Вісник, 1931, ч.12

сидів на помості без сорочки, тримаючи її розіпнутою на
колінах і щ ось у ній шукав. Знайш овш и те, чого глядів,
обереж но брав його щупками пальців, клав ка дошку помосту
і безпардонно великим тюремним черевиком тортурував
свою жертву. Далі на нарах у кутку, низенький з рудою
„еспаньолкою“ чоловічок, що попав сюди не за політику,
а за згвалтовання нелітньої дівчини, голосно вибубонював
з молитовника свої ранішні молитви, а на нього зі
всіх сторін сипались матюки й побажання, щоб „яка холєра
заціпила нарешті його огидну сплювачку“.
Лев відчував, що очі його вогкі. У грудях почування,
ніби він щойно виплакався. Якось легко і простірно. Він
спокійно, байдуже вдивлявся в простір, на грати, на відблиск
сонця і силкувався вловити якийсь забутий спомин.
Нового гостя як слід розглянув а ж рано. Він^лежав на
заялозяному сіннику у ногах Льва, коло параші. Його ш и­
рочезна спина була розкрита, бо подертий лантух, яким прикривався,
не стикав накрити всю його тучну постать. Д коли
перевернувся передом до нього, Лев перш ий раз у життю
мав нагоду бачити, як гидко виглядає обвисле, порож нє черево,
подібне на воляче нутро. Рожсвате, як СЕІжа туша,
обросла злегка з ріжніми везерунками, витйсненими рубцями
заялозяного сінника.
Ковальов одразу знюхався з купцем і заприятелював.
Небудь останнього, купець був би наражений на ночівку
просто на голих дошках помосту, бо вільного сінника не
було, а жертвовати свого ніхто не виявляв бажання. Зате
все це скапалося на Ковальову, бо купець заняв цілого його
сінника, так що той мусів примоститися лишень на краєчку.
Лиш ень голову поклав на сінник, вся решта вже так собі,
як попало. Купець спав собі майже спокійно, хоча його
плечі та стегна були скусані до крови.
Зате він став центральною фігурою у камері. Величезний,
масивний, ніби гумовий, він, видко ні на хвильку не
баж ав присісти, а весь час, заложивш и назад руки, ходив
з куту у кут й оповідав. Чоботи його голосно скрипіли,
а трухляві дошки помосту вгинались і тріщали під його вагою.
Снідав не багато. Два чи три помідори, кусник хліба
мав свого і з чаєм спожив. Тюремного того глею зовсім
відмовився, віддавши його хлопчині з 11 емігрантської камери,
за те, що той помив йому посуд.
У нього були надзвичайно розумні і надзвичайно блискучі
та чисті очі. Оповідав він найбільше про бувшу ЧЕКУ
та сучасне ГПУ. Здавалося, що ця тюдина більш е нічого не
знає і не бачила. Здавалося, що в тій країні, де він був, те
страшне ҐПУ виповнює собою цілий зміст того далекого
незнаного життя. Про большевиків відзивався дуж е ріж но