Газета "Успенська вежа", № 9 (2017)
- No tags were found...
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
6 Вересень <strong>2017</strong><br />
Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів)<br />
ЗА ВСЕ БОГУ ДЯКУВАТИ:<br />
НАРОДНА «ФІЛОСОФІЯ ВДЯЧНОСТІ»<br />
Закінчення. Початок у попередніх випусках газети<br />
Отці Церкви запевняють, що неважко<br />
знаходити причини до у чому полягає таємниця його щастя.<br />
вав і був сповнений гумору, спитали,<br />
подяки Богові. В одному з молитовників<br />
можемо прочитати: «Якби Бог щасливим. Кожного ранку, коли я про-<br />
Він відповів: «Це моя звичка – бути<br />
цього не хотів, нас навіть не було б кидаюсь, і кожного вечора перед сном<br />
на світі! Дякуємо Йому за своє життя, я благословляю свою сім’ю, поля і<br />
здоров’я, здібності, батьків, родину, худобу і дякую Богові за чудовий врожай».<br />
друзів, батьківщину, їжу, дім, успіхи<br />
– о, скільки можна було б вичислити Впродовж сорока літ цей фермер<br />
дібр, якими користуємося в житті. дотримувався такої життєвої філософії.<br />
Як відомо, регулярні, систематич-<br />
Усе це – дари від Бога: «Дякую Тобі,<br />
Господи, за всі блага, якими Ти мене но повторювані думки проникають<br />
обдарував». Це майже природний вигук,<br />
що сам виривається з уст. В ус-<br />
Отже, цей чоловік зробив, так би мо-<br />
у підсвідомість і стають звичними.<br />
тах народу ця молитва живе постійно:<br />
«Богу дякувати!; Спасибіг!». ка. Маємо усі підстави стверджувати,<br />
вити, відкриття, що щастя – це звич-<br />
Як стверджують спеціалісти у що усталений спосіб життя і мислення<br />
нашого народу характеризується<br />
сфері таємниць людської душі, тільки<br />
вдячна людина може бути щасливою.<br />
Впродовж віків, з покоління в кою на маленьке чи більше щастя,<br />
такою споконвіків виробленою звич-<br />
покоління українці знали, зберігали, про що й свідчить народна творчість,<br />
передавали свій спосіб бути щасливими<br />
через вдячність, всупереч усяїнської<br />
духовності.<br />
яка є яскравим відображенням украким<br />
бідам, злидням, невпевненості Жива людина має потребу славити<br />
Бога. Бідний чоловік, який попри<br />
у завтрашньому дні, бездержавності,<br />
утискам з боку загарбників тощо. все тішиться своїм життям, говорить<br />
Живи та Бога хвали; Встаючи і лягаючи,<br />
Богу дякуймо, тобто, «постій-<br />
що жию». Такий спосіб мислення,<br />
так: «Недоїм, недосп’ю, Слава Богу,<br />
но», «зранку і увечері», – говорили ставлення до життя, характеризує<br />
вони.<br />
здорову особистість.<br />
Цим «дякую» розпочинався кожен<br />
новий день і ним закінчувався, повноцінним життям лише тоді,<br />
Кажуть, що людина може жити<br />
воно давало підстави дивитися на коли вона усвідомлює, що життя<br />
новий день з оптимізмом. За уявленнями<br />
народу те, що людина знову зауважив американський теолог Г.<br />
колись добіжить кінця. Як слушно<br />
має можливість бути, розпочинати Кушнер, «люди, які проходять життям,<br />
не дякуючи Богові за здоров’я,<br />
нові справи, маючи у розпорядженні<br />
нові хвилини часу – це не є її заслугою,<br />
її рішенням, а даром Божим, і за решті, за сонячне світло, – у певно-<br />
їжу, за можливість мати друзів, на-<br />
цей дар треба Йому подякувати. Така му сенсі неживі». Давній, у всі часи<br />
настанова до життя характерна для актуальний заклик латинян пам’ятати<br />
про смерть (Mementomorі!), має<br />
світосприйняття, у якому вдячність<br />
– центральне, основне відчуття, вона свої аналогії у світоглядній традиції<br />
є ознакою чесноти, яку не можливо українців, що відтворена майстрами<br />
художнього слова, зокрема Улас<br />
здобути миттєво, а яку треба здобувати,<br />
набувати і розвивати роками. Самчуком у такому епізоді його «Волині»:<br />
«Батько уважно по-християн-<br />
У християнській філософії вдячність<br />
– «це початок всякої мудрости».<br />
Тому подяка Богові як спосіб скінчився ще один… Все ближче до<br />
ськи відхрещується: «Ну, слава Богу,<br />
на щастя відома і поширена в різних смерті, – розважає старий».<br />
етнотрадиціях, що належать до християнської<br />
культури.<br />
з Богом не тільки забезпечує спокій-<br />
Такий постійний зв›язок людини<br />
Одного ірландського фермера, ний відхід її на «той» світ, а й сприяє<br />
який завжди співав, весело посвисту-<br />
збереженню внутрішньої рівноваги<br />
Марія ГОРБАЛЬ<br />
Це було влітку 1995 року. Група<br />
артистів їхала на гастролі на<br />
запрошення до Німеччини. Щоби не<br />
оплачувати послуг шоферові, я сам<br />
сидів за кермом мікроавтобуса, куди<br />
ми спакували свої костюми, а також<br />
музичний інвентар: бандури, цимбали,<br />
ударні інструменти (сопілки місця<br />
не займали). На українсько-польському<br />
кордоні простояли під палючим<br />
сонцем в задушливому мікроавтобусі<br />
добрих пів дня. Нарешті нас митники<br />
пропустили на територію Польщі,<br />
і ми трасою прямуємо до Німеччини.<br />
Стемніло. Впала ніч. За день я<br />
дуже втомився, а тому їхати було<br />
небезпечно. Треба було відпочити<br />
– десь переспати. Та,<br />
окрім втоми, чатувала<br />
інша небезпека. У той<br />
час – в середині 90-х –<br />
подорожніх на трасах,<br />
бензозаправках, біля<br />
кемпінгів Польщі підстерігали<br />
банди українських<br />
чи російських<br />
рекетирів, які нападали<br />
на автомобілі з українськими<br />
номерами (на<br />
яких їхали чи заробітчани,<br />
чи просто туристи, або, як ми<br />
– артисти на гастролі) і обкрадали.<br />
Отож ми вирішили, аби їх не зустріти,<br />
заночувати в полі. Виїхали далеко<br />
впродовж життєвого шляху на «цьому»<br />
світі. Складати Богові подяку і<br />
славити Його слід не лише тому, що,<br />
за віровченням, цього хоче сам Бог,<br />
а й для добра самої людини, для її<br />
душевного здоров’я. Скоріше за все,<br />
Богові не потрібні наші лестощі, але<br />
нам потрібно вміти бути вдячними.<br />
«Філософію вдячності», закорінену<br />
у психології українського народу,<br />
проповідував і її дотримувався<br />
український мислитель Г. Сковорода.<br />
Найвища мудрість, за Сковородою,<br />
– навчитися тому, щоб могти «все<br />
горькое обращать во сладость», тобто<br />
знаходити радість в нещасті. Слід<br />
розмірковувати так, як умів це робити<br />
мудрий Зенон, коли останнє судно<br />
було затоплене бурею: «Слава тебє,<br />
Господи! Переводиш-де мене из богатства<br />
в нищету. Ныне могу мудрствовать<br />
о спасеніи душевном, а не о<br />
тєлесном богатстве».<br />
Можемо з певністю сказати, що<br />
подібної життєвої філософії дотримувався<br />
Т. Шевченко. Перебуваючи<br />
на засланні, далеко від рідного краю,<br />
поет, все ж, знаходив радість в нещасті,<br />
писав:<br />
Молюся! Господи, молюсь!<br />
Хвалить тебе не перестану!<br />
Що я ні з ким не поділю<br />
Мою тюрму, мої кайдани!<br />
(«Н. Костомарову»)<br />
Отже, суть будь-якого нещастя не<br />
в зовнішній дисгармонії, а в незгоді<br />
людини із собою. Характерним для<br />
нас є повністю занурюватися серцем<br />
у якесь нещастя, що трапилось. Часто<br />
ми забуваємо про те, що маємо,<br />
і зосереджуємо свою увагу на тому,<br />
чого не маємо. Нерозумним є те серце,<br />
– говорить Сковорода, – яке «в<br />
одном чем-либо соблазнившися, всє<br />
свои протчія утєхи отвергает». На<br />
його думку, щоб мати спокійне серце,<br />
мир душевний, людина повинна<br />
навчитися бачити прості, звичні, але<br />
важливі речі у своєму житті й радіти<br />
тому, що ми переважно сприймаємо<br />
як належне.<br />
Для більшості людей вдячність<br />
не є очевидним почуттям. Адже до<br />
багатьох речей, скажімо, до їжі, яку<br />
МОЛІМОСЯ ДО АНГЕЛА-ХОРОНИТЕЛЯ<br />
Розповідь очевидця<br />
за село, я вимкнув фари<br />
мікроавтобуса, потім<br />
навіть вимкнув двигун,<br />
і ми в темноті котимося<br />
вглиб полем.<br />
Зупинимося ось тут.<br />
– Та ні, ще проїдемо трошки<br />
дальше. – Ну все,<br />
ось тут і зупинимось.<br />
Спали в мікроавтобусі<br />
з ледь привідчиненими<br />
вікнами. А з<br />
першими променями<br />
сонця щасливими вигуками будили<br />
один одного. За вікном побачили<br />
будівлі корівників, якісь загорожі.<br />
Ми повискакували на свіже повітря,<br />
споживаємо, ставимося як до чогось<br />
само собою зрозумілого, як до того,<br />
що нам належиться. Як правило, ми<br />
переконані, що заслуговуємо всіх<br />
добрих речей у житті просто тому,<br />
що ми – порядні люди. Тому й не<br />
дивно, що вдячності нам доводиться<br />
навчатися.<br />
Згідно з філософією Сковороди,<br />
не слід порівнювати себе з тими,<br />
хто в кращому становищі, ніж ми, а<br />
пам›ятати про тих, кому значно важче,<br />
аніж нам.<br />
Подібна думка знайшла свій вияв<br />
і в народних приповідках: «Що є, то<br />
є, за все Богу дякувати», що значить<br />
«чи мало, чи багато маю добра, за<br />
все дякую Богу». У тяжкій пригоді<br />
люди говорили: «Що Пан Біг дав,<br />
за все Богу дякувати, а туск собі не<br />
пускати; Ци зле, ци добре, приймай<br />
і Богу дєкуй»! Прийнято було також<br />
потішати себе словами «Ще-мсі,<br />
Богу дєкувати, без запасу не лишив»,<br />
тобто, «ще я не збіднів зовсім».<br />
Носії цих приповідок – це люди,<br />
які не залежно від віку, місця перебування<br />
і ситуації, живуть вдячністю.<br />
Вони кожну хвилину свого життя<br />
перетворюють на «моменти вдячності»<br />
– не тільки за те, що приємне і<br />
гарне, але і за тяжкі й темні години.<br />
Народна мудрість вшановує Бога не<br />
тому, що Він робить рівними шляхи<br />
людей, а тому, що дає їм рішучість<br />
іти далі, навіть коли дорога стає каменистою.<br />
З погляду віри людина не<br />
отримує від Бога обіцянок, що вона<br />
ніколи не спіткнеться, але якщо вона<br />
намагатиметься підвестися, то відчує<br />
«присутність Його руки».<br />
Українці сталою пам’яттю носили<br />
Бога в собі, віддаючи Йому честь<br />
і поклін, завдяки чому не залишали<br />
у своїх серцях занадто багато місця<br />
для смутку, зажури, відчаю. Чисте і<br />
щире «дякую» в устах народу освітлювало<br />
кожен день надією певності,<br />
радості, ясності, довір’я. Це слово<br />
є виразом любові, знаком доброти,<br />
виявом шляхетності, доказом розумного<br />
мислення – всього того, що<br />
належить до визначальних рис українського<br />
народного характеру.<br />
щоб осіжитися, пробігтися по росі,<br />
помитися.<br />
Та від побаченого усі остовпіли.<br />
Десь сантиметрів 20 від передніх коліс<br />
нашого мікроавтобуса була 6-метрової<br />
глибини порожня бетонна силосна<br />
яма…<br />
Ми зрозуміли Божий задум. –<br />
Адже ми могли проїхати мікроавтобусом<br />
метрів 10–100 вліво чи вправо, де<br />
б не було цієї ями. Та Господь скерував<br />
нас саме сюди, і зупинив машину перед<br />
самою ямою – перед самим проваллям.<br />
Ми, стривожені, не змовляючись,<br />
стали один біля одного і вголос стали<br />
молитися. Господи! Дякуємо Тобі! Господи!<br />
Слава Тобі!
Change language