Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Н.Г. Шуклінаючись на змістовну схожість у російській мовіслів “становище” і “статус”, пропонує їх розглядатияк синоніми. Цей же автор стверджує, що зтаких позицій поняття “конституційний статуслюдини і громадянина” є ідентичним категорії“основи правового становища людини і громадянина”(особи). Нижче, уточнюючи свою думку,вчений відносить до змісту основ правового становищаособи, крім прав і свобод людини і громадянина,також принципи правового становищалюдини і громадянина, гарантії реалізації прав ісвобод, обов’язки людей, положення про ставленнядержави до своїх громадян, іноземців, осіббез громадянства. Відповідно, пише він, “основиправового становища людини і громадянина(особи) у широкому значенні і є конституційнимстатусом (конституційним становищем) людиниі громадянина (особи)” [14, с.133]. Слід підкреслити,що терміни “ правове становище”, “правовийстатус” досить широко вживалися в законодавствіта в юридичній літературі як у минуліроки, так і тепер. Зазвичай, їх застосовують тоді,коли характеризують становище того чи іншогосуб’єкта правовідносин, наприклад, якогось органудержави, юридичної особи, депутата, посадовоїособи тощо. Так, у чинній КонституціїУкраїни термін “статус” вживається стосовноокремих державних органів (частина друга ст.100 провіщає: ”правовий статус Ради Національногобанку України визначається законом”; а вст. 139 зазначається: ”В Автономній РеспубліціКрим діє Представництво Президента України,статус якого визначається законом України”) абоадміністративно-територіальної одиниці (частинатретя ст. 133 містить припис: “Міста Київ та Севастопольмають спеціальний статус, який встановлюєтьсязаконами України”) [1, с.29, 43, 45].Поняття “статус”, “правовий статус”, які позначаютьмісце суб’єкта правовідносин найчастішевживається в законодавстві. Для порівнянняназвемо окремі закони – Закон України “Проправовий статус іноземців та осіб без громадянства”від 04.02.1994 р.; Закон України “Про статусветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”від 22.10.1993 р., Закон України “Про статуснародного депутата України” від 17.12.1992 р. таін. У всіх цих випадках не робиться ніяких відмінностейміж термінами “правовий статус” і“статус”, хоча по суті закріплюється одне і тежколо конституційно-правових відносин.Щодо характеристики місця громадянина,фізичної особи, у правовому спілкуванні терміни“статус”, “становище”, “стан” найчастіше застосовуютьсяу працях із загальної теорії держави іправа у зв’язку з розглядом питання про суб’єктиправа, і значно рідкісніше – в конституційномуправі [4, с.81]. Відомий теоретик права М.І.Матузов,вважає, що поняття “правовий статус” і“правове становище” особи є рівнозначними. Вякості аргументів він вказує на те, що і законодавство,і юридична практика, і преса, а такожміжнародні акти про права людини не проводятьміж ними будь-якої відмінності, а вживають водному і тому же значенні. Вони цілком взаємозамінні.І тільки виходячи з контексту, стилістичноїнеобхідності віддається перевага використаннютого чи іншого висловлювання [17, с.231-232]. Таку ж позицію підтримують вітчизнянівчені Ю.М.Тодика і О.Ю.Тодика [18, с.150-151].Вважаємо, що є усі підстави погодитись з такоюпозицією. Тим більше, що, якщо виникаєнеобхідність позначити правове становищесуб’єкта в окремій сфері суспільних відносин,урегульованих норами однієї галузі права (як унашому конкретному випадку), то термін “статус”вживається із вказівкою на відповідну галузьправа – “конституційно-правовий статус”.Щодо вживання терміна “статус” в інших значеннях,то, як слушно вказує А.Г.Мамонтов, вимагаєтьсязастосування епітета для уточнення (наприклад,“соціальний статус”, “офіційний статус” тощо)[12, с.1]. У принципі це питання не відноситьсядо концептуальних і воно ніколи не призводило допринципових розбіжностей посеред ученихюристів,які досліджують дану проблему.Більш суттєвою в науці конституційногоправа виявилася інша проблема – проблема ототожненняінститутів прав і обов’язків із правовимстатусом. Звичайно, немає розходжень у тому,що серцевину, основу правового статусу людиниі громадянина (особи) складають права,свободи й обов’язки індивіда, закріплені в Конституціїта інших важливих законодавчих актах.Це головним чином і визначає правове становищеособи у суспільстві і державі, її роль, можливості,участь у державних справах. Проте, якслушно зазначають дослідники [7], правове становищезалежить і від інших факторів. Зокрема,категорично виступили проти ототожнення інститутівправ і обов’язків із правовим статусомЛ.Д. Воєводін [3, с.13]; українські дослідникипроблеми – Ю.М. Тодика та О.Ю. Тодика [18,с.151]. На їхню думку, правове становище особи,або, точніше, основи ї правового становищаскладають комплексний конституційно-правовийінститут, складовою частиною якого є основніправа свободи й обов’язки громадян.42 Науковий вісник Чернівецького університету. 2004. Випуск 227 . Правознавство.