ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
Я ввечері він у старої Татарчучки розпитує про Глодаву.<br />
Стара оповідає йому про церкву, вирубану в скелі<br />
над Дністром.<br />
Мовляв витесав її ще святий Антоній як ішов цим<br />
краєм до Київа. Витесав на памятку про те, що проповідував<br />
тутешнім мешканцям Боже слово.<br />
До церкви веде з долини аж двісті сходів, тесаних<br />
просто в скелі і по них деякі побожні сходять навколішки<br />
аж на самий верх. Мінові аж коліна заболіли, коли він уявив<br />
собі ці кроки. — Навіщо, бабо<br />
А баба вияснює, що буває хтось захоріє чи лучиться<br />
яке инше нещастя, от і дається обіцянка піти на відпуст до<br />
Глодави й зійти навколішки тих двіста сходів, як що нещастя<br />
мине.<br />
— Навіщо ж таке обіцяти дивується Міно, але баба не<br />
дочуває, й хлопець не хоче настоювати на відповіді, щоб не<br />
перебивати старій.<br />
А баба вже повідає про сумежне з Глодавою село<br />
Погоряни, що ціле стоїть на скельному манастирі. — Як же<br />
бабуню, може село вміститися на манастир<br />
І стара посміхається та вияснює, що була колись земля<br />
наша під Туреччиною й ховалися християни від бусурменів.<br />
А ті бусурмени переслідували за віру християнську, особливо-ж<br />
людей духовних. Для схованки викопали тоді в стрімких<br />
скелях над Дністром довгі ходи, поробила житла, витесали<br />
церкву та й заснували там манастир.<br />
У хвилину небезпеки знаходили там притулок люди<br />
з цілої околиці. А до манастиря немає доріг, бо дістатися<br />
до нього можна лише спустившись по линві з крутого вершка<br />
скелі до одної з дір-входу.<br />
Над манастирем, на верху, розляглося тепер село Погоряни,<br />
колишний сховок. — Кажуть старі люди, продовжує<br />
стара баба, що надійдуть ше знов такі часи, коли будуть<br />
люди ховатися в тих скелях, але те вже буде перед кінцем<br />
сві~а...<br />
Ніно не може відірватися очами від бабиних уст, але<br />
бачив не їх, а суворих чорних ченців, як ті з Тарлашівського<br />
манастиря. Ченців, що поволі посуваються з свічками<br />
по довгих ходах підземелля, бачить і турецьку орду, що<br />
галасує над скелею й не може дістатися до схованки.<br />
І все це він побачить завтра, вже завтра... Аж не хочеться<br />
йти спати, щоб, боронь Боже, не заспати завтрішнього<br />
дня.<br />
Шарабан зупинився. Коні відсапуються від крутої гори.<br />
Мати й Тафія злізли з шарабану та пішли наперед. Візник<br />
Гаврило порається біля гальми, приправляючись до стрімкого<br />
спуску. Ніно з погордою думає, що „баби“ бояться<br />
кручі.
Change language