Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

ІІ. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОУДК 342.53© 2004 р. А.З. ГеоргіцаЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці© 2004 р. В.Є. СкоморохаСуддя Конституційного Суду УкраїниПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА (ПРОЦЕСУ) ТА ЇХ СПЕЦИФІКА:ДЕЯКІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИПостановка проблеми. До числа актуальнихтеоретичних і практичних проблем конституційногосудочинства (конституційного процесу) цілкомслушно в літературі відносять питання проосновоположні ідеї, що пронизують увесь процесрозгляду в Конституційному Суді України підвідомчихйому справ. Дослідження цих висхіднихтеоретичних положень має величезне значеннядля всебічного аналізу елементів конституційногосудочинства, дозволить виділити особливостістадій конституційного судочинства, розібратисяу багатьох нез’ясованих моментах.Ступінь наукової розробки проблеми.Принципи конституційного судочинства в науціконституційного права по-різному формулюється,з різних позицій аналізується вченими-дослідникамипроблеми (зокрема, у вітчизняній науці:у працях Кельмана М.С.[13], Савенко М.Д.[24], Скоморохи В.Є [25], Тесленка М.В. [28],С.Шевчука [30]; в Російській Федерації – в монографіяхЄ.Б. Абросимової [6], М.В. Вітрука [9], вколективній праці ”Судова влада”[27]; у Вірменії– у книзі Г.А.Шмавоняна [32] та ін.). Водночасвважаємо, що навіть у цих працях, в яких аналізуютьсяпринципи конституційного судочинства,дослідники недостатню увагу приділяють дослідженнюспецифіки принципів конституційногопроцесу. В запропонованій статті робиться спробазаповнити цю прогалину вітчизняної конституційно-правовоїнауки.Мета статті полягає в тому, щоб проаналізуватиособливості прояву принципів конституційногосудочинства в діяльності КонституційногоСуду України та з’ясувати ті теоретичні і практичніпитання, що виникають при цьому.Виклад основного матеріалу дослідження.Зазначимо, що практично усіма представникаминаукової юридичної думки визнається теза проте величезне значення, що надається правовимпринципам діяльності судових органів у справізабезпечення ефективної організації та діяльностіорганів конституційної юрисдикції. Незважаючина таку одностайність у розумінні ролі тазначення принципів правосуддя, зовсім протилежнеявище ми спостерігаємо при їх термінологічномувизначенні. Нижче спробуємо окреслитиосновні підходи щодо дефініції принципів взагаліта принципів правосуддя зокрема.Відомий французький вчений-теоретик праваЖ.Л.Бержель визначає принципи як “положення(правила) об’єктивного права (а не природногоабо ідеального права), які можуть виражатися, аможуть і не відбиватися в текстах, але (обов’язково)застосовуватися у судовій практиці та володіютьудосталь загальним характером...”[8,с.168]. І далі, характеризуючи їх дефініцію, вінпише : “На мові філософів принципами іменуються“системи положень директивного характеру,яким підпорядковуються усі наступні процедури...”Можна сказати, що саме загальний характерпринципів... дозволяє їх виокремити відпростих юридичних правил...Правило є узагальненням...,яке регулює тільки “ті або інші фактиабо акти” і, яке відповідає предмету. Принципже, навпаки, постає як узагальнення, що передбачаєнескінчений ряд з’ясувань. Отже, ...принципипанують лише над позитивним правом, тодіяк юридичні правила є... лише окремими випадкамиїх застосування або винятками” [8, с.169-170]. З міркувань відомого правознавця можназробити у будь-якому разі висновок про те, щопринципи – це правила, які слугують ідейногоосновою для об’єктивного права.У такому ракурсі безумовно, мають рацію тітеоретики правознавці, які принципи зводять доосновоположних ідей, які є основою у виборіустрою і взаємовідносин органів судової влади,внутрішньої організації судових органів, порядку28 Науковий вісник Чернівецького університету. 2004. Випуск 227 . Правознавство.