Вісник, 1925, ч.1 (2)

ременів, зарилися ногами у твердий сніг, присідали і уживаливсіх сил. Санки стояли мов пригвожджені. Нагайка сичаладико, коли Мерседес другий раз вступилася за псами.Вона приклякла навколішки перед Боком і з сльозамив очах закинула рамена на його шию.— „Ох, люба, бідна псино!“ — лементувала співчутливо.— „Чомуж не тягнеш сильнійше? Тоді ніхто небитиме тебе!“ — Бок не злюбив її, але що чувся занадтотрудним до якогось опору, приняв її примилюваннє на рахунокусіх злиднів біжучого дня.Один із приглядачів, що доси ледво придержував язикза зубами, промовив:— „Мені не залежить на сьому, щоби втручатися доваших справ, але в інтересі ваших псів мушу сказати, щови можете дати їм велику полекшу, коли підважите санки.Санки примерзли до землі. Підважте лиш плечима на передіз правого і лівого боку, а вони підуть“.За тою порадою підважив Голь санки, які справдібули примерзли до землі, і третий раз пси метнулися добігу. Перетяжені і незугарно обладовані сани мчалися наперед,а Бок і його товариші тягнули щиро під градомударів нагайки. Сто ярдів перед ними дорога скручувалаі стрімко злітала до головної улиці міста. Тут треба булодосвідного чоловіка, щоби вдержати в рівновазі ті переладованісани, та Голь не був тим чоловіком. На самомускруті вивернулися сани, викидаючи половину вантаги з підслабо притягнених ременів. Та пси не станули! Облегченісани мчалися дальше за ними. Пси були дуже сердиті іззалихого обходження з ними і ізза несправедливого вантажу.Бок був лютий. Він сіпнув саньми і рванув їх за собою.Голь кричав: „А гов! а гов!“ Але пси на се не зважали.Він став тупцяти ногами, зачепив за санку і перевернувся.Вивернені санки пробігли верх нього і пси мчалися дальшепо головній улиці Скаґу.аю, на превелику втіху мешканців,розкидуючи манаттем, яке ще лишилося, на всі боки.Добросердні міщухи задержали псів і позбирали порозкидуванірічи. Вони ще дали й пораду: Половина вантагиі два рази стільки псів, коли задумуете їхати до Давсона,— казали. Голь, його сестра і шуринець слухали нерадо,заладували знов намет і перебраковували виправні річи.Бляшані пушки з маринатою вилучили, що викликало загальнийсміх приглядачів, бо мариноване мясо на довшійподорожи то найліпша пожива, про яку можна мріяти.„Простирала до готелю“, — казав один чоловік, що помагавбракувати, сміючися. — „І половина сього всього, тоще за богато. На бік з отсими памятками! Відкиньте гетьнамет і всю отсю посудину, хтож її митиме? Мій Боже!