Вісник, 1931, ч.12

неї — техніка друковання книжки: Ви пізніш прислали свої
скрипти, а ми на машину пускаємо наклад рахуючись з тех-
нічними умовинами. Про се все писати „ску-у-чно“ і я не
хотівби більше ніколи повертатись до подібного листування,
тим більше, що зараз я в досить неможливих умовинах
і стані себе почуваю. В звязку з виданням „Укр. Ж.“
в 1914 р. в Москві, тут скоїлись репріманди фінансово-персонального
характеру, які задержують випуск 10-ї книжки
а також друковання оголошень на передплату на 1914 р.
Моїх ближчих товаришів по редакції зараз в Москві немає,
яж особисто не маю права і охоти брати на себе моральну
відповідальність і громадську за якісь рішучі кроки в тому
чи иншому напрямку. Бажаю більше з дрібниць не нервуватись
і „зимної крови“.
Стискаю Вашу руку і прохаю вибачення, як що щось
сказав не до вподоби. Мені бо справді якось зараз „не по
собі“ і хотілосьби усунутися рішучо, од редагування журналу:
особисто на сьому „кріслі“ я дуже богато трачу: для
себе нічого не можу придбати, бо навіть і ті короткі хвилини,
що зостаються у мене по за службовою працею та
редакційною роботою, забирає у мене всяка метушня, писанина,
як, приміром, „не в суд и осужденіе“ хай буде
сказано, — отся, що її зладив на Ваші руки.
Я не можу нічого ні читати, ні писати, ні думати,
навіть.
Хай його мама мордує!
Ваш С. Петлюра.
Ежемесячный журналъ
„Украинская Ж изнь“
Москва ,
Б. Дмитровка, д. 14, кв. I.
Телефонъ № 308—79
Дорогий Товаришу,*)
В 12 кн. „Дзвону“ є два „пакосних“ випада проти
Вас — приятеля Вашого Рибалки і друга — „дорогого товариша“
Садовського. Не падайте духом і пригадайте слова
Сина Божого: „блаженні єсте, єгда поносять Вас і ізрекуть
всяк зол глагол на Ви лжуще“. Сі слова нам приходять до
голови під час Різдвяних Свят, які ми проводимо вкупі,
я і Валєнтін (Садовський — Д . Д .) Чекайте: не те ще буде
дальше... Крепіться, товаришу, бо настане судний день,
*) Картка без дати, почтовий штемпель — Москва, 31.12.13., з допискою
В. Садовського.