Успенська вежа № 1 (2012)

More documents

Recommendations

Info

2 Січень 2012 Різдвяні послання архиєреїв Церкви «Себе Самого умалив, вигляд раба прийнявши, в подобі людській був, і з вигляду став як людина» ХРИСТС РОЖДАЄТЬСЯ! Різдво Христове – свято Божого сходження до роду людського і заразом – вияв божественного смирення. По правді небо зійшло на землю. Не збагнути, як звів Себе в коло часу Вічний, як Безмежний вмістив себе в межі місця і як Незмінний істотою сприйняв єство від першого Адама і став людиною, в усьому подібною до нас, крім гріха. Дивне самоумалення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, бо Він умалив Себе аж до дитячої міри віку, принизив себе аж до ясел! Ще більше Він принизив Себе в самих обставинах земного народження. Він обрав для цього з усіх народів землі народ найменший, який втратив свою самостійність, народ, колись благословенний, але вже ледве чи не відкинутий. Місто Вифлеєм, де Він мав народитися, було таке мале, що навіть пророк Михей не приховує цього, «..і ти, Вифлеєме- Єфрафе, чи ти малий між тисячами Іудиними?» Пророк не знаходить іншого засобу звеличити це місто, як ім’ям народжуваного в ньому умаленого Ісуса: «З тебе бо Мені вийде Той, що має бути Владикою в Ізраїлі, походження ж Його від початку, від днів вічних». (Мих. 5, 2). Були обрані й родителі. Вони, хоч і царські нащадки, але один вже тесля, а друга – бідна осиротіла Діва. Та й цього ще мало! Що ж і ще винаходить Безконечний і Вічний, шукаючи безконечного умалення? Він приводить в рух населення землі іудейської, щоб Йосиф і Марія не могли залишатися в своїй оселі в Назареті, і щоб вони не могли також оселитися в кого-небудь на час свого перебування у Вифлеємі, коли настане час народитися Владиці всесвіту. Таким чином, Той, що умалив себе аж до дитинства, ще більше принижує Себе навіть до ясел, замість колиски, як оповідає Євангелист: «Поклала Його в ясла; бо не було їм місця в господі» (Лк. 2, 7). Так дорогі брати і сестри, зубожів багатий на милості Бога, що Його убозтвом ми духовно збагатилися. В ясла був покладений Цар Небесний, щоб нам навчитися від Нього смирення. Вражає і та безвісність, в якій Спасенне Слово Боже, народжуючись тілесно, приходить відвідати всю землю, де земнородні «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3, 23). Сповиваючись, Господь тим самим готується до слухняності, бере на Себе обов’язок послуху. Сам Він свідчить, що «прийшов не на те, щоб Йому служили, а щоб послужити й віддати душу свою за спасіння многих» (Мф. 20, 28). Чистими пеленами сповивається, бо Сам «чистий серцем, гріха не вчинив і неправди не знайшлося в устах Його» (1 Пет. 2, 22), такий чистий, що, як говорить Святе Письмо, «зорі нечисті перед очима Його» (Іов. 25, 5). Славу, яку Ісус Христос мав у Бога Отця «перше ніж світ постав» (Ін. 17, 5), устами ангелів оспівану, мало хто чує, хіба тільки пастухи вифлеємські. Ось з’явилась зірка, вона рухається незвичайним шляхом, вказуючи серед глибокої ночі на Сонце правди, та розуміючих її вказівку і готових піти за нею знайшлося тільки три мудреці, та й то з-поміж тих, що сиділи в темряві й тіні смертній язичництва і поклонялися зорям. А сама Іудея, де «видимий Бог народився», вона навіть не знає, що «Бог явився в тілі» (1 Тим. 3, 16). І місто Боже, Єрусалим, замість радіти з Народженим Христом, Який прийшов спасти людей, тривожиться з Іродом, який старається згубити Дитину. Первосвященики й книжники, які мали бути особливо близькими до Бога й таємниць Його через молитву та розуміння Закону, на запитання, «де має Христос народитися» (Мф. 2, 4), навіть не вважають потрібним довідатися, чи народився Він справді. Так (Флп. 2, 7) прийшов Народжений Христос на землю не лише опівночі природній, але й більше того – серед ночі невідання й забуття про Нього і про долю Його. І не зважаючи на те, що Його майже ніхто не прославляє, ніхто не пізнає і пізнати не намагається, Христос не висловлює наказу карального, а мовчить у спасенному довготерпінні. І так, починаючи від пришестя на світ цей, усе земне життя Христа буде суцільним умаленням, безперестанним принижуванням і постійним хрестоносінням. Спаситель не матиме де голови прихилити, і схилить її тільки на Хресті, віддавши дух. Увесь цей спасенний подвиг поніс Той, Кого ми з найглибшою побожністю називаємо Богочоловіком і Спасителем світу. Спасенний подвиг Його приніс людям вічне спасіння і велику радість, про яку сповістив вифлеємським пастухам ангел: «Не бійтесь: ось бо я благовістую вам радість велику, що буде всім людям, бо народився вам сьогодні Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Таким чином у всьому приниженні народженого Христа видно незламну славу Його, і «Бог звеличив Його» так, що «перед ім’ям Ісуса» дійсно «схилилося всяке коліно – і небесних, і земних, і підземних» (Лк. 2, 9-10). Насправді слід дивуватися й благоговіти перед цим приниженням Сина Божого. Більше того, нам слід мати в собі такі думки й почування, які були в Самого Народженого Христа, жити так, як Спаситель заповідав і нам дав приклад. Про це говорить апостол: «Нехай у вас будуть ті самі почуття, що і в Христі Ісусі. Спаситель, будучи образом Божим, не вважав загарбанням бути рівним Богові, але Себе Самого принизив, вигляд раба прийнявши, в подобі людській був, і з вигляду став як людина» (Флп. 2, 5). За прикладом Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа не слід нам ставити себе високо, яку б ми не обіймали посаду чи становище в суспільстві, не слід пишатися своїми перевагами, якщо вони у нас є, а треба прикрашатися простотою і смиренням. Лагідність, простота, смирення, вибачливість до інших, спокій у приниженні, скромність у почуттях і терпіння ... Нехай народжений Спаситель допоможе у нашому земному житті зберігати такі почуття між собою, «як і в Христі Ісусі»! Чи не тому так високо шанується в очах Божих свята чеснота смирення, що її зразки й приклади показав нам Сам Господь наш Ісус Христос у різдві Своєму, в притчах і в досвіді подвижників Христової Церкви, показав незаперечність тієї правди вічної, що «хто принижує себе, той піднесеться» (лк. 18, 14)! Прославляймо від серця Різдво Христа Спасителя нашого! Повторяймо всім серцем і своїми устами священні колядки, якими Свята Церква наша величає свого Спасителя, і Владику, і Господа! Прославляймо Його нашими щиросердечними молитвами, а найбільше побожним нашим життям і добрими звичаями, які заповідав нам народжений у Вифлеємі Син Божий! У ці різдвяні дні, повні духовної радості й церковного торжества, сердечно вітаю Вас, шановні отці, брати і сестри, з великим святом Різдва Христового і початком Нового Року Божого. Нехай Господь у Новому Році подасть всім вам доброго здоров’я, духовну радість, любов і всякий домашній добробут. Нехай мир і благословення Боже спочивають на кожній родині, на кожній людині, яка вірує в нашого Спасителя і яка чинить добро на нашій славній Україні. Христос рождається! Славимо Його! † МАКАРІЙ, з ласки Божої Митрополит Львівський, керуючий Рівненсько-Волинською і Таврійською єпархіями. Львівське крайове ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного та редакція газети «Успенська вежа» щиро вітають усіх братчиків та шанувальників газети із Різдвом Христовим і Новим роком. Будьте завжди благословенні у Господа! «Із Єгипту покликав Я Сина Свого» (Мт. 2:15) Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри! У ці святкові різдвяні дні серце кожного християнина лине до Вифлеєму. Весь сорокаденний піст, що впроваджує нас у таємницю воплочення Божого Сина, є нашою духовною прощею до ясел із Немовлятком Христом. Євангельське слово осяває і спрямовує нашу подорож, ніби вифлеємська зірка. Воно допомагає нам відчути своїми попутниками і трьох східних мудреців, і наївних пастушків, вражених ангельським хором. Напевне, ми ніколи не відчуваємо себе настільки згуртованими в одну християнську родину, як нині, в різдвяні свята. Здається, увесь світ з’юрмився біля вертепу, а над ним лине без кінця повторюване питання: «Де народжений Цар Юдейський?» (Мт. 2:2). Але Сам Цар Христос, щойно прийшовши в світ, змушений вирушати геть від Давидового міста - Вифлеєму, від завмерлих в очікуванні Месії Юдеї та Галилеї. Він іде шляхом проданого в рабство Йосифа Прекрасного. Свята Родина – Йосиф Обручник, Пречиста Богородиця й Немовлятко Ісус - простує до Єгипту, країни неволі, де її предки гинули від виснажливої праці на фараона, зазнавали принижень і визиску, прирікалися на винищення. Бо «Ангел Господній з’явивсь у сні Йосифові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити» (Мт. 2:13). Та чи була подорож до Єгипту лише втечею від несамовитого тирана, який заповзявся був знищити свого ймовірного суперника? Євангелист Матей пояснює перебування в Єгипті сповненням старозавітнього пророцтва: «Із Єгипту покликав Я Сина Свого» (Мт. 2:15), яке він знайшов у книзі Осії, написаній у трагічні дні падіння Ізраїльського царства, завойованого Асирією (Ос. 11:1). Осія, спостерігаючи початок нової, асирійської неволі, що повторювала гіркий досвід єгипетської, шукає в майбутньому ознаки завершення епохи рабсь- 18 грудня 2011 року святий Миколай завітав у Ставропігійну церкву Успіння Богородиці м. Львова. Після Всенічної відправи до діточок, їхніх батьків і родичів, парафіян храму звернувся митрополит Львівський Макарій. У короткому слові владика розповів про життя св. Миколая, його добрі вчинки та українську традицію відзначення цього свята. Також архипастир подякував від імені єпархії та клиру храму викладачам недільної катехитичної школи «Християнська надія» п. Юрію Федіву та п. Уляні Кишко за копіт- НОВИНИ БРАТСТВА кого животіння. Він передчуває грізні випробування, розуміє їхні причини – зраду заповіту з Богом, укладеного на Синайській горі. І розрадою для пророка Осії стає побачене в далекому майбутньому відновлення зруйнованого союзу творіння й Творця, позначене поверненням Сина Людського з Єгипту. Так тимчасове повернення до країни рабства обертається в пророчих очах прологом свободи. Досвід ганебного падіння несе надію на піднесення до Бога. Саме це відчув євангелист Матей і в цьому світлі прочитав історію подорожі Святої Родини до країни, що стала символом неволі й рабства – до Єгипту. Ми важко переживаємо власні відступи й падіння. Особливо гірко розчаровуватися в успіхах, які виявилися примарними. Віра в безперервність економічного проґресу, в постійне зростання соціяльної справедливости, у висхідний розвиток людства, у незнищенність демократичних здобутків – дуже підступна річ. Часто саме тоді, коли ми здаємося собі могутніми, непереможними, здатними на будь-які подвиги, коли світ захоплюється нами, Бог дає нам пережити повернення до власного Єгипту – в минуле, сповнене горя, рабства, ганьби. І саме в цю мить до нас простує Христос. Він іде, аби покликати нас до справжньої, а не ілюзорної свободи. Бо без Бога будь-які політичні, економічні, технологічні успіхи виявляються фантомом. А відкoчування в минуле стає необхідними ліками від влади ілюзій. Ми знов переживаємо ганьбу неволі, аби відчути необхідність Бога, Його вітцівської опіки. Ось тоді, приймаючи людське тіло, Божий Син іде до нас, аби вивести з духовних пустель країни рабства. Ми ж відкриваємо в Ньому єдину певну дорогу в майбутнє, в реальний світ відвічної гармонії творіння і Творця, що поєдналися в особі воплоченого у вифлеємському вертепі Немовлятка. Христос народжується! Славімо Його! † ІГОР Архиєпископ Харківський і Полтавський. ку працю із вихованцями, яких кожного року стає більше, і таким чином відроджується парафіяльне життя у громаді. Після привітальних слів наймолодші вихованці у ролі янголят підготували присутніх до приходу довгоочікуваного і омріяного гостя та провели святого Миколая у храм, а старша група розповіла віршики, заспівала пісень. Після присутні отримали подарунки від небесного чудотворця. Завершилося святкування спільним співом усіх парафіян пісні «Ой хто, хто, Миколая любить». Братство св. ап. Андрія Первозваного щиро дякує парафії Св. вмч. і ціл. Пантелеймона м. Миколаєва (обласного) та настоятелю громади протоієрею Іванові Лещику за щедрі дарунки до св. Миколая та фінансову підтримку часопису «Успенська вежа». Нехай Всемилостивий Господь сторицею віддячить Вам за щедрість і добрі справи.
Різдво і сучасність Різдво Христове. Ця подія відбулася вже дві тисячі років тому, а точніше – на рубежі Старого і Нового Завіту. Кожного року очікуємо цього свята, а, слухаючи Євангеліє, з трепетом ідемо разом з Дівою Марією та праведним Йосифом до Вифлеєму, щоб виконати наказ кесаря Августа але розуміємо – для того, щоб збулось пророцтво про прихід Месії, «бо в пророка написано так: « І ти, Вифлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій, ізраїльський». (Мт.2,5-6). Ще нас дивує поведінка людей, які зачиняли двері перед Святою родиною, і десь глибоко в душі кожен думає, що так не вчинив би. Ось знаходиться прихисток – убогий вертеп, де серед тварин народжується на світ Месія. Тут ясла служать ложем, а сіно – постіллю… гордість людей і смирення владики, зухвальство творіння і тихість Творця, адже Сам Законодавець, принизившись до того рівня, що бере на Себе тіло раба, беззастережно виконує закон. Чи за дві тисячі років люди стали кращими? Важко відповісти, бо багато з тих, хто пізнав Істину, відійшли у вічність, а ті нові люди, яким Бог дав життя, виконуючи разом з усіма обряд не приймають до серця Творця, або вважають все гарною легендою, казкою, з якої нема чого навчитися. «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,- те Мені ви вчинили» (Мт.25,40). «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи у в’язниці – і не послужили Тобі?» (Мт.25,44). А газетні шпальта не перестають рясніти повідомленнями про младенців, яких викинули на смітник. Хіба Бог вчить нас так робити? Та ми заперечуємо у своїх думках: «Це не я. Це не мій вчинок». Але достатньо нам почути про одного прохача, якого ввечері бачили п’яним, як ми робимо висновок – всі такі. І приходить до нас людина, якій дійсно наша допомога є необхідністю, а ми, не знаючи думок її серця, кидаємо докір: «Що, випити захотілося?»,- і зачиняємо двері. Хіба ми тоді не такі ж, як мешканці Вифлеєму? Та, здається, ми вже встигли їх піддати осуду. На цьому коло замикається. Чи існує вихід із цього зачарованого кола? Безперечно, вихід є. якщо людина бачить над собою Бога, то вона прийме до серця Закон Божий, неминучий, незворотній, і буде його виконувати. Ця людина легко засвоює закони людські, бо розуміє, що життя спільноти вимагає дотримання певних правил. Коли ж людина не бачить над собою Творця, або ж сприймає все, як казку, тоді практично неможливо пояснити людині елементарні правила співжиття у спільноті, бо вона не хоче їх чути. Часто для такої людини добром є те, що для неї особисто є приємним і особиста образа сприймається, як «вселенське зло». Якою ж є місія вчителя в цьому випадку? Ось послухайте притчу. «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги,- і пташки налетіли, та 4 грудня 2011 року митрополит Львівський Макарій відвідав із архипастирським візитом Старосамбірський деканат. У селі Сушиці панувала святкова атмосфера, адже громада зустрічала свого архипастиря. Із хлібом і сіллю за українським звичаєм вітала владику молодь, а при вході до храму – митр. прот. Ярослав Цап, настоятель церкви. Саме в цей день у селі було освячено новозбудовану Введенську церкву. Радість у парафіян була надзвичайна, адже 8 років тому вогнем було знищено їхню старовинну святиню. Перед Святою Літургією митрополит Макарій здійснив чин освячення престолу та храму. У співслужінні духовенства Старосамбірського деканату владика очолив Св. Літургію. Після відправи митрополит Макарій щиро подякував парафіянам за копітку працю, адже вісім років їх повидзьобували. Другі ж упали на грунт кам’янистий, де не мали багато землі,- і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло,- то зів’яли, і коріння не мавши,- посохли. А інші попадали в терен,- і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добру землю – зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (Мт.13,3-9). Почувши притчу, так і хочеться запитати: що ж це за уважний сіяч, чому він не підготував грунт, а розкидав зерна, знаючи, що вони не дадуть плоду? Але апостоли теж не зрозуміли, тому і попросили Учителя вияснити їм, що означає ця притча. «Зерно – це Боже Слово. А котрі край дороги це ті, хто слухає, але потім приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам’янистому грунті,- це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно,- і за час випробування відпадають. А що впало між терен,- це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життєвими розкошами,- і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі,- це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості» (Лк.8,11-15). Отже, Господь сіяч подає слово науки всім нам, людям: добрим і злим, слухняним і нечемним, праведним і грішним. Він дав право вибору людині, тому й не заставляє її, не примушує творити тільки те, що угодне Йому. Але ми маємо пам’ятати, що за свій вибір несемо відповідальність, бо в іншій притчі про неплідну смоківницю говориться дуже чітко, що дерево, яке не приносить плоду, треба зрубати і кинути у вогонь. Тому маємо найперше дбати про виконання особистого покликання – сіяти слова науки, формувати особистості, а їхній вибір – це їх відповідальність перед Богом. Дуже шкода, що доводиться сіяти зерна добра на асфальт людських душ, у закам’янілі серця, на граніт стереотипів, які відверто не бажають змінюватися. Але це наша думка про них, а ми не знаємо плану Божого, тому маємо в терпеливості приносити свій плід Богові. Недільне Євангеліє про десятьох прокажених пригадує нам, як уздоровилися десять мужів, а повернувся подякувати Богові лише один, та й то «самарянин був». Старозавітня страшна хвороба проказа змінювала зовнішній вигляд тіла людини. Це неможливо було приховати навіть за найдорожчим одягом, тому, незалежно від соціального статусу і матеріального статку, людина змушена була покинути звичне житло і перебувати за межами поселення. Більше того, якщо хтось ішов дорогою, то треба було ще здалеку кричати: «Я - прокажений»,- щоб не допустити зустрічі. Захворювання було не поодиноким, бо ми бачимо десятьох мужів, які здалека кличуть до Ісуса: «Ісусе-Наставнику,- змилуйсь над нами!» і, побачивши їх, Він промовив до них: «Підіть і покажіться священикам!» І сталось, коли вони йшли, то очистились… (Лк.17,13-14). НОВИНИ ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ натхненної праці знадобилося для відновлення сільської святині. Благословенними грамотами було нагороджено найактивніших парафіян. Урочистості закінчилися хресним ходом із читанням Св. Євангелія. 11 грудня 2011 року митрополит Львівський Макарій відвідав парафію Різдва Богородиці (м. Львів, Кривчиці). У співслужінні духовенства Львівського та Жовківського деканатів владика очолив Св. Літургію. Під час служіння митрополи Львівський Макарій рукоположив у сан ієрея Ростислава Чабана, сина настоятеля парафії митр. прот. Йосифа Чабана. Владика привітав нововисвяченого священика і його родину, та усю церкву із отриманням нового служителя. Січень 2012 3 Старозавітня церква закону зовнішнього має проказу, хворобу зовнішню, але констатує факт очищення – священик. Ми живемо у Новозавітній Церкві – Церкві благодаті, де перевагу має закон внутрішній, закон любові. Порушення цього закону – гріх. Його не видно ззовні, але хіба людина не потребує очищення? «Ви чули, що було стародавнім наказане: «Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові». А я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: «рака» [ледащо, виродок] підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут і згадаєш, що брат твій щось має на тебе,- залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,- і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт.5,21-24). «Підіть і покажіться священикам!» (Лк.17,14). Найперше маєш усвідомити, що Ісус є тут, Він присутній, бореться за тебе, знає тебе, вмирав за тебе на хресті. Тому визнай свої провини щиро, скажи це Йому, бо визнаний гріх – прощений, а скритий – не прощений. Віддай Ісусові провини вільні і невільні, свідомі і несвідомі, чи то словом, чи ділом, чи помислом скоєні, бо нічого, крім власних гріхів, ми не можемо віддати Йому. А тоді прийми прощення у покорі. «І сталось, коли вони йшли, то очистились» (Лк.17,14). «Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете,стукайте – і відчинять вам; бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – відчинять йому» (Мт.7,7-8). Маємо спочатку вдосконалити себе, щоб достукатись до сердець інших; читати й осмислювати тексти Святого Письма самому; та й жити цими морально-етичними цінностями, щоб наше слово не розходилось з ділом. Марія ЧЕРНЯК-ПАВЛУЦЬКА. 13 грудня 2011 року митрополит Львівський Макарій відвідав Городоцький деканат. Візитація розпочалася із архиєрейської Св. Літургії у храмі Богоявлення Господнього с. Вовчухів. Після відправи духовенство разом із вірними вирушили у м. Городок, де владику чекали місцеві жителі. Саме в цей день розпочалася нова історія парафії УАПЦ у цьому місті. Владика здійснив чин освячення фундаменту під храм Ікони Турковицької Божої Матері. Оскільки у місті переважна частка мешканців має коріння із прадідівських земель, які знаходяться зараз у складі Польщі, городчани вирішили побудувати храм, який би їм нагадував пам’ять про праотчі землі. Настоятель громади прот. Степан Целень подякував вірним та представникам міської і районної влади, які прибули в цей день на урочистості за підтримку у спорудженні храму. За віру і єдність! ІНФОРМУЄ Архиєрейська візитація села Паліївки 25 грудня 2011 р. архиєпископ Ігор (Ісіченко) здійснив пастирську візитацію парафії Преображення Господнього с. Паліївка Маловисківського району Кіровоградської обл., де настоятелем о. Олег Коваленко. Він очолив Архиєрейську Святу Літургію, за якою владиці співслужили о. Олег Коваленко, прот. Іван Лещик (декан, м. Миколаїв), о. Йосип Дрекало (м. Кіровоград), о. Павло Кущ (с. Мурафа на Харківщині). Владика Ігор вручив архиєрейські грамоти хоровому колективу Маловисківської дитячої школи мистецтв, директорові Маловисківської дитячої школи мистецтв п. Петрові Лойтру, реґентові хору п. Ірині Бачинській, генеральному директорові Маловисківського ХПП п. Миколі Ніколенкові. Після Служби Божої відбулася зустріч владики з парафіянами. Архиєпископа супроводжували голова Харківського крайового братства Вадим Приходченко, іподиякони Віталій Макаревич і Ігор Капустянський. Святий Миколай у Соколовому «Ой хто, хто Миколая любить?» А люблять його маленькі та не зовсім парафіяни Храму Успіння Пресвятої Богородиці в с. Соколове. Вже традиційно силами старших школярів Соколівської середньої школи під керівництвом Любові Хименко для діточок молодших класів робиться велике свято Миколая. Біля 90 діточок та підлітків вийшли цього дня з храму не тільки з подарунками, але із впевненістю того, що Святий Миколай і далі буде допомагати своїми молитвами кожному, хто в нього вірить. Настоятель храму о. Станіслав Аштрафян сьогодні дуже тішиться: в храмі діти, а це означає, що в рідному Соколові є майбутнє. Саме з Христом у серці мешканців, а сьогодні Він явно і неявно доторкнувся до всіх учасників свята, може статися відродження Соколова. Авжеж, 150 років тому в цьому храмі було біля 1500 парафіян. Є що відроджувати. Коли так багато дітей та подій можна було б не помітити тиху, але самовіддану службу церковного хору та старости: Валентини Хименко, Лідії Біхун, Марії Кречік та подружжя Сергія та Тетяни Довгонюків, які допомагали настоятелю у звершенні Святої Літургії, - та й причасників сьогодні було багато. Нагороди Харківського крайового братства Перед днем пам’яти свого небесного покровителя - апостола Андрія Первозваного - 11 грудня 2011 р. Харківське крайове братство провело традиційні урочисті збори. Голова братства Вадим Приходченко зробив огляд суспільного служіння членів братства протягом 2011 року. Він вручив нагороди найактивнішим з братчиків: ветеранові братства Ніні Немировській і титареві Свято-Дмитрівського храму Ользі Різниченко. Грамотами Харківського крайового братства апостола Андрія Первзваного були також нагороджені активні помічники братства в його діяльності: харків’яни Вадим Андрієнко та Ярослав Соболь і вчитель із Лозової В’ячеслав Труш.
Page 1: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 5 and 6: Січень 2012 5 Священс
Page 7 and 8: Коли людина думає л

Успенська вежа № 1 (2012)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?