Вісник, 1931, ч.12

роздавались. І такі вчинки — мазепиньство на думку автора,
а тому треба його нищити, торощити. Є згадка і про Вас,
про мене, про всіх більш менч, хто хоч десь щось колись
писав в українській справі.
Коли маєте охоту, я звелю вислати сю книжку Вам —
вона, хоч „гнусна“ і огидлива — а проте її варта Вам мати.
Другим разом напишу Вам більше і про справи редакційні.
За сей час можна вияснити до певної міри і справу з передплатою:
чим вона нас порадує Стискаю Вам руку і бажаю
всього кращого. На прикінці одне прохання: дуже Ви
любите такі все „чужоземні“ назвища давати своїм статтям.
Се — в Росії (звичайно, „отсталая страна“) вважається за
„дурной провінціальний тон“. Отож, будь ласка, пишіть заголовки
„по людському“, так щоб всім було зрозуміло —
то краще1).
Чув я, товаришу, що Ви одружились. Се гарно, і гратулюю,
але зле, що тримаєте в тайні. Зрештою, якби знав
Вашу дружину, благавби, щоб вона втихомирювала Вас, аби
Ваші нерви не дратувались „видовищем“ українського
життя. Редакція зустрічала новий рік in pleno, навіть з жінками,
а всі ми жонаті, виключаючи нашого секретаря, який
для „стилю“ прийшов з „товаришкою“. Трохи випили. Жалкую,
що Вас не було. Памятаю, що Ви знаєтесь на румові.'
Л таких людей я поважаю. — Ваш
С. Петлюра.
Дорогий Товаришу2).
Давно не писав Вам. Вибачайте і не судіть. У мене
тут були неприємні ріжні справи, що сдволікали мене од
листування — то службові, то особисті, був хорий, та потрохи
і редакційні. За всім цім в гору ніколи було глянути,
отож і листування моє шкутильгало! Доля „Укр. Ж.“ дуже
•мене непокоїть: передплата не дала бажаних наслідків і хоч
вона ще й тепер потроху капає, але з неї не можна ніяк
покрити видатків видання. Кожна книжка журналу пересічно
виносить карбованців біля 600, а їх не завше знайдеш
в касі, отож і перебиваємося, як кажуть милі Вам Москалі,
„из кулька в рогожку“. Подорож до Петербургу
в справі збирання грошей допомогових дала майже пшик!
Завтра таке турне відбуде один з нашої кампанії до Київа,
але сподіватись якихось богатих милостий звідтіль, ледве
чи слід. Українці метрополії завше скаржаться, що їм і так
*) Мова про одну статтю під заголовком „Point de reveriesi" (жадних
мрійі), яка полемізувала з ст. Козіцкого в „Gazei-і Warszawsk-ій“, де
якраз цей вираз був ужитий.
2) без дати, мабуть січень 1913.