Успенська вежа № 1 (2012)
Газета Успенська вежа січень 2012
Газета Успенська вежа січень 2012
- No tags were found...
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Січень <strong>2012</strong> 5<br />
Священство архиєпископа Луки<br />
(Закінчення. Поч. у <strong>№</strong><strong>№</strong> 6-11, 2011 р.).<br />
Перше<br />
заслання<br />
Він представив мені одного за<br />
іншим мужиків і жінок, говорячи при<br />
цьому: «Не звольте ні про що турбуватися.<br />
Ми вже все обговорили. Кожний<br />
мужик зобов’язується поставляти<br />
вам півсажені дров на місяць. От<br />
ця жінка буде вам готувати, а ця буде<br />
прати. Не звольте ні про що турбуватися».<br />
Усі просили в мене благословення<br />
й показали приготовлене для<br />
мене приміщення в іншій хаті, розділеній<br />
на дві половини. В одній половині<br />
жив молодий селянин зі своєю<br />
дружиною. їх переселили в іншу половину<br />
хати, потіснивши тих, що жили<br />
там. Мій конвоїр-комсомолець дуже<br />
уважно спостерігав за всією сценою<br />
мого знайомства з жителями поселення.<br />
Він повинен був зараз виїхати ночувати<br />
в торговельну факторію, що<br />
перебувала в декількох кілометрах<br />
від Плахіно. Було видно, що він схвильований<br />
майбутнім прощанням зі<br />
мною. Але я вивів його із затруднения,<br />
благословивши й поцілувавши<br />
його. Це, як побачимо надалі, справило<br />
на нього велике враження.<br />
Я залишився один у своєму приміщенні.<br />
Це була досить простора половина<br />
хати із двома вікнами, у яких<br />
замість других рам були зовні приморожені<br />
плоскі крижини. Щілини у<br />
вікнах не були нічим заклеєні, а в зовнішньому<br />
куті місцями було видне<br />
крізь більшу щілину денне світло. На<br />
підлозі в куті лежала купа снігу. Друга<br />
така ж купа, що ніколи не танула,<br />
лежала всередині хати біля порога<br />
вхідних дверей. Для нічлігу й денного<br />
відпочинку селяни спорудили широкі<br />
нари й покрили їх оленячими шкірами.<br />
Подушка була в мене з собою. Поблизу<br />
нар стояла залізна пічечка, яку<br />
на ніч я наповнював дровами й запалював,<br />
а лежачи на нарах накривався<br />
своєю єнотовою шубою й хутряною<br />
ковдрою, що подарували мені в Селиванисі.<br />
Уночі мене лякали спалахи<br />
полум’я в залізній грубці, а ранком,<br />
коли я вставав зі свого ложа, мене<br />
охоплював мороз, що стояв у хаті, від<br />
якого товстим шаром льоду покривалася<br />
вода в цебрі.<br />
У перший же день я взявся заклеювати<br />
щілини у вікні клейстером і<br />
товстим обгортковим папером від<br />
покупок, зроблених у факторії, і нею<br />
ж намагався закрити щілину в куті<br />
хати. Весь день і ніч я палив залізну<br />
грубку. Коли сидів тепло одягненим<br />
за столом, то вище пояса було тепло,<br />
а нижче – холодно. Одного разу мені<br />
довелося помитися в такому холоді.<br />
Мені принесли таз і два цебри води:<br />
одне - холодної, зі шматками льоду, а<br />
інше - гарячої, і не розумію, як я<br />
умудрився помитися в таких умовах.<br />
Іноді по ночах мене будив ніби найсильніший<br />
удар грому, але це був не<br />
грім, а тріскався лід поперек усього<br />
широкого Єнісею.<br />
Недовго я одержував їжу від баби,<br />
що зобов’язалася куховарити для<br />
мене: вона побилася зі своїм коханцем<br />
і відмовилася готувати мені їжу.<br />
Мені довелося вперше у житті спробувати<br />
самому готувати собі їжу, про<br />
що я не мав ніякого поняття. Рибу<br />
мені приносили селяни, а інші продукти<br />
купували у факторії. Не пам’ятаю<br />
вже, який курйоз вийшов у мене при<br />
спробі засмажити рибу, але добре пам’ятаю,<br />
як я варив кисіль. Я зварив<br />
журавлину й став підливати в неї<br />
рідкий крохмаль; скільки я не лив,<br />
мені все здавалося, що кисіль рідкий,<br />
я продовжував лити крохмаль, поки<br />
кисіль не перетворився у тверду масу.<br />
Потерпівши таке фіаско зі своєю кулінарією,<br />
я повинен був спасувати, і<br />
наді мною зглянулася інша баба й стала<br />
куховарити для мене.<br />
У мене був із собою Новий Завіт, з<br />
яким я не розлучався навіть у своїх<br />
засланнях. І в Плахині я запропонував<br />
селянам читати й пояснювати їм<br />
Євангеліє. Вони начебто з радістю<br />
відгукнулися на це, але радість була<br />
недовга: з кожним новим читанням<br />
слухачів ставало все менше й менше,<br />
і незабаром припинилися мої читання<br />
й проповідь.<br />
Розповім ще про одну Божу справу,<br />
яку мені довелося зробити в Плахині.<br />
Тепер, коли пишу ці спогади, я<br />
вже більше тридцяти семи років у священному<br />
сані й більше тридцяти п’яти<br />
років у архієрейському, але, як це<br />
не дивно, я хрестив тільки трьох дітей:<br />
одного близького до смерті - скороченим<br />
чином і двох інших - зовсім<br />
незвичайним чином.<br />
І от у найдальшому моєму засланні,<br />
за двісті тридцять верст далі від Полярного<br />
кола у поселенні Плахіно,<br />
мені довелося хрестити двох малих<br />
дітей у зовсім незвичайній обстановці.<br />
Як я вже говорив, у поселенні крім<br />
трьох хат, було два людських житла,<br />
одне з яких я прийняв за стіг сіна, а<br />
інше - за купу гною. От у цьому останньому<br />
мені й довелося хрестити. У<br />
мене не було нічого: ні облачения, ні<br />
требника, і через брак останнього я<br />
сам склав молитви, а з рушника зробив<br />
подобу єпитрахилі. Убоге людське<br />
житло було таке низьке, що я міг<br />
стояти тільки зігнувшись. Купіллю<br />
служила дерев’яна діжка, а увесь час<br />
здійснення Таїнства мені заважало<br />
теля, що вертілося біля купелі.<br />
І тепер мені, архієреєві, хрестити<br />
не доводиться, тому що хрестять мої<br />
священики.<br />
У Плахині часто бувають дуже<br />
сильні морози, і там не живуть ворони<br />
й горобці, тому що при такому<br />
холоді вони можуть замерзнути на<br />
лету й каменем упасти на землю. За<br />
два місяці мого життя в Плахині я<br />
тільки один раз побачив маленьку<br />
пташку, що сиділа на кущі, схожу на<br />
велику грудку рожевого пуху. Одного<br />
разу мені довелося випробувати<br />
вкрай важкий мороз, коли кілька днів<br />
підряд безупинно дув північний вітер,<br />
названий тамтешніми жителями<br />
«сівер». Це тихий, але не безупинний<br />
льодяний вітер, який ледь переносять<br />
коні й корови. Бідні тварини день і<br />
ніч нерухомо стоять, повернувшись<br />
задом до півночі.<br />
На горищі моєї хати були розкладені<br />
рибальські мережі з великими<br />
дерев “яними поплавцями. Коли дув<br />
«сівер», поплавці безперестану стукали,<br />
і цей стукіт нагадував мені музику<br />
Гріга «Танець мерців». Мені, звичайно,<br />
завжди доводилося виходити вдень<br />
і вночі з хати за природними потребами<br />
на сніг і мороз. Це було вкрай<br />
важко й у звичайний час, а коли дув<br />
«сівер», становище ставало розпачливим.<br />
У Плахині прожив я трохи<br />
більше двох місяців [37] - до початку<br />
березня, і проїзних у цьому поселенні<br />
нікого не було.<br />
Тільки на початку березня Господь<br />
зненацька послав мені спасіння. На<br />
початку Великого посту в Плахіно<br />
приїхав нарочний з Туру ханська й<br />
привіз мені лист, у якому уповноважений<br />
ГПУ чемно пропонував мені<br />
повернутися в Туруханськ. Я не розумів,<br />
що трапилося, чому мене повертають<br />
у Туруханськ, і довідався тільки<br />
повернувшись туди. Виявилося, що в<br />
туруханській лікарні вмер селянин,<br />
який потребував невідкладної операції,<br />
яку без мене не могли зробити.<br />
Це так обурило туруханських селян,<br />
що вони озброїлися вилами, косами й<br />
сокирами й вирішили влаштувати погром<br />
ГПУ й сільради. Туруханська влада<br />
була так налякана, що негайно послала<br />
до мене гінця в Плахіно.<br />
Дорога назад у Туруханськ був не<br />
надто важкою, і тільки у поселенні<br />
Афіногена мені довелося мати неприємності.<br />
Відвезти мене у поселення, де<br />
жив Сталін, Афіноген послав одного<br />
зі своїх синів. Кінь ішов увесь час кроком,<br />
і ямщик не хотів поганяти його.<br />
Я не стерпів цього, вирвав з рук ямщика<br />
вожжі й став хльостати коня.<br />
Ямщик зіскочив з саней і побіг назад.<br />
Мені нічого не залишалося робити, як<br />
повернути коня і їхати кроком до хати<br />
Афіногена. Цей «щирий християнин»<br />
украй грубо вилаяв мене, архієрея, але<br />
гнів його негайно затих, коли він одержав<br />
від мене золоту п’ятирублеву монету.<br />
Він дав мені пару гарних коней,<br />
а ямщиком - іншого свого сина.<br />
На одній з наступних станцій я<br />
спробував поїздку на собаках: шість<br />
здоровенних сибірських псів були запряжені<br />
в нарти. Вони бігли добре, але<br />
раптом одна з них вкусила другу, друга<br />
- третю, і всі звалилися в купу, що<br />
б’ється. Ямщик зіскочив і став лупити<br />
собак дерев’яною палицею, що служила<br />
йому для керування собаками.<br />
Порядок був відновлений, і собаки<br />
благополучно довезли нас до місця<br />
призначення.<br />
Першим, хто зустрів мене в Туруханську<br />
з розкритими обіймами й непідробленою<br />
радістю, був той самий<br />
міліціонер-комсомолець, який віз мене<br />
з Туруханська в Плахіно.<br />
Я знову почав роботу в лікарні.<br />
Уповноважений ГПУ, що вислав мене<br />
з великою злістю й скреготом зубів з<br />
Туруханська на північ униз по Єнісею<br />
за мою непокору, зустрів мене вишукано<br />
чемно, довідувався про моє здоров’я<br />
й життя в Плахіно.<br />
Одного разу трапився пікантний<br />
інцидент. Уповноважений з якоюсь<br />
справою прийшов до мене в лікарню.<br />
Під час моєї розмови з ним відчинилися<br />
двері, і в кімнату ввійшла ціла<br />
низка тунгусів зі складеними руками<br />
для прийняття мого благословення. Я<br />
встав і всіх благословив, а уповноважений<br />
зробив вигляд, що не завважує<br />
того. І в монастир я, звичайно, продовжував<br />
їздити на санях, покритих<br />
килимом.<br />
Це моє друге перебування в Туруханську<br />
тривало вісім місяців [38]: від<br />
Благовіщення Пресвятої Богородиці<br />
до листопада.<br />
У середині літа, не пам’ятаю точно,<br />
у якій формі, я мав, як мені здавалося,<br />
пророкування від Бога про<br />
швидке повернення з туруханського<br />
заслання. Я чекав з нетерпінням виконання<br />
цієї обіцянки, але йшли<br />
тижні за тижнями, і все залишалося<br />
як і раніше. Я засмутився, і одного<br />
разу у вівтарі зимової церкви, що сполучалася<br />
дверима з літньою церквою,<br />
зі слізьми молився перед запрестольним<br />
образом Господа Ісуса Христа. У<br />
цій молитві, мабуть, було і ремство<br />
проти Господа Ісуса за довге невиконання<br />
обіцянки про звільнення. І раптом<br />
я побачив, що зображений на<br />
іконі Ісус Христос різко відвернув<br />
Свій пречистий лик від мене. Я жахнувся<br />
і розчулився і не смів більше<br />
дивитися на ікону. Як побитий пес<br />
пішов я з вівтаря в літню церкву, де<br />
на кліросі побачив книгу Апостол. Я<br />
машинально відкрив її і став читати<br />
перше, що попалося мені на очі.<br />
До великої скорботи моєї, я не запам’ятав<br />
тексту, що прочитав, але цей<br />
текст зробив на мене прямо-таки чудесну<br />
дію. Ним викривалося моя нерозумність<br />
і зухвалість ремства на<br />
Бога й разом з тим підтверджувалася<br />
обіцянка звільнення, яке я нетерпляче<br />
очікував.<br />
Я повернувся у вівтар зимової церкви<br />
і з радістю побачив, дивлячись на<br />
запрестольний образ, що Господь Ісус<br />
знову дивиться на мене благодатним і<br />
світлим поглядом. Хіба ж це не чудо?!<br />
А після у житті архиєпископа<br />
Луки були і другий, і третій арешти<br />
та заслання, які заледве в важких<br />
муках могла перенести людина.<br />
Соборний храм Тамбова<br />
Служити архієрейським чином було неможливо, тому що при мені не було<br />
нікого, крім одного старого священика, і я обмежувався тільки старанною проповіддю<br />
слова Божого.<br />
По закінченні мого заслання в 1943 році я повернувся в Москву, і був призначений<br />
у Тамбов , в області якого до революції було сто десять церков, а я<br />
застав тільки дві: у Тамбові й Мічурінську. Маючи багато вільного часу, я і в Тамбові<br />
біля двох років сполучав церковне служіння з роботою в госпіталях для поранених.<br />
У 1946 році я одержав Сталінську премію Першого ступеня за мої «Нариси<br />
гнійної хірургії»» і «Пізні резекції при інфікованих пораненнях великих суглобів».<br />
У травні 1946 року я був переведений на посаду архієпископа Сімферопольського<br />
й Кримського . Студентська молодь вирушила зустрічати мене на<br />
вокзал із квітами, але зустріч не вдалася, тому що я прилетів літаком. Це було<br />
26 травня 1946 року.<br />
На цьому спогади обриваються. Вони були продиктчв.іаі секретареві<br />
Е.П. Лейкфельд повністю осліплим архієпископам Лукою в 1958 році в<br />
Сімферополі Архієпископ Лука помер 11 червня 1961 року й похований у<br />
Сімферополі, де заішав кафедру протягом п ’ятнадцяти років.
Change language