Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Система джерел правабезпідставно переоцінювались і навіть абсолютизувались.Останнє твердження насампередстосується марксистської літератури. На підтвердженняцього вважаємо за необхідне процитуватиЙ.В.Сталіна: „...джерело формування духовногожиття суспільства, джерело походження суспільнихідей, суспільних теорій, політичних поглядів,політичних переконань потрібно шукати не всамих ідеях, теоріях, поглядах, політичних переконаннях,а в умовах матеріального життя суспільства,у суспільному бутті, відображенням якого є ціідеї, теорії, погляди і т.д.” [28, с.545].Виклад основного матеріалу дослідження.Теза про існування матеріальних джерел праваяк складової частини широко відомої, а в радянськийперіод загальноприйнятої концепції проспіввідношення базису і надбудови (точніше, провизначальну роль базису, невід’ємною складовоючастиною якого виступає буття, чи, інакшекажучи, матеріальні умови життя суспільства, повідношенню до надбудови, складовою частиноюякої є право з усіма його атрибутами та інститутами,включаючи джерела права), на нашу думку,має під собою солідну основу і заслуговує наувагу. Правильність цієї тези була багаторазовопідтверджена наукою, теоретично, а також достатньоперевірена повсякденним життям, практично.В силу цього можна віднести до спірних інедостатньо обґрунтованих, на нашу думку, судженнядеяких вітчизняних і зарубіжних вченихпро те, що для того, аби постсоціалістичні країни,в тому числі й Україна, незворотно стали нашлях поступального прогресивного розвитку,необхідно поряд з іншими заходами „подолатимарксистські уявлення” про пріоритет і зумовленістьбазису і надбудови, тому що, „як свідчитьісторія, політико-правові ідеї завжди виникаютьяк реакція на реальні суспільні (в тому числі йвиробничі) відносини і спрямовані на їх вдосконалення”[22, с.324].Дане судження і йому подібні про „істиннішлях розвитку” постсоціалістичних країн і „критичні”стріли на адресу попередніх „хибних” положеньнині досить модні і поширені. Проте відцього вони на стають більш аргументованими іменш дискусійними. „Критичний” пафос, як переконуєпрактика, не замінює собою і не компенсуєвідсутність нових раціональних ідей та глибокообґрунтованих наукових положень. Звичайно,це не стосується випадків, коли піддається„критичному аналізу не сам” матеріальний підхіддо розглядуваних проблем права та його джерел,а абсолютизація цього підходу за рахунок іншихпідходів, перебільшення його ролі і значення, щонерідко допускаються сучасними вченимиюристами.В аналогічних випадках критика йогоне тільки можлива, але й необхідна та достатньообґрунтована.Наукова етика та коректність вимагає від політичночи в якийсь інший спосіб не заангажованогодослідника бачити, що, розробляючи положенняпро роль і значення матеріального фактора,про зумовленість надбудовних явищ, включаючиправо, базисними явищами, „класики марксизму-ленінізму”та їх ідейні послідовникипостійно мали на увазі та враховували такі двіобставини. Перша з них пов’язана з тим, що матеріальнийбазис, економіка не прямолінійно йоднозначно, а опосередковано, тільки в кінцевомурахунку детермінують надбудовчі явища, втому числі право і політику. „Об’єктивна зумовленістьдержавної і правової надбудови економічнимбазисом, - як зазначається в одній із фундаментальнихмонографій марксистської спрямованості,– не є прямою й однозначною. Вонаопосередкована рядом суб’єктивних факторів,які здійснюють вплив на ті конкретні форми, уяких проявляється ця об’єктивна зумовленість”[13, с.422]. Необхідно додати, що окрім суб’єктивнихі об’єктивних економічних факторів, нарозвиток правових та інших надбудовних явищздійснюють постійний вплив також політичні,ідеологічні, національні, етнічні, релігійні та іншічисленні чинники.Друга обставина полягає в тому, що при виробленніположення про пріоритетну роль економічногобазису по відношенню до правової таінших надбудов враховувались не лише прямізв’язки та вплив базису на надбудову, але й зворотнізв’язки і вплив надбудови на базис. Знаменниму цьому плані є висловлювання К.Марксапро те, що „економічний рух у загальному іцілому прокладе собі шлях, але він буде відчуватина собі також і зворотну дію політичногоруху, який він сам створив і який наділений відносноюсамостійністю” [12, с.417].Окрім зазначених видів і проявів, джерелоправа виступає ще й в інших своїх якостях. Підкреслюючибагатозначність і водночас невдачністьтерміна „джерело права” (який, на думкудеяких дослідників, був залучений у науковийобіг ще Тітом Лівієм [34, Р.31-32]), Г.Ф.Шершеневичписав, що „під цим йменням” джерела маютьсяна увазі також: а) сааме те, що творитьправо (наприклад, коли кажуть, що джереломправа необхідно вважати Бога, волю народну,правосвідомість, ідею справедливості, державнувладу); б) матеріали, „покладені в основу того чиНауковий вісник Чернівецького університету. 2004. Випуск 227. Правознавство. 15