Вісник, 1931, ч.12

Стою на варті, а в думках безсонних
Йдуть доби запорозькі в гуках, дзвонах,.
Йдуть лицарі міцним, крицевим валом.
І зміцнює в мені незнана сила —
В мій нарід — віру, і утома блідне,
І кров батьків жагучіш пружить жили,
І шепочу: Будь певна, земле рідна! —
Тебе врятують віра, воля й згода
Твоїх синів — могутній чин народа.
Лунає крок. Надходить зміна, видно.
ПІІІІІШІШШІІКШ
Улас Самчук.
Кулак.*)
Після цього Лев зовсім розтріпався. Роскис, зівяв. Блідота
залила обличча. До камери ГЧг. 7 прибув новий гість,,
який всетаки не міг не звернути на себе уваги Льва, хоча
той майже чомусь не помічав його. Це був здоровенний,
череватий купець з Москви, втікач з Есесесер. Властиво він
не був новим гостем. Тепер кінчався термін його кари
і тому він мусів пару день відсидіти, до того щ е носилися
чутки, що має прибути якась „висока“ інтернаціональна комісія
контролювати стан вязниці і нібито всі вязні повинні
бути в повному зборі. Цікавий це тип. Одяг по перш е.
Справжній кацапський одяг. Чоботи з довгими холявами*
Ш тани запущені в холяви. І толстовка чорної, навіть не поганої
матерії. Черево підперезане вузеньким шкіряним пояском,
цяцькованим на зразок козацьких. Обличча грубе, голене
з порядними капшуками, а взагалі постать масивна,
тяжка. Трудно уявити, як такий мішок міг перейти нелегально
таку як з Есесесер границю. Я всетаки от й перейшов,
кращ е ніж Лев.
Лев пішов до камери зовсім знищений. Він правда, все
таки дещ о поїв і з нетерплячкою чекав „апелю", щоб принаймні
лягти, а лігши провалитися у сон.
І от нарешті провалився. І бачить він ясно, ніби у соняшному
світлі: Кімната якась, не то одне з його колишніх
меш кань у місті, не то ця сама камера. Вікно це саме загратоване,
зате меблі — якась мізерія — стоять, чого у камери
немає. Він сидить собі ніби дома і зненацька десь
*) Див. ЛНВ, XI.