Вісник, 1931, ч.12

яснюється просто: мало хто вміє говорити „прилюдно“ по
українському! Се, знаєте, дуже „мила“ річ, яку я відчуваю
дуже не мило. Ну от, уоіепз-поіепз, і доводиться виступати,
хоч вже набридло — а головне, се одбирає час, який можна
вжити на щось більш путяще. Через такі-от обставини,
не можу зібратись з силами, щоб написати щось до „Дзвону“,
якому я, зрештою, зичу найбільшого успіху, хоч і не
певен, що такий успіх буде. Стискаю Вашу руку, бо далі
писати часу не маю: принесли коректури з друкарні і треба
їх всі перевіряти.
Хай Вам добре буде.
Пишіть і одповідайте на запитання.
Ваш з сердечним привітом
С. П ет люра.
Дорогий Товаришу,*)
Ви маєте одну щасливу рису в своїй вдачі: а власне,
„здоровий чесний егоізм“, яким і порядкуєте в разі потреби
по власній охоті та вподобі. Се, здається дуже добре мати
таку вдачу, бо справді можна розвинути максімальну продукцію
в певному напрямку, налягаючи, звичайно, відповідним
способом, і на якість сеї продукції. На превеликий
жаль, в тих обставинах, серед яких доводиться нині мені
працювати, сей егоїзм абсолютно не придатний, і хоч по
суті я ніц не маю проти нього, всеж volens-nolens доводиться
ним офірувати. Останніми, приміром, часами, моя
„продукція“ виявляється в ріжних заходах, направленних на
здобуття грошей для „Укр. Ж.“, а власне на порятунок її.
Як і завсігди, х/2 тих заходів марно пропадає, але дещо
всеж вона дає. Я не знаю, чи на довго хопить дальшої ініціятиви
в сій справі у мене, але часами буває, що наслідки
заходів дають хвилинне задоволення. Приміром, тут ставили
Nocturno Лисенка. Зібрали з вечора чимало гроша. Ну,
і хоч „Кобзарь“ має всі права не давати субсідій на„Укр.Ж.“,
але мусів дати, бо з противного вирослиб небажані наслідки
для нього. Щоб справа пройшла — треба було приятелів
там мати. („Скрізь приятеля треба мати!“, як мудро
говорив Руданський). В мойому досвіді в сій справі є чимало,
знаєте, прекомічних випадків, про які можна оповідати
за шклянкою кави, (звичайно, з бенедиктином — я не
визнаю самітности для кави). Про один з них всеж не можу
не росповісти. „Видите“: приїхав сюди галичанин один
збирати жертви на Сокільський Город у Львові. Досить
„неприлична“ істота, але, треба сказати, настирлива і вюнка.
*) Без дати, мабуть лютий 1913.