Вісник, 1925, ч.1 (2)

— по думці Канта — не творить нашим змаганням кінця.Душа мусить бути безсмертна.Також — коли чеснота, зн. згода з обичайним законом,мусить бути найвисшим добром, то все таки е вона неповнимі несовершенним. Що йно здійсшованне згоди чеснотизі щастем у Бозі і Богом є найвисшим й останнім обичайнимдобром.Кант звертав увагу на те, щоби постуляти практичногорозуму (Бога, свободи і безсмертности) не мішати з теоретичнимпізнаннем. Досвід не в силі їх виказати. А все такиприймаємо ті постуляти „з потреби практичного розуму“„Віримо“ з практичних мотивів. У той спосіб кладемо практичнийрозум висше всього иншого. Се називається у Канта„пріматом практичного розуму“Біля пізнавання і хотіння, біля теоретичного і практичногорозуму розріжняе Кант ще й чутте як основнуфункцію духа. Тому рішається він розслідити апріорну закономірністьчуття. Кожде чутте е або приемне або неприємне— відповідно до того, чи його предмет відповідає данійпотребі, чи ні. Отже з кождим чуттєм злучене підпорядкуваннеуявленого предмету під поняттє ціли. Предмет може бутисам цілевий (без |>гляду на його діланнє на нас), або відчуваємойого діланнє на нас цілевим і називаємо його „красним“або „величним“. У першому разі мова про телеольоґічпеділаннє осудної сили, у другім про естетичне.Обєктивна цілевість є зовнішня і внутрішня. Першаозначає хосен даної річи для другої, отже щось релятивне.Друга являється в орґанічних продуктах природи.При оцінці естетично „красного“ не задоволяються нізмислові, ні обичайні потреби. Естетичний осуд полягає набезінтересовнім вдовіллю. Се певного роду стан ігри. Всякацілевість, наукова, патріотична чи релігійна тенденція нищитьестетичне вражінає. Цілевість красного предмету полягаєтільки на його відношенню до наших душевних функцій.А що се відношеннє чисто формальне, то можна сказати,що естетичне вдовіллє основане а priori і тому осуд естетичногополягає на загальній обовязковости. Ми переконані,що красний предмет мусить у всякого творити ту саму гру— і так ми називаємо такий предмет красним, начеби „красне“було його прикметою, хоч „краса без відношення дочуття підмету не є нічим“.Красне ділає на нас обмеженнем, величне безмежністю.6 предмети, що або ізза своєї величини, або ізза своєї силиставлять нашому зображінню завдання, доглянути в нихбезмежність, що в них ми думаємо. „Величним є, що вженавіть тільки думати доказує здібність ума, що переходитьусяку міру змислів“, каже Кант. Побіда розумового надзмисловим творить рівночасно моральне вдовіллє. Подібне