Вісник, 1925, ч.1 (2)

дувати церкву. Коні стали якраз коло села Привороття.Отже таким чином у забутому Богом і людьми сельці повсталаархиерейська церква, згодом коло неї розведено великийсад, що й досі задержав назву „архиврейського“,а потім зявилася думка й про заснуванне школи.Така історія повстання „Приворотскаго Духовнаго Училища“.Історія, якої наслідки під національним оглядомукраїнським, у всякому разі не були погані. Бо школа повсталадійсно серед цілковито української стихії, без найменшогоденаціоналізаційного впливу. Далі, — навіть і Приворотте,як зрештою, і всяка точка на землі, було центромдля своєї періферії і питомцями школи стали діти священниківі головно псаломциків із окружних сіл, що — таксамо — принесли з собою чисту українську стихію глухогопридністрянського села...Звичайно, в такому селі, як Приворотте, приватних помешканьне було і тому при школі істнувала „бурса“, деученики жили, їли, спали і вчилися. Всі помешкання дляучеників, а також кляси містилися в кількох одноповерховихбудинках і все се зі службами разом творило одну цілість,'що була відома під назвою „Приворотської Бурси“,а ученики під назвою „приворотських бурсаків“. Ціле житте,всі „нрави і обичаи“ були тут якісь своєрідні, і навіть щетоді, коли я вступив до школи, себ-то, можна сказати, вжеу віці „пари й електричности“, тут можна було виразновідчути тихий бренькіт тонесбньких, але міцних струн,що тягнулися до приворотської бурси від Гоголівського„Вія“, Київської Братської Школи і Хоми Брута...Почати тим, що в 3-ій і 4-ій клясі школи я застав замістьтеперішних дітий, якими в ученики 3—4 кляси ґімназій,таки добрих „парубків“ — по 20 літ і більше, „підвусом“, що мали добрі баси, міцні кулаки і безбожно тягнулистрашно смердючу махорку. А що в бурсі, як водиться,їсти давали погано, бо брали дуже дешево, то старші бурсаки,а за ними й молодші робили наскоки на сусідськісади, городи і баштани, де „здобували“ сливки, яблука,оріхи, кавуни, і т. п.В бурсі панував, загалом, войовничий дух. Бурсакиз висших кляс „старшували“ над меншими, а особливо „новачками“і сим останнім треба було досить натерпітися,доки вони самі освоювалися зо всіма „нравами і обычаями“бурси. Всі їх пироги, колачі, яблука й ковбаси, що їм привозилиродичі з дому, в першу чергу йшли на задобрюваннетих старших „парубків“, щоб мати від них спокій.Кождий хлопець, до якого приїзжали батько або мама, —а се траплялося найчастійше з малими „новачками“, якінайбільше сумували за домом, — ставав на де-який час„героем дня“ ; за ним — розуміється, по від’їзді батьків —