Вісник, 1925, ч.1 (2)

бленим епітетом для бурсака, що чимсь завинив, у ньогобуло: „Ах ти подлий д я тало!“ Сих „подлих дячилів“ вінособливо переслідував за „курево“ і умів зручно злагіатина сім злочині. Зустрівши підозрілого курця, він наказувавйому „хухнути“ собі в лице і константувавши, що „подлийдячило“ виліз тільки що з поза стосів дров (улюблениммісцем курців були вузенькі проходи між довгими стосамидров, що стояли у дворі), він тутже починав його битив найбільш серіозний спосіб: за волосе, за уха, палицеюі т. п. Правда часом замість запаху тютюну від „дячила“страшно несло якоюсь мішаниною часнику, цибулі, перепаленогокорка (пробки) і иншого дрантя, але се для такогодосвідченого „лікаря“, як Ковердинський не тількине закривало „картини хороби“, висловлюючись по медичному,а навпаки, допомагало поставити цілком правильну„діаґнозу“, після якої бурсак діставав дуже сильні „ліки“.Як не дивно сказати, але бурсаки не дуже нарікали на сю„систему“ Ковердинського, бо бючи, він звичайно приговорював: „Я тебі, подлий дьак, на этотъ разъ отметки поиоведенію не уменьшу, но за то проучу тебя палкою“.Отже бурсаки уважали приемнійшою річею скінчити справувідразу, ніж мучитися перспективою, що по приїзді їх наРіздво чи Великдень до дому з поганим поступом за поведінку,те саме буде робити батько. Поза тим, у суті річи,п. Ковердинський був доброю людиною і як потім я чув,на посаді смотрителя школи зробив багато поліпшень. Невідіграючи ніякої політичної ролі, він загинув у 1919 роцівід якогось большевицького загону, що відступаючи передукраїнською армією, пищив по дорозі, кого запопало.Від часу скінчення мною приворотської духовної школиі до моменту, коли я пишу отсі спогади, минуло рівночверть віку. Але по переказам людий, що скінчили школув останніх літах, вона майже цілком заховала свій первіснийхарактер.*Ось таке було „Приворотте“... Перейшло через ньогокілька поколінь подільського духовенства, вийшло не малосвітської інтеліґенції... Притулилося се все „під криламицерков“ рідного Поділля, розійшлось по широкій Україні,розплилося по великому світі... А як прийшла велика хвилявідродження нації, то й Приворотте кинуло на вівтар Батьківщинисвою частку, — чистих серцем і щирих патріотів,яких виховало на своїм лоні... Всіх-же, що живуть, обеднуеякесь тепле почутте до сього глухого сельця, до сієї, посуті, маленької „Бурси“ і до тих берізок, що наївно прикрашаютькамінні ворота приворотської духовної школи...