ГЕМАТОЛОГИЯГЕМАТОЛОГИЯРоль порушень апоптозув патогенезі хронічних мієлопроліферативнихзахворювань та мієлодиспластичного синдромуТ.Ф. ЛюбарецьВідомо понад три століттяВідомо, що в основі нормального функціонуваннякровотворної системи, як і будь-якоїіншої системи організму, лежить динамічнарівновага між двома основними фізіологічнимипроцесами – проліферацією клітин та їхпрограмованою смертю – апоптозом. Феноменклітинної смерті був описаний R. Hooke в1665 році 1 (Бутенко З.А., 1995; Kerr J.F.R. et al.,1972). Перші гістологічні описання загибеліклітин були опубліковані C. Vogt та R. Virchowу 1842 та 1859 роках, відповідно (Бутенко З.А.,1995; Kerr J.F.R. et al., 1972). Термін “апоптоз”(від грецького “apo” – повне, “ptosis” – падіння,втрата) для позначення програмованоїсмерті клітин (ПСК) запропонували у 1972 роціJ.F.R. Kerr і співавтори (1972), в подальшомуними ж були сформовані сучасні уявлення проапоптоз та некроз.Протягом останніх двох десятиліть сталозрозумілим, що механізми регуляції фізіологічноїзагибелі клітин є надзвичайно складними.Включення програми апоптозу зумовленедією численних внутрішніх та зовнішніх сигналів,а кінцевий результат полягає у звільненнівід старих або надлишку нових клітин, втому числі – клітин з ушкодженням генетичногоматеріалу.Морфологія та фізіологіяМорфологічні ознаки апоптозу добре відомі:це “зморщення” клітин внаслідок зміни структурицитоплазматичної мембрани, зумовленоїпереходом фосфатидилсерину (ФС) звнутрішнього її моношару в зовнішній, конденсаціята фрагментація ядра, руйнуванняцитоскелету з виникненням бульозних вип’ячуваньклітинної мембрани. Особливістюапоптозу є збереження цілісності мембраниклітини, яка гине, до повного завершення процесу.Лише тоді руйнування її оболонки стаєсигналом для фагоцитів до поглинання фрагментів,що залишилися, і завершення процесудеградації клітини.Існує декілька основних шляхів реалізаціїпрограми апоптозу (Libura J. et al., 2005; ReedJ.C., Pellecchia M., 2005; Levine A.J. et al., 2006;Gronbaek K. Et al., 2007; Lopez J., 2009). Однимз них є рецепторний шлях апоптозу, якийвключає: індуктори –> рецептори –> адаптори–> ініціюючі каспази –> регулятори –> ефекторнікаспази.Рецептор, який позначається Fas (CD95,APO-1), при взаємодії з відповідним Fas/APO-1-лігандом (FasL), трасмембранним білком Т-кіллера, активується і індукує ПСК. FasLвідносться до численної родини факторів некрозупухлин (Tumor Necrosis Factor – TNF) і локалізуєтьсяна хромосомі 1. FasL існує в розчиннійформі і в асоціації з поверхнею клітин(присутній на Т-лімфоцитах). Fas- та TNF-αіндукованийапоптоз реалізується протягомдекілька годин і не потребує синтезу макромолекул(Петухов В.И., 2000; Полосухина Е.Р. исоавт., 2000; Maianski N.A. et al., 2003; ReedJ.C., Pellecchia M., 2005; Oh K.J. et al., 2005).Ген, який кодує рецептор Fas/APO-1 у людини,локалізований на хромосомі 10 і являє собоюбілок, який складається з багатого на цистеїнекстраклітинного, трансмембранного тавнутрішньоклітинного доменів. В нормі антигенFas/APO-1 експресований на тимоцитах,активованих Т- і В-лімфоцитах (ПолосухинаЕ.Р. и соавт., 2000; Reed J.C., Pellecchia M., 2005;Oh K.J. et al., 2005), фібробластах,мієлоїдних та епітеліальних клітинах. Він такожпредставлений на клітинах пухлин, втому числі субстратних елементах лімфопроліферативнихзахворювань (ПолосухинаЕ.Р. и соавт., 2000; Reed J.C., Pellecchia M.,2005; Oh K.J. et al., 2005). Контакт ліганда тарецептора приводить до зв'язування їхвідповідних рецепторних ділянок з адаптерами,які в подальшому взаємодіють зініціюючими каспазами.На теперішній час у людини ідентифіковано14 видів каспаз (Mutphy B.M., 2003;Maianski N.A. et al., 2003; Fesik S.W., 2005;Xu C., 2005; Broker L.E. et al., 2005; MathaiJ.P. et al., 2005; Li J. et al., 2006; May M. J.,Madge L.A., 2007; Bruey J.M. et al., 2007):➢ активатори цитокінів (каспази 1, 4, 5, 13);➢ каспази-індуктори активації ефекторнихкаспаз (ініціюючі каспази 2, 8, 9, 10);➢ ефекторні каспази – “виконавці” апоптозу(каспази 3, 6, 7).Взаємодія адаптора з рецептором і ефекторомздійснюється через невеликі домени:DD (death domain – домен смерті), DED(death-effector domain – домен ефекторасмерті), CARD (caspase activation and recruitmentdomain – домен активації і рекрутування(залучення) каспази) (Петухов В.И.,2000; Полосухина Е.Р. и соавт., 2000;Maianski N.A. et al., 2003; Oh K.J. et al.,2005). Домени DD приймають участь увзаємодії рецептора Fas з адаптором FADD(Fas-associated DD-protein), домени DEDприймають участь у взаємодії адаптораFADD з прокаспазами 8 та 10. Агрегати FasL-Fas-FADD-прокаспаза 8, які активуютьефекторні каспази, названі апоптосомами(Mathai J.P. et al., 2005; Xu C. et al., 2005)або сигнальними комплексами, щоініціюють смерть (DISC – death inducing signalingcomplex). Каспаза 8 активує ефекторнукаспазу 3 шляхом протеолізу, після чогопроцес апоптозу стає незворотнім.Окрім рецепторного шляху, суттєву рольвідіграють і інші сигнальні шляхи апоптозу:➢ мітоходріальний (за участю цитохрому с)(Waterhouse N., Green D., 1999; MutphyB.M., 2003; Newmeyer D.D., Ferguson-MillerS., 2003; Maianski N.A., 2004; Fesik S.W.,2005; Xu C., 2005; Broker L.E. et al., 2005; Li J.et al., 2006; Bruey J.M. et al., 2007);➢ комбінований (за участю як рецепторівплазматичної мембрани, так і цитохрому с)(Маянский Н.А., 2005);➢ шлях, опосередкований через ендоплазматичнийретикулум або р53 (ВладимирскаяЕ.Б., 2002; Willis S.N., Adams J.M., 2005;Roos W.P., Kaina B., 2006; Song H. et al.,2007);➢ шлях із залученням перфоринів та гранзимів(Willis S.N., Adams J.M., 2005);➢ шлях з включенням інтегринів (Broker L.E.et al., 2005) та ряд інших.В передачі сигналів ПСК важливу рольвідіграють про- та антиапоптичні протеїни –р53 та bcl-2.Ген р53 був відкритий D. Ph. Lane і колегамив 1979 році. В нормі він розміщений накороткому плечі хромосоми 17 і є сенсоромураження ДНК та порушення клітинногоциклу (Владимирская Е.Б., 2002; МаянскийН.А., 2005; Willis S.N., Adams J.M., 2005;Roos W.P., Kaina B., 2006; Song H., 2007).Білок р53 перебуває в цитоплазмі в латентномустані, його активація відбувається увідповідь на пошкодження ДНК, дію онкогенів,гіпоксію, дефіцит нутрітивних речовин,опромінення, старіння та ін. Ряд авторіввважає його відповідальним за стабільністьгеному (Владимирская Е.Б., 2002; МаянскийН.А., 2005; Willis S.N., Adams J.M., 2005;Roos W.P., Kaina B., 2006; Song H., 2007).Активація р53 призводить до ініціаціїдвох незалежних програм:➢ тимчасової зупинки клітинного циклу вG1S-фазі за допомогою білка p21 WAF1 , якийінгібує циклін-залежні кінази (ВладимирскаяЕ.Б., 2002);➢ стимуляції апоптозу шляхом активаціїгенів Bax або Bid – проапоптичних генів родиниBcl-2 та/або активації утворення вільнихформ кисню, які індукують вихід цитохромус з мітохондрій.Програма апоптозу включається при неможливостірепарації в клітині ДНК під часзупинки мітотичного циклу та/або дефіцитібілка p21 WAF1 . В деяких клітинах генетичнозумовленим є приоритет програми апоптозупри активації гену р53. Роль р53 залежитьвід типу клітин: наприклад, у тварин вексперименті іонізуюче випромінювання(ІВ) не викликає апоптоз в лімфоцитах, алев легеневій тканині виявляються вираженійого ознаки.Включення програми апоптозу геном р53при ушкодженні клітинного геному розцінюєтьсяяк захисна реакція організму.Зниження активності р53 або мутації в ньомупорушують здатність до індукції апоптозуі сприяють експансії злоякісно трансформованихклітин. Таким чином, ген р53 необхіднийдля реалізації програми апоптозупри ураженні ДНК та токсичних впливах наклітину. Наступним кроком в проведенніапоптичного сигналу є “включення” bcl-2.В нормі цей протоонкоген локалізованийна хромосомі 18(q21). В середині 80-х роківбуло показано, що посилення активації онкогенаbcl-2 в результаті транслокаціїt(14;18), яка спостерігається при В-клітиннійфолікулярній лімфомі, зумовлює експансіюпатологічного клону внаслідок підвищеноговиживання злоякісних клітин (Бутенко З.А.,1995; Gronbaek K. et al., 2007). bcl-2 відсутнійна примітивних гемопоетичних попередниках,але експресований на незрілихпопередниках Т- та В-клітин, і по мірі їхвизрівання його експресія зростає. Лімфоцитипериферичної крові в стані спокоюзначною мірою експресують bcl-2, в активованихже in vitro та in vivo Т-лімфоцитахекспресія його знижується.18НОВАЯ МЕДИЦИНА ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ2/20112/2011 НОВАЯ МЕДИЦИНА ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ 19
ГЕМАТОЛОГИЯГЕМАТОЛОГИЯМолекулярно-генетичні дослідження наступногодесятиліття показали, що до родиниbcl-2 входять і інші гени, що експресуютьбілки з протилежними властивостями (БутенкоЗ.А., 1995; Ісакoва Л.М., Дранник Г.H.,2006; Packham G., Stevenson F.K., 2005; Gomez-BougieP. et al., 2005; Willis S.N., 2005;Weng C., 2005; Yu.C., 2005; Erlacher M.,2006). На теперішній час клоновано 16 генівцієї родини. Синтезовані ними білки подібніза морфологічною будовою і містять регіони,гомологічні bcl-2 (ВН1-ВН4). Лише 6 згенів цієї родини (bcl-2, bcl-XL, bcl-W, boo,Al, Mcl-1) захищають клітину від впливів,направлених на індукцію апоптозу (пошкодженняДНК, дія глюкокортикоїдів, припиненняцитокінової регуляції та ін.) (таблиця).Останні 10 генів індукують апоптоз.Сприйняття анти- та проапоптичних сигналівчленами родини bcl-2 відбувається якна рівні генів (білок р53 підвищує експресіюгена bax), так і на рівні транскрипційнихпротеїнів (дія цитокінів). Рішення існуватичи загинути клітині приймається на основіпереважання активних супресорів чи промоторівапоптозу цієї родини (Бутенко З.А.,1995; Ісакoва Л.М., Дранник Г.H., 2006;Packham G., Stevenson F.K., 2005; Gomez-Bougie P. et al., 2005; Willis S.N., 2005; WengC., 2005; Yu.C., 2005; Erlacher M., 2006;Adams J.M., Cory S., 2007). Реалізація такогорішення - подальшого проходження клітинисигнальним шляхом, кінцевим пунктомякого повинна стати активація каспази 9 -відбувається, головним чином, через зміниактивності мітохондрій.Таким чином, існують різноманітні, частоперехресні шляхи та механізми реалізаціїпрограми апоптозу, які залежать від типуклітин та специфіки проапоптичних сигналів.Різноманітність та варіабельність сигнальнихшляхів забезпечують для клітиниальтернативні можливості здійснення цієїпрограми і, в той же час, роблять її залежноювід різноманітних внутрішніх тазовнішніх впливів.В залежності від шляху активації каспаз інаступного вступу до апоптозу, розрізняютьрізні типи клітин (Петухов В.И., 2000; ПолосухинаЕ.Р. и соавт., 2000; Maianski N.A. etal., 2003; Oh K.J. et al., 2005). Клітини типу I(зокрема, лінія лімфобластоїдних клітинSKW та Т-клітини лінії Н9) зазнають загибелішляхом, залежним від апоптичних рецепторівплазматичної мембрани без участіАнтиапоптичні генимітохондріальних білків. Клітини типу II(наприклад, лінії Т-клітин Jurkat) гинутьшляхом апоптозу, залежного від мітохондріальногоцитохрому с (Waterhouse N.,Green D., 1999; Mutphy B.M., 2003; NewmeyerD.D., Ferguson-Miller S., 2003; MaianskiN.A., 2004; Broker L.E. et al., 2005; Fesik S.W.,2005; Xu C., 2005; Li J. et al., 2006; BrueyJ.M., 2007). ПСК, викликана хіміотерапевтичнимисполуками, ультрафіолетовим(УФ) випромінюванням та ІВ, найбільшвірогідно пов’язана з апоптичною функцієюмітохондрій. Клітини, позбавлені генів білкаапоптичного протеазоактивуючого фактора-1(APAF-1) або каспази 9, стійкі до хімічнихвпливів та дії ІВ, але чутливі до Fas-опосередкованогоапоптозу (Bruey J.M., 2007).Частина клітин, наприклад епітеліальні,гинуть при відокремленні від позаклітинногоматриксу, який виробляє фактори “виживання”(“цитокіни”). Ці фактори зв'язуютьсявідповідними цитоплазматичнимирецепторами, активують синтез агентів, якіпригнічують апоптоз, та блокують індукториапоптозу (Takeuchi O. et al., 2005). Деякі речовини(наприклад, глюкокортикостероїднігормони) діють диференційовано на різнітипи клітин – попереджають апоптоз в однихта індукують його в інших (Takeuchi O. etal., 2005).Враховуючи той факт, що субстратомхронічних мієлопроліферативних захворювань(ХМПЗ) та мієлодиспластичного синдрому(МДС) є нейтрофільні лейкоцити,суттєвий інтерес становлять особливості перебігупроцесів апоптозу саме в них.Склад родини генів Bcl-2Проапоптичні гени****bcl-2 1 ***bax 1****bcl-XL 1 ***bax 1****bcl-W 1 ***bok/Mtd 1***boo 1 *bcl-XS 1***Al*bad***Mcl-1 1 *bik/Nbk 1*bid*Hrk/DP5 1*blk 1*bim/bad 1* позначає число консервативних послідовностей, відомих як регіони, гомологічні Bcl-2**** 4 регіони (ВН1-ВН4)*** 3 регіони (ВН1-ВН3)** 2 регіони (ВН3,ВН4)* 1 регіон (ВН3)1 COOH-кінцевий гідрофобний домен, відповідальний за прикріплення білків в зовнішній пластинцімітохондріальної мембраниДоля нейтрофільнихгранулоцитів …Морфологічні зміни апоптичних нейтрофільнихгранулоцитів (НГ) не відрізняються відтаких у клітин інших типів і супроводжуютьсязниженням їх функціональної активності, щопроявляється втратою стимулін-індукованоїамебоїдної активності, поглинання, хемотаксису,респіраторного “вибуху”, секреторноїдегрануляції і рецептор-залежної адгезії(Reeves E.P. et al., 2002; Levy O., 2004;Oltersdorf N. et al., 2005; Segal A.W., 2005;Scheider I.C., Haugh J.M., 2006; Jan M.-S. et al.,2006; Chen S. et al., 2007; Lehrer L., 2007).Для виявлення апоптичних НГ застосовуютьряд методів. Звичайна мікроскопія дозволяєвиявити морфологічні зміни (передусімядерного матеріалу), типові для цьогопроцесу. Додатково до класичного забарвлення(або замість нього) застосовуютьфлюоресцентні ядерні барвники (пропідіяйодид), котрі зв'язуються з ДНК, виявляючиособливості конденсації та фрагментаціїхроматину (так звану “гіподиплоїдність”).Флюоресцетні мітки використовують впоєднанні з проточною цитофлюорометрією,хоча з урахуванням лише профілюсвітлорозсіювання апоптичні НГ важко диференціювативід “живих” клітин, оскількиїх об’єм знижується в середньому лише на30%, а діаметр – на 10%. Враховуючи гетерогенністьНГ, для оцінки кількості апоптичнихклітин наносяться додаткові (флуоресцентні)мітки (Shakil H. et al., 2001).Зміни в плазматичній мембрані НГ можливовиявити по зв’язуванню анексину V зФС, який з’являється на поверхні апоптичнихклітин, а також по скороченню кількостіCD16-рецепторів (FcγRIII), що зникають зповерхні мембрани при апоптозі (Shakil H.et al., 2001). Завдяки втраті фізіологічноїасиметрії мембранних фосфоліпідів ФСрозміщується на поверхні клітин і вступає увзаємодію з макрофагами. Хоча на нестимульованихмакрофагах людини відсутнірецептори до ФС, вони з’являються після їхактивації, діючи в комплексі з колагензв’язуючимбілком CD36.Неоднозначно оцінюється гіперекспресіяFas(CD95)-рецепторів на НГ (ПолосухинаЕ.Р. и соавт., 2000). Цей феномен відображаєлише готовність клітин до реалізаціїпрограми апоптозу і не обов’язково поєднуєтьсяз апоптичним фенотипом чи невідворотністюйого появи. Посилення апоптозуНГ спостерігається і при ослабленні Fasекспресії.Крім того, Fas-рецептор та FasLпредставлені майже на всіх НГ, і при оцінціпідвищеної Fas-експресії необхідно аналізуватине лише процент позитивних клітин, ай ступінь її вираженості.НГ швидко швидко вступають у спонтанний(конститутивний) апоптоз при старіннів культурах in vitro. Це процес може бутиприскорений або сповільнений сигналами змікросередовища – апоптогенними або антиапоптогеннимистимулами.Посилення апоптозу НГ викликають: ТNF,анти-Fas-антитіла, циклогексімід, актиноміцинD, перекис водню, сульфіди, гепарин,протеолітичні ферменти, гіпертермія, фагоцитозбактерій та УФ-опромінення (MaianskiN.A. et al., 2003; Willis S.N., 2005).Антиапоптичний ефект індукують цитокіни,які стимулюють мієлопоез – Г-КСФ,ГМ-КСФ, ІЛ-1?, γ-інтерферон (γ-ІФН), деякіхемокіни, фактор активації тромбоцитів, ІЛ-2, ІЛ-4, глюкокортикоїдні гормони, антиоксиданти(Маянский Н.А., 2005; Willis S.N.,2005; Li J. et al., 2006).НГ можуть протистояти не тільки спонтанному,але й індукованому апоптозу (наприклад,ІЛ-8 відміняє апоптогенну дію ТNF). Однак,не завжди вдавалось відтворити апоптогеннийефект ТNF: відомі і протилежні результати.Це ж стосується і ІЛ-6, який індукуєабо пригнічує апоптоз НГ. Існують шляхивпливу на антиапоптичні ефекти (МаянскийН.А., 2005; Shakil H., 2001; Mutphy B.M. et al.,2003; Sheppard F.R. et al., 2005). ІЛ-10 блокуєантиапоптичну дію Г-КСФ, ГМ-КСФ та γ-ІФН. Дексаметазон посилює затримку апоптозу,індуковану ГМ-КСФ. Універсальниміндуктором апоптозу нейтрофільних елементівє оксидантний стрес.Як і в інших клітинах, рецептор-залежнийапоптоз НГ індукується, головним чином,через “рецептори смерті”, які відносяться дородини рецепторів ТNF (Maianski N.A. et al.,2003). В цьому процесі також приймаєучасть Fas/APO-1/CD95 та FasL. Існує думка,що апоптоз включає елементи самоіндукціїНГ, які виникають в системі Fas-FasL (ПолосухинаЕ.Р. и соавт., 2000). Встановлено, щоослаблення Fas-експресії НГ не виключаєприскореного апоптозу.Суттєву роль відіграє функціональнийстан НГ на момент контакту з факторамиапоптозу: деякі з них діють на кондиціонованіклітини, але не впливають на клітиниінтактні. Затримка апоптозу поєднується іззбереженням функціональних властивостейНГ, які використовують для цього нетільки медіатори інших клітин, але і власніресурси аутокринної/паракринної регуляції(Heyworth P.G., Badway J.A., 1990;Maianski N.A., 2004).Регуляція апоптозу в НГ пов’язана з активацієюпротеїнкіназ. Тирозинфорсфорилюванняв каскадах, котрі передають сигнали,зменшує спонтанний апоптоз НГ і впливаєна реалізацію антиапоптичних ефектів (ПетуховВ.И., 2000; Маянский Н.А. и соавт.,2005; Edvards S.W. et al., 2003; Maianski N.A.et al., 2003; Reed J.C., Pellecchia M., 2005; LiJ. et al., 2006; Bruey J.M. et al., 2007; MayM.J., Madge L.A., 2007; Lopez J. et al., 2009).Антиапоптична дія протизапальних цитокінів(Gomez-Bougie P. et al., 2005)поєднується з посиленням тирозинфосфорилюваннябілків, а природні (ІЛ-10) чиштучні інгібітори тирозинкіназ відміняютьзатримку апоптозу НГ, індукованого ГМ-КСФ. Підвищення тирозинфосфорилюванняшляхом блокади тирозинфосфатази подовжуєтривалість життя НГ, хоча низькіконцентрації інгібітора тирозинфосфатазипосилюють апоптоз.Апоптоз НГ пов’язаний з метаболітамимембранних ліпідів – гліцерофосфоліпідівта сфінголіпідів, в тому числі – цераміду тасфінгозину, які залучаються через Fas-сигнальнийшлях (Maianski N.A. et al., 2003;Erlacher M., 2006).Втрачаючи здатність до проліферації, зріліНГ перестають експресувати ряд ключовихгенів, які регулюють активність мітотичногоциклу і його переключення на апоптоз – р53,Bcl-2, Bcl-Х, cyclin/cdc-2, RB, c-myc (МаянскийН.А., 2001; Ісакoва Л.М., Дранник Г.H.,2006; Edvards S.W., 2003; Nencioni A., 2005).Їхні похідні – м-рибонуклеїнова кислота(мРНК), білки – відсутні, або визначаються вдуже низьких концентраціях не тільки в тихНГ, які знаходяться в стані спокою, але й вактивованих клітинах. Мішені для каспаз виявляєтьсяв зрілих НГ в невеликій кількості.Разом з тим, у НГ є ряд додаткових факторівіндукції апоптозу: наявність генів каспаз(cas-1, cas-3), антиапоптичного гомологаBcl-2 - А1 та ін. (Maianski N.A. et al., 2003;Bruey J.M. et al., 2007). Частина дослідниківвиявила в цитоплазмі більшості НГ р53 таBcl-2 (Маянский Н.А., 2001; Nencioni A.,2005; Zinkel S.S. et al., 2005). Встановлено,що в зрілих НГ кісткового мозку тварин процесиапоптозу перебігають повільніше, ніж впериферичній крові, і у них важче викликатиіндукований апоптоз.20НОВАЯ МЕДИЦИНА ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ2/20112/2011 НОВАЯ МЕДИЦИНА ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ 21