ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
ські ватаги... Мов сарана суне з-за Дністра турецька сила<br />
та йде хмарою москаль з далекої півночі на Волощину. То<br />
не гурт подорожніх попасає коней одаль шляху, — то на<br />
полі насипає козацьке військо високу могилу над поляглими<br />
товаришами, й отаман озирає товариство з високо-навантаж<br />
еного воза. То не прочане сунуть повз шлях, а бранців<br />
женуть у Волоську землю, в турецький край, у далекий<br />
Царгород... Я парубки, що їх обганяє ш арабан, йдуть на<br />
панщину, й не хочеться їм, і оглядаються вони та прислуховуються<br />
чи не кличуть їх Кармелюкові друзі.<br />
Навіть батьки, що здавалось цілком були заняті власними<br />
розмовами, й ті замовкли, слухаючи діда.<br />
— Я звідки ви, Гаврило, все це знаєте запитує Людкевич.<br />
Дід обриває оповідання й поволі бліднугь дитячі візії.<br />
І знов Ніно бачить лиш е лани під толокою, смуги достигаючого<br />
соняшника й буряків та гуртки прочан, що теж<br />
прямують до Глодави.<br />
Звідки старий знає! Та то-ж усе спомини споминів<br />
його батьків, усе те, що пережив чи був свідком його рід.<br />
Інстинкт роду заховав минуле як скарб для сучасних нащадків,<br />
щоб ця луна відгремілих подій не давала заснути<br />
родовій памяти, щоб не висхло дж ерело племенної свідомости...<br />
Мимохіть приходять ці думки в голову Людкевичеві,<br />
й він навіть не чує як дід кінчить:<br />
— Яж сюди по Дністер, і навіть туди, у Волощину<br />
сягала, кажуть, колись Україна, заверш ує Гаврило. І знов<br />
закреслює пужалном коло, моз ухоплює цим рухом увесь<br />
простір півзабутої батьківщини.<br />
— Яка, діду, Україна Щ о за У країна Нове нечуване<br />
слово бренить дитині всіма голосами тільки що живих<br />
візій. І дід знов говорить і знов оточення оживає в повноті<br />
барвистої уяви, але повязане в цілість мельодією цього<br />
Еперше почутого слова: Україна!<br />
Мати з батьком дивляться на захопленого Ніна. Він<br />
боком сидить на козлах, щоб можна було кращ е стежити<br />
за дідовим обличчам. Людкевич слідкує як сходятися йрозходятися<br />
хлопцеві брови в напрузі слідкування за рядом<br />
речень, а в блискучих очах спалахує захоплення.<br />
XV.<br />
Щ о для Людкевича Україна У самітньому слові чується<br />
ще йому, „руской“ людині, далекий наголос могутніх тонів.<br />
Тонів, що формували колись душу його предків... але як<br />
сталося, що довібрували, роспорош илися в просторі часу.<br />
І як знов стає, що зміст того слова, знова зворушує душу<br />
його сина, дитини В той час, як для нього, батька, є той
Change language