Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
Березень <strong>2017</strong><br />
5<br />
Віра БІЛОУС, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (Львів)<br />
Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка<br />
ЯК НАУКОВЕ ДЖЕРЕЛО ДЛЯ КАЗАХОЗНАВЦІВ<br />
50 картин про казахів – дарунка такого масштабу Казахстану жоден із представників інших народів не робив.<br />
Ш. Єлеукенов, літературознавець<br />
Мистецький спадок Т.<br />
Шевченка налічує понад<br />
1100 творів живопису і графіки.<br />
Третину з них присвячено народам<br />
Казахстану (казахам, туркменам, киргизам),<br />
серед яких відбував заслання<br />
(1847-1857 рр.). Не маючи змоги<br />
працювати олійними фарбами на<br />
великих полотнах, майбутній академік<br />
творив аквареллю, сепією (сіро-коричневою<br />
фарбою) та олівцем.<br />
Утім на малоформатних аркушах<br />
митець охопив усе розмаїття незнайомого<br />
йому краю – природу й аул,<br />
споконвічні скелі й високохудожні<br />
архітектурні пам’ятки, десятки різновидів<br />
тварин і обличчя витривалих<br />
кочівників тощо. Причому це була<br />
перша у світі ілюстративна фіксація<br />
культурно-екологічного ландшафту<br />
Західного Казахстану.<br />
В одному з листів Шевченко писав:<br />
«Тут так багато нового, киргизи<br />
(тобто казахи) такі мальовничі, самі<br />
просяться під олівець. Якби мені<br />
можна було б малювати… А дивитись<br />
і не малювати – це така мука, яку<br />
зрозуміє один тільки художник».<br />
Щоб стишити гострий душевний<br />
біль, прихильні до Т. Шевченка наукові<br />
діячі домоглися його зарахування<br />
як художника-топографа до двох експедицій.<br />
Під час них поет, як лаконічно<br />
окреслив в одному з листів, «киргизький<br />
степ з кінця в кінець увесь обходив,<br />
море Аральське вздовж і впоперек<br />
все обплавав». Першим було<br />
півторарічне дослідження ще зовсім<br />
непізнаного на ту пору Аральського<br />
моря, яке очолив відомий мореплавець<br />
О. Бутаков. Воно включало<br />
виснажливий 36-тиденний похід від<br />
Орська до приаральського укріплення<br />
Раїм. Йти довелося 750 км по пустелі<br />
Каракуми, у палючих пісках<br />
якої, за свідченням учасників, яйце<br />
спікалося за 5 хвилин. Далі було власне<br />
плавання по Аралу, що супроводжувалося<br />
частими штормами, крайньою<br />
нестачею харчу та води. Однак<br />
за час експедиції художник виконав<br />
понад 140 необхідних контурних зарисовок<br />
узбереж, а також справжніх<br />
мистецьких творів. Другою була геологічна<br />
мандрівка О. Антипова в<br />
гори Каратау (півострів Мангістау,<br />
Західний Казахстан) у пошуках родовищ<br />
вугілля. Протягом 5 місяців<br />
пройдено по схилах і ущелинах 480<br />
км та створено понад 100 малюнків.<br />
Не полишав пензля Т. Шевченко і в<br />
«незамкненій в’язниці» – прикаспійському<br />
Новопетровському укріпленні<br />
(тепер м. Форт Шевченка): «хоч украдучи,<br />
та трошки помалюю, а воно й<br />
полегша».<br />
У 1865 р. у Парижі його товариш<br />
польський висланець Б. Залеський<br />
видав високоякісний альбом офортів<br />
«Життя киргизьких степів» із 12<br />
малюнками нашого художника. А відомий<br />
мандрівник П. Семенов–Тан-<br />
Шанський проілюстрував творами<br />
«Крейдові гори», «Скала «Монах»,<br />
«Чир-Кала», «Долина Апанзир» 10-й<br />
том видання «Живописная Россия»<br />
(1885). Отож, саме з акварелей<br />
Т. Шевченка світова спільнота вперше<br />
дізналася про побут кочових народів<br />
Казахстану. Побачила їх «очима<br />
Т. Шевченка».<br />
Від ХХ ст. образотворча спадщина<br />
Т. Шевченка стала предметом досліджень<br />
не лише мистецтвознавців,<br />
а й діячів інших галузей знань, поміж<br />
ними і прикладних наук. Зокрема<br />
вивчають її природознавці, що зумовлено<br />
екологічною катастрофою<br />
в Арало-Каспійському регіоні, де на<br />
місці моря постає зловіща нітратна<br />
пустеля Аралкум. Малюнки солдата<br />
зі шхуни «Константин», що поєднують<br />
мистецьку майстерність і графічну<br />
точність відображення, допомагають<br />
топографам спостерігати за зміщенням<br />
акваторію Аралу та Каспію,<br />
змінами ландшафту Мангістау тощо.<br />
А географи, ботаніки та зоологи використовують<br />
їх для наукової реконструкції<br />
первозданної екосистеми.<br />
В акварелях, сепіях і олівцевих ескізах<br />
унаочнено чи не всі види флори,<br />
фауни та географічних об’єктів,<br />
які названі в експедиційному звіті О.<br />
Бутакова. Це і стовпоподібні скелі<br />
«убогого» Кос-Аралу та квітуче дерево<br />
пустелі саксаул, незграбний пелікан<br />
з острова Чикіта Арал і грізний<br />
господар Присирдар’ї тигр, якого вже<br />
не пам’ятали жителі початку ХХ ст.<br />
Острів Чикита Арал (1849). Акварель<br />
Туркменські аби в Каратау<br />
(1851-1857). Акварель<br />
Ландшафтні зарисовки з Аралу<br />
застосовувалися і за прямим призначенням,<br />
тобто в мореплавстві. Так,<br />
в ілюстрованому путівнику «Лоция<br />
Аральского моря» (1983 р.) вміщено<br />
замальовки гірського масиву<br />
Упшохи, які виконані за всіма нормами<br />
відповідних зображальних робіт<br />
і слугували точним орієнтиром для<br />
штурманів.<br />
На спадок Т. Шевченка є поклики<br />
й у фундаментальних дослідженнях<br />
монументального будівництва<br />
Євразії. Адже малюнки незрідка є<br />
єдиною інформацією про статечні<br />
мавзолеї, мальовничі саркофаги та<br />
орнаментовані обеліски, яких зруйнували<br />
гарячі суховії чи радянські<br />
«будівничі». Це, приміром, зображення<br />
неповторних гробниць цвинтаря<br />
Агаспеяр, які вражали різнобарвним<br />
розписом («Туркменські аби<br />
в Каратау»). Опираючись на такий та<br />
інший матеріал, титуловані вчені М.<br />
Мендикулов, С. Ажигалі, Е. Умірбаєв<br />
простежують етновитоки архітектурних<br />
традицій, їх взаємовпливи, географію<br />
побутування тощо.<br />
Твір «Туркменський цвинтар у<br />
долині Долнапа», де контурно зафіксовано<br />
усипальницю безстрашної<br />
воячки Долиапи, студіювали, окрім<br />
науковців, і реставратори. У 2007 р.<br />
цей унікальний зразок симбіозу туркменської<br />
і хорезмської архітектури<br />
був відновлений. До речі, з творів<br />
Т. Шевченка реконструйовано чимало<br />
українських пам’яток – будинок<br />
І. Котляревського, Богданову<br />
церкву в Суботові, Троїцьку церкву<br />
Мотронинського монастиря тощо.<br />
Шевченко і хлопчик, який грається із<br />
кішкою (1856-1857). Сепія<br />
Казашка Катя (1857). Сепія<br />
Цінні дані з малярства Т. Шевченка<br />
зчитав етномузиколог, професор<br />
Алма-Атинської консерваторії Болат<br />
Сарибаєв, який реконструював понад<br />
30 зниклих казахських інструментів.<br />
Він закцентував увагу на зображенні<br />
хлопчика з очеретяним духовим інструментом<br />
– камис сирнаєм (подібний<br />
до флейти), що вийшов з ужитку<br />
на початку ХХ ст. Можливо, це йдеться<br />
про щемливу сепію «Шевченко і<br />
хлопчик, який грається з кішкою»,<br />
де дитина тримає продовгастий предмет.<br />
Ілюстрація стала одним із наочних<br />
джерел, за яким експериментатор<br />
відтворив прототип камис сирная<br />
та способи гри на ньому.<br />
Автори грунтовної праці<br />
«Казахская национальная одежда»<br />
Р. Ходжаєва та І. Захарова знайшли<br />
у спадку Т. Шевченка виняткові<br />
відомості про вбрання дітей та найбіднішої<br />
верстви суспільства (серія<br />
зворушливо-теплих сепій про хлопчиків-байгушів).<br />
Важливими для<br />
етнологів є і твори «Казашка Катя»,<br />
«Киргизка», оскільки допомагають<br />
відтворити хитромудрі способи завивання<br />
жіночих тюрбанів.<br />
На поступ народознавства митець<br />
вплинув і іншим чином. Так, саме його<br />
творчість спонукала до краєзнавства<br />
вже згадуваного вченого Е. Умірбаєва.<br />
Він, працюючи директором музею Т.<br />
Шевченка у Форті Шевченка (1962-<br />
1982 рр.), впродовж життя відшуковував<br />
зображені на Шевченкових<br />
малюнках місцевості та культові споруди<br />
і таким шляхом визначив географію<br />
його робіт на засланні. Водночас,<br />
знайшовши пам’ятки, досліджував їх<br />
з археологічного чи архітектурного<br />
погляду, записував перекази про них,<br />
збирав предмети народного побуту<br />
тощо. Як наслідок - світова спільнота<br />
отримала повість про Кобзаря<br />
«Оживуть степи» (у співавторстві з<br />
письменником А. Костенком, 1984),<br />
багатий обжинок краєзнавчих праць<br />
та єдиний у Казахстані Музей історії<br />
рибальства й етнографії (Форт<br />
Шевченка).<br />
Від часу здобуття Казахстаном незалежності<br />
твори Т. Шевченка використовуються<br />
ще для національного<br />
виховання та міжнародної пропаганди<br />
власного культурно-історичного<br />
феномену. Зосібна, їх включають до<br />
кількамовних науково-популярних<br />
праць та атласів, що виходять цілими<br />
серіями. Так, у монументальному<br />
виданні «Казахи. История. Культура»<br />
(Алмати, 2013) використано 29 творів<br />
Великого українця для унаочнення<br />
розділу про кочовий побут. Науковці,<br />
працюючи над монографією, вирушали<br />
в Москву та Петербург за архівами<br />
десятків російських учених, а також у<br />
Київ – за неопублікованими матеріалами<br />
лише одного художника…<br />
Така увага до українського Генія<br />
зрозуміла, адже він особливо ефектно<br />
представив світові казахстанців.<br />
А саме, завдяки тонкій творчій натурі<br />
помітив таку ж поетичну вдачу й у кочівників<br />
пустелі та відтворив її у cепії<br />
«Тріо». Зранений недосяжною мрією<br />
про родинний затишок, Т. Шевченко<br />
зобразив сім’ю степовика як гармонійну<br />
цілісність, оповиту злагодою<br />
(сепії «У юрті», «Тріо»).<br />
Продовження на с. 7
Change language