Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Георгіца А.З., Тодика О.Ю.мога до законодавства по виборах, особливо щодоформ і методів передвиборної агітації, які відповідалиби міжнародним стандартам стосовносвободи думки. Право на свободу думки, свободуслова і свободу інформації закріплено в ст. 19Міжнародного пакту про громадянські й політичніправа, в якій записано, що кожна людинамає право безперешкодно дотримуватися своїхпоглядів, на вільний вираз своєї думки. Разом зцим використання цих прав вимагає від особи івідповідних обов'язків. Реалізація прав не повиннавести до приниження прав і репутації іншихосіб, до порушення державної безпеки і громадськогопорядку. В ст. 22 цього Міжнародногопакту встановлюється також право на свободуасоціації. Проте це право має свої обмеження, якінеобхідні в демократичному суспільстві. Їх зміствідносно виборчої кампанії полягає в тому, щобу період проведення виборів політичне середовищебуло вільне від сил, які намагаються тиснутина виборців, залякувати їх, порушувати основніправа певної групи громадян. Ці положеннядосить важливі з погляду методів проведенняпередвиборчої агітації. Ч. 1 ст. 51 Закону «Провибори народних депутатів України» встановлює,що передвиборна агітація може здійснюватисьу будь-яких формах і будь-якими засобами,що не суперечать Конституції і законам України.Але нерідко ця агітація ведеться за межами моралій закону, про що свідчить не тільки практикаУкраїни, а й інших країн СНД.Право на свободу слова, зборів і асоціаційвстановлено ст.ст. 21 і 22 Міжнародного пактупро громадянські й політичні права. Для того,щоб положення ст. 21 розповсюджувалися на течи інше зібрання, воно повинно бути мирним.Але будь-які обмеження права проводити зборине можуть виходити за межі необхідності захистуважливих суспільних інтересів. Міжнароднеспівтовариство, встановлюючи право на свободузборів, виходить з того, що публічні збори складаютьневід'ємну частину процесу виборів і забезпечуютьефективний механізм розповсюдженняполітичної інформації. Важливо, щоб цізбори проводилися в межах закону. Виборчапрактика свідчить, що нерідко команди опонентівнамагаються зірвати відповідному кандидатув депутати виборчі збори, або ж знаходятьсяштучні причини, щоб не надати кандидату приміщеннядля зустрічі з виборцями. Це мало місцеі на виборах до парламенту України в березні 2002року. Така практика йде всупереч міжнароднимвиборчим стандартам і діючому в країнах СНДзаконодавству по виборам до їх парламентів.У конституціях країн СНД, в їх виборчих законахчітко встановлюється, що голосування навиборах повинно бути таємним, що є одним ізосновоположних виборчих стандартів, який характеризуєдемократизм політичної системи країни.В основі вимоги щодо проведення виборівшляхом таємного голосування знаходиться ст. 21Загальної декларації прав людини, яка встановлює,що «вибори повинні проводитися шляхомтаємного голосування або ж з допомогою іншихрівнозначних форм, що забезпечують свободуголосування». В ст. 25 Міжнародного пакту прогромадянські й політичні права закріплюється,що вибори повинні проводитися «при таємномуголосуванні». А в ст. 3 Протоколу № 1 до Європейськоїконвенції про захист прав і основнихсвобод фіксується обов'язок держави проводитивільні вибори «шляхом таємного голосування втаких умовах, які забезпечують волевиявленнянароду у виборі законодавчої влади». У ч. 3 ст.21 Загальної декларації прав людини встановлено,що вибори «повинні проводитися при загальномуі рівному виборчому праві». Це міжнароднийвиборчий стандарт, який чітко закріпленийна рівні конституцій і у виборчих законах країнСНД. Ця норма припускає, що всі громадяни,незалежно від статі, раси, мови, соціального імайнового положення, фаху, освіти, політичних,релігійних переконань мають право голосу і правобути обраними. Цьому загальному положеннюне суперечить той факт, що виборцю висуваютьсявимоги: він повинен досягти відповідного віку,бути громадянином даної країни, мати місцепроживання, бути психічно здоровим, володітигромадянськими правами.Принцип рівного виборчого права, якийзнайшов ґрунтовне закріплення на рівні конституційногоі поточного законодавства в Україні тав інших країнах СНД, забезпечується наявністюу кожного виборця тієї ж кількості голосів, як йіншого виборця. Мова йде про те, що голосивсіх, хто бере участь у виборах, мають однаковувагу незалежно від майнового положення, рівняосвіти, релігійної або расової приналежності,статі чи політичних поглядів, того, хто голосує.При реалізації цієї норми під час визначення межвиборчих округів і складанні списків виборцівнеприпустимі дії, спрямовані на обмеження вучасті у виборах окремих осіб, груп або географічнихрайонів. При цьому необхідно враховуватиРезолюцію, прийняту на чотирнадцятій сесіїПідкомісії ООН з попередження дискримінації ізахисту меншин, яка акцентувала увагу на тому,щоб національне законодавство не містило дис-38 Науковий вісник Чернівецького університету. 2004. Випуск 227 . Правознавство.