Вісник, 1925, ч.1 (2)

Зі співів весняного вітру.(Маланюкови) .І знов весна й знов гіяний вітерПриніс жагу її степів1 бурю слів і вихор літерІ зойк закованих рабів!...Знов у крівавому акорді£идає синя далечиньИ слова залізні, гнівні, гордіЗовуть на герць, на бій, на чин!Зовуть за обрій, вкритий млою,Де серед голоду страхітьРосійський варвар над СвятоюГлумиться дико сотні літ.Де син землі сокиру гостритьІ снить пожежою Кремля,А з вітром лине смілий посвистІ в заграві горить земля.Й дзвенять свавільно непоборніСтрашні мов синь Її глибинСлова в залізному акордіЗвучи на герць, на бій, на чин!* **Чи чуєш, як вітер дзвенить,Як ріже небесную синьІ плаче і рве і бренитьАкордом жагучих хотінь?Як беться скрівавлений мітТих буйних і гордих столітьІз вітром в холодний зенітБайдужий мов хвилі літ?А вітер — мов регіт гармат,Мов синій дзенькіт шабель,Мов патос нових барікад,Мов сміх знов вільних осель.