2018
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
Марія ГОРБАЛЬ<br />
о. Роман ГРИЦИШИН<br />
Один молодий<br />
чоловік мчав<br />
«крутим» автомобілем,<br />
«ловляки<br />
кайф» від життя.<br />
Раптом в його<br />
«круту» машину<br />
влучив камінь, зі<br />
свистом, зі скреготом.<br />
Юнак тут<br />
же загальмував, вискочив з салону і<br />
побачив, що кинутий кимось камінь<br />
сильно пошкодив його новеньке<br />
авто. Не гаючи часу, заскочив у машину,<br />
розвернув її на сто вісімдесят<br />
градусів, щоб повернутися на те місце,<br />
звідки був кинутий камінь. Чоловік<br />
був у сказі. Доїхавши, вискочив з<br />
машини і кинувся до хлопчика, який<br />
виявився винуватцем шкоди, схопив<br />
його за худенькі плечі, штовхнув до<br />
капоту і закричав:<br />
- Ти що наробив, негіднику? Ти<br />
розумієш, що накоїв? Це нова машина,<br />
і камінь, який ти кинув, дуже<br />
Марія ГОРБАЛЬ<br />
Цю притчу розказав мені мій<br />
брат. Я не знаю ні її автора, ні<br />
її назви. Отож назва розказаної мені<br />
притчі – не авторська, а моя. Однак<br />
притча настільки повчальна, що я<br />
хочу її переповісти своїм читачам.<br />
Начальник новобудови знаходиться<br />
на другому поверсі. Робітник,<br />
якому він хоче дати деяку вказівку –<br />
поверхом нижче. Вийшовши на риштування<br />
другого поверху, він кличе<br />
робітника, та через гул шліфувальної<br />
машини останній не чує. Тоді він кидає<br />
тому копіку, щоб його підлеглий<br />
подивився вгору і почув, що хоче<br />
сказати старший. Однак робітник,<br />
не реагуючи, кладе знайдену копійку<br />
в кишеню і дальше робить свою роботу.<br />
Той з гори кидає другу, третю,<br />
десяту копійки, однак робітник, побачивши<br />
другу, третю, десяту копійки,<br />
не задумуючись, звідки падають<br />
ці гроші, спокійно кладе собі їх у кишеню<br />
і продовжує робити свою роботу.<br />
Начальник новобудови кидає тоді<br />
Листопад <strong>2018</strong><br />
ДИВНИЙ НАПИС НА ХМАРАХ<br />
неділю, 7 жовтня цього,<br />
У <strong>2018</strong> року, впродовж цілого<br />
дня небо вкривали густі продовгуваті<br />
перисті білі хмари.<br />
Близько 7-ї год вечора ми з чоловіком<br />
дивились телевізор. Я сиділа на<br />
дивані навпроти вікна і якось мимоволі<br />
глянула туди, на небо. Від побаченого<br />
оторопіла і окликом позвала<br />
чоловіка: «Ходи, дивись, що робиться<br />
на небі!». Межи двома яскраво білими<br />
довжелезними перистими хмарами<br />
всередині була хмара чорна. На<br />
ній – чітко окантований прямокутник<br />
– від крайньої точки Заходу майже<br />
(не дотягуючи двох метрів) до Півночі.<br />
У прямокутнику – одна біля одної<br />
букви, велетенські (за оцінкою зі землі<br />
– півтораметрові), написані товщиною<br />
тоненького ріжка місяця-молодика,<br />
прямим кеглем. Букви яскраво<br />
світилися на «небесному плакаті».<br />
Чоловік розгледів дві останні букви<br />
(в нього поганий зір) і вигукнув:<br />
«Написано СР»! Однак літери були<br />
написані не кирилицею, а латинкою.<br />
Я стала їх складати в слово – від початку<br />
цього напису, і зрозуміла, що<br />
нічого не виходить – не було голосних.<br />
Це був просто набір приголосних<br />
букв. Я глянула на три останні<br />
букви VCP, і кинулась за мобілкою,<br />
щоб сфотографувати.<br />
Взявши мобілку в руки, я «відключилась»…<br />
Зі мною сталось<br />
якесь заціпеніння.<br />
Коли я прийшла до тями – побачила<br />
біля вікна чоловіка, який буквально<br />
онімів. А букви на небі, немовби з<br />
мене сміючись, стали жваво скуйовджуватись.<br />
Потроху став розповзатись<br />
і рівно окреслений квадрат.<br />
Мені дано було побачити, але не<br />
дано було передати для розшифрування<br />
код з Неба.<br />
Це було близько 7-ї години вечора<br />
7-го жовтня. Через кілька годин,<br />
8-го жовтня, в Ічні на Чернігівщині<br />
зірвалися склади з боєприпасами.<br />
Ще через кілька годин, 9-го жовтня,<br />
у Стамбулі розпочалось засідання<br />
Синоду Вселенського патріархату,<br />
на якому розглядалось питання надання<br />
Українській Церкві автокефалії.<br />
(Це тільки мої припущення,<br />
і небесні латинські VCP – я також<br />
розшифровую, але це не значить, що<br />
моя правда).<br />
ПРО КАМІНЕЦЬ<br />
Притча<br />
дорого тобі обійдеться! Навіщо ти це<br />
зробив?<br />
- Будь ласка, вибачте! Будь ласка!<br />
Я не знав, що робити! Я кинув камінь<br />
тому, що ніхто не зупинявся!<br />
- Сльози текли по щоках хлопчика,<br />
він вказував рукою кудись убік.- Там<br />
мій брат! Він випав зі свого інвалідного<br />
візка, а я не можу його підняти...<br />
він важкий, я занадто маленький.<br />
Я хотів попросити допомоги!<br />
Мені ніхто не зупиняв!- Схлипнувши,<br />
попросив власника машини:<br />
- Допоможіть мені посадити брата<br />
в коляску! Будь ласка! Він дуже<br />
побився...<br />
Зворушений такою ситуацією,<br />
юнак підняв підлітка-інваліда з<br />
землі, посадив у коляску, витягнув<br />
хустинку і постарався промокнути<br />
ранки, обтрусив пил і, коли переконався,<br />
що все більш-менш в порядку,<br />
подивився на хлопчика, що пошкодив<br />
йому машину. Той вдячно<br />
посміхався. В його усмішці було<br />
ПРО КАМІНЧИК<br />
стільки ніжності і любові, що теплішало<br />
на серці.<br />
- Пане! Щиро дякую!<br />
Чоловік бачив, як інвалід, з трудом<br />
штовхаючи перед собою коляску,<br />
поступово віддалявся у напрямку<br />
до населеного пункту.<br />
Власник «крутого» авто так і не<br />
полагодив дверцят своєї машини,<br />
залишивши подряпину спеціально,<br />
щоб пам›ятати - не можна так безтурботно<br />
нестися по життю, щоб<br />
іншим не довелося кидати каміння,<br />
привертаючи до себе увагу.<br />
Іноді нам досить шепоту, щоб<br />
наше серце і наша душа відгукнулися<br />
на потребу близьких. Але іноді<br />
для цього в нас повинні кинути<br />
каменем. Так чи варто ображатися,<br />
якщо в тебе потрапив камінь? Може<br />
це означає, що ти просто комусь потрібен?<br />
Із духовної сторінки отця<br />
Романа ГРИЦИШИНА,<br />
м. Самбір, https://www.facebook.com<br />
камінчик. І коли камінчик боляче ранить<br />
робітника в голову, той аж тоді<br />
задираю голову догори – що сталося?<br />
Ми часто живемо своїм щоденним<br />
життям, сприймаємо всі ті блага, які<br />
отримуємо, як належне, як те, що ми<br />
заслужили, не задумуючись, що треба<br />
звести очі догори, до Неба, і подякувати<br />
Тому, Хто їх, ці блага зсилає. І<br />
тільки як ми відчуваємо біль «від камінчика,<br />
що поранив нашу голову», аж<br />
тільки тоді зводимо очі до Неба, задумуючись<br />
над тим, як ми жили дотепер.<br />
Господи, допоможи нам повсякчас<br />
бути з Тобою, зводити свої очі до<br />
Тебе, не змушуючи Тебе чекати на<br />
наше прозріння.<br />
7<br />
Я ввімкнула комп’ютер, шукаючи,<br />
може хтось сфотографував<br />
це дивне явище, однак – намарно.<br />
Правда, у Фейсбуці прочитала перший<br />
пост, який прийшов на мою<br />
сторінку – «Небо дивиться на нас<br />
очима Бога» (Із щоденникових записів<br />
†Афанасія, архієпископа Харківського<br />
і Полтавського УАПЦ):<br />
«Небо дивиться на нас очима<br />
Бога, Небо дивиться на нас очима<br />
святих Своїх, які перебувають<br />
в оточенні Господа біля Престолу<br />
Вседержителя, Небо дивиться на<br />
нас зболеними очима Спасителя на<br />
хресті розп’ятого. Небо дивиться на<br />
нас відкритою любов’ю в незбагненній<br />
і невимовній у безмежжі глибині,<br />
воно дивиться в наші душі через<br />
наші очі, а ми відвертаємося від<br />
Його зору, бо світло любові незвичне<br />
для нас, воно лякає нас своєю незбагненною<br />
чистотою, і та чистота<br />
пече, пропікає наші душі – забруднені<br />
гріхами й ми… відвертаємося. А<br />
робити треба навпаки – розкривати<br />
душі якомога ширше, в міру свою,<br />
щоб світло Божої любові вливалося<br />
якомога глибше в їхню темінь і<br />
випалювало там нашу нелюбов, що<br />
породжує озлоблення й ненависть,<br />
які в багатьох стають ледь не суттю<br />
життя. Небо дивиться пильно й невідворотно.<br />
Тож розкриваймо свій<br />
зір, розкриваймо душі й серця назустріч<br />
зору Господньому, назустріч<br />
очам Небесним, бо в них спасіння!».<br />
Це було друге диво за цей вечір.<br />
7-ме жовтня. Число сім в Біблії<br />
часто вживається на позначення<br />
повноти чи довершеності. Це могло<br />
бути ПОСЛАННЯ до усієї повноти?<br />
Для ВСІХ?<br />
Якщо хтось сфотографував цей<br />
напис, чи просто бачив і хоч щось<br />
ще більше запам’ятав, ніж я – три<br />
букви – пишіть, будь ласка, на мою<br />
сторінку у Фейсбуці чи до редакції<br />
газети. Мусив же ще хтось бачити!<br />
Напис був НА ЦІЛЕ НЕБО!<br />
ІЗ ЦИКЛУ<br />
«Нариси та<br />
духовні<br />
роздуми»<br />
Наталії Вовк,<br />
Чернівці<br />
Чомусь для деяких людей<br />
дуже важко вимовити слово<br />
«пробач». Навіть, визнаючи<br />
свою провину, ми інколи не<br />
можемо проговорити це слово.<br />
Воно якось ніби чіпляється<br />
у горлі і не виходить назовні.<br />
Гординя не пускає. Скільки ж<br />
сімей розлучилося, скільки кохань<br />
розбилось, скільки дружб<br />
розпалося через непорозуміння<br />
і невміння пробачити чи попросити<br />
пробачення. Самі ж хочемо,<br />
щоб Бог нам простив наші<br />
беззаконня. Ніколи Він не дасть<br />
нам прощення, якщо у нас за<br />
пазухою камінь зла. Треба нам<br />
спочатку викорінити нашу<br />
гординю і навчитися з жалем<br />
у серці про скоєне випросити<br />
пробачення у ближніх, а потім<br />
звертатися до Господа. У християн<br />
червоною ниткою має<br />
прощення проходити крізь усе<br />
їхнє життя. Господню молитву<br />
нам слід читати з особливою<br />
увагою і почуттям жалю, коли<br />
просимо «І прости нам провини<br />
наші, як і ми прощаємо<br />
винуватцям нашим». Адже вся<br />
віра Христова полягає у безперервному<br />
каятті і прощенні<br />
гріхів. Якщо нам важко визнати<br />
свої гріхи і щиро розкаятися<br />
в них, а потім попросити прощення,<br />
то які ж ми християни.<br />
Тож хай слово «ПРОБАЧ»<br />
не застрягає у нас у горлі, а<br />
легко виходить при найменшому<br />
усвідомленні провини.
Change language