Вісник, 1931, ч.12

хлопепь ще малий, буде щ е час вивіяти йому остаточно
з душі й голови непотрібне, думає Людкевич, і переходить
на свій звичайний з сином жартовливо-суворий тон.
— О посивієш швидко, синуї Дуже ти цікавий. Скачи.
Та злегка відштовхує Ніна від себе.
І Ніно прискорює крок та поспішає наперед батька,
незвикло замислений і мов би вибитий з колії.
(Док. б.)
ІІІІІІІІІІІІІІІІІШІІ!)
Олена Те ліга.
За вшрй€ш0іив
Ех, в експресі світлому, блискучему.
З головою у вікні за шибою,
Над річками полечу, над кручами,
Десь далеко, там, де щастя здибаю.
Біля стацій з паннами самітними,
Біля сел з обвітряними стріхами,
У купе з лавками оксамитними
Пронесусь, вагонами вколихана.
Там, де шини розлетяться стрічками,
Д е реклями зацвітуть над стінами —
На двірці з очима електричними
На одну хвилиночку спочинемо.
Так я мріяла. І ось під дощиком,
Або душними, тяжкими ранками,
По-між сел чужих і стацій дощатих
Іжжу я розбитими фурманками.
І під скрип піску по-під колесами,
Під гудіння комарів і оводів
Світлим мріям про життя з експресами
Я справляю невеселі проводи.