Успенська вежа № 1 (2012)

More documents

Recommendations

Info

6 Співайте Богові нашому, співайте! Яка є великою честь для людини земної, коли їй присвячує хтось пісню, хіба не так? І як же приємно є тій людині, якщо вона чує цю пісню. Тож не сумніваймося, що Господу нашому є дуже мило, коли ми, співаючи, славимо Його, Божу Матір та всіх Його святих, чиї серця горіли від любови до Господа. Зараз у багатьох парафіян є проблеми з церковними хорами, старіються наші хористи. А молоді люди, які мають і музичну освіту, а чи просто співочі слух і голос, настільки заклопотані матеріальним, що навіть собі не уявляють, як то ще можна тратити свій дорогоцінний час на співи. Але мусимо знати, по-перше: співана молитва – подвійна молитва; по-друге: співаючи хвалу Богові, ми очищаємо свою душу; по-третє: на нас сходить благодать Божа, умиротворює нас, і з цією благодаттю ми йдемо до своїх рідних – дружин, діточок, батьків, і на них накладається Божа благодать завдяки нам; по-четверте: Господь винагородить нас, не сумніваймося. І робота піде краще й легше, і віддача буде вагомішою. Надходять Різдвяні свята і Коляда. Радійте, колядуючи, залучайте своїх дітей, співайте разом із ними. І будьте певні: серця ваші наповняться щастям! Січень 2012 Зв’язкові між Небом і Землею «Щасливі ті, хто замислюється, в які духовні світи приведуть їх вчинки їхнього щоденного земного життя» Якось ніби жартома о. Паїсій Святогірський у розмові з людьми сказав: «Я знайомий з Богом». Висловився він дуже просто й зрозуміло для нас, людей сучасних. Але як це? – подумаємо ми. Невже так просто все, і дійсно з Богом можна бути «знайомим»? Виявляється, можна. Але треба дорости до певного стану душі – великої вдячності та любови до Господа, постійного бажання відчувати Його поруч, виливати Йому свої жалі, жертвувати чимось заради отримання того, що просимо та за кого просимо. Треба піднятися в духовному стані на рівень, два, три і вище, бути щирими і милосердними настільки, наскільки були багато з тих, хто народився тут, на нашій землі, але все своє життя прагнув Неба і, його заслуживши, там тепер перебуває і допомагає нам. «Подруго моя! Наближаймо Царство Боже на землі! Вже стільки Христових багать розкладено у світі. Біля їхнього вогню гріється стільки сердець, спраглих тепла. Посланців Божих у цьому світі сприймають як божевільних, але саме вони стають у ньому провідниками, часто забуваючи про себе, піклуючись про душі і тіла ближніх. Десь з’явиться книжка, з вірою і любов’ю відважно написана, а десь - людина, здатна беззастережно проголошувати Істину! В іншому місці непомітно здійсниться драма Муки Христової в стигматизації, і ще багато вибраних посилає Бог Всемогутній для очищення і відродження цього розтлінного світу. Закінчуються останні спроби підступів диявола. Ще трохи - і злі сили програють битву. Вже недовго їм впиватися сльозами і кров’ю справедливих. Знають, що наближається година Божої Справедливості, тому так метушаться, тому такий диявольський бенкет злості, безуму, нелюдського егоїзму і цинічного ошуканства у світі... Злість, що поглиблює несправедливість, у глибоку прірву штовхає людство - і що далі: загибель чи спасіння? Бог Предвічний в Старому Завіті промовляв через пророків, з’яви, ласки і кари. Пробуджував сумління людське стихійними лихами, нашестям сарани, виверженням вулкану, потопом -не допомогло! Зло міцно вкорінилося в світі. Благали нещасні дати їм Спасителя, і нарешті прийшов у постаті людини - Ісус - але як Його зустріли? «Син Людський не мав де голову прихилити». - «Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли»... Та попри всю людську невдячність, «Він, ідучи, скрізь добро чинив» і за це був засуджений і страчений на Хресті. Але ж і після цього Його любов до нас не вмерла. Він, Воскреслий, пообіцяв зіслати Духа Святого, Утішителя, аби нарешті наблизилося Царство Боже на землі. Більше того - ось уже два тисячоліття Він щодня розпинається за Апостол двадцятого століття «Великий пророк, в якому була велика любов до Ісуса. Мужня людина, в якій, поза сумнівом, Бог був джерелом життя». Так Жан Ваньє згадував про отця Олександра Меня - непересічного російського православного священика другої половини XX ст. Єврей за походженням, вихований у нонконформістській катакомбній Церкві в атеїстичній Росії. Його талант, творчість, відкритість до науки, інших віросповідань поряд із глибинним закоріненням у християнській традиції, здається, нікого не залишала байдужим. Деякі ним захоплювалися, інші заздрили, ще інші активно шукали шляхів, аби перешкодити незвичній місійній діяльності священика. Тисячі осіб отець Олександр привів до Христа особистим спілкуванням і молитвою. І невідомо скільки десятків тисяч осіб пізнало Бога завдяки його публікаціям, лекціям, виступам у засобах масової інформації. Олександр Мень народився в Москві 22 січня 1935 року. В шість місяців його таємно охрестив священик катакомбної Церкви - Серафим Батюков. У юності Олександр захоплювався поезією, літературою, музикою, живописом. Прислуговував у храмі. В 1953 році, закінчуючи школу, вже освоїв програму семінарії, проте вступив у Московський пухо-хутровий інститут. Упродовж навчання в інституті Олександр освоїв програму духовної академії. Тоді ж написав книгу «Про що говорить Біблія і чого вона навчає». А 1958 року Олександра відрахували з інституту через релігійні переконання. Цього ж року він отримав дияконські свячення, а в 1960 році завершив навчання в Ленінградській духовній семінарії і отримав єрейські свячення. Через п’ять років заочно завершив навчання в Московській Духовній Академії. Служив у кількох підмосковних парафіях. На початку 1960-х опублікував близько 20-ти статей у «Журнале Московской патриархии». Тоді ж вийшла друком одна з найпопулярніших праць отця Олександра, яка, мабуть, стала його основним твором, - «Син людський». Роботу над цим виданням отець розпочав ще в юності. «Син людський» - це спроба відтворити на основі Євангелія, коментарів, історичних джерел земний шлях Спасителя. Книгу опублікувало Брюссельське католицьке видавництво «Жизнь с Богом» 1968 року. Інша важлива праця о. Олександра - шеститомна серія «У пошуках дороги, правди і життя». В її основі - представлення історії нехристиянських релігій як шлях до закорінення у християнстві. Виходила ця праця у тому ж брюссельському видавництві з 1870 до 1883 року. Останній великий доробок о. Олександра - це «Бібліологічний словник», в якому поміщено матеріали з богословської та історико-філологічної екзегези, гомілетичні та повчальні тлумачення. Із середини 1980-х років отець Олександр - один з найпопулярніших та найвідоміших проповідників. Він - серед засновників Російського біблійного товариства, Православного Університету, журналу «Світ Біблії», учасник і симпатик благодійних проектів. Отець Олександр Мень перебував під постійним наглядом КДБ і зазнавав погроз. У час перебудови священик міг покинути Радянський Союз, його навіть з радістю спровадили б через активну просвітницьку діяльність. Проте він казав: «Якщо можеш світити комусь у темряві, то виїхати - це зрадити». 9 вересня 1990 року отець Олександр Мень загинув... Твори отця Олександра перекладені багатьма мовами. У видавництві «Свічадо» українською мовою побачили світ книги «Син людський» і «Перші апостоли». Зважаючи на популярність творів отця Меня, нині видавництво «Свічадо» пропонує читачеві нову книгу - «Отець Олександр відповідає на запитання». Ця праця вийшла друком у Москві 1999 року вже після смерти священика. В її основі - відповіді отця Олександра на запитання, що ставили слухачі його лекцій. Щире бажання отця Меня йти назустріч кожному, аби привести його до духовного зцілення Христовою любов’ю, було ковтком життєдайного та життєствердного духу в пострадянському просторі. Попри те, що минуло чимало часу і змінився політичний і церковний устрій, питання духовности, стосунку до інших віросповідань, стосунку християнства і науки, псевдорелігійности, екуменізму, пошуку Бога і святости залишаються актуальними і нині. Погляд на ці питання отця Олександра Меня, його особистий досвід може підвести читача до конструктивного осмислення тайни власного життя і допомогти віднайти стежину до пізнання Бога. З огляду на те, що укладачі оригінального видання впорядковували запитання і відповіді понад десятиліття тому в площині духовних та інтелектуальних потреб тогочасного суспільства, деякі акценти вже втратили свою актуальність або ж не мають ваги для сучасного українського читача, тож редактори українського видання дещо скоротили кількість запитань і подали коментарі, які допомогли б читачеві краще пізнати виклад думки отця Олескандра Меня. о. Паїсій Святогірський. Ми, християни, маємо й завжди будемо мати таку можливість, але цього треба постійно прагнути та відповідно над собою працювати. Збагнути таємницю потойбічного життя є неможливо розумом людським. Це – одкровення Боже, яке дається як підказка з Гори. Часто ловимо себе на тому й не раз чуємо від інших, що враз нам ніби хтось щось підказав, і ми стверджуємо: «Я не знаю звідки я це знаю, але знаю…». Подаємо дуже доречного листа кардинала Merciera до його духовної дочки, котрий у доступній формі повно й зрозуміло дає нам збагнути суть нашої християнської віри. Й хоча той, хто писав цього листа не був православного віросповідання, але, мабуть, це була глибоко віруюча людина, бо різниці не помічається. нас під час Літургії. З любові до нас Жертву Свою Він розтягнув на два тисячоліття, в ній віддає Себе знову і знову, аби ми нарешті зрозуміли і відповіли любов’ю на любов... Лише в цій Божій любові, лише в цьому полум’ї Жертви - спасіння світу, тож молімося до Духа Святого, Утішителя: «Духу Святий, Боже Предвічний, Єдиний! Хочемо прийняти Тебе на землі нашій, повній болю і нещасть, як обіцяного Утішителя. Зволи, о Духу Найсвятіший, відвідати нас й огорнути все людство, нещасне, пригнічене і пригноблене ярмом гріха. Бо самі себе не спасемо! Прийди, Утіши-телю, освяти нас і зміцни світлом Божої ласки, поверни нам розум, розігрій серця наші для великої любові і великих справ, аби боязнь Божа і побожність не покидали душ наших, аби всі гріхи, невдячність і помилки відійшли назавжди, аби Трійця Найсвятіша - Отець, Син і Дух Святий - милостиво у нас царювала! Духу Святий, Утішителю, по, вселися в нас і землю усю відроди!» Благословляю тебе, мала наша Фуллю! Кардинал Mercier». *** За три останні роки життя отець Олександр виголосив понад дві сотні лекцій, і кожну другу годину зустрічі зі слухачами він присвячував відповідям на їхні запитання. Наше суспільство прокидалося, зацікавлення християнством у людей, які виросли в роки атеїзму, було надзвичайно великим, вони прагнули дізнатися про християнство буквально все. Відповіді отця Олександра на найважливіші запитання зібрано в цій книзі. Після радіопередач до отця Олександра почали надходити листи з численними запитаннями. Здебільшого в них звучало: «Чому у світі так багато зла?» Слухачі лекцій писали в записках: «У нашій країні розкрилася нечувана картина зла і злочинів. Чи знає про це Бог, якщо Він усезнаючий? Як Він це терпить і чому не покладе край стражданням невинних людей, даючи нам приклад справедливості?» Відповіді отця Олександра на схожі запитання з кожним днем стають для нас щораз актуальнішими. У запропонованому виданні читачі знайдуть відповіді на запитання про Ісуса Христа, добро і зло, про тайну Воскресення і безсмертя, про християнську любов і святість, а також тлумачення найскладніших для розуміння фрагментів Біблії. Розповідають, що ще в дитинстві, щойно навчившись писати, отець Олександр виводив на папері слова апостола Павла: «Перемагай зло добром». В останній рік життя він попереджував: «Досвід світових релігій, духовні традиції, які століттями і тисячоліттями плекали найкращі представники людства, – цей священний досвід слугував культивуванню духовного начала в людині... Проблема духовності - життєво важлива проблема. Якщо ми цього не усвідомимо, не зробимо спроби підійти до цього якнайвідповідальніше, то виявимося банкрутами перед високим покликанням». Працю над цією книгою я присвячую людині, що привела мене до віри і хрещення, - Василеві Васильовичу Закусову, академіку АМН СРСР, засновникові фармакологічної школи в Росії. Заарештований у 1952 році за «справою лікарів» як «надзвичайно небезпечний державний злочинець», він один із небагатьох, зазнавши катувань, не дав жодного неправдивого свідчення, не звів наклепу ні на кого. Висловлюю сердечну вдячність за поміч у праці над цією книгою С. В. Ільюшенку, О. І. Тареєвій, О. О. Андрееву, І. С. Туманян. Без їхньої діяльної допомоги видання навряд чи побачило би світ. Анастасія АНДРЕЕВА. Сторінку підготувала Віра МАРКОВИЧ.
Коли людина думає лише про себе В родині Степанчуків велика радість: їх візьме до себе родичка – троюрідна сестра мами, – і їхні поневіряння нарешті закінчаться, будуть мати де жити. Так вони собі думали, на таке сподівалися, Але… Тітка Зося знала їх зовсім мало. Знала, що двоюрідна сестра по матері мала доньку, і що донька була хвороблива. А якось їй хтось сказав, що вона десь за кордоном трохи лікувалася і навіть вийшла заміж. Поки жила мати Олени, то вона час від часу навідувалася до Зосі й оповідала їй про доньку, але та не дуже слухала, бо хотіла аби слухали її: мовляв, вона бідна, нещасна, самотня, потребує уваги та догляду. Сусіди як сусіди, непогані люди, але в них свої клопоти. Якось було взяла собі квартирантів, молоду сім’ю. Вони непогано їй платили, допомагали, Але пані Зосі набридав плач дитини, яка часто хворіла. І вона їх випросила. Після того їй було важко знову звикнути до самотності, не мала ким послуговуватися. Часто згадувала своїх квартирантів – як-то було їй з ними таки добре, як би не їхня дитина… І якось згадала пані Зося про доньку покійної Нелі, Може вона би до неї приходила хоч час від часу? Знайшла старого конверта, на якому була її адреса і написала листа – а раптом за цією адресою хтось відгукнеться. Той хтось якраз і була Олена. Вона зателефонувала за вказаним у листі телефоном і познайомилася з тіткою Зосею. А їй розповіла, що живе зараз у маленькій квартирі, але основний власник цієї квартири – її брат, у якого теж сім’я. Вони з чоловіком і донечкою займають одну кімнату. На щастя живуть у мирі з сім’єю брата, а братова – дуже хороша людина. Після цього знайомства Олена відвідала тітку Зосю. Вона їй видалась доброю, милою, хоч, правда, багато скаржилась, що важко самій, що треба би щось у квартирі підремонтувати і т.п. Олена невдовзі привела свого чоловіка Василя, був майстром на всі руки, – він взявся перестелити тітці підлогу в одній із кімнат, замінити лінолеум на кухні, а потім ще й відреставрувати вікна. Квартира пані Зосі була в хорошому районі, в малоквартирному будинку. Але оскільки тітка Зося не мала дітей, а чоловік давно помер, то й квартира давно була не ремонтована. Минув рік. Василь багато чого зробив у квартирі тітки, навіть побілив кімнати. Олена звичайно, навела порядок у квартирі, і тітка аж зацвіла від радості. Навіть не знала, як їм дякувати. Тикала гроші, бо мала непогану пенсію по чоловікові, але молоді не дуже хотіли брати ці гроші. Стали думати собі тайком, чи не залишила б своє житло їм тітка. І нарешті, їхнє бажання справдилось. Тітка їм сама запропонувала. Їх донечка, нарешті, буде мати бабусю поруч, а вони аж дві свої кімнати – у тітки була трьохкімнатна квартира. Олена вже пізнала трохи тітчин характер, але думала собі, що то всі старі люди такі вередливі, а тому налаштовувала і себе, і чоловіка на стриманість та терпіння. Прожили вони в тітчиній квартирі щасливо аж три місяці. Гарно відсвяткували Різдво, надходила Пасха. Олена з Василем готувалися до свят, заготовляли продукти, якраз перед святами замовили собі нові меблі. Одним словом, все було якнайкраще. І от ще одна радісна новина: Олена вагітна. Пішла до лікаря і, як виявилось, уже на четвертому місяці. А думала, що перебої в місячних пов’язані з її минулою хворобою. Таке час від часу в неї бувало. Коли повідомили про цю новину тітці, все раптом змінилося. Тітка стала сумною, мало з ними розмовляла, часто закривалась у кімнаті, ще до неї стала заходити якась жінка. Про неї казала, коли запитували: то з соціальної служби, і що вона вже колись до неї ходила й допомагала. Якось Олена вирішила з нею побалакати, вияснити, через що така зміна, що з їхнього боку не так. Тітка довго не хотіла говорити нічого, а потім раптом видала: «Може би ти зробила аборт, я не витримаю малої дитини в хаті, вже то пережила раз. А я в своїй хаті і хочу спокою. Ваша старша дитинка добра, спокійна, я її люблю. А то буде мале. Буде плакати, і ти будеш коло нього, а не коло мене…». Он воно що. Олені аж дух заперло, вона слухала тітку і не розуміла, як жінка може таке казати сьогодні, коли навпаки людство починає розуміти, що аборт – це гріх, страшний гріх. «У неї нема материнських почуттів», – думала Олена, Але щоб наважитись просити мене зробити аборт заради її спокою?! Жах! «Як з такою людиною далі жити?». Молоді люди були зовсім спантеличені. Що їм робити? Куди йти? Спробували вдвох ще раз поговорити з тіткою. Але вона їх зупинила і повідомила, що свою квартиру вже оформляє через опікунську фірму, нею будуть опікуватись, їй будуть виплачувати добрі суми, платити за комунальні послуги, але квартира після її смерті буде належати фірмі. Олена з Василем пережили шок. Потім вже Олена згадала, як тітка прислухалась до передач по радіо, коли рекламували цю фірму. У страсний тиждень вони вибралися від тітки, яка навіть не виходила зі своєї кімнати, з нею була представниця фірми. Тітка лише сказала, що як отримає гроші, то віддасть їм немалу суму, аби винаймали собі квартиру. Та вони чемно подякували, їм цих грошей не треба. Їх знову взяв у свою двокімнатну квартиру брат, де вони разом, об’єднані братською любов’ю, святкували Великдень. Лише їхня Христинка не могла заспокоїтись, бо не розуміла ніяк, чому вони з такої гарної хати вернулися назад до вуйця. Коли їхньому Денискові було за піврочок, вони довідались, що їхня тітка вже не живе. Померла в скорому часі після того, як заповіла своє житло чужій, можливо й не українській, – фірмі, що збирає нерухомість у такий спосіб. «Та це через старечий егоїзм отаких людей, які би могли ощасливити молоді сім’ї, хай трохи навіть потерпіли б, – думала Олена, – але їм би воздалось на небі, та й хтось би не переставав молитися за їхню душу». Віра МАТВІЙЧИК. Січень 2012 7 НОВИНИ ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ 19 грудня 2011 року митрополит Львівський Макарій відвідав Стрийський деканат. Візитація розпочалася із Святої Літургії у храмі Св. Миколая с. Верхньої Стинави (настоятель прот. Володимир Король). Довга і тяжка доля православної парафії цього села все-таки закінчилася і розпочалися регулярні відправи вірних УАПЦ. Через майнові претензії малочисельної громади УГКЦ церква Св. Миколая була більше ніж 10 років зачинена органами влади, а богослужіння відправлялися у приміщенні невеликої дзвіниці. Проте сільська православна громада відстояла своє право та виборола можливість на богослужіння. Відразу розпочалися ремонтні роботи. Саме цього дня владика Макарій здійснив чин оновлення церкви (оновлення фасаду храму) та очолив Св. Літургію у співслужінні духовенства Стрийського і Дрогобицького деканатів. Настоятеля парафії було нагороджено хрестом із оздобою. Після урочистостей у с. Верхній Стинаві владика відвідав православну парафію с. Довголуки, де із парафіянами на архіипастиря очікував настоятель громади архимандрит Никодим. Владика привітав вірних із святом та очолив подячний молебень. Увечері владика очолив Всенічну відправу у Ставропігійній церкві Успіння Богородиці та взяв участь у святкуванні Дня Миколая із парафіяльною недільною школою «Християнська надія». 22 грудня 2011 року митрополит Львівський Макарій здійснив візитацію парафії Пр. Анни м. Глинян Золочівського деканату. При вході на подвір’я владику вітала молодь та численна паства, адже дана громада є однією із найбільших у деканаті. Настоятель храму митр. прот. Богдан Пиріг зустрів із хрестом архиєрея у храмі. Перед початком відправи владика здійснив чин освячення престолу. З нагоди храмового свята у співслужінні духовенства Золочівського та Підкаменського деканатів митрополит очолив Св. Літургію. Після відправи відбувся чин освячення води. Владика щиро подякував усім присутнім за підтримку парафії, вірність українському православ’ю та нагородив настоятеля і активних парафіян благословенними грамотами. 25 грудня 2011 року митрополит Львівський Макарій очолив урочистості на парафії Преображення ГНІХ (м. Львів, вул. Роксоляни). Цього дня урочисто було відкрито нову парафію УАПЦ у мікрорайоні Левандівка. Владика очолив чин освячення престолу та храму у співслужінні духовенства Золочівського та Львівського деканатів. Оскільки Львівська єпархія в цій частині міста не мала жодного храму, 1,5 роки тому було вирішено заснувати громаду. Після Св. Літургії владика очолив чин освячення води. Відбувся хресний хід із читанням Св. Євангелія. У березні 2011 р. Братська газета «Успенська вежа» відзначила своє 20-ліття. Це єдине православне західноукраїнське друковане видання, яке безперервно з року в рік виходить у світ, несучи своїм читачам інформацію про життя та служіння Української Автокефальної Православної Церкви та Львівського Ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного. З 1995 р. «Успенська вежа» стала Всеукраїнським органом Братства і розповсюджується по всій країні та за її межами, де проживають православні українці. Газета видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків. Передплативши «Успенську Вежу» собі і своїм родичам, на сільську чи міську бібліотеку Ви сприятимете поширенню християнської моралі, духовності, українських традицій та культури. Передплатити газету можна у коному поштовому відділенні України. Ціна передплати на рік – 22.86 грн. Передплатний індекс – 35013. З питань передплати за кордон прохання звертатися до редакції. З ІСТОРИЧНОГО КАЛЕНДАРЯ СІЧЕНЬ 01(14).01.1647 – 365 років тому в Київі помер Петро Могила - Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, церковний та освітній діяч, письменник, засновник Києво-Могилянської Академії, упорядник та видавець найбільшого Требника, а також Катехизису Православної Церкви (* 10.01.1597). 04.01.1862 –150 років тому у Львові помер Денис Зубрицький, один з перших істориків Львова та Галицько-Волинської держави, автор „Хроніки Львівського Братства». 12.01.1972 – 40 років тому комуністичний режим почав масові арешти інтелігенції в Україні. 13.01.1037 – 975 років тому завершено будівництво і освячено Софійський собор у Київі. Розпочато будівництво 1011 року. 15.01.1882 – 130 років тому в Брусилові народився Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) – професор, визначний релігійний, науковий, культурний діяч, перекладач Біблії (+29.03.1972). 17.01.1947 – 65 років тому в Київі помер Станіславівський єпископ УГКЦ Григорій Хомишин. 19.01.1912 – 100 років тому народився Ярослав Стецько -голова Проводу ОУН (+05.07.1986). 22.01.1919 – День соборності України. 25.01.1942 – 70 років тому помер Агатангел Кримський -український вчений, історик, академік-сходознавець, фольклорист, славіст, поет, знавець понад 100 мов, делегат і доповідач І Всеукраїнського Помісного Собору УАПЦ (*15.01.1871). 29.01.1918 – День пам’яті героїв Крут.
Page 1 and 2: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 3 and 4: Різдво і сучасніст
Page 5: Січень 2012 5 Священс

Успенська вежа № 1 (2012)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?