Газета Успенська вежа № 1 (2019)

More documents

Recommendations

Info

6 Січень <strong>2019</strong> Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина РОЗДУМИ СВЯЩЕНИКА Христос народився! Хтось вважає себе великим і всесильним, хтось – малим та нікчемним. Хтось вважає себе талановитим і, можливо, геніальним, хтось – бездарним. Хтось вважає себе пупом світу, хтось – пустим місцем. Христос прийшов до людей, і все людське в Божому Світлі втратило звичний сенс. Бо немає вищого та кращого, ніж Боже. І в Божому плавиться і трансформується вся неміч людська. Бог прийшов на землю, щоб підняти людину до Небес, бо сила людська туди не підносить і неміч людська без Христа не відкриває Дверей. Народила Марія Сина, і кожна людина оплодотворилась. Та чи народить? Чи зможе повторити вслід за апостолом Павлом: «Уже не я живу, живе в мені Христос?». Христос – Світло, Христос – Сила, Христос – Життя. І коли ми відкриваємось перед Ним, припадаємо до Нього всім серцем, всією душею, всією силою та всім розумінням і надаємо Йому можливість народитися в нас, то світло Христа освітлює наш шлях (як апостолові Павлові), дає силу понад силу людську (як апостолові Павлові), наповнює життям, яке веде до Життя (як апостола Павла). Христос народився! Родовід Господа нашого Ісуса Христа Він свідчить. Свідчить або про нашу лінь та пасивність, коли ми не розуміємо, навіщо його читають. Бо ми не потрудились прочитати першу частину Біблії «Старий Завіт». А коли і прочитали, то «аби як», і не відкрили для себе ні дії Божої в житті людини, ні Спасителя. Або ж свідчить нам, що Бог, прийшовши в цей світ, прийняв усіх, бо в роду у Нього були і царі, і звичайні ізраїльтяни, багаті і бідні, і, навіть, блудниця. Господь не нехтує ніким. Він приймає всіх, хто покаявся. Родовід Господа нашого Ісуса Христа дуже багатий і може, коли людина прагне того, висвітити долю кожної людини в світі. Визначена невизначеність Всі ми потрапляємо в ситуації, коли розуміємо, що обставини нашого життя змінюються. І ми не знаємо, яким шляхом йти далі. Визначеним для нас є одне – ми перед дверима, за якими починається вибір. Багатьох людей така ситуація лякає і напружує. Такий стан дає можливість недобрій силі втручатися в життя людини і керувати нею. І людина робить багато помилок. Якщо ми християни, то в миті, в які відчуваємо і прогнозуємо зміни, нам варто звернутись до Господа. То Він постукав до нашої душі і сказав: «Ти перед змінами, пройди решту шляху зі Мною. Моя рука з тобою, візьми її». І коли ми беремо Господню руку, – страх зникає, напруга відходить. Думки яснішають. Перспектива розкривається. Бо з Господом ми вільні, а вільна людина і бачить далеко, і крокує впевнено. Споглядаючи на Господа, вона без страху робить те, що треба, і отримує добрі плоди. Душа Що вона являє з себе в повноті, – одному Богові відомо. Ми лише знаємо, що душа вічна. І ще знаємо, що неземне продовження життя душі залежить від нашого земного життя. Бо всі покликані. Та чи станемо обраними? Всі ми вийшли з лона матері. Від самого зачаття, принаймні з моменту, коли жінка дізнається що вагітна, вона починає турбуватись про майбутню дитину. Обстежується у лікарів, слідкує за дієтою та станом здоров›я, виконує потрібні фізичні вправи, оберігає себе від фізичних та психологічних перевантажень… Робить все залежне від неї, щоб дитина розвивалась і народилася здоровою. Ми в своєму земному житті схожі на вагітну жінку. Ми носимо в собі неоціненний плід – безсмертну душу, яка, по суті, і є нами. Душу, яка після завершення нашого земного життя повинна перейти у вічність здоровою. Здоровою ж вона може стати лише тоді, коли ми потоваришуємо з Богом в земному житті. Бо Він є Основою Життя. То ж нам треба турбуватися про свою душу в кожну мить, завжди намагаючись впізнавати Слово Боже і жити згідно зі Словом. Господи, дай нам сил зробити в земному житті все, щоб відродитись в Небесному Житті. Світло Боже Часом все стає таким виразним і таким важливим, що хочеться донести те до всіх людей, розповісти через засоби масової інформації, написати книжку, кричати на перехрестях, або ж донести те хоча б тим, хто поруч. Ох, як важливо в такі моменти зупинитись і запитати себе: «Чи від Бога та виразність, ясність?». В певні моменти життя сатана підсовує нам конкретну правду. Ми все чітко бачимо. Але не враховуємо того, що правда, яку ми бачимо, насправді є лише фрагментом правди. І цей «виразний» для нас фрагмент підсовується нам, щоб знищити Бога в нас. Знищити, або хоча б применшити дію Божу в нас і в інших людях. Доки ми грішні, наша гординя потребує живлення. І нам підсовується «ясність» із темряви, яка, якщо тим скористатись, збільшить темряву нашої душі. Ясність потрібна, але не будьяка. Ми можемо отримувати ясність сприйняття світу від Бога. Бог дарує нам її. Ясність від Бога мирно входить в нас і, перш за все, просвітлює нам наше життя, щоб ми, з темряви своєї душі, побачили світло, яке виходить від Світла. Світло Боже, сприйняте нами, відкриває нам нашу дорогу. Коли дякуємо Богові і йдемо, то Світло через нас може пролитись і на інших, щоб підтримати та допомогти їм. Господи, дякую Тобі за людей, які прийняли Твоє Світло, яких ти ставиш на моєму шляху, і які допомагають мені бачити більше в Твоїм Ієрей Іван Полежака Світлі, яке переливається через них, та йти до Тебе. Духовне життя Буває так, що нам хочеться порозмовляти про духовне життя. Або ж займатись духовними вправами, відвідувати духовні заходи, пропагувати духовність. Мабуть це добре. Але лише тоді, коли є добрі плоди з усього того. Бо про духовне життя скільки не говори - духовним не станеш. І які б духовні вправи не виконував, якщо вони не вносять зміни в буденне життя, то вартість їх сумнівна. Для того, щоб стати духовним, треба поєднатись з Духом. І духом не будь-яким, а лише з Божим. Про це легко говорити, та не просто здійснити. Бо для поєднання Бог кожній людині дав окреме життя і свої персональні обставини життя, які і є основною духовною вправою. Вправою, яка потребує реальної дії і реальних зусиль. Вправою від Бога. Легко вважати себе духовною особою і, можливо, навіть приємно. Але коли ми втікаємо від обставин, коли реалії життя прагнемо замінити вправами чи розмовами, ховаючись від правди, то чи досягнемо бажаного? Господи, дай нам сил бути щирими відносно себе і щиро прагнути Тебе, і робити все, щоб бути з Тобою. Для спасіння Досить часто мені доводиться чути, що людина сама спастись не може. Для спасіння потрібна Божа дія. Потрібна Божа Благодать. І з цими словами не поспориш. Бо так і є. Без Божої дії людина спастись не може. Але ці слова від людей звучать досить дивно. Незаперечно. Категорично. І, одночасно, приречено. А часом - як оправдання. Бо до тих слів, здавалось би, добавити нічого. Треба уповати на Бога і Бог Сам все зробить. Бог Сам спасе кого захоче. А якщо не спасає, то, значить, не хоче. Дійсно, треба уповати. Бог спасе. Він хоче спасти кожну людину, бо кожна людина Йому дорога. Але, спасіння - це спільна справа. Бог допомагає в спасінні тим, хто докладає зусилля до спасіння. Допомагає тим, хто хоче почути Його слово і жити згідно з Його словом. Інакше навіщо б Він давав знання про дорогу, яку людині треба пройти? Господи, дай сили уповати на Тебе і твердо йти шляхом, який веде до Тебе. Любов Христа Христос народився. Народився, щоб добровільно принести Себе в Жертву і прийняти смерть, щоб віддати життя Своє за життя моє. Христос народився і розпочав дорогу від ясел в Віфлеємі до Голгофи. Дорогу, яка вела Його до страждань, а мене веде до радості; Його вела до смерті на землі, а мене веде до життя в Небі. Тільки б не схибити, тільки б утриматись на дорозі Христа. Бо Христос розкрив переді мною вартість мого падіння. Падіння, яке відібрало найбільшу ціну – життя Спасителя. І Христос показав мені вартість мого життя – заради мене прийшов Спаситель. Дорога Христа вела до Голгофи. І мене веде туди. Христос страждав на тій дорозі. І мене це не минає. Він страждав, прийнявши мої гріхи, а я страждаю тому, що боляче віддавати свої гріхи. Зрісся з ними, а віддирати їх дуже боляче. Дивна Любов Христа... Вона розкриває глибину падіння і дарує радість спасіння. Розкриває мені і кожній людині, яка живе на землі. Господи Ісусе Христе, даруй мені сили втриматись на Твоїй дорозі і бути гідним Твоєї Любові. Слово Господнє «Слово Господнє надійшло до Йони, сина Амітая: «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього, бо злоба їхня піднялася до Мене» (Йона. 1, 1-2). І пішов пророк, і проповідував. Покаялись жителі Ніневії разом з царем своїм. Бог, побачивши покаяння, відвернув від них кару. Ми молимось за Україну. Думаю, що багато людей молиться. Дякую ініціаторам доброго діла. Дякую і пропоную розширити цю справу і кожного дня о 21-й годині до молитви доєднати ще й покаяння. Бо багато гріхів висить над Україною і «злоба їхня піднімається до Мене». Бог терпить, але попереджає. Крим, події на Сході, події в Азовському морі…, все це попередження для нас. Особливо давлять в наш час гріхи непрощення. Скнилівська трагедія і безкарність винуватців, смерті від мажорів, гибель рідних на війні…, корупція, продажність та безкарність дій можновладців, бездіяльність органів правосуддя… породили ненависть, яка раковою пухлиною поїдає Україну і загрозливо нависає над іншими державами. Кожна людина має свої гріхи. Кожен гріх відкриває двері до знищення людини, носія, і нависає над іншими. До чого йдемо? Чого прагнемо? Покаялись жителі Ніневії, і відвернув Бог зло від них. Бог стукає до кожної душі і кличе до покаяння. Давайте будемо уважніші до себе, до помислів, слів, дій. Давайте в зверненні до Бога, в Його світлі, виявляти свої гріхи і каятись. Ми ще маємо надію. Господь має силу захистити нас від найбільшого зла, аби лише ми переставали бути носіями того зла. Господи, благослови.
Микола ОТИЧЕНКО, Біла Церква Січень <strong>2019</strong> БО ПРИЙДУТЬ ДО ТЕБЕ ТРИ ПРАЗНИКИ В ГОСТІ, РАДУЙСЯ, ОЙ РАДУЙСЯ, ЗЕМЛЕ, СИН БОЖИЙ НАРОДИВСЯ БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ – 19 СІЧНЯ Свято Богоявлення, яке в народі називають ще Водохрещенням, за Юліанським календарем відзначають 19 січня — за новим стилем, воно завершує цикл Різдвяних свят. Йдеться про хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан, під час якого Христос об›являє себе як Месія і Спаситель. Про це свідчить при Хрещенні, як каже Євангеліє, сам Отець Небесний голосом із неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить також Іван Хреститель, вказуючи на Нього: «Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає» (Йо. 1, 29). Ірина БАЙКО, Львів «Ой на річці, на Йордані...» – дзвенять веселі дитячі голоси, мов струмені чистої життєдайної ріки, в якій хрестився Син Бога Живого. Ріка Йордан, головна і єдина річка Палестини, є також єдиною святою річкою на землі. Води Йордану святі, вони назавжди освятилися, коли наш Спаситель Ісус Христос прийняв в цих водах хрещення від Іоана. Унікальну властивість цієї річки підтверджують сучасні вчені: води Йордану, протікаючи через Галилейське озеро, не змішуються з його водами. Йордан витікає з озера «чистий». В духовному вимірі це – свідчення безсумнівної святості Йордану. Йорданське Водосвяття за давньою традицією Східної Церкви заведено пов›язувати зі святом Господнього Богоявлення. Українці здавен переконані в особливій чудодійній силі й святості йорданської води. Святий Іван Золотоустий у проповіді на празник Богоявлення казав: «У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому і хоронять увесь рік... І діється дивне явище: та вода у своїй «істоті не псується від довготи часу, але зачерплена сьогодні, вона через цілий рік, а часто і два, і три роки остається незіпсована і свіжа. І по такім довгім часі вона така, як і вода щойно взята із джерела». Молитви Йорданського Водосвяття величають Пресвяту Трійцю і просять Святого Духа, щоб зійшов і сам освятив воду. Тут підкреслюється значення, сила та святість Йорданського Водосвяття. Адже український народ до йорданської води ставиться з вірою, і до моменту її освячення зберігає строгий піст. А от які прохання висловлювалися при освяченні води: «Щоб посвятилися води ці силою, діянням і зішестям Святого Духа», «щоб на води ці сходило очищальне діяння Пресущої Тройці», «щоб була їм дарована благодать ізбавління, благословення Йорданові», «щоб ми просвітилися просвіченням розуму і благочестя нашестям Святого Духа», «щоб вода ця стала даром освячення, ізбавлінням від гріхів, на зцілення душі й тіла і на всяку особливу користь», «щоб була вона на очищення душ і тілес усім, що з вірою черпають і причащаються нею». ЙОРДАН В ЯБЛУНИЦІ НА ЛЕМКІВЩИНІ 7 ВІНШІВКИ ПОСІВАЛЬНИКІВ Завіншував Василь ЛЕХКИЙ з с. Волиця Буського р-ну на Львівщині Українська родино! Бажаєм Вам щастя, здоров’я, Тай великого добра! Щоб на користь Вам вийшла Ваша праця нелегка. Щоб нивка родила збіжжя золоте, Падав дощик на землю, Гріло сонце веснянѐ. Отож усміхнися, українська родино, Народився Цар царів, Й май надію тільки в Нім. А як будем жити в згоді В рідній хаті, в дружнім роді, Отоді над нашим краєм Ясне сонечко засяє. Христос ся рождає! Від Різдва до Різдва Ми бажаєм Вам добра. Щоб завжди у Вашій хаті Були всі здорові і багаті, І веселі, і щасливі, І вродливі, і кмітливі На потіху всій родині, І на славу Україні! Христос ся рождає! На дворі гуде хуртовина, тріщать морози, а ми всі радіємо – «пів каші, пів паші» (лемк. приповідка, означає «половина зими». – Прим. ред.), а день довший «на єден скік когỳта». А найбільше радієм тому, що прийшов той найщедріший третій празник – свято Водохрестя. Ми знову маємо Святу Вечерю з тими ж стравами в обстановці, що і на Різдво! В лівому куті кімнати ще стоїть величезний сніп – Дідух, який символічно називаєм Йосиф. Його наш тато принесли ще на Свят-вечір. В протилежний правий кут хати оберемок свяченого зілля положили мама, символічно називаючи його Марія. На долівці ще один розв’язаний сніп для наших забав. На столі сіно, накрите білим лляним обрусом, зверху хліб, сіль, часник, свічка. Після сходу першої зірки приступаєм до молитви. Молиться голосно наймолодша, інші – в півголоса. На початку Вечері наш тато подавали кожному члену родини зубчик часнику – з особистим побажанням (щоб була ґречна, послушна, пильніша в навчанні тощо). Ми зазвичай легенько тягли один одного за вушко, коли мама подавали борщ з вушками (щоб в наступному році добре родили гриби). А для того, щоб вродила капуста та були тверді головки, як голови, можна було дістати ложкою по чолі, коли подавались на стіл вареники з капустою. Кінчали Вечерю пампушками з узваром, – їх уже рідко хто торкався з відомих причин. Потім ми молились і колядували. Колядували з нами і батьки, зазвичай три-, а то й чотириголоссям. Найбільше мені подобалась коляда «Ну же, ну же браття-сусіди» або «З неба зірка засвітила». Вечеряли ми, в основному, при свічці, тому в кінці Вечері, погасивши її, ми, діти, пильно вдивлялись, куди направиться димок. Добре, коли вгору чи до вікна, але не дай Боже до дверей. Наступного ранку після Служби Божої в церкві всі парафіяни приходили до річки, що була біля нашої хати, для освячення води. Урочисто, з неабияким смаком під керівництвом і за участю нашого батька Якова оформлялась ця місцина. Навпроти каплички, що стояла над річкою Яблінкою, внизу в річці вирубували ополонку для освячення води. Поруч з нею був споруджений з льоду постамент з хрестом, що сіяв та переливався на сонці відблисками різних кольорів. Два ряди ялинок утворювали прохід для парафіяльної процесії. А поруч з церковними фанами майоріли синьо-жовті прапори (1941–1942 рр. – Прим. ред.). Таке колоритне Водохрестя не могло не дратувати наших недругів. Вже через годину-дві німецьке гестапо не забарилось відвідати нашу оселю з черговим обшуком. Кожного року на Різдвяні свята до нас приходили і бажані гості – театралізований вертеп, що називався Туроні. Це були сільські музиканти і ще близько 15 дійових осіб. В нашій великій хаті вони почували себе свобідно, та навіть пам’ятаю: «жид» приводив до світлиці нашу корову і намовляв тата її купити, приповідав, що вона дуже добре доїться, мало їсть, добре спить, ніколи в стайні не слідить – тільки під стайнею, і таке інше. Ми, діти, з величезним захопленням дивились на ті витівки «жида» – як ухопить корову за дійку, як чваркне молоком по нас, дітях – ми від несподіванки аж пищали. Найвищий юнак з нашого села, фацет (а він був наш двоюрідний брат, набагато старший, Володимир Байко) в тому вертепі грав роль старенької бабуні. Та бабуня весь час падала від немочі, її ніяк не міг втримати її мініатюрний дудусь – вона все падала на нього, і бідний дідусь ледве вилазив з-під неї. І тоді я, маленька, побачила – о жах – під спідницею «бабуні» калісони! Бабуня в калісонах! Крім усіх класичних персонажів (Свята Марія, Йосиф, маленький Ісусик, пастушки, воїни тощо) у вертепі Туронів був іще Бузько. Він тримав в дзьобку сповиту дитину (ляльку) і все шукав ту дівчину, якій мав би її подарувати (а це мало в віщувати, що наступного року та дівчина вродить позашлюбну дитину). Дівчата, що стояли в хаті окремою групкою, з вереском розбігались вусібіч. Тут треба уточнити, що Туроні приходили до хати за попередньою домовленістю. До тієї домовленої хати сходились ближні сусіди. Таким чином в хаті було дуже багато людей, глядачів вертепного дійства. Самі вертепники стояли чи під хатою, чи, як було дуже морозно – в сінях, і до світлиці заходили почергово. Під кінець вертепного дійства господар хати запрошував усіх вертепників до частування. Яблуничани любили і вміли ся бавѝти. За роки, що пройшли в різних місцях, доводилось освячувати воду і в різний спосіб. Побувала навіть в томі місці, де хрестився Сам Ісус Христос. Вдруге і я сама охрестилась в тих священних водах Йордану (але вже при температурі 30 градусів). Та де б я не була – я подумки завжди повертаюсь до своєї рідної теплої оселі, що в Яблуниці на нашій втраченій землі – Лемківщині, де я була голублена моїми найріднішими мудрими батьками. Тими спогадами і ділюся.
Page 1 and 2: З Різдвом Христови
Page 3 and 4: БЛАЖЕННІШИЙ МИТРОП
Page 5: Січень 2019 Отець Мих

Газета Успенська вежа № 1 (2019)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?