2007 3(26) - UCWLC

На межовій землі(спомини з Закерзоння) (yривок)Ната Ленко (Наталія Леонтович Башук)Виходжу до другої кімнати і даюволю сльозам. Доня зі мною. Плачемояк ніколи. Щось обривається,зломлюється у грудях. Проклинаюненависну систему, що “добровільно”повезе мене на повільнуморальну і фізичну смерть, “добровільно”забере у мене дитинуй родину, “добровільно” примушуємене кривити душею.Чую, як за стіною ридаютьмама й сестра. На подвір’ї голоситьі проклинає Сталіна сусідка.Безпомічне, принижене, зтероризованесело плаче у безсилійлюті й жалі.Я вслухаюся в цей плач, стискуюзуби й п’ястуки, опановуюсобою. На мене дивиться БожаМати. Та сама, що зворушилапольського вояка, і я йду за поміччюдо Неї. З молитвою приходитьспокій. Приходить впевненість,що нічого не станеться,що вона оборонить нас.Вирішую покинути село. Вбираюсяу все, що тільки можу вбратина себе. Так само вдягаю й доню.Завиваємося у простирадла,які служитимуть як перев’язкина випадок поранення і виходимоз дому. Старенькі батьки залишаються,бо “...як село, так і ми.Хіба нас зв’яжуть, тоді поїдемо.”На дорозі не хочуть пропустити.Нікому не вільно вийти із села!Кажу, що йду по дріжджі до Мостів.Мушу приготувати хліба навиїзд. Польська мова та, мабуть,мій кожух переконують вояка, івін мене пропускає. Йдемо швидко,не озираючись, щоб не завернули,але рідне болото держитьцупко за чоботи і кожний крокстає тяжким зусиллям.За селом, вздовж рейок, пронизуєповітря густа стрілянина. Червоніполяки дістали листа від УПА:щоб добре заховалися і не тероризувалилюдей, бо вони чекаютьу бойовій готовності й оборонятимутьсвої покривджені родини.* * *Сонце вже сіло, як ми ввійшли вГребінський ліс, по двох годинахходу. Смертельно змучена донядріботіла змерзлими, перемоклиминіжками і зажурено мовчала.Пішли від бабці й забули взятихліба. Найвжливіше — де спатимемо,мучило її маленьку, за-Ukrainian World Congress seeks Papal interventionThe Ukrainian World Congress (UWC)is seeking the assistance of the HolySee in improving Ukrainian-Polishrelations. In a letter to Pope BenedictXVI, the UWC singled out the Cathedralof St. Teresa and the BarefootCarmelites in Przemysl, Poland,which once was the property of theUkrainian Greek-Catholic Church.The letter points out that in 1947,when Ukrainians were relocated inPoland from such territories asPrzemysl, their property and belongingswere confiscated by the state.The cathedral was turned over tothe Polish Roman Catholic Churchand after the fall of communism,with the help of Pope John Paul II,the Ukrainian Greek-CatholicChurch was compensated with achurch, although of lesser stature.Patriarch Lubomyr Husar of theUkrainian Greek-Catholic Churchvoiced his support for the papal interventionsought by the UWC. In aMay 23 letter Patriarch Lubomyr,“History cannot be reversed but inthe spirit of that accord [the 2005 actof reconciliation between the Ukrainianand Polish bishoprics] we oughtto avoid any offensive words ordeeds. Those ‘unfortunate’ plaquesin what was once our cathedral —they are not witnesses of history butrather an attempt to preclude genuineand heartfelt reconciliation. Theirremoval is necessary.”From The Ukrainian Weeklyскоро постарілу голівку.Враз наші серця завмирають.Доня кинулася до мене й затремтіла.Лісом прокотився розпукливийкрик жінки. Близько, близенько.Раз, вдруге, а потім голосніше,аж перейшов у лемент. Чиполяки зловили когось і знасилують?Вбивають? Страшна думкапронизує мозок.Я пригортаю дитину, завмираюі слухаю. То на Гребінськомуцвинтарі. Голос знайомий.Левчиxa. Може, щось сталося?Може, треба допомогти?Біжу в напрямі цвинтаря.Сповільняю. Бачу, стара жінкалементує перед зачиненими ворітьмикладовища, товче головоюоб штахети й квилить.“Ой, таточку рідний, ой, моямамочко! Навіщо ви нас на світпородили? Чи ви собі думали, чиви собі гадали, як ви нас на світродили, що нас така недоля, такенещастя спіткає? Ой, будуть вашідіти по світі доленьки шукати, похліб руки простягати.А ваші онуки розбіглись посвіті, як дикі звірі. Божого сонцяне видять, ночами блукають. Вашістарі стріхи підуть з димом. Вашеполе заросте травою. Хто ж тобуде ваші могили пильнувати,Отче Наш відмовляти? Буде наних ворог тяжкий худобу пасти!”Жінка з нелюдським лементомтовче головою в штахети ізаламує руки в розпачі. Гоміннесе лісом крик зраненої у самесерце людини.Чи відгукнеться ліс?Завертаю на дорогу до села, аза мною ще довго чується крик:“Ой, таточку, чи ви не казали, щоживі будуть мертвим завидувати?”Ната Ленко (Наталія ЛеонтовичБашук), «На межовій землі(спогади з Закерзоння)», Київ, 1999.Nasha Doroha fall/2007 35