Успенська вежа № 11 (2011)

More documents

Recommendations

Info

6 Листопад 2011 З РЕДАКЦІЙНОЇ ПОШТИ Сійте й надалі зерна добра в серця знедолених Ярослав ФІГАС із донькою Стефанією надіслали до редакції «Успенської вежі» подячного листа. Та не будемо його переказувати, а подамо лише віршовані рядки автора. Двадцять літ уже минуло, Як «Успенську вежу» читаємо, Просвітлюємо свій розум І душі спасаємо. Із джерела духовного П’ємо живу воду, Котра спрагу вгамовує І веде до Бога. Цей часопис бальзамом є, Ліками душі і серця, В ньому всі ми пізнаєм Боже милосердя. То ж дай, Боже, цій газеті Розквіту такого, Аби зерна плодовиті Спасали від злого І ширились поміж люди З духовної ниви. Вірні хліб той щоб спожили І були щасливі. А трудівники газети Ласку в бога мали, Щоб у Божому натхненні Їхня праця процвітала! Шановні працівники «Успенської Вежі» Прийміть сердечні вітання: здоров’я, щастя на все життя. Нехай з небес від Бога ллється милість, любов і шана від людей. Щиро дякуємо за газету і згадку про нас, які живуть на чужині. Федір КУБІЄВИ, м. Копейск, Челябінська область, Росія. АНОНС Вийшов у світ цековно-історичний календар на 2012 рік Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного. Придбати його можна за адресою Братства: м. Львів, вул. Руська, 3/1. За будь-яких обставин не йдімо до ворожки! З життя священомученика Кипріяна – людини-чаклуна, а згодом святого, який під впливом Духа Святого перейшов із вічної темряви до немеркнучого світла. (Із «Житія святих». Том 2). У Антіохії Сирійській проживав один філософ і що сам диявол говорив про нього, що «це – новий волхв на ймення Кипріян. Він був родом із Карфагена, батьки його були поганами. Вони його віддаслушання, якого полюбив». А ще обіцяв поставити Амврій, достойний і розумний, і швидкий на поли ще маленькою дитиною на служіння язичницькому богові Апполону. В той час на горі Олімп, йому полк бісів на допомогу. Самі князі його слуха- його князем, коли вийде із тіла, а поки житиме, дав котру погани називали «божественним житлом», ли Кипріяна, бачучи, яку честь віддавів диявол йому. була виставлена незліченна кількість ідолів, між «Був же вид його, як цвіт зільний, а голову мав якими жила й тьма бісів та злих духів. вінчану зробленим вінцем (не справді, а в привидженні) із золота та каменю пресвітлого, що все Уже в сім років маленький Кипріян став там жрицем і навчився різним трюкам: напускати марення, поле те освітлювало, й одежа була пречудова. Коли зводити вітри, випускати громи та дощі, збурювати ж повертався сюди-туди, трусилося все це місце, і морські хвилі, творити капості в садах та на полях і біля престолу його стояли численні різних чинів всякі інші біди наводити на людину. Одним словом, злобні духи у великім повинуванні», – так описував він був серед них своїм. Бачив самого князя-сатану, Кипріян князя світу цього, самого диявола і про все полчища духів, що служили йому: одні біля нього це розповів, коли розкаявся і став християнином. служили, інші весь час кричали йому похвали, а ще Отож там, у ті часи в Антіохії Кипріян як вірний інші – посилались спокушати людей. і здібний слуга диявола наробив багато зла серед Упродовж 14-ти днів люди, які навчались у бісів, людей: убивав їх усякими чаклуваннями, приносив мали… постити (так, так, і біси від своїх слуг вимагають посту). Вони могли їсти тільки після заходу навчив багатьох: і в хмарах літати, і по воді ходити, у жертву дияволу, а найгірше – цьому «мистецтву» сонця і то лише дубові жолуді. і, напевне, як зараз учать, вогонь ковтати, по битому склі танцювати, і т. п. Звичайно, між владомож- Отож і Кипріян мусів так постити. Він бачив там усіх язичницьких богів та богинь, але все це було у цями-поганами він був вельми шанований і числився мареннях та привидіннях, після спеціальної «обробки». Коли виповнилося 15 років, мав семеро вчигою, як і зараз ідуть до йому подібних хто при лю- першим жрецем. Приходили до нього за допомотелів, жерців великих, які служили семи планетам, бодіянні, хто при гніві на когось і заздрості, і не від них і взнав багато бісівських таємниць. А потім було такого, щоб не міг він зробити своєю служив при богині Ірині, навчився багатьом підступам. Потім – Артеміді, де навчився говорити з мер- Які дивні діла Твої, Господи! Навіть із такого чо- бісівською силою. Аж поки… твими. А в 20 років вдосконалював свої можливості ловіка Господь зумів зробити святого, який би при в Єгипті та в Халдеїв – у звіздарстві. Вже в 30 років кожній нагоді міг стати на перешкоді злим силам Кипріян був неперевершеним у мистецтві злободіяння, тоді-то й оселився в Антіохії. Хвалився всім, пенської вежі». поруч із нами. Але про це в наступному числі «Ус- Господь – моя сила У своєму дописі до «Успенської вежі» пані Катерина розповідає про два різні випадки зі свого життя, котрі тісно пов’язані з її щирою вірою у Господа, як єдиного нашого Спасителя. Друга розповідь доповнює поданий вище матеріал про святого Кипріяна і ще раз застерігає нас, аби ми ні при яких життєвих обставинах не зверталися за допомогою до слуг диявола, а навпаки – категорично відкидали всілякі спокуси довідатись щось від них. У своєму дописі до «Успенської вежі» пані Катерина розповідає про два різні випадки зі свого життя, котрі тісно пов’язані з її щирою вірою у Господа, як єдиного нашого Спасителя. Друга розповідь доповнює поданий вище матеріал про святого Кипріяна і ще раз застерігає нас, аби ми ні при яких життєвих обставинах не зверталися за допомогою до слуг диявола, а навпаки – категорично відкидали всілякі спокуси довідатись щось від них. Це сталось зі мною саме в день Великодня. Всі ми, християни, чекаємо Паски, щоб дожити й піти до церкви в це свято. Дочекалася, встаю рано, щоб не спізнитись, виходжу і зустрічаю двірника Валерія із сусіднього під’їзду, привіталась: – Христос воскрес! А він почав ображати Господа, а до мене: – А ви Його бачили?! – і показав на кишеню. Якщо в нього в кишені є гроші – ото його Бог. Мені стало дуже боляче. А в церкві я почула «Христос воскрес!» – і зраділа. Від образливих слів на мого Господа і в серці, і в душі не було спокою і я якось після Паски розповіла все священику. – Моліться, – відповів він. Я сказала, що хочу аби отой Валерій став під розп’яття Господнє і просив у Бога прощення, і обмив ноги Господа своїми сльозами. Сусід-двірник уникав зустрічей зі мною від Паски до Зелених свят. А якось привітався, я відповіла уклоном голови і зрозуміла, що вже можу розповісти йому, як я бачила Господа. – Валерію, ви запитували мене, чи я бачила Господа? Так, я бачила Спасителя, і Він говорив зі мною, якось про це поговоримо. Пройшло два тижні. Ми випадково знову зустрілись. Він і каже: – Ось тепер поговоримо. – Добре, – кажу. – Сідайте й дивіться мені просто в очі, щоб ви розуміли, що я правду кажу. Валерій почав розмову вже зовсім іншими словами: – Я вірю, що ви бачили Господа, бо про Бога просто так не говорять. Мабуть, щось з вами сталось, якесь потрясіння? Я вже простила його, а чи простить його Господь?! І почала розповідати: – Був 1945 рік. Ще йшла страшна війна, плач і стогін було чути в кожній хаті. Часто приходили «похоронки». Поїхали наші жінки в Пляшеву на Козаччину (Козацькі Могили) до церкви запитати священикамонаха, який часто допомагав людям у різних бідах, коли закінчиться війна? Священик сказав: – Війну закінчить Юрій Змієборець. Люди є люди, особливо жінки… Хотіли знати більше, тому вирішили їхати до ворожки. Виїжджати мали ранесенько. Моя тітка запитала, чи я хочу поїхати? Я сказала, що поїду… І сниться мені в ту ніч… … Я прийшла до чоловікової сестри, покликала її, а вона не обізвалася. Тоді я відчинила двері в другу кімнату й бачу: сам Спаситель сидить за довгим і вузьким столом, як на Тайній Вечері, застеленим білим обрусом додолу. Перед Ним на столі лежала закрита Книга Премудрості. Він наче чекав на мене. Відразу встав, обійшов стіл і почав до мене говорити: – Ти хочеш їхати до ворожки, хочеш дізнатися, чи твій чоловік вернеться живий? Не їдь, бо то дуже гріх великий! – Він узяв мене за плече рукою, повернув до дверей і паличкою в другій руці показав на напис на дверях: – Прочитай, що тут написано. Великими буквами було написано: «Його спасе Мати Божа». В той момент тітка будить мене: – Вставай, вставай, пора їхати! А я відповіла: – Я до ворожки не поїду, бо сам Господь з’явився мені у сні й сказав, що то гріх великий. Коли я згодом розказувала все священику, то усвідомила, що тоді, як Господь підійшов до мене, ні обличчя, ні одежі Спасителя я не бачила, а чула тільки Його голос. Думаю, що людині не дано бачити обличчя Господа, бо після воскресіння Свого, Він з’являвся тільки ученикам Своїм. Той сон я пам’ятаю все своє життя. Дотик руки Спасителя до свого плеча чула ще три роки після того сну, як тільки згадувала Господа. Катерина МИКОЛАЄВИЧ.
Листопад 2011 7 З НАШОЇ ХЕРСОНЩИНИ А судити треба по ділах Священика, який служить на півдні України, попросили по-християнськи похоронити покійника. Коли він проходив подвір’ям до хати, де був померлий, почув за спиною: – Ето нє наш… – Украінскій… І тут раптом: – А ми хто?! З цих трьох коротких реплік відразу можна зрозуміти, як нелегко священикові Української Церкви в цих краях сформувати та духовно окормлювати парафію. Свято Покрови в Олешках Пам’ятні хрести в Олешках Отець Леонід Сливканич на початку дев’яностих років минулого століття активно організовував українські парафії у Таврійському краї. Допомагав йому в цьому вірний слуга Господа священик Василь Герусов. Сам отець Леонід – переселенець. У 1951 році їхнє село на межі Турківщини та Самбірщини потрапило в смугу кордону з Польщею (тоді товаріщ Сталін щедро віддавав наші землі, не обтяжуючи себе думками, як бути з цілими селами й народом, котрий їх населяв). Тому після переселення його родина потрапила аж у Золоту Балку, що на Херсонщині – гарне село над самим Дніпром з родючою землею та цілком відмінним для горян кліматом. Якось прижилися, та зараз не про те… У 1996 році за благословенням блаженної пам’яті Патріарха УАПЦ Димитрія були освячені місце та наріжний камінь під будову каплиці в честь Покрови Пресвятої Богородиці в містечку Олешки не- подалік від Херсона. Це місце історичне, бо тут колись стояла Олешківська Січ. Тому-то перша каплиця в тих краях була посвячена на честь цього свята. В час більшовизму містечко перейменували на Цюрупинськ на честь товаріща Цюрупи, який очолював у большевиків відділ «продовольственной політікі». За 20 років незалежності України так і не вдалося відновити історичну назву міста, хоча колишнє місце розташування Січі є гарно облаштоване, таблиці на пам’ятних каменях свідчать про нашу славну історію, до чого долучився й о. Леонід. Власне цього року виповнилося 15 років від часу заснування парафії і закладення каменя під будову храму в самому центрі Олешок. Колись тут красувалися два величаві собори, та… їх розібрали, а каміння й інші матеріали люд розніс на свої подвір’я та використав за потребами. Територія навколо Виступ дитячої недільної школи на святі Покрови в Олешках. каплиці значна, ще й у центрі міста, тому о. Леонід і його парафіяни мають постійні клопоти – їх затягали по судах ті, хто хоче відірвати кусок вигідної території для будівництва прибуткових споруд. А щоб не заважала поруч каплиця і пам’ятні хрести козацтву, патріархам Мстиславу та Димитрію, жертвам голодомору та учасникам повстанського визвольного руху, що стоять вздовж огорожі, – погрожують навіть знести все це. Вже з перших хвилин перебування тут можна було побачити, що є дбайливий господар: чисто, прибрано, нічого зайвого. Старі дерева створюють відпочинковий настрій, хрести вздовж загорожі на високих насипах з охайними табличками-написами свідчать про шану до історії свого наро- На місці Олешківської січі. ду. Якусь частку займає посаджений молодий сад на пам’ять про перебування тут першого Патріарха Димитрія, який освятив місце під будівництво храму Св. Архистратига Михаїла, що запроектований тут як основна, щойно недавно встановлена на честь 15-тиріччя освячення, святиня. Неподалік каплиці зліва при вході стоїть чудова фігура Покрови Матері Божої, підмурівком для якої і були використані знайдені та навіть викуплені куски каменіврешток колишніх соборів, про що свідчить табличка на них. Приємне враження справляє чистота й охайність повсюди: стіни храму прикрашені образами з вишивками; є багато допоміжних приміщень: хори, братська кімната, – каплиця діє як братський храм, – кабінет священика, маленька кімнатамузей перших Патріархів відродженої УАПЦ. Упродовж 15 років число парафіян змінювалося. Зараз в Олешках розпочаті будівництва ще двох храмів інших юрисдикцій, тому залишилися лише стійкі та вірні своїй Церкві й пастиреві парафіяни. Приємно вразило й те, що на Службі Божій вірні не розмовляють, як зазвичай буває, не ходять, а свідомо зосереджені в молитві – праця пастиря всюди відчутна. За роки свого служіння о. Леонід із своїми парафіянами збудували тут ще дві будівлі: чималий будинок для престарілих братчиків-парафіян, що потребує ще завершення і невелику крамничку, поєднану з козацькою світлицею. У світлиці є багато експонатів, принесених людьми, придбаних – козацьких регалій, висять портрети козацьких гетьманів. А в кінці цієї галереї висить порожня рамка, а всередині надпис: «на цьому місці може бути і твій портрет» – це спеціально для молоді та школярів, які приходять сюди на екскурсію та під час заходів, що проводить місцеве козацтво. Словом – це гарна обитель Пресвятої Діви, що перебуває під Її ніжним Покровом. Там приємно бувати. За все побачене й відчуте хочемо висловити велику вдячність людям, які вклали сюди свої серця й душі. Хай береже їх Господь від усяких нападників і заздрісників, а ми, вірні УАПЦ, тішмося тим, що ще не перевелися на нашій Україні такі вірні християни та стійкі у вірі люди. Делегація Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного. Світлини Розалії КОЗАК. У березні 2011 р. Братська газета «Успенська вежа» відзначила своє 20-ліття. Це єдине православне західноукраїнське друковане видання, яке безперервно з року в рік виходить у світ, несучи своїм читачам інформацію про життя та служіння Української Автокефальної Православної Церкви та Львівського Ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного. З 1995 р. «Успенська вежа» стала Всеукраїнським органом Братства і розповсюджується по всій країні та за її межами, де проживають православні українці. Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків. Передплативши «Успенську Вежу» собі і своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку Ви сприятимете поширенню християнської моралі, духовності, українських традицій та культури. Передплатити газету можна у коному поштовому відділенні України. Ціна передплати на рік – 22.86 грн. Передплатний індекс – 35013. З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції. З ІСТОРИЧНОГО КАЛЕНДАРЯ ЛИСТОПАД 03.11.1941 – 70 років тому в окупованому німцями Києві більшовики підірвали Успенський собор Києво-Печерської Лаври. 03.11.1921 – 90 років від початку Другого зимового походу армії УНР під проводом генерала Ю. Тютюнника. 06.11.1811 – 200 років тому народився Маркіян Шашкевич - священик, письменник, будитель національної свідомості в Галичині, член „Руської Трійці» (+07.06.1843). 07 листопада – День пам’яті борців-жертв більшовицького терору. 08.11.1891 – 120 років тому народився Олесь Досвітній -письменник, розстріляний більшовиками (+23.02.1934). 09 листопада – День української писемності та мови. 21.11.1921 – 90 років тому під м. Базаром (Житомирщина) більшовики розстріляли 359 українських вояків, учасників Другого зимового походу армії УНР. 30.11.1951 – 60 років тому народився Назарій Яремчук - співак, соліст ВІА «Смерічка», народний артист України (+30.06.1995). 26 листопада – День скорботи і пам’яті жертв голодомору в Україні.
Page 1 and 2: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 3 and 4: Листопад 2011 3 З НАШО
Page 5: Він представив мен

Успенська вежа № 11 (2011)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?