Газета Успенська вежа, № 2 (2019)
- No tags were found...
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
6 Березень <strong>2019</strong><br />
Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина<br />
РОЗДУМИ СВЯЩЕНИКА<br />
Входимо в Великий піст<br />
Входимо в Великий піст. Як пройдемо?<br />
Скільки разів упадемо? Не<br />
святі ми. Без падінь не обійтись. Але<br />
падіння можна полегшити, якщо дотримуватись<br />
двох обмежень:<br />
1. Не їсти себе.<br />
2. Не їсти ближніх.<br />
1. Не їсти себе: До Великого<br />
посту ми прагнемо готуватись як до<br />
подвигу. Намагаємось сумлінно дотримуватися<br />
всіх настанов Церкви.<br />
Але це важко, і ми все одно десь<br />
тратимо і падаємо. Вчинивши щось<br />
не так, починаємо докоряти собі. І,<br />
хвилина за хвилиною, а то і година<br />
за годиною, а то і день за днем їмо<br />
себе, замість того, щоб дбати про<br />
душу та про те, щоб приносити гідну<br />
жертву любові заради Любові.<br />
Коли ми починаємо себе їсти, то<br />
проявляємо неуважність, невдячність<br />
та неповагу до Бога. Піст – це<br />
час загостреної духовної боротьби<br />
за душу людську. Тому Господь<br />
допомагає нам відчути наші слабкі<br />
місця. І ми відчуваємо їх. Але чомусь<br />
замість того, щоб дякувати<br />
Господеві за Його дари і, можливо,<br />
каятись перед Ним, ми відступаємо<br />
від Нього, забуваємо про Нього і заглиблюємось<br />
в гріх, поїдаючи себе.<br />
А Господь чекає, коли ми приймемо<br />
себе такими, якими ми є, і перестанемо<br />
жити поверхневим життям.<br />
Немає меж для внутрішніх докорів,<br />
які завжди лежать на поверхні.<br />
І як тільки ми в них занурюємось,<br />
намагаючись вести бездоганне християнське<br />
життя, так і тонемо. Починаємо<br />
жити не суттєвим, і втрачаємо<br />
суть життя.<br />
Дякую Тобі, Господи, що Ти дбаєш<br />
про наші душі. Дякую Тобі, що<br />
Ти надаєш нам можливість бачити<br />
свої гріхи і, каючись перед Тобою,<br />
звільнятись від них. Дякую Тобі,<br />
Господи, і прошу Тебе: дай сили<br />
вчасно згадувати про Тебе і приносити<br />
гідну жертву покаяння.<br />
«Жертва Богові дух сокрушенний.<br />
Серцем сокрушенним і смиренним<br />
Бог не погордить». Серце<br />
сокрушенне і смиренне не те, яке<br />
картає себе, а те, яке Богові себе довіряє.<br />
2. Не їсти ближніх: Під час посту<br />
нам хочеться, щоб всі християни<br />
довколо нас ставали досконалішими,<br />
і зо всіх своїх сил намагаємось<br />
допомогти їм у тому. І допомагаємо,<br />
розкриваючи перед ними «правду-матку».<br />
Допомагаємо так, що<br />
вони, в ліпшому випадку, уникають<br />
нас, а в гіршому – відвертаються від<br />
Церкви. Допомога іншому має дуже<br />
високу вартість. І не наша справа<br />
допомагати, коли нас не просять.<br />
Але, коли ми свій погляд на людину<br />
спрямуємо як на Образ Божий,<br />
то з Божою допомогою відчуваємо<br />
більш глибокі стани людини, відчуваємо<br />
її спасительні потреби і<br />
підтримуємо чи то молитвою, чи то<br />
словом, чи то рухом.<br />
Дякую Тобі, Господи, що Ти даруєш<br />
нам можливість відчувати<br />
Тебе і Твою дію в собі та інших.<br />
Прошу Тебе, допоможи нам ввіряти<br />
Тобі кожну мить нашого життя і<br />
ставати Твоїми.<br />
Їсти себе деколи не на шкоду<br />
Якщо ми, віруючі, сотворили<br />
якийсь гріх, то без докорів сумління<br />
нам не обійтись. Душа плаче,<br />
душа страждає. Бо кожен гріх – це<br />
додаткова огорожа в клітці, в якій<br />
ми тримаємо душу. Кожен гріх – це<br />
віддалення душі від Бога і посилення<br />
її ув’язнення в неволі.<br />
По-різному ми можемо поступити<br />
з усвідомленим гріхом:<br />
можемо відмахнутись від нього<br />
і, притупивши сумління, й надалі<br />
жити «спокійно». Страшний цей<br />
стан, коли сумління мовчить.<br />
Ми знаємо, що фізична біль сигналізує<br />
нам про проблеми тіла. То ж ми<br />
швидко реагуємо і лікуємось. Сумління<br />
також сигналізує. Відчуваючи<br />
дію сумління, розуміємо, що душа<br />
болить, що з нею якісь негаразди. І<br />
коли ми притуплюємо біль душі, то<br />
вона огортається непроникним панциром<br />
і задихається в неволі.<br />
Можемо щиро каятись в гріхові,<br />
не йдучи до сповіді, і перетворюючи<br />
каяття на самоз›їдання. Тоді сприйняття<br />
обставин звужується до гріха,<br />
бо ми споглядаємо на нього з усіх<br />
боків, приміряємо до себе обставини,<br />
в яких він був звершений, роздумуємо,<br />
як би було, якби ми вчинили<br />
по-іншому. Гріх оволодіває нами, заважаючи<br />
жити і руйнуючи дійсність<br />
миті і дійсність всього життя.<br />
Можемо каятись, споглядаючи<br />
на Бога і дякуючи Богові за Його<br />
світло, яке дало змогу нам побачити<br />
та зрозуміти гріх. Коли ми дякуємо,<br />
то світло Боже не відходить від нас,<br />
а продовжує прояснювати дорогу,<br />
якою ми йдемо. В світлі Божім нам<br />
соромно і боляче за те, що ми дали<br />
гріхові можливість діяти в собі і<br />
керувати собою. Соромно, боляче<br />
і, одночасно, радісно. Бо Бог не покинув<br />
нас. Бог поруч. Бог веде до<br />
покаяння, вирівнює нашу дорогу і<br />
вказує напрямок до спасіння.<br />
По-різному ми можемо реагувати<br />
на гріх, який вчинили. Варіації<br />
реакції безмежні. Але коли ми з Богом,<br />
то гріх не руйнує нас. А світло<br />
Боже викриває його природу і дозволяє<br />
свідомо звільнятись від нього<br />
в покаянні перед Богом. І коли,<br />
після такого покаяння, ми бачимо<br />
такий чи подібний, чи інший гріх<br />
в людині поруч з нами, то людина<br />
нас не дратує. Ми її не їмо, ми її не<br />
засуджуємо. Ми розуміємо природу<br />
гріха і, звернувшись до Бога, можемо<br />
допомогти людині пройти той<br />
шлях, який пройшли самі, коли Бог<br />
поруч і Бог попереду.<br />
На превеликий жаль, ми в певних<br />
обставинах життя впадаємо<br />
в той чи інший гріх. Але наслідки<br />
гріха долаються нами по-різному.<br />
Без Бога – тонемо. А з Богом – підіймаємось.<br />
Боже милостивий, дай сили<br />
вчасно згадувати про Тебе і вчасно<br />
виправляти все, що вчинили в гріховному<br />
стані.<br />
Ієрей Іван Полежака<br />
Піст – це час глибоких<br />
внутрішніх розважань<br />
Піст – це час глибоких внутрішніх<br />
розважань, до яких ми запрошуємо<br />
лише Бога. «І сказав Бог: «Сотворімо<br />
людину за образом Нашим<br />
і за подобою Нашою, і нехай володарює<br />
вона над рибами морськими,<br />
і над птахами небесними, і над<br />
звірами, і над худобою, і над усією<br />
землею і над усіма плазунами, що<br />
повзають по землі». І сотворив Бог<br />
людину за образом Своїм, за образом<br />
Божим сотворив її; чоловіка<br />
і жінку сотворив їх. І благословив<br />
їх Бог і сказав їм Бог: «плодіться і<br />
розмножуйтеся і наповняйте землю<br />
та підпорядковуйте її собі; володарюйте<br />
над рибою морською, над<br />
птаством небесним і над усяким<br />
звірем, що рухається по землі»»<br />
(Бут. 1, 26-28).<br />
Захотів Бог сотворити людину на<br />
образ Свій і на подобу Свою, і сотворив.<br />
І словами: «володарюйте…<br />
та підпорядковуйте…» розкрив, що<br />
є Образ Божий в людині.<br />
В слова «володарюйте» та «підпорядковуйте»<br />
ми вкладаємо свій<br />
зміст, який є дуже далекий від того,<br />
про що говорить Бог. І коли ми розважаємо<br />
над словами в контексті Біблійного<br />
тексту, то потроху осягаємо,<br />
що представляє собою людина<br />
як творіння Боже.<br />
Боже мій милостивий, розкрий розум<br />
наш на розуміння Твоєї Правди.<br />
Великий піст<br />
Великий піст з року в рік один<br />
і той самий. Ми змінюємось. І змінюється<br />
наше відношення до посту.<br />
Коли ми лише розпочинаємо ходити<br />
до Церкви, то нам важко осягнути<br />
значення посту. І ми дотримуємось<br />
посту тому, що так Церква<br />
постановила, тому що Христос 40<br />
днів постився, чи тому, що розглядаємо<br />
піст як дієту, або привід,<br />
щоб певний час поголодувати, або<br />
щоб щось довести собі та іншим.<br />
Та все це не важливо. Важливим є<br />
те, що ми розпочинаємо піст і отримуємо<br />
певні перемоги над собою.<br />
І радіємо своїм перемогам. І Бог<br />
наш – люблячий Батько, також радіє<br />
з нами. Врешті, ми зробили хоч<br />
якийсь дійсний крок до спасіння.<br />
Перемога над власним тілом<br />
дуже важлива для нас. Це початок.<br />
Початок боротьби з тим, що заважає<br />
йти до спасіння. Перемігши,<br />
частково, поклики свого організму,<br />
ми отримуємо силу до боротьби<br />
з гріхами. Усвідомлену силу. Бо<br />
з’явився досвід і розуміння того,<br />
що не завжди жили так, як треба.<br />
Що вели життя за інстинктами та<br />
покликами тіла. Навіть тоді, коли<br />
були впевненими, що все добре, що<br />
таке життя є правдивим. Розум наш<br />
дуже лукавий і завжди намагається<br />
нас виправдати, і навіть зробити героями.<br />
Ми усвідомлюємо, що господарями<br />
нашого життя можемо бути<br />
ми, а не інстинкти та бажання, та<br />
ще якась сила, яку починаємо вирізняти.<br />
Ми усвідомлюємо, що поклики<br />
нашого тіла підкоряються<br />
нашій волі. Звичайно ж, є люди,<br />
які знають ці основи з дитинства і<br />
використовують їх. Але більшість<br />
людей є такими, якими є – слабкими<br />
та ненадійними відносно себе та<br />
інших.<br />
Піст відкриває перед нами перспективу<br />
пізнання себе. Особливо<br />
коли ми свій піст не обмежуємо<br />
часом посту, а продовжуємо експериментувати.<br />
(Їжа в таких експериментах<br />
займає далеко не перше<br />
місце).<br />
Дивне це життя – експеримент.<br />
В ньому ми з’ясовуємо, що наша<br />
сильна воля не така вже й сильна.<br />
Потім розуміємо, що воля має дійсну<br />
силу лише в присутності Бога,<br />
коли ми запрошуємо Його у своє<br />
життя, радимось з Ним відносно<br />
кожної справи і просимо допомоги<br />
в здійсненні справи. Через таке<br />
спілкування ми перестаємо бути<br />
теоретиками «духовного світу»,<br />
а починаємо відкривати його для<br />
себе і свою приналежність до нього.<br />
У кожної людини це відбувається<br />
по-своєму. Але кожній людині<br />
доводиться докладати чимало зусиль,<br />
щоб пам’ятати про Бога, коли<br />
хочеться «свого», і постійно експериментувати,<br />
щоб навчитись жити в<br />
присутності Бога. Бо навіть досконале<br />
знання заповідей, досвіду Святих<br />
Отців Церкви, всієї Біблії, не<br />
змінює наше життя. І слова: «бери<br />
і живи за словом Божим» насправді<br />
нічого не означають для людини,<br />
яка тільки розпочинає свій шлях.<br />
Кожне Слово Боже людина має<br />
випробувати, пережити і відчути на<br />
собі силу того Слова. Життя змінюється<br />
«постом та молитвою». Постом<br />
– коли ми живемо, намагаючись<br />
осягнути слова Христа «хто хоче йти<br />
за Мною, нехай зречеться себе, візьме<br />
хрест свій та йде за Мною». Молитвою<br />
– бо без постійної бесіди з<br />
Богом, без того, що ми «тримаємось<br />
за Нього», ми не зможемо ні «зректись»,<br />
ні «взяти», ні «йти».<br />
Великий піст… Коли ми насправді<br />
хочемо спастись, то, ввійшовши<br />
в нього, ми переживаємо<br />
його всю решту свого життя. Піст<br />
зовсім не такий, яким ми бачили<br />
його напочатку.
Change language