Вісник, 1931, ч.12

небудо тою мовою балакає сєрьйозно Нащо Це так собі,,
бульбечка рожі у петельочку. Любуйтеся і нюхайте.
Глупота, глупота, думав Лев. Ні чорта він не розуміє.
От чортове черево! Лев рішуче не вірить ні йому, ні його
словам. Галіберда якась. Хто» хто, а Росиянин так не сміє
казати. А може лукавить, сволота. Горе пригнуло. Всі позіції
тріщать. Ну, так чекайте-ж но! Колись ще землю будете
гризти, чіплятиметесь за кожний крок нашого чорнозему.
Але факт є фактом. І невже їх там так здушили І що це
за залізний, невидимий кулак, що цю потвору причавив, заставивши
на всі лади вертітися І невже Лев так помилився
Він, Лев так помилився Ні, властиво... Тут щось не те...
Він опинився у якомусь колі кпин над ним і його мріями.
Але-ж це оповідає купець. Що кращого може такий сказати
Бреше він. Все бреше. На гріш йому не повірю. —
Бреше, що й владу Кремля шанує. Сам же признався, що
все йому зрбрали, а тому оббріхати їх, це все одно для
нього, що викурити добру гаванську цигару по обіді.
Але купець майже кождий раз відгадував ці думки
Льва й ставив його в прикре становище. Перед апелєм він
підходить до нього (цей сидів тоді на вікні, тримаючись
одною рукою за грати і пильно дивився у далечінь, де три
берізки горіли ясним заходячим полумям сонця), кладе йому
на плече свою тяжезну ручищу і каже: „Ви, молодий чоловіче,
бачу не дуже мило бачите мене перед собою. Але помиляєтесь,
коли думаєте, що в мені говорить клясовий ворог.
Не ворог. От тобі Бог у свідки, а Бог для мене ще все таки
має вагу. По традиції. З мене балакає зневірений патріот.
Російський бог з мене розмовляє. Люблю я все таки землю
свою, хоча від неї і втікаю. От Україна, Сибір. Гарні краї..
А все таки це не Росія. Дивуєтесь, що від купця чуєте
Росія-ж, ех!... Тут брат не клясовий ворог, а розрахунок, та
ще до того наш російський розрахунок. Розуму у нас тепер
немає здорового. Все понапухлі мізки. А що такий мізок
може створити У нас, брат, мізок попечений якийсь. Великий
та попечений. У Достоєвського такий був. Ій-богу не
брешу. Старий вже я на це, та й ніяка брехня цілі своєї
не досягне. —
Лев слухав, але нарешті згадав, що й він має якийсь
мізок. На якого біса це все йому
— Дурниці, ви, пане, мені плетете. Сам я це все знаю,
— перебив його Лев.
— Так, так. Ви мене чудесно зрізали. Але тому і забалакав
з вами, що і у вас попечений мізок. Ви не вірите, але
так є. По очах ваших бачу^ Ви вмієте щось любити. Вмієте
сильно, великою любовю любити, але ви мусите так само
вміти й ненавидіти. Тоді вам все ясніще стане.
Сказав це і відійшов.