Газета Успенська вежа № 1 (2019)

Дитяча сторінка
Приходьте, діти, до кринички
Напитись чистої водички.
А та водиця не проста,
Бо це – наука про Христа.
СІЧЕНЬ РОКУ ПЕРШИЙ СИН!
Січневий календарик маленького українця:
6 січня – Святвечір (піст), мц. Євгенії
7 січня – Різдво Христове
8 січня – Собор Пресвятої Богородиці
9 січня – Пршмч. Архидиякона Стефана
14 січня – Новий рік, св. Василія
18 січня – Щедрий вечір (піст)
19 січня – Богоявлення, Хрещення Ісуса Христа
20 січня – Собор пророка Іоана Хрестителя
22 січня – День Соборності України
29 січня – День пам’яті Героїв Крут
Ось і прийшов до нас місяць січень,
що багатий на гарні християнські
свята та українські обряди!
7 СІЧНЯ – РІЗДВО ХРИСТОВЕ.
Особлива духовна радість обіймає
всіх нас, бо цей день – незвичайний.
Ми прославляємо одну з найвеличніших
подій – народження у Вифлеємі
Спасителя світу. І щиро вітаємо
один одного: «Христос рождається
– Славіте Його!».
Різдво – це радісне, величне та
водночас затишне і таємниче свято.
Воно пахне ялинкою, сіном, кутею,
пампушками, медом. Дарує багато
незабутніх зустрічей: з Богом, що народився
в убогій стаєнці, з родиною,
що зібралася за різдвяним столом, з
друзями, сусідами, зі знайомими та
незнайомими людьми. А ще Різдво
– це коляда – різдвяна пісня, що прославляє
народження Божого Сина.
Ходить Місяць за плужком,
Сіє зіроньки кругом.
Вишиванку-сорочину
Одягнув на Україну.
Тягне дідуха візком,
Привітати із Різдвом
Поспішає, колядує,
Щедро кожного віншує.
Сироті втирає слізки,
Чобітки взува на ніжки.
Білить снігом кожну хату.
І вечероньку багату
Куховарить на печі,
Що коти на димарі
Облизали всі кути.
Перша страва – це кутя
В ній пшениця золота.
Другим булькає узвар,
додає осінніх барв.
і вареники пузаті,
що макітри не підняти.
Голубці і пампухи –
Соковиті і пухкі.
Сіно пахне під обрусом,
Місяць крутить довгі вуса.
І по небу котить баско
На візку різдвяну казку.
Гайда, діти, до ладу
Заспіваєм коляду!
Наталія Мрака (Окрилена)
8 СІЧНЯ – СОБОР ПРЕСВЯТОЇ
БОГОРОДИЦІ. Нині ми продовжуємо
давню традицію і всім собором
прославляємо Богородицю нашими
дзвінкими колядками.
19 СІЧНЯ –
БОГОЯВЛЕН-
НЯ, ХРЕЩЕН-
НЯ ІСУСА
ХРИСТА
Любі наші читачі,
«Криничка»
хоче нагадати
вам, що на Сході
нашої України продовжується війна.
І багато українських воїнів в цей
різдвяний час змушені бути далеко
від своїх домівок, від своїх близьких.
А це може бути чийсь батько, брат,
чи, навіть дідусь. Тому, не забуваймо
щиро молитися за наших воїнів, за
їхнє здоров’я, силу та мудрість у цій
важкій щоденній праці – захищати
кордони нашої Батьківщини. Бо ворог
постійно чатує, діє підступними
методами, намагається через інформаційні
мережі нас звести з дороги
правди та віри у безнадію та відчай.
Пропонуємо Вам також прочитати
вже знайоме, проте таке на сьогоднішній
день актуальне оповідання
Івана Малковича «Золотий павучок».
ЗОЛОТИЙ ПАВУЧОК
Цю історію на Святвечір любив
оповідати мій дідусь…
Не тепер і не колись у нашому
містечку жила собі одна сім’я: тато,
мама і троє діточок – Тарасик, Настуся
й Ільчик.
У їхній привітній оселі завжди
було багато ласки та радості.
Яких лишень забав не вигадували
вони – «князівна», «скіки-скіки»,
«подоляночка», «пентелі-тентелі», і
звичайно ж, «смішний телефон»!
А на свята їхній татусь наймав
бричку із золотогривим конем, і всі
вони їхали за місто до лісу. Це було
казково!
Але одного дня все змінилося, бо
на їхню країну напав злий північний
ворог. Велике горе, мов темна
ніч, огорнуло всіх людей.
Не минуло воно й цю чудову родину:
тато пішов захищати рідний
край, а мама і троє дітей залишилися
самі. Була зима з високими і тихими
снігами. І вперше у цій, колись веселій,
оселі не чутно було ні сміху, ані
дитячого щебету.
Хіба дуже повеселишся, коли нічого
їсти? Уперше ніхто з дітей не
знайшов під своїми подушечками
дарунків від святого Миколая. Невже
навіть він забув про них?..
І ось настав Святий вечір. Діти та
їхня матуся були дуже сумні.
Щоб хоч трошки розважити родичів,
Тарасик пішов до лісу і привіз
на саночках ялинку.
Ялинка була гарна, але прикрасити
її було нічим. Колись вони чіпляли на
ялинку завиті в золото горішки, яблука…
а ще грибочки, солодкі зірочки
та місяченьки, випечені зі смачного
тіста… Однак сьогодні ялинка стояла
без жодної прикраси.
Коли звечоріло, матуся заслала
стіл білою скатертиною, і вони посідали
до столу. Але й сумний то
був Святвечір! Уявіть собі: на різдвяному
столі не було ані крихти їжі,
у кутку сиротливо щулилася неприбрана
ялинка, а за столом не було
тата. Хтозна, чи й живий він був…
Згадавши про тата, діти ще дужче
засумували.
Але мама сказала: «Не журіться,
мої серденька. Пам’ятаєте татусів дарунок
на минуле Різдво?» – і вона почала
виймати зі старої скрині одяг для
Ангела, для Кози і яскраві різнокольорові
стрічки. Тарасик переодягся на
Козу, Ільчик – на Ангела, а Настуся
прикрасила свою голівку стрічками.
– О які ж ви в мене гарні! – захоплено
сказала матуся. – А чи не заколядувати
нам улюблену таткову коляду?..
І вони заколядували «Нова радість
стала». Мама сказала:
– Ви так старалися, що коляда,
мабуть, долинула аж до нашого татка…
Вона зігріє йому душу. А тепер,
гадаю, саме час розповісти для на-
шого Ільчика, як давним-давно, такого
ж вечора, у маленькій пастушій
стаєнці народився один Хлопчик…
І матуся стала розповідати про того
Хлопчика, і про ангелів, які сповістили
про Його народження, і про пастушків,
які принесли Йому свої дарунки.
А називався той хлопчик…
– Дивіться, дивіться! – раптом вигукнув
Ільчик, і показав на ялинку.
Всі здивовано повернули свої голови.
– Що це за диво? – сплеснули
вони руками. – Хто це так чарівно
прикрасив нашу ялиночку?
А дивуватись і справді було з
чого…Вся ялинка згори донизу була
зодягнута в тонке золотисте плетиво
і, наче казкова принцеса, осявала
всю хату. А на самому її вершечку
сяяла мовби зіронька.
– Гляньте! Це ж маленький золотий
павучок! – вигукнула Настуся.
– Це ж він прикрасив нашу ялиночку!
– Боже, який він чудовий!..
Діти повискакували з-за столу,
взялися за руки й почали танцювати
довкола ялинки. Вони підстрибували
і співали:
– Павучок, павучок, золотий чарівничок
сплів ялиночці убрання із
небесних ниточок! Павучок, павучок,
золотий чарівничок…
Раптом у двері хтось постукав.
Усі перестали веселитися і злякано
завмерли.
«Хто б то міг бути?..»
Мама відчинила двері й мало
не зомліла: на порозі стояв… їхній
тато! Він був змучений, худий, але
очі його світилися тихою радістю.
– Війна скінчилася. Ми перемогли
ворога, – сказав він, і почав виймати
з кишень різдвяні гостинці.
Діти кинулися йому на шию, і я
навіть не можу сказати, скільки радості,
щасливих сліз і дзвінких колядок
було того дивовижного вечора!
Усі сміялися, галасували, танцювали,
обіймалися, показували татові
ялиночку, і знову сміялися й колядували.
А на самому вершечку ялинки
сидів щасливий золотий павучок і таємниче
підморгував їм то правим, то
лівим очком. Ось так!
Іван Малкович
Сторінку підготували
Оксана ХРИСТУК та Оксана СІЧНЕВА
Редактор Марія ГОРБАЛЬ
Редакційна колегія: Віра МАРКОВИЧ,
Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК