Успенська вежа № 11 (2009)

More documents

Recommendations

Info

2 Листопад 2009 За віру і єдність! ІНФОРМУЄ Новини Львівської єпархії УАПЦ 14.10.2009 р. Владика Макарій, з нагоди престольного свята, відслужи Божественну Літургію у церкві Покрови Пресвятої Богородиці с. Вузлового. Під час Літургії настоятель храму декан Радехівського деканату митрофорний протоієрей Іван Скаліш був нагороджений черговою нагородою – митрою; син о. Івана диякон Василь Скаліш був висвячений у священики. У богослужінні брали участь 7 священиків. * * * 17.10.2009 р. Владика Макарій, на запрошення митрофорного протоієрея Михайла Льоди, настоятеля церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Полтви Буського деканату відслужив празничну Літургію, у якій брали участь декан Буського деканату, канцлер Львівського єпархіального управління митрофорний протоієрей Володимир Целень і 10 священиків, а також соборно освятив завершення покриття куполів і даху церкви жовтою (булатовою) бляхою. Настоятель храму був нагороджений орденом Володимира Великого 1-го ступеня, медалями Христа Спасителя, Пресвятої Богородиці і благословенними грамотами були нагороджені основні жертводавці та парафіяни, які найбільше приклалися до цієї роботи. * * * 18.10.2009 р. Архиєпископ Макарій звершив чин освячення нового престолу у церкві Входу Господнього в Єрусалим с. Кутища Бродівського деканату. У Божественній Літургії взяло участь 5 священиків, настоятель храму ієрей Степан Періг був нагороджений черговою нагородою – наперсним хрестом. * * * 25.10.2009 р. Архиєпископ Макарій на запрошення настоятеля митрофорного протоієрея Ярослава Стецишина у співслужінні з деканом Старосамбірського деканату і 7 священиків з нагоди престольного свята, відслужив Божественну Літургію у церкві Прп. Параскеви Сербської с. Старяви. Після літургії владика вручив благословенні грамоти, також був звершений чин малого освячення води і обхід довкола храму. Новини Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ 5-11.10.2009 р. у Львові проходив Другий екуменічний соціяльний тиждень, організаторами якого виступили Український Католицький Університет, Інститут екуменічних студій, Львівська міська рада, Львівська обласна рада та Львівська обласна державна адміністрація. На запрошення організаторів архиєпископ Ігор Ісіченко взяв участь у цьому тижні й виступив на круглому столі «Соціяльні наслідки ран минулого» з доповіддю «Українська Церква перед горою Нево». У суботу 10 жовтня проходив молодіжний форум, який розпочався із спільної молитви у Покровському монастирі сестер-студиток УГКЦ. Після спільних засідань представники різних конфесій (УГКЦ, РКЦ, УАПЦ, УПЦ МП) репрезентували діяльність молоді у храмах своїх конфесій. Діяльність молоді УАПЦ репрезентував у Ставропігійній церкві Успіння Пресвятої Богородиці м. Львова п. Юрій Федів – член церковного комітету, староста архиєрейського хору, керівник катехитичної дитячої школи та заступник голови Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного. Після доповіді, молодь парафії дала концерт духовних творів, написаних священиками УАПЦ о. Стеценком та о. Леонтовичем. * * * 14.10.2009 р., в день Покрови Пресвятої Богородиці, Покровська парафія м. Сватового (настоятель о. Дмитро Романків) відзначала 10-річчя свого утворення. Святкування ювілею розпочалося урочистим молебнем, очоленим настоятелем парафії. Було відправлено чин малого освячення води. Архиєрейска Свята Літургія розпочалася з прибуттям архиєпископа Ігоря (Ісіченка). Владиці співслужили о. Дмитро Романків, настоятель Покровської парафії, канцлер єпархії протоієрей Віталій Зубак, луганський декан протоієрей Сергій Підтягин, священики Харківського деканату о. Леонід Даниленко (с. Ківшарівка), о. Олег Усов (с. Глушківка). Після хресного ходу архиєпископ Ігор привітав настоятеля і парафіян з ювілеєм, відзначивши подвижницьку працю о. Дмитра Романківа, його високі пастирські якості, виявлені за цей час. Вшанування памяті Степана Бандери в Харкові 15 жовтня 2009 року, в день 50-річчя загибелі провідника революційної ОУН від рук совєтського агента, в Харкові пройшло вшанування пам’яті Степана Бандери. Воно розпочалося заупокійною літургією, яку відправив у Свято- Дмитрівському храмі м. Харкова архиєпископ Ігор Ісіченко в співслужінні з протоієреєм Віталієм Зубаком, канцлером Харківсько-Полтавської єпархії, та о. Павлом Кущем, настоятелем Свято-Миколаївської парафії с. Мурафи. Опівдні біля пам’ятного знаку воїнам УПА Харківське крайове братство апостола Андрія Первозваного провело мітинґ та поклало квіти до пам’ятного знаку. Архиєпископ Ігор у співслужінні о. Віталія Зубака та о. Павла Куща відправив панахиду за Степаном Бандерою. Подвижник вищої ідеї (Закінчення. Початок на 1 стор.). На Всеукраїнському Церковному Соборі 20 жовтня 1921 р., коли вирішувалося питання про соборну висвяту єпископів для Української Церкви (бо митрополит Михаїл Єрмаков і його ієрархи, — всі росіяни, — що панували тоді в Україні, категорично відмовились висвячувати) в обговоренні цього питання виступив і Кримський. Подаємо про цей виступ свідоцтво члена Собору В. Потієнка, протодиякона Києво-Софійської парафії, близького сподвижника Митрополита Василя Липківського, свідоцтво — уривок з промови Кримського, записаної стенографом. «Ввечорі 20 жовтня людей було особливо багато, всі бо знали, що має розв’язуватися основне питання. На тому засіданні виступило ще багато делеґатів Собору. Особливо сильне враження справила промова академіка Агафангела Кримського, проф. Василя Данилевича і проф. Григорія Стороженка... На думку академіка Кримського, не можна довірятися російському єпископатові, не допустити приспання свідомости віруючих українців, а використати масовий всенародній рух за Українську Церкву, бо коли пропустити цей момент, то історія того не простить. Академік Кримський попередив, що він не богослов, але віруюча людина, обізнана з історією Церкви. Знає, що є в Церкві догмати, як непорушні істини, основи віри, ухвалені на Вселенських Соборах. А є правила отців Церкви, канони, ухвалені різними Соборами, які (канони) складалися людьми для унормування церковного життя, в інтересах Церкви, і відповідали потребам того часу... Біда наша в тому, що Вселенські Собори вже більше тисячі років не збираються, і багато є таких канонів, що давно пережили себе, й їх ніхто не виконує, та і неможливо їх виконувати, навпаки, життя й умови виробили інші церковні норми, які, ніким не узаконені,а існують поруч з узаконеними, суперечними нормам життя. Отже говорити тепер про непорушність канонів — значить хоронити Церкву в домовину. Академік Кримський порівнює канони з одіжжю людини: людина живе, росте, потрібно міняти й одіж. Для немовляти потрібна маленька сорочечка, а спробуйте надягти її на дорослого... Церковні канони вироблені на світанку життя Церкви, коли вона була ще дитиною. Та одіж не годиться для Церкви в наш час. Тож обовя’зок Собору знайти для Церкви такі канони, які відповідали б потребам нашого народу в його теперішньому стані й забезпечили б життєздатність Церкви. Зауважуючи, що не все в старих канонах можна відкидати, Кримський звертає увагу Собору на надзви- НОВИНИ Співав хор Свято-Дмитрівського храму м. Харкова. Виступили з промовами голова Харківського крайового братства апостола Андрія Первозваного Вадим Приходченко, голова Харківської обласної органі- зації ВО «Свобода» Ігор Швайка, голова Харківської міської організації Української народної партії Богдан Волос. Пролунав гімн «Зродились ми великої години». Власний кореспондент. чайні умови, в яких Церква Українська опинилася. І коли Христос ставив питання: чи субота для людини, чи людина для суботи, то так само можна запитати у тих, хто обстоює неприпустимість соборної висвяти: чи канони створені для того, щоб Церква Христова жила, чи для смерти її? Отже не може через канони вмерти Українська Церква. Коли горить, палає у пожежі хата, то хіба хтось дбає про те, щоб не побити шибок та не виламати рам, рятуючи майно, що в хаті? Ясно, що насамперед дбають за людей і за добро людське, а не за шиби. Отож наша рідна хата палає в пожежі. Вогонь безбожництва, атеїзму охопив нашу хату. Треба рятувати наші національні скарби, нашу віру, нашу Церкву. І коли для того треба переступити через канони, як б’ють шибки в хаті під час пожежі, — то це треба зробити, зважаючи на надзвичайний історичний момент, коли перед нашим народом оставлено питання буття чи небуття». Ця промова Кримського, як твердить В. Потієнко, була вислухана Собором з надзвичайною увагою. Віра в Бога, Софійський собор та Академія Наук, — це був той світ ідей, яким жив тоді Кримський. Та над цим світом, як і над цілою православною Україною й її культурою, незабаром завис московськобольшевицький обух. Уже в другому Соборі УАПЦеркви, що відбувся в жовтні 1927 р., А. Кримський не брав участи. ҐПУ заборонило, та й самий Собор воно тримало під своїм терористичним контролем, тоді ж бо воно примусило Собор звільнити Митрополита Василя Липківського від обов’язків керування Церквою. В травні 1928 р. комісаріят освіти не затвердив нового обрання А. Кримського Неодмінним Секретарем Академії Наук, яким він був увесь час від листопада 1918 р. На початках процесу СВУ, 1929 р., ҐПУ намірялось посадити його разом з В. Чехівським та іншими на лаву підсудних, але передумало. Це вже був час плянового наступу совєтської влади на українську культуру, а передусім — розгром Української Автокефальної Православної Церкви та Академії Наук. Аґенти київського ҐПУ почали цькувати академіка за його релігійність і за «сотруднічество с автокефалістамі», — казали вони. Одного дня в січні 1930 р. попередили його, що коли він і надалі ходитиме до церкви, то можуть бути з того неприємні для нього наслідки. «Гірка моя доля, мало було спокою в молодих роках, а тепер зовсім його не маю», — казав тоді Агафангел Юхимович у розмові з Митрополитом Василем Липківським, згадуючи про «негласний надзор», що висів над ним, коли він був ще студентом Лазаревського інституту східніх мов, а потім — історико-філологічного факультету в Московському університеті. Але академік А. Кримський був потрібний совєтській владі, як найбільший в СССР орієнталіст, сходознавець. Тому «неприємні наслідки», якими йому погрожувало, ҐПУ відклало на пізніший час. Після окупації Галичини йому дозволено побувати у Львові і виступати там на наукових сесіях Академії Наук. А для більшої пропаганди перед широким науковим світом про те, що всесвітньої слави учений Агафангел Кримський, мовляв, з нами, з совєтським режимом, — нагороджено його орденом «червоного прапора» і надано йому «почесне звання заслуженого діяча науки УРСР». В січні 1941 р., в 70-ліття життя академіка, гриміла по всьому СССР пропаганда, повна неправди, що «академік Агафангел Кримський совєтський учений», що він «палко вітав жовтневу революцію» і т. ін. З початком війни 1941 р. Кримський виїхав з Києва до Звенигородки в свою садибу. Коли почалась евакуація і з Києва вивозили науковців у глиб Росії, НКВД приїхало й по Кримського в Звенигородку. Він, покликаючись на старість, відмовився від евакуації. Тоді примусом посадили його в авто і вивезли, але... нікуди не привезли... «Із Звенигородки виїхав, а до Києва не приїхав», — як каже проф. Н. Полонська-Василенко. Десь кривава рука чекіста вкоротила життя великому вченому, як укоротила й Митрополитові Василеві Липківському, В. Чехівському та багатьом іншим українським подвижникам церковним і культурно-національним. 1981 р. З РЕДАКЦІЙНОЇ ПОШТИ Шановна редакціє! Отримавши і прочитавши газету «Успенська Вежа», я передаю її до нашої сільської бібліотеки, де її з великим задоволенням читають жителі нашого села, як українську православну газету, як українську партіотичну газету вільної і незалежної України. Побільше б таких газет для нашого зневіреного і приниженого долею люду. Тримайтеся такого рівня свого єства й надалі! З вами Бог і Україна! Микола МІЩЕНКО, ветеран Другої світової війни, с. Переяславське, Переяслав- Хмельницький район Київської області.
В час засідань і в прийнятих ухвалах делегати обговорили суспільну, освітню і культурну діяльність української громадськості. Підкреслено задовільний стан розвитку українського шкільництва, організованого в п’яти комплексах шкіл і близько 140 пунктах навчання української мови. За головну проблему в культурній діяльності делегати визнали відсутність інституції культури, яка була б фінансована з суспільних ресурсів. У цій справі З’їзд звернувся до Мінстра Культури і Національного Спадку. Делегати підтримали дотеперішні постуляти української громадськості у справі ліквідації наслідків депортаційної акції „Вісла” 1947 р. Досьогодні залишається не вирішеним питання повернення власності депортова- Листопад 2009 3 УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА У Перемишлі відбувся VI з’їзд Об’єднання українців у Польщі Найважливіша періодично подія в діяльності Об’єднання українців у Польщі – створеного 1990 р. на основі УСКТ, найбільшої в країні української організації, відбувалася 10-11 жовтня в Перемишлі. До готелю «Громада» прибуло 120 осіб, представників інших суспільних організацій української меншини, а також запрошених гостей. Делегати репрезентували шість тисяч членів, організованих у 10 відділах і 90 колах на території всієї Польщі. Гостями З’їзду були віце-прем’єр уряду України Іван Васюник, посол України в Польщі Олександр Моцик, депутати на Сейм РП, воєвода Підкарпатський Мирослав Карапита, голова Міськой Ради Перемишля Йануш Запотоцкі, голова Всесвітнього Конгресу українців Євген Чолій, голова Федерації Польських Організацій на Україні Еміля Хмєлова, митрополит УГКЦ Іван Мартиніак, представники Міністерства Внутрішніх справ, органів самоврядування з Перемишля, а також представники урядової і самоврядної адміністрації із Західної України (на світлинах). Від імені Автокефальної Православної Церкви у Польщі та Перемисько-Новосанчівського архієпископа Адама вітання з’їздові передав о. Ю. Мокрауз. З’їзд обрав нові влади Об’єднання. Головою організації знову залишився Петро Тима. У рік відзначення 60-ліття Європейського конгресу українців, висловлюємо пошану кільком поколінням українців, які упродовж XX ст. зберігали національну тотожність своїх громад та відстоювали ідеали незалежності України. ЄКУ відіграв велику роль як незалежний голос європейського та світового українства в умовах поневолення українців на батьківщині та багатьох країнах поселення, які знаходилися під контролем комуністичної Москви. Докорінні перетворення у Східній Європі з 1989–1991 рр. дозволили об’єднати зусилля українських громад і організацій із заходу і сходу нашого континенту. Упродовж 20 років спільної праці, у співробітництві з державними структурами України, нам вдалося досягти чималих успіхів. З них головні, це підтримка національної ідентичності серед молодого покоління, допомога процесам національного відродження в Україні та сприяння європейському й євроатлантичному векторові зовнішньої політики України. Були також невдачі. Основні, це прогресування процесу асиміляції, виникнення політичного русинства, недостатня інтегрованість представників найновішої хвилі еміграції в громадське і культурне життя діаспори та брак підтримки провідними державами Європи для членства України в ЄС і НАТО. Політична ситуація, яка склалася внаслідок імперського курсу Російської Федерації та після зміни влади США, створює нові виклики для зорганізованого українства. Нас зокрема непокоять спроби повернення до концепції «зон впливів» та неоімперіалістичні тенденції у політиці Російської Федерації. Знову обговорюються перспективи збереження незалежності України, її територіальна цілісність, а навіть імовірність спалаху війни. Наше головне завдання – протиставитися цим тенденціям. Україна утвердилася як незалежна держава. Нас непокоїть стан політичного життя і повільний темп реформування економіки, соціальної сфери й правової системи. Проте, зберігається суспільний спокій, незагрожені демократичні перетворення і свобідне волевиявлення громадян. Україна неподільна і самостійно вирішує вектор своєї зовнішньої політики. Сприятливий, після Помаранчевої рево- ним особам і їх нащадкам або надання компенсації. З’їзд з визнанням прийняв ухвалу Ради Міста Перемишля з 3 вересня 2009 р., яка розблокувала процес повернення ОУП будівлі „Народного Дому” у цьому місті. Делегати висловили надію, що місцева влада якнайшвидше доповнить формальності, що уможливить закінчення бюрократичних процедур у цій справі. З’їзд підтримав ініціативу інтелектуальних середовищ Львова у справі надання одній із вулиць у цьому місті імені Георгія Гієдронціа. З’їзд ОУП висловив своє хвилювання розвитком процесу польсько-українського примирення, який стараються торпедувати антиукраїнські сили в Польщі. У місце формули – підкреслено у відповідній ухвалі – «Ми прощаємо і просимо про прощення» деякі окраїнні середовища і представники римськокатолицького духовенства, які стараються розкрутити спіраль торгів над кривдами а також найбільш жорстокі описи злочину. «Їх метою є протидія розвитку добросусідських польсько-українських відносин а також знищити роль Польщі як речника європейських і євроатлантичних прагнень зовнішньої політики України. Прямують до знищення потужної хвилі симпатії до України, яка піднялася під час Помаранчевої Революції». З’їзд звернувся до політиків, ієрархів християнських Церков, а також усіх людей доброї волі із закликом про продовження дій на користь примирення між поляками й українцями. Організаційний стан Об’єднання українців у Польщі Організаційна структура ОУП: десять регіональних відділів (кошалінський, поморський, сяніцький, перемиський, мазурський, любуський, ельблонзький, лігницький, ольштинський, щецінський), що згуртовують вісімдесять чотири місцевих гуртків; сім самостійних гуртків (Катовіце, Люблін, Вроцлав, Краків, Лодзь, Познань, Варшава); організації-прихильники: Об’єднання лемків, Союз українок, Союз української незалежної молоді, Спілка українців-політв’язнів сталінського періоду, організація молоді «Пласт», Українське вчительське товариство, Клуб юристів; роботою організації керує семиособова Головна управа під керівництвом голови Петра Тими. Органом, що приймає постанови, є 31 особова Головна рада. Постанова VI з’їзду ОУП «Цілі і завдання діаспори» люції 2004 р., час для інтеграції України в НAТO і ЄС до великої міри втрачено. Спричинився до цього брак політичної консолідованості в Україні, відсутність необхідних реформ та коливання громадської думки. Причиною була також відсутність волі провідних європейських держав і США. Проте, європейський і євроатлантичний вектор української політики немає реальної альтернативи. Після близько 20 років незалежності України повернення в імперське минуле не буде. Україна змінилася, змінився також світ. У Європі політика «зон впливів» відійшла у минуле з падінням комуністичної системи і розвалом Радянського Союзу. Наша діяльність має проходити під лозунгом консолідованості, солідарності та наполегливості. Консолідованості зусиль для забезпечення реалізації наших цілей і поставлених перед собою завдань. Солідарності у всіх діях і поборювання внутрішнього розбрату. Наполегливості у громадській роботі, відсутності знеохочення і поборювання настроїв зневіри. 1. Основна мета діяльності європейського і світового українства, це збереження зорганізованих форм життя як найкращого засобу протидії асиміляційним процесам серед громад в окремих країнах поселення та фактори впливу на світову громадську думку. Згуртованість наших спільнот, посилена освітня, культурна і суспільна робота, це найкращий спосіб допомоги національним силам і державницьким елементам в Україні. Це також найбільш дієвий засіб впливу на формування позитивного іміджу України і всього нашого народу серед чужинців. 2. Запорука успішності нашої діяльності, це відстоювання прав людини і громадянина та прав національних меншин у країнах нашого поселення. Особливу увагу маємо звернути на забезпечення всестороннього розвитку шкільництва й освіти рідною мовою серед дітей та молоді. А також на підтримку культурної діяльності наших громад, обмін молоддю та реалізації інших культурних проектів. 3. Особливу увагу слід звернути на збереження та розвиток української спадщини на споконвічних землях поселення українського народу в Білорусі, Польщі, Словаччині, Румунії та Росії. Для членів багатьох громад у Європі це рідні землі – «мала батьківщина», з якою пов’язане відчуття національної ідентичності, місце поховань предків, пам’ятки культури і національних змагань нашого народу. Будемо протидіяти спробам фальшування історії цих земель, заперечування їх пов’язаності з минулим нашого народу та затриманням слідів української культури. 4. З задоволенням сприймаємо посилення уваги державних установ України щодо співпраці з діаспорою. Будемо підтримувати цей процес, вважаючи його одним з головних засобів реалізації цілей і завдань європейського й світового українства. Дотеперішні форми співпраці виправдали себе, проте необхідно зміцнювати елемент партнерського підходу з боку державних установ України, посилювати роль її дипломатичних представництв та зміцнювати співпрацю з громадськими об’єднаннями України. 5. Нова хвиля діаспори змінила географію європейського українства, проте не стала новим чинником у громадському, економічному, культурному і освітньому житті діаспори та країн поселення. Не відбулася її повна інтеграція до організаційних структур, при тому вона не зуміла створити своїх міцних об’єднань. Необхідно провести посилені заходи для зміни цього стану. Сотні тисяч нових емігрантів мають увійти в життя зорганізованого українства і стати діяльним елементом у нашій праці для піднесення престижу Української держави та всього українського народу. 6. Діаспорні організації покликані сприяти всесторонньому розвиткові співпраці країн поселення з Україною в економічній, культурній та освітній сферах. Для реалізації цього завдання зроблено вже немало, проте надалі брак системного підходу та професійності багатьох починів. Ми повинні бути надалі ініціаторами і координаторами окремих програм і проектів та служити допомогою у виробленні цілісної концепції співробітництва України з країнами нашого поселення. 7. Відновлення історичної пам’яті в Україні та поширення правди про сталінські злочини, а зокрема Голодомор 1932–1933 рр., знайшли широку підтримку у світі. Проте, викликало також антиукраїнську кампанію в Росії і деяких країнах Європи та північної Америки. Нагнітаються негативні стереотипи, які, здавалося, відійшли у минуле. Боротьба з антиукраїнською пропагандою, протидія стереотипам та праця для історичного примирення з сусідніми народами – це невідкладні завдання зорганізованого українства. 8. У сьогоднішній ситуації одним з головних завдань діаспори є всебічна підтримка інтеграції України в ЄС і НАТО. Маємо ініціювати проекти і заходи, які пропагуватимуть європейський вибір України та поборюватимуть негативний образ України. Програма «Східного партнерства» ЄС задовольняє європейські аспірації України, проте творить рамки, які дозволяють використовувати засоби й фонди ЄС для процесу інтеграції. В Україні будемо підтримувати розвиток громадянського суспільства і проведення реформ, які наближатимуть її політичну і правову системи до європейських стандартів. Це зокрема відноситься до адміністративної реформи, розширення повноважень місцевого самоврядування та забезпечення свободи слова. 9. Політичне русинство не стало альтернативою українства в Польщі та на Закарпатті в Україні. Поділило натомість нашу громаду в Словаччині, спираючи процесові асиміляції автохтонного населення Пряшівщини. З занепокоєнням сприймаємо намагання внутрішніх сил в Україні та зовнішніх чинників актуалізувати русинські проблеми в Закарпатті і надати їм гострого політичного змісту. Вважаємо цю діяльність за спробу розпалення сепаратистських настроїв та внесення розбрату в життя громади на рідних землях в Польщі та Словаччині. 10. З’їзд ОУП підтримує діяльність церковних ієрархій, державної влади в Україні та зорганізованого українства, спрямовану на досягнення єдності і створення єдиної помісної Православної церкви в Україні. Вважаємо це одним з головних засобів духовного і національного відродження в Україні, подолання наслідків комуністичного лихоліття та утвердження державної незалежності нашого народу. Перемишль, 11 жовтня 2009 р.
Page 1: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 5 and 6: У XVII ст. значно зрос
Page 7 and 8: Листопад 2009 7 МОЛОД

Успенська вежа № 11 (2009)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?