ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
ÐÑÑник, 1931, Ñ.12
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Лише ось зворухнулася суха, жилава рука, сягає кудись<br />
у темряву й прикладає до жару кілька сухих галузок. Спочатку<br />
світпо тлумиться, але за мить спалахує рівним полумям<br />
і тепер видко ціле подвірря.<br />
Із темряви враз виступила хата* похилена на один бік<br />
як розтягнута картонова скринька. Вікна червонавим відблиском<br />
блимають здається не вперед, на подвірря, а до<br />
долу, на широку присбу.<br />
— Диви, штовхає Ніно під бік Левка.<br />
На присбі хтось спить.<br />
Яле дідові тіни простяглися аж під стріху хати й заняли<br />
пів присби. З під веретки, що покриває сплячого,<br />
видно тільки малі босі ноги.<br />
Вогонь спалахує ще ясніше, від чого чорнішими стають<br />
тіни й глибшею темрява ночі.<br />
— Нічого не буде, шепоче Левко до Нінового вуха.<br />
— Я що ж мало бути Про те Ніно й забув. Тільки<br />
камінці за пазухою нагадують сухим коцанням, що їх збірали<br />
для чогось иншого, ніж для затяження кешень і пазухи.<br />
Дійсно нічого не буде. І хлопці збираються сповзати<br />
з окопу. Яле враз рипають двері хати, й Ніно знов припадає<br />
грудьми до соломи.<br />
Б полихаючому світлі, що світить просто на двері,<br />
стоїть Галапайдиха й заслонивши рукою очі від світла<br />
вдивляється в подвірря. Хустка в неї на бакірь, вона позіхає<br />
втомлено, примовляючи: „ой матінко Божа, ой...“, а потім<br />
кидає до старців:<br />
— Довго ще будете сидіти Заливайте вогонь та йдіть<br />
у комору...<br />
Від ватри відбивається повільне „зараз", і Галапайдиха<br />
стоїть мовчки, спершись об одвірок і бездумними очима<br />
глядить на вогонь. І знова тиша. Потім стара обертається<br />
і зникає в темних сінях та за мить вертається знов, підступає<br />
до присби й термосить вереткою.<br />
— Василю, вставай... йди до комори... чуєш!<br />
Веретка відкидається і з присби підноситься той, хто<br />
спав. І бачить Ніно: це малий хлопчина, таких може років<br />
як і Ніно сам. Він мружить очі на світло ватри і протирає<br />
їх долонцями. Я потім шкребе стрижену голову й видно<br />
не може спамятатися від сну.<br />
— Кажу бо йди спати до комори, повторює Галапайдиха<br />
гострішим голосом, але хлопець ще не прочунявся від<br />
сну, крутить головою, не хоче покидати належане місце<br />
й знов вмощується під веретку.<br />
Тоді стара хапає його за плече, трусить ним і тепер<br />
вже кричить проникливим голосом сидюхи:
Change language