення УАПЦ 19 серпня 1989 р. у Львові на чолі з о. Володимиром Яремою та о. Іваном Пашулею, зустрічала Патріарха Мстислава із хлібом-сіллю у Петро-Павлівському храмі в 1990 році. Її вишиті рушники, серветки, обруси, хоругви, священичі ризи є окрасою десятків храмів України та її рідної львівської Петро-Павлівської церкви. Серця цих обох сестриць наповнені великою любов’ю до Бога і людей, чому вони присвятили усе своє життя, їхня віра у краще України і Церкви є прикладом для молодшого покоління. Управа Львівського крайового ставропігійного Братства, редакція газети «Успенська вежа» щиро вітають із цими поважними ювілеями дорогих сестриць Братства, бажають Многая і Благая літ в здоров’ї, щасті і великій опіці Божій! БЛАГОДАТНИЙ ПЕРЕДЗВІН НАД БУГОМ! Приклад любові та молитви, підкріплений Божим словом – дієвий виховний вплив на особистість, що розвивається. Другий дитячий християнський табір «Свята Софія» організований парафію Святої Софії УАПЦ м. Золочева відбувся в період з 30 липня по 5 серпня 2017 р. на базі ДПЗВ «Сокіл», що розташований у сосновому ліс на віддалі 3 км від с. Сасів Золочівського р-ну Львівської обл. Духовний наставник «Святої Софії» та організатор - священик Василь Саган, Золочівський декан УАПЦ. Цього року до християнського табору «Свята Софія» приєдналися діти з м. Миколаїв під опікою Миколаївського декана УАПЦ священика Романа Сотника. Усі складові змістовного християнського відпочинку допомогли дітям оновити тілесні і духовні сили. Позитивного результату вдалося досягти саме через зміну видів та форм діяльності. Так, за період табірної зміни діти мали змогу бути присутніми на Божественній Літургії, приступати до Сповіді та Причастя, спільно молитися зранку та дякувати Богові за прожитий день ввечері. Завдяки злагодженій роботі вихователів-волонтерів з дітьми проводились різноманітні творчі майстер-класи (Л.Р. Джула та Н.А. Вархолик), творчі завдання організаційного характеру (Н.Й. Мельник), заняття в художньому гуртку аплікації та малюнку (Н.Р. Городецька, Н.С. Янішевська), спортивні змагання та ігри (І.П. Буй та С.Р. Сотник). Цікаву лекцію з історії ікони прочитала Н.С. Янішевська – дипломований художник, кандидат наук з мистецтвознавства. А також молитовне читання Святого Письма та вправи для духовного зростання провела учитель християнської етики М.І. Черняк-Павлуцька. Особливо сподобався дітям фотокрос «Світ очима дітей» за ідеєю вихователя Л.Р. Джули, фестиваль малюнків – «Зустрічі над Бугом» – Н.Й. Мельник. В дні відкриття та закриття табірної зміни відбулися чудові концерти «З Богом у серці». Для усіх присутніх співали і танцювали як учасники табору – Христина Ревть, Андрій Галущак, Валерія Мельник, Дарина Мурин, так і гості – яскрава виконавиця з м. Глиняни – Юлія Лоїк. В таборі діяв кінотеатр під відкритим небом. Завдяки технічним можливостям, які організував о. Роман Сотник, діти з великою цікавістю відвідували вечірні кіносеанси на християнську тематику. Приємною спортивною подією став футбол! Неймовірне спортивне свято – товариський футбольний матч між командою «Сокіл» (вихованці «Родиного дому» та учасники табору «Свята Софія») – тренер Інна Буй та збірною командою с. Верхобуж, с. Кругів, с. Колтів та с. Хмелева під наставництвом о. Михайла Фарелетича та о. Івана Гірняка. В напружено достойній боротьбі – 8/7!!! перемога господарів – збірної «Сокіл»! Тема табору «Свята Софія» в 2017 р. продовжує тему 2016 р. – «Святині Надбужжя» для учасників, які вперше завітали на Золочівщину. Учасники християнського гурту мали змогу побувати в храмах с. Ушня, с. Сасів, с. Колтів, с. Хмелева, с. Верхобуж, с. Підгірці. Діти відвідали монастир на Святій горі біля с. Ушня, Підгорецький монастир та замок в с. Підгірцях. Усі екскурсії мали духовний супровід священиків УАПЦ о. Василя Сагана, о. Романа Сотника, о. Юрія Юречка, о. Ореста Галана, о. Івана Гірняка, о. Михайла Фарелетича, о. Василя Балаша. Любов до рідної землі – це Господнє благословення. Діти вперше побували в музеї будителя Галичини Маркіяна Шашкевича в с. Підлисся, а також піднялися на Білу гору, з якої відкривається неймовірної краси краєвид. Такий змістовний відпочинок неможливо було б організувати без сприяння та співпраці з керівником відділу освіти Золочівської РДА В. З. Бартошиком. Щиро дякуємо і директору ДПЗВ «Сокіл» І.В. Андрейко, а також усім працівникам – М. Шипер, І. Гетьманчук, Х. Чуприк, Н. Баран, Т. Твердохліб, Н. Гаврак, І. Буй, З. Дацків, а також водіям М. Борисяку та І. Солонинці. Подяку складаємо завідувачам Народних домів та бібліотекарям с. Хмелева, с. Колтів, с. Верхобуж та с. Підлисся за змістовні екскурсії, цікаві доповіді та спілкування. За авторські художні оформлення подяку складаємо художниці Н.С. Янішевській. Сім чудових днів у молитві, спілкуванні, екскурсіях та різноманітних розвагах! Нехай іскорки запалених дитячих сердець розлетяться по всьому Божому світу! Подякуємо Господеві за Його ласку до нас! Частинку цієї Божої науки кожен з учасників табору понесе у майбутнє. Хай проросте вона зернами любові, поваги, стане основою життєвої мудрості. Діти відпочили та набралися сил перед початком навчання в школі, пізнавали Бога у вірі та любові, задоволені та чекатимуть зустрічі знову! Куратор проекту християнський табір «Свята Софія», вчитель Золочівської ЗОШ I-III ст. № 2 Н.Й. Мельник ДО РІЧНИЦІ СМЕРТІ ПЕТРА МАРКОВИЧА 23 серпня 2017 р. минув рік, як у Світлі оселі Господа відійшов Петро Олексійович Маркович, видатний графік, син лемківського краю, почесний член Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного. Наприкінці 1989 р., коли відкривались храми УАПЦ як у Галичині, так і в Києві, на Сході України, Петро Маркович малював для них ікони, плащаниці та інші предмети церковного вжитку, і то переважно як пожертву чи просто за символічну винагороду. Його ікони є у львівських церквах: Успенській (дві храмові), в Петропавлівській (запрестольна), у храмі св. Димитрія с. Женева Золочівського р-ну, Покрови Пресвятої Богородиці с. Кротошино, у храмах Покрови та св. Бориса і Гліба м. Києва, Патріархії УАПЦ та ще в багатьох інших святинях. Виконував образи для хоругов, антимінси. Разом із сином Костянтином розписували Воздвиженську церкву в Сігеті (Румунія), інші храми, виконував написи, зокрема молитов. Як викладач графіки та композиції Львівського художнього училища ім. І. Труша заклав фахові знання сотням своїх учнів. Велика за філософським задумом його праця як графіка до циклу творів Івана Франка «Борислав», яку він подарував Музеєві Івана Франка у Львові. Він створив художнє «обличчя» газети «Успенська вежа», і газета уже ніяк інакше не може виходити, тільки в такому оформленні. Великий слід Великої Людини на землі! Вічна Йому пам’ять.
Page 1 and 2: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 3: ВІТАННЯ ДО ДНЯ НЕЗА
Page 7 and 8: Вересень 2017 7 Вікто

Газета "Успенська вежа", № 9 (2017)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?