Вісник, 1931, ч.12

збештати. Кріпіться духом: „бог не видаст, свіня не съЪст“!
Рекомендую придбати Вам книжку Єфремова „За рік 1912“,
де зібрані всі його статї, уміщені протягом року в „Раді“.
Половину можна зовсім викинути, бо абсолютно не цікаві,,
мають хвилеве значіння: пощо їх було випускати в світ —
не годен зрозуміти. Всеж ся книжка дасть Вам змогу почати
в „Дзвоні“ статтю про українського публіциста. Поспішайте
з нею, бо мені чогось здається, що Вас „випруть“
із „Дзвона“ за Ваші „єресі“, бо правовірний марксізм, на
сторожі чистоти якого стоїть Левко і Левінський1), не може
занадто довго ужитися з Вами. Не хочу бути тут пророком,
але чомусь мені так здається: „жіноче передчуття“ може
говорить по теорії Вайнінгера. Коли я через 8—10 років не
прилучуся к „праотцам моїм“, а стану банкиром або директором
якогось акціонерного товариства, закличу Вас редактором
спеціяльно для Вас створеного журналу, де матимете,
вільну руку висловлювати які хочете єресі і бештати які
хочете рідні святині, чи то будуть персони-нотаблі, чи явища
культу національного, чи свині, що оточували, приміром,
Фрайка тоді, коли він був таким самотним, чи зрештою „дорогі
товариші“ в листах, а на ділі, в відношеннях — стерви.
Отож, не губіть надії на ті часи, мимо того, що вони скоріше
всього ніколи не настануть.
Коли я читаю вірші Франка — а се часто буває —
мені так сумно стає за нього. Я волівби, щоб він нічого не
написав з своїх учених розправ, так він знає добре чоловіка,
так уміє відчути рухи душі і вилити настрій в чудесних,
чарівних форуїах. Се парадокс: Франко-учений убив Франкапоета,
і я не знаЮр чи то на добре вийшло, бо й без Франка
хтось з гробокопателів написав би про Карпаторуське письменство,
а „Зівялого Листя“ або „Мойсея“ инший не напише.
Скількиж то коштовних річей залишилось неродженими
та завмерлими — а я певен, що вони більшеб збогатили
національну творчість, як статті з історії літератури
ХУН-ХУПІ віку. Ну, я занадто довго розбалакався і пишу
Вам, лежачи в качалці: до сього „сибаритства“ приневолює
якась смертельна втома, яку все треба подолати, бо лежать
ще непрочитані коректури 6-ої книжки.
Отож вибачайте за драпанину.
Наприкінці, не можу не висловити: то є, товаришу, формальне
свиньство, що Ви так часто буваєте по всіх усюдах,
і в Відню, і серед бойків і серед смерек, а інший, що має
на се таке саме право, мусить сидіти в чотирьох мурах кімнати.
Вас мусить загризти гірше псів лютих чутливе сумління,
і коли так буде, напишіть мені з тих місць, де зараз пробу-
*) В. Левинський, галицько-український соц.-демократ, партійний
теоретик, тоді редактор „Дзвону“.