Вісник, 1925, ч.1 (2)

— По щирости — ні. Коли йдеш на смертельного ворога— то вже майже на певну смерть. А хіба не однаково:чи від кулі та смерть буде, чи від гранати, чи від шаблі,чи під колами паротягу? Аби живим не попастися, щоб незнущалися вороги перед смертю. Нам тікати пізно було, бояк би сипнули большевики з рушниць, — не вся тисяча,а хоч-би пів сотні їх, то перебили-б нас як куропаток. Отжестрибаючи на паротяг, ми нічого не тратили, хіба що тількисмерть знайшли-б иншу. Щож до большевиків, то тут психольогічнакомбінація цілком инша. Безперечно вони недогадувались, що нас тільки три, а могли думати, щоу кущах коло колії засіло скілька десятків, а може й сотень.Вони знали, що на Паротязі сидить їх комісар і веде потяг.Що він убитий — сего вони не знали. Як рушив потяг,вони певне думали, що се з наказу комісаревого, щобпроскочити небезпечне місце засідки. А наша стріляниназ паротягу ще більше впевнила їх, що вони попали в засідку,бо не знали, скільки то людий стріляє і звідки. В такихвипадках у вагонах лягають на діл і не ворушаться,поки йде стрілянина. А на стації в Чорнорудці цілком несподівановони побачили силу озброєних людий — а скільки,то вони знов не знали, — та наставлені кулемети — і льоґічноїм нічого не лишилося, як піддатись. Так і оповідалинам полонені червоноармейці.— Добре се оповідати й обмірковувати, сидячи спокійнов кімнаті, — сказав один із присутних. — А там небуло коли психічні аналізи робити.— Звичайно, відповів сотник. — Там воно діялосямоментально, „з льоту“, як кажуть, з дуже малими шансамина успіх.— І з великим риском.— Ні, без риску, — відрік сотник, — бо кому смертьуже висить над головою, той нічим не рискує.— Ну, а чи бувало з вами таке, що смерть не висілавам над головою, а ви йшли на одчай, на риск?Сотник подумав і сказав:— Бувало й таке.Се було 1919 р. в кінці березоля, на Благовіщення.Наша армія відступала з Жмеринки й Могилева-Подільськогоперед переважаючими силами большевицькими.Найг ірше було те, що не було сталого фронту, а черезте частини легко губили звязки між собою і зо своїмиштабами.Нас ішло шістьсот чоловіка ріжних родів зброї. Людей коні дуже потомилися невпинним походом.Коли ми дійшли до Нової Ушиці, де було все спокійно,наш командир наказав розташуватися на спочинок, а впереді на сторони післав розвідки. Мені наказали йти вперед на