Вісник, 1925, ч.1 (2)

Одинацятої заповіди всі міцно дотримувалися. Уже під часмолитви перед їдою, коли співали — „Очі всіх на тя, Господи,уповают“, — очи всіх у дійсности були звернені намиску з варениками і пильно розглядали, на якім більшешкварків, щоби першим його ухопити; при словах —„Отвер­завши щедрую руку твою“, — кождий непомітно намацувавсвою вилку, а останні слова молитви, як по команді заглушалисястрашним брязкотом зелізних вилок об емальові миски.В шалених перегонах на поміч зручности приходилаще й хитрість: щоби зїсти більше вареників деякі мудрійшібурсаки їли тільки середину, де була „начинка“, а „роги“просто відкусували і кидали коло себе на стіл, як щось,мовляв, несмачне і непотрібне. Одначе коли „гонка“ кінчалася,вони спокійно і не хапаючись споживали всі „свої“роги.Вертаючись до розваг мушу ще згадати про „псярників“,а також про „лісовиків“, чи „бродяг“. Річ у тім, щохоча з одного боку приворотську бурсу лаяли завжди якстрашну „дзюру“, але з другого боку обективно беручи,вона була й в як раз типом лісової школи, школи у лісі,яку так вихваляв сучасна педаґоґіка. І дійсно всі ученикижили там серед лісів та гір, серед найчистійшого і найздоровшогоповітря. А деякі особливо використовували сіобставини. Правда, свіже повітре їх дуже мало обходило;се були з природи „мисливці“ чи „бродяги“ Вони збиралисяневеличкими гуртками, по три-чотири чоловіка і зимою,серед снігів та морозу йшли „бродити“ в ліси, щооблягали кругом Приворотте. Така блуканина дуже їм подобалася,вони любили, як їм тріщало ріще під ногами середлісової тиші, вони добре розумілися на слідах ріжнихзвірів на снігу, їм було дуже цікаво сполохати зайця чидику козу. По чотирох-пятьох годинах блуканини вони верталидо бурси свіжі, здорові, румяні, з купою вражінь.З собою вони завжди приносили якусь напівзамерзлу кавку,горобця, чи ворону, що через ніч відживали десь на печіі на другий день, серед загальної тиші підчас лекції несподіванопочали літати по клясі на велику потіху всімбурсакам.Здебільшого сі-ж „бродяги“ були й „псярниками“ Ся„професія“ полягала в тому, що вони мали під своєю опікоювсіх, бездомних псів, які лише забігали у бурсу. Заразпо скінченню обіду „псярники“ швидко обходили довгістоли бурсацької їдальні і збирали у великі папери кістки,кашу, хліб та инші обїдки і виносили все те своїй улюбленійзґраї псів, що під час обіду точно збиралася підїдальнею і нетерпеливо ждала своїх добродіїв. Тут-же,у бурсі, під вікнами кляс можна було бачити собачі буди,де розпложувалося молоде поколінне ріжних „цуциків“, що